Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Інфекційні захворювання

 

Дифтері́ягостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Леффлера та характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.

 

Етіологія

Збудник – грампозитивні нерухомі паличкоподібні коринебактерії дифтерії (Corynebacterium diphtheriae) - утворюють сильний екзотоксин.

Епідеміологія

Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом; джерела інфекції – хворі та бактеріоносії. В окремих випадках хвороба передається через різні предмети, іграшки та навіть при участі третіх осіб. Захворюваність збільшується у холодну та вологу пору року. Хвороба може вражати людей будь-якого віку, але частіше хворіють діти. Частина тих, хто переніс дифтерію, стають носіями.

Патогенез

Збудник викликає у ділянці вхідних воріт інфекції (наприклад, у зіві) фібринозне запалення з утворенням плівок. Екзотоксин збудника, що циркулює у крові, вражає серцево-судинну та нервову системи.

Симптоми

Інкубаційний період у середньому 3-5 днів.

Розрізняють дифтерію зіва (найпоширеніша форма), дифтерію гортані (круп), дифтерію носа та дифтерію очей. Крім того, дуже рідко зустрічається дифтерія рани, шкіри, статевих органів. За ступенем інтоксикації виділяють легкі, субтоксичні та токсичні форми.

При дифтерії зіва у залежності від локалізації нальоту (фібринозних плівок) розрізняють локалізовану та поширену форму хвороби.

Локалізована форма починається гостро – зі збільшення температури до фебрильних цифр, нездужання та незначної хворобливості при ковтанні. Через 24-36 годин можна відмітити гіперемію зіва, білувато-сірі нальоти; ці фібринозні плівки доволі щільні, їх нелегко зняти ватним тампоном або шпателем; після зняття оголюється поверхня, яка дещо кровить. Відповідно стороні ураження мигдаликів збільшуються у розмірах підщелепні, а іноді й передньошийні лімфатичні вузли.

Разом з типовим перебігом локалізованої форми дифтерії з утворенням фібринозних плівок хвороба може протікати лише із катаральними проявами (гіперемія та набряклість мигдаликів, помірний біль при ковтанні, незначне збільшення реґіонарних лімфатичних вузлів). Інтоксикація при цьому мало виражена, температура зазвичай субфебрильна. Іншою атиповою формою дифтерії зіва є острівна. При цій формі дифтерії фібринозні плівки мають вигляд поодиноких або множинних острівків, інтоксикація незначна, помірно збільшені реґіонарні лімфатичні вузли.

Поширена форма дифтерії зіва перебігає з вираженою загальною інтоксикацією, підвищенням температури до 39 °C. Відмічаються набряклість ділянки зіва та гіперемія мигдаликів, на яких, так само як на піднебінних дужках, м’якому піднебінні, слизовій носоглотки, розташовуються щільні нальоти брудного білого кольору, які важко відокремлюються тампоном.

Важким перебігом відрізняється токсична форма дифтерії зіва. Оглядаючи хворого, можна відмітити солодкуватий запах з рота, значний набряк шийної клітковини, тахікардію. При несвоєчасному або недостатньо енергійному лікуванні у хворих дифтерією зіва з 12-15 дня хвороби, а іноді дещо раніше розвивається міокардит, що проявляється тахікардією, у частині випадків аритмією, ритмом галопа, розширенням серця, приглушенням його тонів, систолічним шумом на верхівці. Пізніше, з 22-28-го дня хвороби, в окремих випадках розвивається поліневрит з парезом м’язів глотки та гортані.

Геморагічна форма протікає особливо тяжко, супроводжується носовими кровотечами, патенхіальним висипом на шкірі, фібринозними плівками геморагічного характеру у зіві. При дослідженні крові відмічається лейкопенія, анеозинофілія, тромбоцитопенія, іноді моноцитоз.

 

У дітей грудного віку може іноді спостерігатися дифтерія носа, що перебігає у плівчастій формі (утрудненість носового дихання, серозні, пізніше – гнійні з кров’ю виділення з носу) або катаральній формі (розпушення слизової оболонки, плівчасті нальоти на слизовій носових раковин та перегородки, іноді ерозії).

