Обвинувачений – як представник сторони захисту

Перш ніж розглянути це питання по суті слід з’ясувати поняття сторони захисту. Під стороною захисту слід розуміти учасників кримінального процесу, які виконують кримінально-процесуальну функцію – захисту.

Учасники, які виконують функцію захисту:

Підозрюваний - це фізична особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або щодо якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Обвинувачений - це фізична особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Підсудний - це фізична особа, кримінальна справа по обвинуваченню якої призначена до судового розгляду.

Цивільний позивач - це громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, вимогу про відшкодування збитків.

Захисник - це особа, яка здійснює захист прав і законних інтересів переслідуваних у кримінальному порядку суб’єктів процесу (підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого) шляхом надання їм необхідної юридичної допомоги.

Ці учасники здійснюють захист:

підозрюваний - захищається від підозри у вчиненні злочину, сформульованої в протоколі затримання або в постанові про обрання запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення;

обвинувачений - захищається від обвинувачення, сформульованого в постанові про притягнення як обвинуваченого;

захисник - надає правову допомогу обвинуваченому (підозрюваному) у здійсненні ним захисту від обвинувачення (підозри);

цивільний відповідач - захищається від заявленого цивільного позову;

представник цивільного відповідача - надає правову допомогу цивільному відповідачеві у здійсненні ним захисту від цивільного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНО ‑ ПРАВОВІ ГАРАНТІІ РЕАЛІЗАЦЇЇ ОБВИНУВАЧЕНИМ ПРАВА НА ЗАХИСТ.

Конституція України (ст. 3) проголошує людину, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Держава бере на себе обов'язок забезпечення прав і свобод людини. З цим обов'язком держави пов'язане право кожного вимагати від органів державної влади захисту його прав і свобод.

Реалізація цих концептуальних положень пов'язана з необхідністю відтворення у законодавстві про кримінальне судочинство норм, спрямованих на захист прав і свобод людини.

Право на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, гарантом прав особи. Його стабільність та життєздатність характеризує також рівень правової держави, демократії та культури суспільства. Безумовно, критерієм становлення держави повинна бути реальна забезпеченість захисту людини у суспільстві взагалі й у кримінальному судочинстві зокрема.

У відповідності до ст.2 КПК завданнями кримінального судочинства, як уже зазначалося вище, є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний.

Правове становище особи в суспільстві - актуальна проблема для кожної галузі права. У кримінальному судочинстві воно охоплює собою процесуальне становище особи, як будь-якого учасника процесу: обвинуваченого (підсудного), , потерпілого та ін.

Відповідно до чинного законодавства функція захисту на всіх стадіях кримінального процесу відрізняється повною самостійністю. Функція захисту починає діяти значно раніше, ніж буде пред'явлене слідчим обвинувачення, і може продовжувати діяти після того, коли обвинувачення буде знято. Її появу, розвиток, розширення та звуження сфер дії не можна розглядати у зв'язку з пред'явленням обвинувачення, його зняттям, постановою виправдувального вироку, скасуванням вироку та закриттям справи.

У відповідності до статі 236-7 КПК постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо особи може бути подана до суду особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником чи законним представником.

Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи. Якщо обґрунтування порушення прав та інтересів особи визнано суддею недостатнім, суддя приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги. Відмова у відкритті провадження не позбавляє права повторно звертатися до суду.

Суд приймає до розгляду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства.

Завдання захисту полягає в тому, щоб охороняти права учасників процесу і запобігати їх порушенням. Захисту потребують не тільки підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а й цивільний відповідач, яким для цього надано великий арсенал процесуальних засобів, а саме:

1. Забезпечення особистого захисту, тобто надання законом підозрюваному, обвинуваченому та іншим учасникам процесу такого обсягу процесуальних прав, реалізуючи які вони можуть особисто захищати свої законні інтереси.

2. Забезпечення допоміжного захисту, тобто надання права скористатися допомогою захисника, представника чи законного представника.

3. Забезпечення посадового захисту, тобто покладення законом на державні органи та осіб, які ведуть процес, обов'язку роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їx права та забезпечити можливість їх здійснення.

