Вища освіта в Німеччині.

Найстаріший університет Німеччини (м.Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію. Поділ країни на мікрокнязівства і релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилася через злиття чи ліквідацію, а їх робота занепала внаслідок застарілих програм.

Так звані "нові" університети з'явилися впродовж XVIII сторіччя. У них почали вивчати і природничі науки, викладаючи не латиною, а німецькою (Halle, 1694 p.; Gottingen, 1737 p.; Erlangen, 1783 p.).

Найглибші реформи вищої освіти, названі "неогуманістичними", відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. Створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) пов'язане з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоуправління групи керівників кафедр (ординаріїв), наголос на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки й навчання для студентів.

Другим наслідком реформ стало створення технічних університетів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Ці заклади довго боролися за отримання університетського статусу. У період різкого розширення системи освіти після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти перейшли вищі фахові школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до університетського рівня.

Вищій освіті Німеччини притаманна взаємодія федерального уряду та урядів земель. Лише нове будівництво вони виконують спільно, решта ж справ перебуває у віданні земель, що визначає рамковий закон про вищу освіту 1975 року. Деталі діяльності державних і приватних ВЗО визначаються вже земельними актами. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВЗО. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. ВЗО фінансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.) в освітній діяльності, будівництво — порівну. Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.

Заклади вищої освіти.Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВЗО. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.

Усі ці заклади поділяються на наступні групи:

*університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня — вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо (група А). У закладах цієї групи навчається 1,4 млн. студентів;

*вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, в яких навчається 445 тис. студентів (група В);

*вищі школи (коледжі) мистецтв і музики: 45 закладів і ЗО тис. студентів (група С).

Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945р., вищі фахові школи сягли цього рівня з 1970р. Після 1970р. була зроблена невдала спроба створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання класичних університетів і вищих фахових шкіл. З 1973р. існують спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (ЗО закладів і 52 тис. студентів у 1993 p.).

Університети об'єднують заклади трьох типів.

Більшість з них мають класичні структуру і завдання. Вони відповідають за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, мають право присуджувати габілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідуючих кафедрами. Мають традиційні набори факультетів, молоді університети — часто неповні (як і спеціалізовані академії, кілька воєнних училищ тощо). Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.

У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років — "загальноосвітній" університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).

Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія).

Вищі фахові школи (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.

Музичні і мистецькі вищі ніколи готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики, включаючи музикологію, історію мистецтв тощо. Для отримання диплома необхідно скласти складний двостадійний фаховий екзамен.

Для вступу до ВНЗ необхідно мати атестат за СШ, який буває трьох типів:

· "загальний" (1-й етап), який дає доступ до всіх ВЗО;

· "фаховий" (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

· для вступу лише у вищі фахові школи і на відповідний факультет загальноосвітнього університету.

Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівняного до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВЗО проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВЗО без формального атестату на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

Академічний рік має 28 тижнів в університетах (кількатижнева перерва між двома семестрами використовується студентами не стільки для самонавчання, скільки для заробітків) і 38 тижнів — у вищих фахових школах.

Час навчання в ВЗО ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium і Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра або держекзаменами (Staatsprufung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.

Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконуються письмові роботи (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. У ФРН не застосовується система кредитів, яка вимагає отримання мінімальної кількості балів для набуття права на присудження звання чи диплома. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 — дуже добре; 2 — добре; 3 — задовільно; 4 — досить (прохідний бал); 5 — недосить; 6 — незадовільно.

На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, головні і просемінари, контрольні роботи (Ubungen = завдання), практичні заняття і екскурсії. Вся програма, яка приводить до диплома чи степені, підлягає освітньому (Studienordnungen), програмному (Studieplan) та екзаменаційному (Prufungsordnungen) регулюванню. Регуляції підлягають кількість тижневих годин і зміст предметів на обох циклах навчання. На лекціях викладають базові знання для засвоєння курсу і підготовки до проміжних чи заключних іспитів. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachwirse), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Розширюється залучення старших студентів до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).

Викладачі.Закон визначає чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обиратися за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Всіх викладачів закон визначає як державних службовців, вони отримують досить високу заробітну плату, якій можуть позаздрити їх колеги з інших країн.

Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їх колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається обмаль можливостей. У Німеччині виконуються кілька програм зі стимуляції наукової роботи викладачів, особливо добре фінансується професійне зростання молоді.

Кваліфікації.Вид заключного документа (диплом чи магістерка) залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістеркою — мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж саме надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу.

Дипломний ступіньприсуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи (за час 6 місяців), яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі. У випадку вищих фахових шкіл поряд з дипломом додається у дужках примітка: (FH)=Fachhochschule (19 фахів і 56 спеціалізацій, на дипломну роботу відводять 3 місяці).

Звання магістра— Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВЗО. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".

Державні екзаменипроводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Лише для вчителів ці іспити перебувають у віданні земель, з решти фахів цим займається центральний уряд. Екзаменаційні комісії включають викладачів ВЗО і урядових структур. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Для правників та вчителів після складання першої групи держекзаменів йде період в 1-2 роки роботи, після чого складається другий держекзамен. Лише після цього правники і вчителі стають повноправними державними службовцями.

Докторантура (аспірантура).Для вступу необхідно мати одну з вказаних кваліфікацій (диплом, звання магістра чи довідку про складання держекзамену аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація", її виконання і захист регулюються певним законодавством. Хоч докторат не включає регулярних студій, буває, що докторант веде певний колоквіум як свідчення свого розвитку. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).

Навчання студентів-іноземців.Для навчання на університетському рівні, запит слід зробити за рік до початку навчання. Для цього потрібно звернутися до німецької амбасади за вступною інформацією.

У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат за СШ, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВЗО Німеччини.

Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнти вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.

Визнання закордонних кваліфікацій. Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій, міжнародний бакалаврах визнає за його тривалості від 12 років навчання. Двосторонні угоди має з усіма сусідами. Визнання освітніх документів для представників цих країн здійснюється автоматично. Можуть визнаватися і періоди навчання, для чого необхідно звернутися у заклад, який цікавить.

Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися в ФРН. Там же можна дістати детальну ін. формацію про згаданий тест (його можна складати повторно).

Мовні вимоги.Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.	\|	Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.