• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.

Лекція 2

ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2004.-с.129-182

2. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. –с. 128-185

3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. /Науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю.Ніколаєва. -К.: Ленвіт,2003.-273 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. - К.: Шк. світ, 2001. - 21 с.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 – 2004 рр.)/ За ред. В.Г. Кременя, авт. кол.: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І.. – Київ -Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2004. – 147 с.

6. Закон України «Про вищу освіту» №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo

1. Формування системи вищої освіти у Великій Британії, Германії та США.

2. Сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти у розвинених країнах.

3. Доступ громадян до освіти. Заклади освіти.

4. Ступеневість освіти. Кваліфікації.

5. Організація навчання, академічний рік і екзамени.

6. Методи і засоби навчання.

7. Навчання студентів-іноземців.

8. Визнання закордонних кваліфікацій.

9. Вступні процедури.

Ключові слова:

Система вищої освіти, кваліфікаційні рівні освіти, організація навчання, академічний рік, методи навчання, засоби навчання.

Об'єднане Королівство складається з кількох квазінезалежних у питаннях освіти частин: Великобританії (Англії, Уельсу й Шотландії) і Північної Ірландії. Це — колиска першої у світі буржуазної революції, яка ліквідувала головні перепони на шляху розвитку капіталізму й зумовила видатні досягнення країни у багатьох сферах, її досягненнями стали не лише організація рекордної в історії колоніальної імперії (майже 35 млн. км² з населенням понад 700 млн. чол. напередодні Другої світової війни), а й добровільна відмова від її силового збереження і перетворення на сучасну Співдружність, до складу якої входять країни з найрозвиненішими у світі системами освіти (Канада, Австралія і Нова Зеландія).

Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембріджі для навчання еліти, покликаної слугувати Богу і державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту, адже наступні (якщо не рахувати чотири невеликих "старих" шотландських університети) з'явилися після 1830 р. під тиском суспільних вимог, створених індустріальною революцією й новими потребами країни. Хоч у XX сторіччі отримали статус університетів коледжі, які готували молодь до складання випускних іспитів у Лондонському університеті, вища освіта країни була елітарною й охоплювала надто малий відсоток молоді.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у Другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їх контингент зріс ще більше.

З кінця XIX сторіччя в Об'єднаному Королівстві (надалі ОК) працювали технічні коледжі, але їх дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р. зі створенням Національної ради з присудження академічних звань дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських. Майже сторіччя вища освіта ОК була взірцем бінарної моделі. Лише Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів й два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними і рештою університетів залишилися значними.

Всі університети ОК мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу фінансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів ОК, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси ВЗО, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

У 1993 р. в ОК було майже 440 внесених у довідники закладів вищої освіти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчаль­них центри та коледжі різного розміру, серед яких чимало гігантів з багатьма тисячами студентів, і карликів з кількома викладачами і дюжиною-другою студентів. Для того, щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 на денному навчанні за програмами університетського рівня.

Видатну роль в сучасній вищій освіті ОК відіграє Відкритий університет, що став зразком для запозичення в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного за засобами і методиками) повністю вільний, тому кожний дорослий може обрати у ньому одну з сотень програм низького чи університетського рівня. Кількість студентів перевищує 200 000, чимало мешкає поза кордонами ОК. Відкритий університет фактично став міжнародним закладом, присуджені ним кваліфікації (найчастіше це ВА) отримують понад 6000 осіб щороку.

Середня освіта в ОК триває 13 років, два останніх з яких присвя­чуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаме­наційних рад. Більшість абітурієнтів університетів ОК мають А-рівень з трьох дисциплін.

Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у Службу прийому в університети і коледжі (UCAS), вказуючи до п'яти бажаних закладів. Доку­менти направляються в ВЗО, які вирішують, чи варті кандидати зарахування. Хоч у країні притримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти — для вчителів, департамент охорони здоров'я — для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Чималі відмінності у доступі в ВЗО спостерігаються у Шотландії, що, втім, не заважає їй мати майже удвічі вищу кількість студентів (у розрахун­ку на 100 000 населення), ніж інші частини ОК.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Академічний рік і екзамени.Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у складанні навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів перерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина універси­тетів мають серединні канікули (до 8 "тижнів читання") як час для само­стійного навчання студентів. Все дужче виявляється тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різ­них лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів: більшість робить наголос на заключних екзаменах, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи "two-two"), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий необхідно виконати досить ви­сокі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і показати хороші знання з предмета спеціалізації. З цього правила є й винятки, коли на дру­гий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, але лише за на­явності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Викладачі.Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дос­лідження, але частка останніх в усьому робочому часі викладачів залежить від виду ВЗО й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програми курсів. Силами адміністрації ВЗО і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладачів.

Про вакантні місця повідомляється в пресі, обраним після вивчення документів кандидатам надається певний іспитовий термін, після успіху в якому провадиться зарахування до штату ВЗО.

Кваліфікації. Більшість абітурієнтів в ОК обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації (часто називають "undergraduate degree"). Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) й можливість внаслідок зміни тривалості року й інтенсивнішої роботи отримання першого диплома вже за два роки. В ОК найпоширеніші наступні кваліфікації: "бакалаври мистецтв (ВА = Bachelor of Arts), наук (BSc = Bachelor of Science), освіти (BEd = Bachelor of Education), інженерії (BEng = Bachelor of Engineering), права (LLB = Bachelor of Law), медицини (MB = Bachelor of Medicine). Кваліфікація бакалавра має три варіанти "з відзнакою" залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін: Honours degree — 1, Joint Honours degree — 2, Combined Honours degree — 3 (чи більше) дисципліни.