 

Самостійно або у поєднанні з дифтерією зіва у окремих випадках, головним чином у маленьких дітей, може розвитися дифтерія гортані (справжній дифтерійний круп). При цьому плівчасті фібринозні накладення поширюються на слизову гортані, викликаючи сухий кашель, осиплість голосу, далі ослаблення його до шепотіння. Подальше прогресування крупу може призвести до стенозу гортані, гострій асфіксії, кисневої недостатності, загрожуючи життю хворого.

Поширена форма крупа супроводжується плівчастим ураженням гортані та трахеї, іноді з переходом плівок у бронхіальне дерево.

У випадку дифтерії ока відмічаються острівні плівчасті нальоти на кон’юнктиві повік, її гіперемія та набряклість.

Різні клінічні форми дифтерії можуть викликати ті або інші ускладнення. Токсична форма іноді викликає зупинку серця, що розвивається навіть у такі ранні строки як 3-4-ий день хвороби. Дещо пізніше може виникнути дифтерійний міокардит.

Іноді дифтерія ускладнюється паралічем м’язів гортані та глотки, порушенням акомодації очей. Між 15-м та 22-м днем хвороби, особливо при токсичній формі дифтерії, може розвинутися параліч м’якого піднебіння (хворий не може ковтати, м’яке піднебіння відвисає, голос стає гнусавим).

Діагностика

Попередній діагноз типових форм дифтерії повинен ставитися клінічно, тому що своєчасно повинно вирішуватись питання про необхідність введення антитоксичної протидифтерійної сироватки. Діагноз є складним при атипових формах дифтерії (катаральній та острівній). Велике значення мають епідеміологічні дані (наявність контакту з хворими або носіями дифтерійного мікробу, врахування епідеміологічної обстановки у населеному пункті і т.д.).

 

Хвороба підтверджується виявленням росту дифтерійних бактерій при посіві слизу з зіва та носа у поживне середовище (згорнута сироватка крові людини). Проби слизу беруть окремо з зіва та носа ватним тампоном, просякнутим сироваткою. Лабораторія дає попередню відповідь за результатами бактеріологічного дослідження через 24-48 годин, остаточно – через 4-5 днів.

 

· Допоміжне значення має телуритова проба – ватним тампоном, змоченим 2% розчином телурита, змащують нальоти, плівки у зіві: при наявності дифтерії ці плівки чорніють.

· Використовують також серологічні методи діагностики (реакція аглютинації; визначення рівня антитоксину в крові).

Диференційний діагноз проводять із стрептококовими ангінами, інфекційним мононуклеозом, ангінозно-бубонною формою туляремії. При підозрі на дифтерійний круп слід диференціювати від несправжнього крупа при гострих респіраторних захворюваннях, кору.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА

1. Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ.

2. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів - наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії.

3. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження - виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей.

4. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом - зростання титру антитоксичних антитіл у сироватці крові у динаміці хвороби.

5. РНА з комерційним дифтерійним антигеном - виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові.

6. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС (протидифтерійної сироватки) - визначення рівню дифтерійного токсину в сироватці крові.

7. Коагулограма - гіперкоагуляція або коагулопатія.

8. Загальний аналіз сечі - можлива протеінурія, циліндрурія, мікрогематурія, підвищена питома вага.

9. Ниркові тести - підвищення рівню залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини.

10. ЕКГ - дослідження у динаміці.

11. Огляд отоларингологом, кардіологом та неврологом у динаміці.

12. Ларингоскопія пряма та непряма при ларингеальній дифтерії.

13. Риноскопія при назофарингеальній дифтерії.

14. Задня риноскопія при назофарингеальній дифтерії.

 

Лікування

Хворих на дифтерію госпіталізують при будь-якій клінічній формі. Призначають постільний режим, напіврідку висококалорійну їжу, багату вітамінами, часте дрібне годування. Хворий дифтерією зіва повинен полоскати рот 1% теплим розчином борної кислоти; маленьким дітям проводять спринцювання рота тим же розчином.

