Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів

Сучасний цивільний оборот характеризується широким спектром майнових і особистих немайнових прав його учасників. Можливість реалізовувати свої суб'єктивні права і захищати їх в установленому законом порядку забезпечує високий ступінь самостійності суб'єктів цивільних правовідносин. Усяке право має цінність, якщо воно здійснюється, саме тому держава зобов'язана забезпечити рівну можливість реалізації і захисту прав усім учасникам цивільного обороту, в т. ч. і юридичним особам. Відповідно, захист цивільних прав — одна з найважливіших категорій теорії цивільного і цивільно-процесуального права, без з'ясування якої дуже складно розбиратися в характері й особливостях цивільно-правових санкцій, механізмі їх реалізації й інших питаннях, які виникають у зв'язку з порушенням цивільних прав. Дослідження даної категорії обумовлює, у свою чергу, з'ясування змісту і співвідношення ряду взаємозалежних понять, до числа яких у першу чергу належить саме право на захист.

У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення його порушеного права або права, яке оспорюється. Правова кваліфікація даної можливості викликає спори в літературі. Так деякі дослідники вважають, що право на захист являє собою самостійне суб'єктивне право, яке в якості реальної правової можливості з'являється у власника регулятивного цивільного права лише в момент порушення або оспорювання останнього і реалізується в рамках виникаючих при цьому охоронних цивільних правовідносин¹³⁴. Як і будь-яке інше суб'єктивне право, право на захист містить у собі, з одного боку, можливість здійснення уповноваженою особою власних позитивних дій і, з іншого боку, можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи, і, зрештою, можливість звернутися до компетентних державних чи громадських органів із вимогою захисту порушеного права чи права що оспорюється. Із цього випливає, по-перше, що можливість правоохоронного характеру включається в сам зміст суб'єктивної матеріальної вимоги як одна з її правомочностей; і, по-друге, що право уповноваженої особи на захист зводиться, власне кажучи, лише до однієї-єдиної можливості — можливості звернутися з вимогою про захист права до компетентних державних чи громадських органів. Дійсно, забезпеченість суб'єктивного права можливістю державного примусу — це його невід'ємна якість і така можливість існує не паралельно з іншими, закріпленими в суб'єктивному праві можливостями, а властива їм самим, тому що без цього вони не були б юридичними можливостями¹³⁵. Немає сумнівів у тому, що право на звернення до компетентних державних чи громадських органів за захистом порушеного права нерозривно пов'язано із суб'єктивним матеріальним правом принаймні у двох відносинах: по-перше, воно виникає лише з порушенням суб'єктивного цивільного права чи якщо це право оспорюється іншими особами; по-друге, характер самої вимоги про захист права визначається характером порушеного матеріального права чи права, що оспорюється, зміст і призначення якого в основному визначає і спосіб його захисту. Тому з матеріально-правової точки зору немає перешкод до того, щоб розглядати право на захист у його матеріально-правовому аспекті як одне з правомочностей самого суб'єктивного цивільного права¹³⁶. Таким чином право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб¹³⁷, і є правомірною реакцією учасників цивільних відносин, суспільства і держави на порушення, невизнання або оспорювання цивільного права або компенсація заподіяної уповноваженій особі шкоди. Для особи право на захист полягає в можливості використовувати в межах, передбачених законом, засоби самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права або інтересу (Є. О. Харитонов).

Правовий захист нерозривно пов'язаний із правовою охороною, але це різні категорії. Різниця між цими поняттями випливає з аналізу закону.

Відповідно до сформованої в науці традиції терміном «охорона цивільних прав» охоплюється вся сукупність заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації прав. У нього включаються заходи не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. Щодо власне правових заходів охорони, то до них належать усі заходи, за допомогою яких забезпечується як розвиток цивільних правовідносин у їхньому нормальному, непорушеному стані, так і відновлення порушених прав, прав, які оспорюються, і інтересів, що охороняються законом.

