• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОНЯТТЯ ПРО СТРУКТУРУ ТА ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ВИЩУ НЕРВОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ І ЇЇ РОЗЛАДИ ПРИ ПСИХІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ.

Вступ

ЛІТЕРАТУРА

Висновок

Вступ

Навчальні питання:

1. Поняття про структуру та функції центральної нервової системи, вищу нервову діяльність і її розлади при психічних захворюваннях.

2. Симптоми та синдроми психічних захворювань.

Ключові поняття теми: периферична нервова система, вегетативна нервова система, нервова діяльність, рефлекторна діяльність, безумовні та умовні рефлекси, патологічна спадковість, гострі й хронічні інтоксикації, симптоми, синдроми, розлади сприйняття,галюциноз, маячення, нав’язливості,ретроградна амнезія, невротичні синдроми, дисфорична депресія, маячні синдроми, припадки (напади) Джексона,

Мета лекції: Сприяти розумінню природи рефлексів, розкрити симптоми та синдроми психічних захворювань, виховувати професійно важливі та морально – вольові якості майбутнього працівника ОВС, впевненість.

1. Авруцкий Г. Я., Недува А. А. Лечение психически больных. – М., 1968.

2. Є.М. Білецький, Г.А. Білецька. Судова медицина та судова психіатрія. Навчальний посібник.- Х.:Одіссей, 2008. – 200с.

3.Вудс Ш. Психиатрия в вопросах. – СПб.: Питер, 1998.

3. Колесник В. А. Судова психіатрія: Курс лекцій. – К. : Юрінком-Інтер, 2000.

4. Коркина М. В., Цивилько М. А., Карева М. А. Практикум по психиатрии. – М., 1986.

5. Руководство по психиатрии: В 2-х томах / Под ред. Г. В. Морозова. – М.: Медицина, 1988.

Важливо знати будову нервової системи людини, для того щоб розуміти, які порушення відбуваються в організмі людини при психічних захворюваннях. Психічна діяльність людини є функцією головного мозку.

Нервова система людини складається з головного мозку, спинного мозку, периферичних нервів, що відходять від них, і вегетативної нервової системи.

Головний мозок вкритий твердою, м'якою і павутинною оболонками. Складають головний мозок великі півкулі, стовбурова частина й мозочок. Кора головного мозку являє собою суцільні клітини, має сірий колір. Вона є основою процесів свідомості та мислення, аналізу й синтезу явищ зовнішнього та внутрішнього середовища, пов'язує між собою функції людського організму і дає йому можливість пристосовуватися до навколишнього середовища.

Біла речовина складається з відростків нервових клітин, нервових волокон та субстанції, що їх об'єднує, — нейроглії. У білій речовині є ділянки сірої речовини, що являють собою підкіркові центри, які керують найпростішими емоціями і здійснюють складні вроджені форми поведінки — інстинкти.

У довгастому мозку розташовані життєво важливі центри — серцево-судинний, дихальний, теплорегулюючий тощо. Частина волокон провідних шляхів у довгастому мозку перехрещується, тому при ураженні правої півкулі головного мозку спостерігається параліч лівих кінцівок і навпаки.

Центр мовлення у людини непарний, розташований у лівій півкулі. При ураженні цієї частини мозку хворий втрачає мову й рухливість правих кінцівок.

Мозочок здійснює координацію рухів, підтримує рівновагу тіла та м'язовий тонус. Від довгастого мозку через великий потиличний отвір у черепі відходить спинний мозок, що розташовується у спинномозковому каналі хребта. Спинний мозок здійснює відповідні вроджені реакції на зовнішні подразники (так звані безумовні рефлекси). До рефлекторних функцій спинного мозку відносять сечовипускання, дефекацію, згинання кінцівок, що можуть здійснюватися і без участі головного мозку.

Периферична нервова система складається з чутливих і рухових нервів. Чутливі нерви сприймають зовнішні подразнення. У відповідь на отримане подразнення рухові нерви здійснюють рухові дії.

Вегетативна нервова система здійснює іннервацію всіх внутрішніх органів, при цьому сигнали від внутрішніх органів передаються в головний мозок і від нього через вегетативну нервову систему — на внутрішні органи.