Якомога раніше слід розпочинати введення лікувальної протидифтерійної антитоксичної сироватки. Попередньо необхідно провести десенсибілізацію за наступною схемою. Підшкірно вводять 0,1 мл розведеної сироватки (1:100). Якщо через 30 хвилин реакція буде негативною або гіперемія у місці введення сироватки менша 1 см у діаметрі, під шкіру вводять 0,1 мл нерозведеної сироватки. При відсутності анафілактичної реакції на її введення через 40-60 хвилин уся доза сироватки вводиться в/м.

При локалізованих формах дифтерії перша разова доза складає 10 000 – 30 000 МО сироватки, при поширеній – 30 000 – 40 000 МО, при субтоксичній – 40 000 – 50 000 МО, токсичній І ступеню – 50 000 – 70 000 МО, ІІ ступеню – 60 000 - 80 000 МО, ІІІ ступеню та геморагічній – 100 000 – 120 000 МО, при дифтерії гортані – 40 000 – 50 000 МО, дифтерії носа – 10 000 – 20 000 МО. Курсові дози у 2-3 рази більше разових. При локалізованих формах достатньо обмежитися однократним введенням сироватки, при відсутності ефекту введення сироватки може бути повторене через добу. При токсичних формах сироватку вводять 3-4 дні, причому у перші 2 дні по 2 рази на добу.

Антибіотики самостійного значення у лікуванні дифтерії не мають. Одночасно з призначенням сироватки може застосовуватися тетрациклін. Цей препарат застосовується також при лікуванні бактеріоносіїв. При токсичних формах дифтерії застосовують кортикостероїди, великі дози аскорбінової кислоти, нікотинову кислоту, вітаміни групи В, плазму, дезінтоксикаційні розчини (гемодез), оксигенотерапію. При дифтерії гортані призначають літичні суміші (з включенням до їхнього складу аміназина, промедола, антигістамінних засобів). При відсутності ефекту від консервативної терапії та посиленні явищ стенозу необхідна інтубація або трахеотомія.

УСКЛАДНЕННЯ


Дифтерійна кардіопатія;

Міокардит;

Токсична полінейропатія:

Метаболічна енцефалопатія;

Набряк головного мозку;

Токсичний нефрозонефрит;

Імунокомплексний нефрит;

Гостра ниркова недостатність;

ІТШ;

ДВЗ - синдром;

Серцево-судинна недостатність;

Дихальна недостатність;

Поліорганна недостатність;


Неспецифічні ускладнення: паратонзилярний абсцес, отит, пневмонія.

 

Профілактика

Після госпіталізації хворого у вогнищі роблять дезінфекцію; за особами, що знаходилися у контакті з хворим, ведуть медичне спостереження, в них досліджують слиз із зіва та носа. У дитячих закладах, відділках та групах, де виявили хворого дифтерією, встановлюють карантин на 7 днів. Необхідно виявити бактеріоносіїв паличок Леффлера, за допомогою бактеріологічного дослідження як серед дорослих, що обслуговують дитячі колективи, так і серед дітей, не допускаючи їх до дитячих закладів. Визначне значення у профілактиці дифтерії має активна імунізація дітей з використанням вакцин АКДП та АДП.

 

Дизентерія (грец. dysentería, от dys... — приставка, що означає скруту, порушення, та грец. énteron — кишка) — гостре інфекційне захворювання людини та тварин, спричинене різними видами шигел.

 



Запалення слизової оболонки товстого кишечника, яке супроводиться загальним отруєнням організму.

 

Дизентерія бактеріальна викликається різними представниками групи дизентерійних бактерій, найбільше значення мають види Флекснера Зонне - палочки, що мешкають у хворого Дизентерією в складках (іноді занурюються в клітини) слизової оболонки нижнього відділення товстої, сигмоподібної та прямої кишок. Збудник Д. виділяється у зовнішнє середовище з випорожненнями хворого. У зовнішньому середовищі дизентерійні бактерії можуть довгий час зберігати свою життєздатність, особливо у воді, молоці, різноманітних харчових продуктах (куди вони потрапляють з рук хворого). Активну роль у розповсюдженні Д., відіграють мухи. Розповсюдженню Д. сприяють недостатня санітарна культура населення та порушення правил гігієни.

Частіше всього хворіють діти перших 2 років життя.

