• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, завдання та принципи захисту (функції захисту) у кримінальному процесі

Мета лекції

Усвідомити поняття і значення захисту та функції захисту у кримінальному процесі України. З’ясувати коло учасників кримінального процесу, які належать до сторони захисту, їх права та обов’язки.

Досконале вивчення сучасної інтерпретації поняття й суті функції захисту у кримінальному процесі України, дослідження взаємодії сторони захисту з іншими учасниками кримінального процесу, допоможуть з’ясувати роль функції захисту та її значення й місце у структурі кримінально-процесуальної діяльності.

В С Т У П

Нажаль кримінально-процесуальна діяльність не завжди відповідає вимогам законності і обґрунтованості, при цьому правопорушення і помилки, що допускаються органами дізнання, слідчими, прокурорами, судом, найістотнішим чином зачіпають права фізичних і юридичних осіб, в тій або іншій якості залучених в сферу кримінального судочинства, особливо це стосується підозрюваних та обвинувачених, проти яких така діяльність направлена. У зв’язку з цим в кримінально-процесуальному законодавстві передбачена діяльність певних учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту.

Побудова правової держави неможлива без створення гарантій для захисту прав людини, особливо у такій специфічній державній діяльності як кримінальний процес. У даному випадку мова йде про право на захист громадян підозрюваних або обвинувачених у вчиненні злочину. Вивчення цих важливих питань є дуже важливою, тому ця лекція й буде присвячена розгляду саме цих питань.

Справедливе правосуддя, повне, всебічне та об’єктивне дослідження обставин кримінальної справи, а отже і встановлення істини у справі залежить не тільки від якості діяльності правоохоронних органів, але й від діяльності сторони захисту. Як стверджували ще радянські вчені процесуалісти діяльність захисника носить не приватний, а публічний характер. Допомога захисника необхідна не тільки обвинуваченому, але й органам правосуддя, які прагнуть встановити істину. Надання захисту широких прав не може заважати, и не заважає, досягненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, звуження прав обвинуваченого і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності та засудженню невинуватого, до помилок застосування кримінального закону, призначення несправедливого покарання.

Використовуючи всі вказані в законі засоби і способи захисту в цілях з’ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, виключають чи пом’якшують його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства. Отже, захисник, захищаючи обвинуваченого з одного боку, допомагає йому протидіяти обвинуваченню, а з іншого боку сприяє дотриманню законності і здійснення правосуддя. Важко й сьогодні не погодитись з таким висновком, бо дійсно, яким би не був об’єктивним слідчий у дослідженні обставин кримінальної справи, він все ж діє з боку обвинувачення і не в змозі забезпечити абсолютної об’єктивності. Наявність захисту забезпечує повноту та всесторонність дослідження обставин справи, є дійсною гарантією правосуддя. З впевненістю можна сказати, що за допомогою захисту встановлюється істина. Вона народжується у протиборстві протилежних суджень. Тому правосуддю в рівній мірі необхідні і обвинувачення, і захист. Як кажуть, у суперечці народжується істина. Недооцінка необхідності існування захисту, нерозуміння її місця й ролі у кримінальному процесі неминуче ведуть до ухилення від дійсного шляху до істини, завдання шкоди інтересам держави, правам та інтересам громадян.

Обвинувач та захисник дійсно є процесуальними супротивниками, але різність в їх процесуальних функціях не виключають того, що захисник та обвинувач мають загальну мету ‑ становлення істини та сприяння у правильному вирішення судом кримінальної справи, у винесенні законного та обґрунтованого рішення.

Із наведеного випливає висновок про важливість існування захисту у кримінальному процесі, але не менш важливим питанням є з’ясування сутності захисту.

Слово «захист» у відповідності з тлумачним словником української мови має 6 значень: 1. Дія за значенням захищати, захистити і захищатися, захиститися. 2. Заступництво, охорона, підтримка, Брати під захист. 3. Місце, притулок, де можна захиститись, заховатися від когось, чого-небудь, укриття // Споруда, пристосування і т.ін., що захищає від кого, чого-небудь // рідко Житло. 4. Сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду; оборона. 5. Ті хто у складі спортивної команди захищають якусь ділянку ігрового поля під час гри у футбол, хокей і т.ін.; проти нападу. 6. Прийом гри у шахи. Всі 6 його значень хоч і не стосуються до того поняття, що розглядаються у даному питанні і лише одне з них дає відповідь на поставлене питання у заголовку, але повною мірою дає зрозуміти його суть. На відміну від словника сучасної української мови вітчизняна юридична енциклопедія взагалі не містить такого визначення. Вона містить лише близьке за змістом визначення: захист цивільних справ ‑ застосування цив. ‑ правових засобів з метою забезпечення цив. прав. Здійснення за допомогою заходів матеріально-правового і процесуально-правового характеру. Російське видання юридичного словника не дає конкретної відповіді на це питання, а лише містить визначення загального поняття «Захист судовий ‑ право громадян, а також сукупність процесуальних дій, направлених на захист честі і гідності, життя і здоров’я, особистої свободи і майна від злочинних посягань, на спростування обвинувачення або пом’якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного). Це право забезпечується участю захисника (адвоката) у судочинстві по цивільних чи кримінальних справах».