Нервова діяльність людини і тварин являє собою сукупність рефлексів. Рефлекс — це відповідна реакція організму на зовнішні чи внутрішні подразнення, здійснювана нервовою системою. Подразнення від зовнішнього чи внутрішнього джерела чутливими нервами проходить до нервових центрів, розташованих у головному чи спинному мозку, звідти руховими нервами — до виконавчих органів: м'язів, залоз, внутрішніх органів.

Рефлекторна діяльність нервової системи забезпечує функціональну діяльність організму і його взаємозв'язок із навколишнім середовищем.

За походженням, механічним утворенням і біологічним значенням академік І. П. Павлов поділяв рефлекси на безумовні та умовні. Безумовні — уроджені постійні рефлекси, що повторюються в усіх представників даного виду. До них належать відсмикування кінцівки при уколі, опіку, смоктальні рухи у новонароджених ссавців, клювання у пташенят, а також складніші інстинктивні реакції — гніздування птахів, плавання водоплавних пташенят, що тільки вилупилися.

У процесі життя у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники на базі безумовних рефлексів виробляються умовні рефлекси, що є основою пристосування організму до умов навколишнього середовища. Протягом життя утворюються дедалі нові й нові умовні рефлекси за обов'язкової участі кори головного мозку. Умовний рефлекс утворюється на базі безумовного рефлексу при збігу в часі цих двох подразників. Одні умовні рефлекси утворюються швидше, інші — повільніше, деякі зберігаються довше, інші — зникають швидше. Якщо умовний рефлекс вироблений і тривалий час не підкріплюється безумовним, то він поступово згасає.

Структурно і функціонально нервову систему людини поділяють на центральну та периферичну. В свою чергу до їх складу входить вегетативна нервова система, яка автономно регулює роботу внутрішніх органів.

Центральнанервова система складається з головного мозку з великими півкулями кори головного мозку, підкорковими вузлами, мозочком і стовбуром мозку, а також спинного мозку, мозкових оболонок і спинномозкової рідини, що омиває мозкову речовину.

Периферичнунервову систему становлять периферичні нерви, які виходять за межі хребетного стовбуру від передніх і задніх корінців спинного мозку, що з’єднується з міжхребетними вузлами та волокнами вегетативної нервової системи.

Окремі нервові та психічні функції пов’язані з діяльністю певних ділянок кори головного мозку. При порушенні цих ділянок може наступати відповідно: сліпота, глухота, рухові дисфункції. Складні функції, умовно-рефлекторна діяльність відбуваються за умов інтегративної діяльності всієї кори головного мозку. Перехрещення більшості волокон довгастого мозку є причиною того, що ураження ділянки мозку з одного боку призводить до порушення відповідної функції з іншого.

Рефлекторна діяльність лежить в основі функціонування всієї нервової системи і визначає поведінкові реакції живого організму. Закономірна реакція нервової системи у вигляді визначених змін якої-небудь діяльності організму у відповідь на внутрішні чи зовнішні подразники називається рефлексом.

Схематично принцип рефлекторної дії можна представити у вигляді рефлекторної дуги, що складається з трьох ланок:

чуттєвої (рецептори або органи відчуття, де подразнення трансформуються у нервові імпульси),

центральної (певні ділянки спинного та головного мозку – аналізатори, куди кожний вид інформації надходить специфічними провідними шляхами)

та рушійної (виконавча команда передається від рушійних нервових центрів до робочих органів – м’язів, залоз).

Вища нервова діяльність здійснюється також за рефлекторним принципом, але в цьому випадку значно ускладнюється додатковими механізмами й апаратами не лише центральна ланка рефлексу, де існує певний “апарат оцінки і корекції функцій організму”, а й чуттєва та рушійна ланки. Завдяки рефлексам живий організм пристосовується до існування в певних умовах навколишнього середовища, сприймаючи за допомогою своєї нервової системи та переробляючи інформацію, що надходить, і відповідно реагуючи на неї адекватними діями. Цей процес пристосування відбувається завдяки двом основним видам рефлексів – безумовним та умовним.

Засновник вчення про фізіологію вищої нервової діяльності І. П. Павлов назвав безумовними такі рефлекси, що характеризуються закономірною відповіддю на певні подразники, наприклад, захисний (відведення кінцівки від вогню) чи харчовий (виділення слини при потраплянні їжі до рота). Отже, безумовні рефлекси– це природжені, стійкі, відносно стереотипні рефлекси у вигляді специфічних афектів, які виникають у відповідь на певні подразнення відповідних апаратів сприйняття. До безумовних рефлексів вищого порядку зі складною поведінкою відносяться інстинкти, наприклад, самозбереження, харчовий, статевий, батьківський.

