Поняття обвинуваченого.

Розпочинати розглядати поняття обвинуваченого слід з розгляду поняття учасників кримінального процесу. Учасники кримінального процесу - це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права та обов'язки регламентуються чинним законодавством.[ii] Такі учасники як обвинувачений, підозрюваний та підсудний відносяться до осіб. які мають та відстоюють свій власний інтерес у справі.

КПК, а точніше ст. 43 КПК визначає, що обвинувачений — це особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченим. Законодавець пов’язує появу цього учасника кримінального процесу з винесенням постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченим. На перший погляд це питання цілком просте й зрозуміле, але виникає питання, на якій підставі й хто має право чи обов’язок винести цю постанову. Це вже питання є більш складнішим. Право винести таку постанову має лише слідчий, у проваджені якого знаходиться кримінальна справа. Причому таке право він має лише у справах, віднесених до його підслідності. А підставою для винесення такої постанови слідчим є наявність досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ч. 1 ст. 131 КПК). Такі питання є дуже важливими для сторони захисту у побудові своїх дій.

Аналіз статей КПК дає підстави стверджувати, що особа до визнання її обвинуваченим може займати статус іншого учасника кримінального процесу, наприклад, підозрюваного. Так, згідно ст. 43¹ КПК підозрюваним визнається: 1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення про притягнення як обвинуваченого. Набувши статус обвинуваченого, особа зберігає його певний час, а вже потім може зайняти інший статус. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку — засудженим або виправданим.

Теоретичний і практичний інтерес представляє і встановлений законом строк, протягом якого особа може перебувати у стані підозрюваного. При затриманні за статтями 106, 115 КПК України він становить сімдесят дві години, при обранні запобіжного заходу - десять діб, а в окремих випадках – 15 діб. Встановленням такого незначного строку закон фактично зобов'язав органи досудового слідства діяти в обвинувальному напрямку. Адже цей строк фактично примушує органи дізнання та досудового слідства будь-якою ціною зібрати докази обвинувального характеру, практично не звертаючи увагу та нехтуючи доказами, які б могли виправдати особу або пом'якшити її відповідальність, щоб мати можливість пред'явити особі обвинувачення.

Певне значення у ситуації має суто організаційне, а не правове питання, оскільки у слідчого або дізнавача в провадженні є не одна кримінальна справа, а кілька (найчастіше кілька десятків), і недосконалість закону та перевантаження слідчого та дізнавача призводить саме до таких дій. Серед працівників органів досудового слідства вже з'явився такий термін, як «первісне обвинувачення», що, по суті, означає, що обвинувачення було пред'явлено без повного збору доказів, лише для того, щоб мати можливість у майбутньому провадити деякі слідчі дії з цією особою та подати відповідну звітність. (Останнім часом у слідчих підрозділах MBС спостерігається негативна тенденція, коли відповідні керівники слідчого апарату вимагають від слідчих швидкого виставлення статистичної картки (ф. № 4), що заповнюється на особу, якій пред'явлено обвинувачення, для подання відповідної звітності про результати роботи).

За таких умов дуже важко казати про повне, всебічне і об'єктивне розслідування кримінальної справи.

Варто зазначити, що загальний строк розслідування кримінальної справи становить два місяці, а обвинувачення слідчий має право пред'явити, лише коли у справі зібрано досить доказів, які вказують, що злочин вчинено певною особою. Справи, по яких ці докази можна зібрати за такий малий строк, є винятком, іншим разом для збору доказів і двох місяців мало. Це не означає, що пред'явлення обвинувачення має провадитися на прикінцевій стадії розслідування кримінальної справи, коли зібрано всі докази, оскільки до предмета доказування по кожній справі входить низка фактів та обставин, що не охоплюються змістом пред'явленого обвинувачення (причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, пом'якшувальні обставини тощо). Ці докази слідчий може зібрати і після пред'явлення обвинувачення, але справи, де докази, необхідні для пред'явлення обвинувачення, можна зібрати за 10 діб, є винятком.

Обвинувачений має право:

- знати, в чому його обвинувачують;

- давати показання з пред’явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

- мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи;

- брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції;

- заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Підсудний має право на останнє слово (ч. 2 і 3 ст. 43 КПК).

Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й процесуальні обов'язки. Він, зокрема, зобов'язаний з'являтися за викликом органів розслідування, прокурора і суду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовому за сіданні і підкорюватись розпорядженням головуючого. В разі невиконання обов'язків до обвинуваченого можуть бути застосовані заходи процесуального примусу: привід (ст. 136 КПК), запобіжні заходи (ст. 149, 436 КПК), попередження і видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи (ч. 1 ст. 272 КПК), а якщо таке невиконання має ознаки злочину (наприклад, примушування свідка, потерпілого або експерта до відмови від дачі показань, до дачі завідомо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, вчиненням насильства, знищенням майна або розголошенням відомостей, що їх ганьблять, підкуп з цією метою), то й кримінальне покарання (ст. 180 КК).[1]

Обвинуваченому відшкодовується в повному обсязі шкода, завдана йому внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, взяття і тримання під вартою, проведення обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (ст. 1 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, по переднього слідства, прокуратури і суду»)[2].

Конституція України передбачає, що в разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним за судженням (ч. 4 ст. 62).

Основний довід за існування поняття «обвинувачений» у кримінально-процесуальному законодавстві - це неприпустимість притягнення особи як обвинуваченого лише на підставі припущення, що особа могла вчинити злочин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, завдання та принципи захисту (функції захисту) у кримінальному процесі	\|	Обвинувачений – як представник сторони захисту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.