Патогенез

Збудник хвороби оселяється у слизовій оболонці нижнього відділу товстої кишки. Під впливом продуктів життєдіяльності дизентерійних бактерій розвиваються запальні зміни нижньої ділянки слизової оболонки прямої та сигмоподібної кишки катарального або катарально-геморагічного характеру, іноді з утворенням ерозій та виразок. М'язова стінка сигмоподібної кишки приходить у стан стійкого спазму. Ендотоксини дизентерійних бактерій циркулюють у крові та викликають ураження серцево-судинної та нервової системи.

Симптоми

Інкубаційний період 2-3 дні. Хвороба починається гостро, з загального нездужання, відчуття остуди, слабкості, втрати апетиту. Температура тіла упродовж 6-7 годин підвищується до 38,5 -39,5 °C, з'являється нерізкий біль у лівій підвздошній ділянці, при дизентерії Зонне можлива блювота. З перших же годин захворювання з'являються рідкі випорожнення; спочатку вони складають тільки калові маси, через 12-20 год у них стає помітним слиз, а у частині випадків і кров у вигляді прожилків у слизу та у вигляді згустків. Стул частий - до 10-12 разів на добу на протязі перших 2-3 днів хвороби; у більш пізні строки захворювання з прямої кишки хворого може виділятися невелика грудка слизу з прожилками крові. На висоті розвитку захворювання виникають судомні скорочення, спазми сигмоподібної кишки (тенезми). Одночасно з'являються хибні позиви на низ.

При огляді хворого відмічають дещо бліду, гарячу на дотик шкіру, пульс частий відповідає рівню температури, рівномірно обкладений язик. При пальпації живота визначається хворобливість його нижньої половини, спастичні скорочення сигмоподібної кишки. При ректороманоскопічному дослідженні виявляють різного характеру змін слизової оболонки сигмоподібної та прямої кишки, частіше - гіперемію, катар та дрібні ділянки геморагій на слизовій оболонці.

Лихоманковий період триває 2-4 дні, потім температура нормалізується, стул стає рідшим (2-3 рази на добу), з випорожнень зникає слиз та кров; пізніше зникає спазма сигмоподібної кишки. До 6-7-го дня хвороби настає період одужання; в деяких хворих нестійкий, часом напіврідкий стул може відмічатися до 10-12-го дня хвороби.

У деяких випадках дизентерія Зонне протікає у гастроентероколітичній формі. Хвороба починається бурхливо, швидко підвищується температура, з'являється біль по всьому животі, нудота, багаторазова блювота, профузний пронос; стул водянистий. Перебіг цієї форми хвороби зазвичай нетривалий. Нерідко її помилково приймають за харчову токсикоінфекцію.

При пізньорозпочатому лікуванні, супроводжуючих захворюваннях шлунково-кишкового тракту гостра дизентерія відразу або після тимчасового (3-5 дні) поліпшення переходить у затяжну форму, яка характеризується зміною загострень з повторним виділенням напіврідких або рідких випорожнень, що містять слиз та кров. При цій формі хвороба триває до 2-3-ох місяців.

У 1,5-2% випадків у хворих гострою дизентерією розвивається хронічна дизентерія, що характеризується тривалими періодами загострень (по 1,5-2 міс.) та такими ж тривалими світлими проміжками уявного здоров'я; загальна тривалість хронічно дизентерії може досягати 3-4 роки. Кожне загострення її супроводжується болем у лівій підвздошній ділянці, виділенням від 2 до 4-5 разів на добу рідких випорожнень зі слизом та кров'ю, іноді з домішками гною, часто зі значним схудненням хворого.

Розвитку хронічної дизентерії сприяють неправильне або недостатнє лікування, супутні захворювання кишечника (в тому числі гельмінтози), недотримання дієти, інтоксикація (куріння, вживання алкоголю).

В дітей при гострій дизентерії часто зустрічаються важкі форми хвороби, виражене зневоднення організму, інтоксикація, схуднення, доволі рясне виділення слизу у випорожненнях; діти більш схильні до розвитку затяжних та хронічних форм хвороби, ніж дорослі. Діти, хворі дизентерією, нерідко страждають одночасно коліентеритами.

Діагноз

Для діагнозу мають значення епідеміологічні дані, розвиток характерних клінічних симптомів, дані ректороманоскопії, позитивні результати бактеріологічного дослідження випорожнень, дані серологічних досліджень (реакція пасивної гемаглютинації з парними сироватками, що були взяті у перші дні хвороби та через 7-10 днів).