Складніші рефлекси, які виробляються на основі безумовних і становлять фізіологічну основу пристосування, навчання і пам’яті як тварин, так і людей, називаються умовними. Ще І. М. Сєченов показав, що “психічний” рефлекс відрізняється від простого тим, що в своїй середній ланці супроводжується психічними процесами у вигляді відчуття, уявлення, думки, почуття.

Умовно-рефлекторна діяльність здійснюється на тлі взаємодії двох основних нервових процесів у корі головного мозку (збудження та гальмування) як умовного, так і безумовного, коли умовні рефлекси можуть згасати під дією раптових і надзвичайно сильних подразників.

Різні співвідношення характеру, сили та рухливості основних нервово-рефлекторних процесів збудження і гальмування, властивих кожній окремій особі, дозволили виокремити 4 основні типи темпераменту, а, за цією аналогією, і 4 відповідні типи вищої нервової діяльності:

1) сильний, збуджуваний, невтримний (холерики);

2) сильний, спокійний, врівноважений, повільний (флегматики);

3) сильний, дуже швидкий, рухливий, врівноважений (сангвініки);

4) слабкий, загальмований (меланхоліки).

З типом вищої нервової системи значною мірою пов’язані особливості реагування особи на зовнішнє середовище.

Характер і зміст усіх психічних захворювань визначається взаємодією таких факторів, як особливості хворобливого впливу зовнішнього середовища та будови нервової системи, тип вищої нервової діяльності.

Такі несприятливі соціальні фактори, як ситуація слідства і суду, втрата громадського становища, зрада чи втрата коханої людини, смерть рідних або близьких тощо можуть спричинити “збій” врівноваженості основних нервових процесів збудження і гальмування, особливо в осіб, котрі схильні до такого реагування на психогенний стрес через природжену неврівноваженість цих процесів.

В умовах тотальної реакції на дію раптових, надзвичайно сильних і загрозливих для життя подразників, клінічні наслідки можуть набувати вигляду реактивного ступору або психомоторного збудження. В ситуаціях коли реактивні процеси не охоплюють усієї кори головного мозку, можуть спостерігатися різні реактивні стани, стани зміненої свідомості, істеричні психози, фобічні синдроми.

Застійність процесу збудження може стати патофізіологічною основою зорових, слухових, нюхових галюцинацій у разі його локалізації на рівні першої сигнальної системи, а також словесних, мовних; на рівні другої сигнальної системи. В основі настирливих станів, багатьох переживань при психоастенії, шизофренії лежить патологічна інертність процесів збудження у коркових клітинах, що пов’язані з чуттєвим пізнанням, почуттями, уявленнями.

Причини психічних захворювань дуже різноманітні і не в усіх хворобах встановлені остаточно. Найважливіші з них наступні.

Патологічна спадковість.Найчастіше спостерігається спадкова схильність до захворювання під впливом різних додаткових негативних факторів і складних умов життя. Ризик виявлення захворювання значно зростає при патологічній спадковості обох батьків. Так, наприклад, при захворюванні на шизофренію одного з батьків патологія виявляється у кожної шостої дитини, а при хворобі обох батьків – у кожної третьої. Пряма передача хвороби від батьків дітям спостерігається лиже у незначної частини психічних захворювань, переважно при олігофреніях.

Ураження головного мозку.Хвороба виникає, наприклад, внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми, розвитку склерозу судин головного мозку або дегенеративних процесів у мозкових нервових клітинах при старечих хворобах Альцгеймера, Піка.

Інфекції.Психічне захворювання спричиняє їх безпосередня дія на мозок (енцефаліти, менінгіти) або загальні інфекції (грип, вірусні інфекції, тиф, туберкульоз та ін.).

Гострі й хронічні інтоксикації.Психічні розлади проявляються внаслідок зловживання алкоголем, наркотичними й іншими психоактивними речовинами, дії отрутохімікатів і промислових токсичних речовин.

Аутоінтоксикація.Вона розвивається, наприклад, при розладі обміну речовин унаслідок хвороби печінки, нирок, щитоподібної залози, а також при шизофренії (фебрильна форма).

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
7. VI. Філогенез нервової системи
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. Адвокатська діяльність
10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
12. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

Переглядів: 1416