У процесуальне становище обвинуваченого особа може бути поставлена за наявності достатніх доказів для її звинувачення у вчиненні злочину. Визнання ж підсудного засудженим потребує безспірної доведеності його вини у вчиненні злочину.

Право обвинуваченого на захист має бути забезпечено (гарантовано). Це конституційна вимога, оскільки Конституція України визначає необхідність гарантії прав громадян (статті 3, 22, 55), не виключаючи й обвинуваченого. Законодавче закріплена вимога забезпечення прав обвинуваченого та покладення її виконання на державні органи (ст. 21 КПК): особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав (ст. 53 КПК).

Кримінально-процесуальними гарантіями права обвинуваченого на захист є передусім система принципів кримінального процесу (презумпція невинуватості, змагальність та рівноправність сторін тощо), а також, як уже зазначалося, відповідність правам обвинуваченого обов'язків суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, та передбачені КПК порядок і підстави виконання таких обов'язків.

Важливою гарантією права обвинуваченого на захист є обов'язок наведених вище суб'єктів кримінального процесу роз'яснити кожне з наданих йому прав (ст. 53 Конституції).

Право обвинуваченого на захист не може бути забезпечене за допомогою лише кримінально-процесуальних засобів. Це досягається взаємодією багатьох чинників, у тому числі й високого професіоналізму суддів, прокурорів, слідчих. Забезпечення права обвинуваченого на захист є важливим і необхідним не тільки для особистості (для самого обвинуваченого), а й для суспільства, держави, оскільки наявність та дотримання цього права - умова того, щоб суспільство було захищене від злочинних посягань шляхом виявлення та покарання дійсно винуватих у їх вчиненні.[3]

Права обвинуваченого дають йому можливість особисто та через захисника активно захищатись передусім від безпідставного кримінального переслідування, а також захищати й інші свої інтереси.

Право обвинуваченого на захист утворює всю сукупність прав, наданих обвинуваченому, а також його захиснику, законному представнику. Це право має бути забезпечене (гарантоване), оскільки Конституція України визнає необхідність забезпечення прав громадян (статті 3, 22, 55), не виключаючи й обвинуваченого.

Відповідно у кримінальному процесі забезпечуються різні немайнові, а також майнові інтереси обвинуваченого, до яких, зокрема, слід віднести і моральні.

Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості — головні принципи гарантій об'єктивного, повного і всебічного розслідування і розгляду кримінальних справ.

Як стверджує Г.М. Козирев, для зміцнення законності має важливе корисне значення заінтересований вплив захисника на хід розслідування й розгляду справи - це додатковий контроль за слідством. У судовому рішенні втілюються результати дослідження судом «тези та антитези, положення і заперечення, ствердження і відкидання». У сфері кримінального процесу не діє правило - «дозволено все, що не заборонено», а «дозволено лише те, що передбачено законом», інакше можна було б очікувати свавілля посадових осіб.

Отже, норми кримінально-процесуального права далекі від справедливості, в розумінні рівності прав суб'єктів правовідносин. Сили обвинувачення й захисту не перебувають в одній «ваговій категорії». Як справедливо зазначає російський учений В.М. Савицький, в руках слідчого апарату «сконцентрована могутня й грізна сила, що готова звалитися на голову обвинуваченого (підозрюваного), цілий каскад достатньо могутніх примусових заходів. Ця сила у змозі увірватися в його житло, при звичних умовах шановане недоторканністю, відкрити чужому погляду свято охоронювану таємницю поштових відправлень, відсторонити людину від звичної роботи і продиктувати йому низку інших суворих обмежень, аж до позбавлення найвищого блага -позбавлення свободи. І все це може бути пущене в хід швидко, негайно, а іноді, нажаль,- з упередженою поспішністю».

Захищаючи законні права й інтереси громадян, адвокатура застерігає суд і органи досудового слідства від порушень закону на шкоду підзахисному. Такими своїми процесуальними діями захист зміцнює законність, стимулює сторону обвинувачення до прийняття процесуальних рішень у суворій відповідності до вимог закону.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття обвинуваченого.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.