Диференційний діагноз проводять з харчовими токсикоінфекціями, особливо при дизентерії, викликаної бактеріями Зонне; амебіазом, холерою, з отруєннями солями важких металів та деякими отруйними грибами.

Затяжну та хронічну дизентерії диференціюють від неспецифічного виразкового коліту, у окремих випадках від поліпозу та раку прямої та сигмоподібної кишки.

 

Ботулізм

(від лат. botulus, "ковбаса") - рідкісна але серйозна паралітична хвороба, викликана нервовим токсином, ботуліном, що виробляється бактерією Clostridium botulinum. Ботулін – один з найсильніших відомих токсинів, що блокує нервову функцію і призводить до дихального і скелетно-м'язового паралічу.

 

Є три головні види ботулізму:

· Харчовий ботулізм - форма харчового захворювання, викликана продуктами, які містять токсин ботулізму (ботулотоксин).

 

 

· Шкірний ботулізм викликаний токсином, виробленим у рані, зараженій Clostridium botulinum.

· Дитячий ботулізм викликаний через споживання спор ботулінових бактерій, які ростуть в кишківнику і виробляють токсин.

 

Всі форми ботулізму можуть бути фатальні і розглядаються як критичне медичне становище. Харчовий ботулізм може бути особливо небезпечний як проблема охорони здоров'я, тому що багато людей може бути отруєні від єдиного зараженого джерела.

Епідеміологія

До грунту збудник ботулізму потрапляє з кишечника тварин. Однак сам збудник не викликає захворювання людини. Для виникнення ботулізма необхідно розмноження збудника у харчових продуктах з накопиченням екзотоксину, який й викликає захворювання. Екзотоксин найбільш інтенсивно утворюється при температурі 35-37 °C в анаеробних умовах. Найчастіше людина заражується у результаті споживання до їжі різних продуктів, що містять спори Clostridium botulinum і ботулотоксин: ковбаси, шинки, свіжов'яленої риби, грибів домашнього консервування. Можливе також зараження людини при споживанні м'ясних, рибних, овочевих консервів, риби, яку виловили з пошкодженням кишечника, вміст якого й інфікує рибу.

Розвиток захворювання

При потраплянні збудника ботулізму і токсину з консервованими продуктами в шлунок, відбувається їх всмоктування через слизову оболонку в кров. Далі токсин проникає в мотонейрони спинного і довгастого мозку, що виявляється розвитком бульбарного і паралітичного синдромів. Ботулотоксин блокує звільнення ацетилхоліну в нервових закінченнях, що призводить до розвитку паралічів. У хворого наростає дихальна недостатність. В результаті парезів м'язів глотки, гортані і надгортанника можлива закупорка бронхів блювотними масами, слиною та їжею. Токсин також збільшує кровонаповнення внутрішніх органів, є причиною виникнення невеликих крововиливів, тромбоза судин мозку, дистрофічних змін міокарда, а також нирок, скелетних м'язів та інших органів.

Симптоми

Інкубаційний період хвороби триває від 2 годин до 7 діб (в середньому, 24 години). Початок хвороби, як правило, гострий. Нудота, блювота і пронос нетривалі. Температура тіла звичайно нормальна.

Через 3—4 години від початку хвороби з'являються неврологічні симптоми: сухість в роті, ослаблення зору, «сітка» або «туман» перед очима. Можливо двоїння перед очима (диплопія), обмеження руху очних яблук, косоокість (стробізм), звуження та нерівномірність ширини очних щілин (опущення - птоз верхньої повіки одного ока). Зіниці розширені, причому одна з них ширше за іншу (анізокорія). У хворих з'являються порушення ковтання і мови. В деяких хворих відсутня реакція зініць на світло. Іноді запалюється сосок зорового нерва, виникає ретиніт з обмеженням поля зору. Характерні ураження нервових клітин у ядрах довгастого мозку , ІХ, Х, а іноді й інших пар черепних нервів, нервових гангліїв серця.