Така ситуація, на нашу думку, пов’язана з негативним ставленням радянських і сучасних українських та російських процесуалістів до такого роду кримінально-процесуальної діяльності. Але таке ставлення, на щастя, змінюється. Підтвердженням цьому є зміна державної політики до підготовки юристів-представників сторони захисту. Зокрема, введення до навчальних програм підготовки юристів навчальної дисципліни «Захист на досудовому слідстві і у суді». Не стоять осторонь цього важливого питання й науковці. Темами дисертаційних досліджень лише у нашому навчальному закладі обрано дві теми дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, пов’язанні з дослідженнями питань захисту у кримінальному процесі.

Відсутність офіційного визначення поняття захисту є підставою дати таке визначення у межах даного теоретичного курсу.

Захист слід розглядати у трьох його значеннях:

- захист, як вид кримінально-процесуальної діяльності;

- захист, як кримінально-процесуальна функція;

- захист, як інститут кримінально-процесуального права;

На нашу думку, під захистому першому його значенніслід розуміти кримінально-процесуальну діяльність учасників кримінального процесу ‑ представників сторони захисту, направлену на повне або часткове спростування підозри або обвинувачення, а також на виявлення обставин, що пом’якшують відповідальність чи можуть бути використані на користь підозрюваного або обвинуваченого.

Захист як вид кримінально-процесуальної діяльності є по суті певним напрямком кримінально-процесуальної діяльності чітко визначених кримінально-процесуальним законом суб’єктів. У цьому розумінні захист і функцію захисту слід розуміти як тотожні поняття.

Функція захистув кримінальному процесі це основний напрямок діяльності підозрюваних, обвинувачуваних й їхніх захисників, а також інших представників сторони захисту, спрямованих на повне або часткове спростування підозри чи обвинувачення, виявлення обставин, що можуть бути використані на користь підозрюваного або обвинувачуваного.

Функція захисту - це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого утворюють:

- заперечення по суті підозри і обвинувачення в цілому;

- заперечення окремих пунктів підозри і обвинувачення;

- заперечення кваліфікації;

- давання іншого трактування дій підзахисного, не заперечуючи обвинувачення;

- звернення органів досудового розслідування, прокуратури і суду на обставини, що пом’якшують вину;

- наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

До учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту, або які належать до сторони захисту відносяться: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх представник або законний представник, цивільний відповідач, представник цивільного відповідача та захисник.

Поняття захисту і поняття функції захисту нерозривно пов’язується з поняттям сторін у кримінальному процесі. Термін «сторони» здебільшого вживається до учасників судового розгляду, які мають протилежні інтереси. На цьому етапі кримінально-процесуальної діяльності (стадії) суть цього терміну проявляється найяскравіше, але його суть, на наш погляд, хоч і виглядає менш переконливо, а все ж він існує і на досудових стадіях. Так дійсно, на стадії досудового розслідування, особливо до винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, ознаки сторін проявляються скрито, менш яскраво. Ще більше проблем визначення сторін існує на стадії порушення кримінальної справи. Вирішення проблемних питань, пов’язаних з поняттям захисту та поняттям функції захисту залежить від визначення поняття сторін.

Поняттям сторінохоплюються парні суб’єкти кримінального процесу, які переслідують в справі протилежні по своїй спрямованості інтереси, які виконують згідно з ними протилежні за своїм характером процесуальні функції й для успішного здійснення їх користуються рівними процесуальними правами (ст. 129 Конституції України, ст. 16-1, 88, 88-1, 88-2 КПК).

Законодавець неодноразово вживає у КПК термін «сторони», вказуючи, що їх не одна, при цьому не лише не дає визначення цього терміну, але й не вказує їх кількість та не вказує учасників кримінального процесу, хто яку сторону представляє. В теоретичній літературі стверджується, що їх дві‑ сторона захисту та сторона обвинувачення. Щодо кількості сторін досягнута певна одностайність поглядів. Однак цього не спостерігається щодо віднесення певних учасників процесу до цих сторін. Особливої складності набувають питання віднесення до тієї чи іншої сторони учасників кримінального процесу, які ведуть кримінальний процес. Причиною цьому є різний підхід до визначення функцій, які виконують ці органи. Висловлюються думки, що слідчий, прокурор, суд та суддя виконують не лише функцію обвинувачення та правосуддя, але й функцію захисту. Саме ці розбіжності у поглядах й були підставою для поділу поняття захисту та поняття функції захисту на дві окремі категорії. Окремі автори стверджували, що захист здійснювався лише обвинуваченим, підозрюваним та їх захисником, а функцію захисту здійснювали окрім названих осіб, ще й слідчий, прокурор, суд та суддя. Такий висновок ґрунтувався на аналізі норм статей 2, 21 КПК та деяких інших.

