• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ФРАНСУА КЕНЕ 1694-1774 рр.

Громадянство України.

Отже, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складо­вою України.

Cm. 133 Конституції зазначає, що міста Київ та Севасто­поль мають спеціальний статус, який визначається законами України (йдеться, зокрема, про Положення про обласну, Ки­ївську, Севастопольську міські державні адміністрації, затвер­джене Президентом Указом від 21 серпня 1995 р., та Положен­ня про районну, районну у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, затверджене того ж дня).

Надання Києву спеціального статусу обумовлено тим, що він є столицею країни.

Особливий же статус Севастополя, який не є складовою Автономної Республіки Крим, спричинений конкретними політико-правовими проблемами пострадянського періоду, а саме - базуванням у місті Військово-Морських Сил України та на правах оренди ряду портових структур - Чорноморського флоту сусідньої Росії.

Що ж дає громадянство України: Громадянин України має право змінити громадян­ство і не може бути позбавлений права на громадянст­во, не може бути вигнаним за межі України або вида­ним іншій державі. Україна гарантує піклування й захист своїм громадянам, які перебувають поза її межами.

Передумовою, підставою виникнення в особи прав та обов'язків громадянина є її належність до грома­дянства будь-якої держави.

Громадянство України — постійний правовий зв'я­зок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство в Україні регулюється Конститу­цією, Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. (№ 2235-III) і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України.

Закон України "Про громадянство України" дає таке визначення громадянства: Громадянство України – це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Ключові елементи теорії Ф. Кене:

1. Вчення про природний порядок – підпорядкування природним законом, яка появлялася у визначенні права власності та поваги до влади. Інтереси окремої людини не можуть розглядатися окремо від суспільних, але за умови повної свободи;

2. Вчення про чистий продукт – це надлишок вартості продукту, створеного землеробстві над продуктом спожитим (витрати виробництва). Чистий продукт створювався виключно у землеробстві.

Всі інші галузі не є продуктивними. Чистий продукт створюється не самою працею, а працею «спілці із землею і природою».

Єдиною формою чистого продукту фізіократи вважали земельну ренту, які фермери і селяни були змушені віддавати власникам землі у вигляді орендної плати

3. Концепція «продуктивної праці». Продуктивною працею вважалася лише праця, яка створю чистий продукт. Інша, яка не створює багатство, розглядалася як «безплідна праця».

4. Вчення про капітал. Продуктивний капітал – це капітал, який задіяний у сільському господарстві. Він поділявся не 2 частини залежно від характеру обігу та від способів, яким ці частини входять до вартості «річного прибутку». Щорічні аванси на інвентар, робочу худобу, будівлі.

Витрати, які повторюються кожного року (насіння, добрива, праця) – це

Витрати які функціонують багато років і передають свою вартість частинами – початкові аванси.

Таким чином, початкові аванси – це основний капітал, Щорічні – оборотний.

5. Теорія кругообігу багатства (теорія суспільного відтворення). Кене обґрунтував, що багатство (сукупний продукт) рухається по колу між суспільними класами (продуктивний (селяни, фермери), земельні власники, безплідний клас), даючи життя економічному організму.

АНН РОБЕРТ ЖАК ТЮРГО (1727-1781 рр.)

«Роздуми про створення і розподіл багатства» (1766 р.).

«Цінність та гроші» (1780 р)

Тюрго відстоював свободу підприємництва і невтручання держави в економічне життя. Тому економічні відносини Тюрго визнавав як один із факторів прогресу суспільства.

В якості істинного джерела чистого продукту Тюрго розглядав землеробство.

Тюрго деталізував три класову суспільну структуру. Фермерів він поділяв на підприємців і найманих сільськогосподарських працівників.

Відносини між ними регулюється законом мінімуму засобі до існування, до якого тяжіє ЗП.

Визнавав прибуток (хоча й трактував його як частину ренти), як винагорода підприємця за їх виробничі турботи, здібності та ризик.

Традиційно для фізіократів Тюрго основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а основною формою доходу – земельну ренту.

Започаткував основи теорії корисності:

Виділяв суб’єктивну та об’єктивну цінність. Під суб’єктивною цінністю розумів оцінку блага її власником. Об’єктивна – встановлюється ринком під впливом попиту.

Цінність (вартість) блага є вираженням міри оцінки, яку людина дає предметам своїх бажань.

Сформулював закон спадної родючості землі – кожна наступна одиниця праці є менш продуктивною

ВІЛЬЯМ ПЕТТІ (1623 – 1687 рр.)

„Трактат про податки і збори” (1662 р).

„Політична арифметика” (1676 р).

В. Петті був першим, хто:

– висловив ідею про необхідність пізнання об’єктивних економічних законів, які порівнював із законами природи. Виступав проти державного втручання в господарське життя, пояснюючи це тим, що воно суперечить законам природного порядку;

– започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичні методи пізнання. Знання математики дозволяло йому доповнювати простий збір інформації її кількісним аналізом і здійснювати спробу дати кількісну оцінку господарським процесам і явищам.