Поряд із широким розумінням охорони в науці й у законодавстві використовується поняття охорони у вузькому розумінні слова. У цьому випадку в нього включаються лише ті передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення чи визнання цивільних прав і захист інтересів при їх порушенні або оспорюванні. З метою запобігання термінологічній плутанині охорону у вузькому значенні цього слова прийнято іменувати захистом цивільних прав. В основі правової охорони визначальним є принципи забезпечення непорушності і здійснення цивільних прав і заходи, спрямовані на запобігання порушенням цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права й усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій. Так наведені позиції щодо співвідношення «правова охорона» і «правовий захист» дають підстави стверджувати, що останнє поняття може охоплюватися першим.

Право на захист у його матеріально-правовому значенні, тобто як одної з правомочностей самого суб'єктивного цивільного права, являє собою можливість застосування у відношенні правопорушника заходів примусового впливу. Право на захист за своїм матеріально-правовим змістом включає: - по-перше, можливість уповноваженої особи використовувати

дозволені законом засоби власне примусового впливу на правопорушника, захищати належне йому право власними діями фактичного порядку (самозахист цивільних прав);

- по-друге, можливість застосування безпосередньо самою уповноваженою особою юридичних заходів оперативного впливу на правопорушника, що в літературі іноді називають оперативними санкціями;

- по-третє, можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних чи громадських органів із вимогою спонукання зобов'язаної особи до певної поведінки.

Зміст права на захист, тобто можливість уповноваженого суб'єкта в процесі його здійснення, визначається комплексом норм цивільного матеріального і процесуального права, які встановлюють:

1) сам зміст правоохоронної міри;

2) підстави її застосування;

3) коло суб'єктів, уповноважених на її застосування;

4) процесуальний і процедурний порядок її застосування;

5) матеріально-правові і процесуальні права суб'єктів, відносно яких застосовується дана міра.

Залежно від способів, форм, порядку захисту та ін. захист цивільних прав можна класифікувати по різних підставах. Зокрема, залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст. 55 Конституції України, ст. 16 ЦК України);

2) захист в адміністративному порядку (ст. 17 ЦК України);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК України);

4) самозахист (ст. 55 Конституції України, ст. 19 ЦК України);

5) захист за допомогою інших громадських, державних і міжнародних установ (органів прокуратури — ст.. 121 Конституції України і Закон України «Про прокуратуру»; Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини — ст. 55 Конституції України і Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини»; після використання всіх національних засобів правового захисту — Європейським Судом по правах людини, який діє відповідно до Римської Конвенції про захист прав і основних свобод людини1950р.).

У тих випадках, якщо здійснення права на захист відбувається за допомогою звернення уповноваженої особи з вимогою до компетентного державного або іншого органів, останні розглядають заявлену ним матеріально-правову вимогу до відповідача в порядку, встановленому законом, що і являє собою процесуальну форму реалізації права на захист. Законодавче установлення форм захисту права залежить від багатьох факторів: особливостей правовідносин, методу їх регулювання, потреб практики в найшвидшому вирішенні спорів, а також від політики держави на даному етапі її розвитку¹⁴¹.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Порушення цивільного права — це позбавлення носія права можливості здійснити певне, належне йому право цілком або частково в результаті протиправних дій іншої особи.

Невизнання цивільного права — це дії зобов'язаних осіб — носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи. Як наслідок остання цілком або частково позбавляється можливості реалізувати своє право.

Оспорювання — має місце в тому випадку, коли дві чи декілька осіб оспорюють наявність чи відсутність у них суб'єктивного права, а також належність такого права певній особі. У випадку заперечування цивільного права між учасниками правовідносин виникає спір щодо використання останнього, але в той же час цивільне право ще не порушено.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Суб'єкт цивільного права може обрати один чи кілька способів захисту.

Право на звернення до суду за захистом має не лише особа, яка має матеріально-правову зацікавленість у справі, але й особи, які за законом мають на це право з метою захисту прав і інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що здебільшого захист цивільних прав здійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить, звертатися за таким захистом чи залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом, не спричиняє його втрату, за винятками, передбаченими законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вища освіта в Німеччині.	\|	ОСНОВНІ КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ГРОМАДЯН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.