У відповідності до ст.2 КПК завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний.

Стаття 21 КПК закріплює обов’язок особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також обов’язок державних органів та їх посадових осіб роз’яснити підозрюваному право на захист і забезпечити його реалізацію, закріплені у названих статтях КПК й були розціненні цими вченими, як здійснення функції захисту державними органами на боці сторони захисту.

Ситуація докорінно змінилася після закріплення у Конституції України та КПК(пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 16¹ КПК) принципу змагальності.

У відповідності до правових положень принципу змагальності розмежування трьох кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) є обов’язковим. Це означає, що ніхто не може бути суддею у власній справі, а також те, що на одну і ту ж сторону не може бути покладено виконання більше однієї функції.

Як зазначає Л.М. Лобойко, принцип змагальностісторін- це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром - судом, який не може здійснювати інших функцій, окрім функції правосуддя.

Отже, це й дає підстави стверджувати, що терміном «захист» та терміном «функція захисту» позначаються одні й ті ж види діяльності.

Захист здійснюється у двох смислах:

- в матеріально-правовому смислі. Захист у матеріально-правовому смислі, у свою чергу, поділяється на кримінально-матеріальному та цивільно-матеріальному смислі (заперечення кваліфікації злочину, або окремих кваліфікуючих ознак‑ захист у кримінально-матеріальному смислі, а заперечення суми цивільного позову ‑ цивільно-матеріальному смислі);

- в кримінально-процесуальному смислі (здійснення сукупності кримінально-процесуальних дій, направлених на досягнення мети захисту у матеріально-правовому смислі, які іменуються засобами захисту);

Захист, як інститут кримінально-процесуального права являє собою сукупність кримінально-процесуальних норм, що регулюють кримінально-процесуальні відносини, пов’язані із спростуванням або з пом’якшенням обвинувачення. Інститут захисту регулює кримінально-процесуальну діяльність всіх суб’єктів захисту і є частиною кримінально-процесуального права.

Значення захисту слід розглядати у двох аспектах:

- державно-політичне значення;

- кримінально-процесуальне значення.

Державно-політичне значення захисту проявляється перш а все, у державницькому началі захисту, зацікавленості в ній суспільства в цілому. Захист у кримінальному процесі це функція державного значення. Захист у свій своїй діяльності по дослідженню всіх обставин кримінальної справи допомагає встановленню істини, ставить за мету щоб жоден не винуватий не був притягнутий до кримінальної відповідальності та покараний. Тому не лише обвинувачений, а й все суспільство зацікавлене у наявності кваліфікованого та рівноправного захисту. Саме завдяки цьому суспільство в цілому зацікавлене у наявності захисту, який у такому смислі має публічний характер. Політичне значення захисту проявляється у її виховної ролі. Захист досягаючи своєї мети‑ виправдання невинуватого, або як найменше правильної кваліфікації злочинних дій обвинуваченого, здійснює виховний вплив на суспільство в цілому, утверджує віру у справедливості правоохоронної діяльності держави є кримінально-процесуальною гарантією.

Кримінально-процесуальне значення захисту проявляється у тому, що вона перш за все є засобом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого, засобом і певною мірою способом реалізації конституційного права на захист.

До принципів захисту або до загальних положень захисту слід віднести такі положення:

1. Забороняються будь-які дії чи рішення, що обмежують право особи, переслідуваної у вчиненні злочину[i] на захист.

2. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний,засуджений є вільним у виборі захисника, засобів та способів захисту

3. Особа, переслідувана у вчиненні злочину є вільною у виборі засобів та способів захисту.

4. Особа, переслідувана у вчиненні злочину має право як активно так і пасивно захищатись від обвинувачення.

5. Особа, переслідувана у вчиненні злочину має право обрати, як одного так і двох й більше захисників.

6. Особа, переслідувана у вчиненні злочину має право в любий момент відмовитись від захисника або замінити його іншим.

7. Державні органи і посадові особи, які здійснюють провадження у кримінальній справі зобов’язані роз’яснити особі, переслідуваній у вчиненні злочину право на захист та забезпечити його реалізацію.

8. Державні органи і посадові особи, які здійснюють провадження у кримінальній справі перед призначенням захисника, участь якого є обовязковою зобов’язані згідно з законом з’ясувати у особи, переслідуваної у вчиненні злочину питання чи не бажає вона обрати захисника на власний розсуд і забезпечити участь саме цього захисника.

9. Захисник не вправі відмовитись від надання особі, переслідуваній у вчиненні злочину необхідної юридичної допомоги та від виконання обов’язків захисника.

10. Захисник не вправі вчиняти дій, які б могли зашкодити інтересам особи, переслідуваної у вчиненні злочину або так чи інакше розцінені останнім, як дії, що слугують на користь сторони обвинувачення.

2. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) ‑ представник сторони захисту. Його права та обов’язки.

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
4. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
5. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
6. Автоматизація виробничих процесів
7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
8. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
9. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав

Переглядів: 4231