Голос сиплий, тихий. Унаслідок парезу м'язів м'якого неба, глотки виникає утруднення ковтання, і рідка їжа виливається через ніс. Із-за розвитку парезу кишечника у хворих розвивається запор та метеоризм.

Дихання утруднене, вдих здійснюється дуже важко. Розлад і зупинка дихання (асфіксія, як наслідок ураження дихального центру та параліча діафрагми) є однією з провідних причин смерті. За відсутності специфічного лікування хворі гинуть.

Нерідко у період розпалу хвороби бувають ускладнення у вигляді міокардиту, пневмонії, ателектазу легенів, бронхіту. Хвороба є антропонозною.

Діагностика

Діагноз підтверджується клінічною картиною захворювання, даними про вживання в їжу консервованих продуктів і посівом блювотних мас і підозрілого продукту на спеціальні середовища. Ботулотоксин виявляють в біологічній пробі на тваринах. При розпізнаванні ботулізму необхідно враховувати анамнез (зв'язок захворювання зі споживанням певного харчового продукту), розвиток аналогічних проявів хвороби в інших осіб, що споживали той самий продукт.

Диференційний діагноз проводять з бульбарною формою поліомієліту. При захворюваннях з підозрою на ботулізм, на ранніх стадіях хвороби потрібно диференціювати від отруєння грибами, метиловим спиртом, атропіном.

Лікування

Всім хворим з підозрою на ботулізм показана обов'язкова госпіталізація у інфекційні лікарні (бажано у стаціонари, де є апаратура для штучного дихання).

Їм проводиться промивання шлунку, робляться високі сифонові клізми. Внутрішньовенно або внутрішньом'язово (в залежності від тяжкості захворювання) вводять суміш протиботулінних сироваток для нейтралізації токсину після попередньої десенсибілізації організму. Для стимуляції активного імунітету вводять нативний анатоксін у дозі 2 мл (по 0,5 мл типів А, В, С, Е) триразово, з інтервалами 5-7 діб. Для знищення збудника в шлунку і кишечнику призначають левоміцетин або тетрациклін. Проводять дезінтоксикаційну терапію (гемодез, полівінілпіролідон, 5% розчин глюкози), призначають сечогінні, серцево-судинні засоби, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В. Запори ліквідують за допомогою клізм.

При наростанні дихальної недостатності використовують штучну вентиляцію легень (до 1 міс.). При розладах ковтання проводять штучне харчування. За хворим встановлюють цілодобове спостереження.

Профілактика

Суворий контроль при стерилізації і зберіганні продуктів на харчових підприємствах, консервних заводах, у продуктових магазинах, особливо при домашній консервації. Необхідно пам'ятати, що консерви з банок із роздутими кришками (бомбажем) не можна вживати в їжу. Приготовлені в домашніх умовах м'ясні, рибні, грибні і овочеві заготовки і продукти повинні бути виготовлені з дотриманням всіх правил стерилізації. Безумовно не можна споживати ковбасу та шинку з ознаками недоброякісності (запах прогірклого масла), компоти з абрикос, що мають на поверхні темні плями, гриби, що не були достатньо добре очищені від забруднення землею.

При групових захворюваннях ботулізмом усім особам, що вживали підозрілий продукт, з профілактичною метою вводять в/м 2500-5000 МО сироватки кожного типу. За ними встановлюється медичне спостереження до 2-х тижднів.

 


Читайте також:

  1. Анамнез захворювання
  2. Венеричні захворювання
  3. Виробничі травми та профзахворювання
  4. Виробничі травми та профзахворювання
  5. Виробничі травми, профзахворювання, нещасні випадки виробничого характеру.
  6. Вплив екології на онкозахворювання
  7. Впровадження загальнодержавної системи запобігання виробничому травматизму і професійним захворюванням
  8. Гнійні захворювання шкіри і підшкірної клітковини
  9. ГОСТРІ АЛЕРГІЧНІ СТАНИ. ГОСТРА СУДИННА НЕДОСТАТНІСТЬ.ІНФЕКЦІЙНІ, ШКІРНІ І ВІНЕРІЧНІ ХВОРОБИ.
  10. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
  11. Дитячі інфекційні хвороби та їх профілактика
  12. Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.




Переглядів: 999

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Колапс та шок | Венеричні захворювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.