– спростував меркантилістські погляди на багатство та джерела його примноження. У праці „Слово мудрим” вчений показав, що багатство в суспільстві створюється не в торгівлі, а у сфері матеріального виробництва, а торгівля його тільки розподіляє. Джерелом багатства вважав продуктивну працю;

– виокремив категорії національного доходу і національного багатства, здійснив спробу їх грошової оцінки. На відміну від меркантилістів почав включати до складу національного багатства матеріальні цінності та трудові навички і кваліфікацію робітників;

– сформулювавбазові положення трудової теорії вартості, на якій базується вся система класичної політекономії.Сутність еквівалентного обміну товарів аналізував на основі затрат праці, яку вимірював робочим часом, витраченим на виробництво товару; величину вартості ставив у залежність від продуктивності праці. Не розуміючи двоїстісного характеру праці при товарному виробництві, вчений змішував вартісну і натуральну форми багатства, не зміг узгодити такі його джерела, як праця і земля. „Праця є батьком і найбільш активним принципом багатства, а земля – його матір’ю” [48, c. 40]. Це висловлювання вірне по відношенню до споживної вартості, виробництво якої вимагає сполучення конкретної праці і речовини природи і не відноситься до вартості;

– здійснив спробу визначити об’єктивну основу заробітної плати, встановивши її залежність від вартості засобів існування робітників. Заробітну плату розглядав як природну ціну праці, рівень якої визначається фізіологічним прожитковим мінімумом, тобто вартістю засобів існування працівника. В. Петті був прихильником низькоїзаробітної плати, вбачаючи в цьому гарантію, що робітник буде працювати з повною віддачею. Характеризуючи заробітну плату, вчений зробив важливий висновок про те, що робітник отримує не всю створену ним вартість, а лише її частину;

– визначив ренту як різницю між вартістю товару і заробітною платою. Рента являла собою надлишок вартості над заробітною платою, зводилася переважно до вартості робочої сили. Рента розглядається ним як єдина форма додаткової вартості;

– започаткував вивчення диференціальної земельної ренти, існування якої пов’язував із відмінностями у родючості землі та різним місцерозташуванням земельних ділянок стосовно ринку;

– зробив суттєвий крок вперед у поясненні ціни землі.Показав, що оскільки земля приносить ренту, то її продаж є не чим іншим, як продаж доходу. На цієї підставі В. Петті зробив висновок про те, що ціна землі є капіталізованою рентою. Вона має бути сумою річних рент за певну кількість років. За підрахунками В. Петті, ціна землі містила таку кількість річних рент, яка визначалась тривалістю спільного життя представників трьох поколінь: діда (50 років), сина (28 років)і внука (7 років). Разом цей період становив 21 рік. Такій підхід не забезпечував розв’язання проблеми. Для її наукового розуміння необхідним було знання природи позичкового процента як наперед заданої величини, пов’язаної з рухом прибутку. Величину позичкового процента В. Петті розглядав лише як особливу форму ренти і пов’язував з розміром земельної ренти. Прибуток як особливу, відмінну від ренти категорію, вчений не виокремлював;

– сформулював та спробував розв’язати проблему грошового обігу, звернувши увагу на наявність певної залежності між кількістю грошей і товарною масою.Вважав, що як надлишок, так й нестача грошей у торгівлі завдає країні шкоди. Отже, незважаючи на обмеженість та суперечливість деяких поглядів, В. Петті висловив цілий ряд основоположних ідей, які сприяли виникненню і розвитку класичної політичної економії.

АДАМ СМІТ (1723 - 1790 рр.)

Центральна проблема його досліджень – розвиток нації та багатства.

Засуджував меркантилістів, відстоюючи думку про те, що багатство народу створюється працею.

Намагався дослідити спонукальні мотиви людини до економічної діяльності. Вводить поняття «людини економічної» :

− незалежна, здатна самостійно приймати рішення;

− прагне керуватися у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами;

− здатна раціоналізувати свою діяльність з метою максимізації вигод;

− достатньо поінформована про ситуацію на ринку.

«Невидима рука» − сукупні правила економічної поведінки – це стихійні об’єктивні ринкові закони, побудовані на вільній конкуренції. Мехінзм «невидимої руки» А. Сміт протиставляв державному управлінню. Тим самим він відстоював ідеї економічного лібералізму, невтручання держави у господарське життя.

«Природний порядок» − «це природна свобода» - вільна гра ринкових сил і конкуренції – вона здатна позбавити учасників ринку влади над ціною. «… адже монополіст штучно підтримують нестачу товарів на ринку, щоб підвищити ціни і збільшити свої доходи».

Предмет політичної економії А. Сміт розширив до умов виробництва і нагромадження матеріального багатства та законів його руху.

Розробив метод логічної абстракції – виділення найсуттєвішого в явищі.

Читайте також:

1. Головні філософи постмодернізму: Жак Деріда, Жак Франсуа Ліотар, Мішель Фуко, Ролан Барт, Жак Бодріяр, Юлія Кристелан.
2. Франсуа де Ларошфуко
3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є

Переглядів: 761