Менш престижним є навчання і отримання "посередньої" (Ordinary Pass degree) бакалаврської кваліфікації з непоглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програми.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити освіту для отримання вищої кваліфікації (postgraduate degree), яка часто нази­вається "магістр". Найпоширеніші варіанти: магістр мистецтв (MA = Master of Arts), наук (Msc = Master of Science), бізнесу та управління (MBA = Master of Business Administration), права (LLM = Master of Law). Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання "доктор філософії" (PhD = D Phil = Doctor of Philosophy), рідше — "магістр філософії". Інколи і лише за умови виконання належних самостійних досліджень докторське звання отримується відразу після бакалаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію "бакалавр" після програми другого рівня (В. of Philosophy чи B.of Literature).

Навчання студентів-іноземців. З багатьох причин ОК залишається одним з найпривабливіших місць навчання для іноземців. На жаль, країна не може задовольнити всі прохання, тому допуск у ВЗО йде через сувору селекцію. Для підвищення шансів на вступ абітурієнт-іноземець повинен звернутися до Служби прийому (UCAS) восени за рік до навчання. Необхідно завчасно шукати інформацію про ВЗО в ОК та їх характеристики, умови вступу і необхідні документи, а також дуже уважно поставитися до вибору закладу, його розташування, програми тощо. Абітурієнт-іноземець повинен подати документ про середню освіту, який дає доступ до університету, й супровідні папери. Варто звернути увагу на підготовку до співбесіди, від якої залежить результат процедури селекції.

Визнання закордонних кваліфікацій.Об'єднане Королівство підписало всі конвенції про взаємовизнання Ради Європи і ЮНЕСКО, а також повністю визнає Європейський бакалаврат. Міжнародний бакалаврат визнається ча­стково, немає й автоматичного визнання всіх закордонних університетських кваліфікацій, посвідчень, дипломів. Питання їх визнання вирішуються на індивідуальній основі, чим займаються спільно NARIC і Британська Рада.

Мовні вимоги. Вимоги до знання мови високі, аж до швидкого і правильного писання. Більшість ВЗО вимагають подання абітурієнтом документа про складання мовного тесту. Визнаються кілька тестів: TOEFL, СІТО-TEUFEL, IELTS, СРЕ (що є, власне, дипломом) тощо.

Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувались коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх штатах з'явилися сільськогосподарські коледжі.

Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай, включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США.

У США нараховується кілька тисяч найрізноманітніших ВНЗ, які можна класифікувати багатьма способами. Так, за формою фінансування їх поділяють на дві групи: більшу за чисельністю групу становлять приватні заклади (оплата студентів за навчання, самофінансування ВНЗ, приватні пожертвування, спонсорство, менша частка коштів від бюджету) і державні (значна частина коштів надходить з федерального і місцевих бюджетів). На загал держава все-таки відіграє домінуючу роль, фінансуючи значну частку наукових програм в університетах, утримуючи дво- і чотирирічні коледжі з майже 80% всього контингенту студентів.

Більшість американських університетів мають розвинену дослідну структуру на рівні докторських програм, решта - багатопрофільні університети з великою кількістю програм підготовки спеціалістів на ступінь бакалавра та магістра.

Відтак, за структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої ВНЗ на такі групи:

· заклади післясередньої освіти різного виду і напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-ого до 3-ох років і присудженням посвідчень низьких рівнів. Коротка освіта закінчується отриманням сертифіката про певні професійні вміння, довша - присвоєнням асоційованого ступеня (Associate Degree) з правом виконання роботи рівня техніків і вступу на третій курс коледжів з бакалаврськими програмами;

· місцеві і молодші коледжі з дворічними програмами, виконання яких відкриває двері на третій курс "бакалаврських" коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії (Occupational License);

· коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з викладанням майже виключно загальних дисциплін типу історії, хімії, економіки тощо і присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним та мінімальним професійним наповненням. Однак помітною є тенденція включати на заключних роках чотирирічної програми і професійні курси, що розширює можливості випускників. Але для окремих спеціальностей, наприклад, медицини і права, для отримання професійної кваліфікації студент повинен пройти ще й програму післядипломного фахового навчання для досягнення рівня магістра в університетських школах;

· загальноосвітні (comprehensive) коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра (програми включають розвиваючі дофахові і поглиблюючі професійні частини). більшість цих закладів готує вчителів, бізнесменів, фахівців, діяльність яких вимагає диплома магістра;

· незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо. Маючи близький до закладів першої групи зміст програм, ці школи використовують набагато кваліфікованіший персонал з університетською підготовкою;

· університети з правом підготовки докторів та усіма циклами навчання, які складають найбільш престижну групу ВНЗ. До них входять коледжі бакалаврського рівня, школи для навчання до рівня магістра і вище. Часто цю групу диференціюють на вужчі, опираючись на рівень наукових досліджень (за кількістю та тематичною різноманітністю захищених щороку докторських дисертацій), обсягом наукового фінансування, наявністю чи відсутністю медичної школи з дослідною клінікою, спектром факультетів, нарешті, кількістю викладачів І студентів та співвідношенням між ними.

Традиційними є щорічні рейтинги університетів; особливу увагу привертає список "25 кращих університетів США", який вже давно очолюють трійка приватних (Гарвардський, Йєльський і Стенфордський) та кілька державних (Мічиганський і декілька каліфорнійських).

Загалом структура американських ВНЗ дуже різноманітна, однак основною ланкою, яка й виконує більшу частину їхніх завдань, є невелике за складом відділення чи департамент, керівник якого може як призначатися, так і обиратися. Він та його колеги вирішують усі питання викладання певної дисципліни й наукової роботи напряму відділення. Вищі ланки (підрозділи, навчальні коледжі і весь заклад) лише затверджують колективні рішення департаменту.

Вища освіта США належить до відкритих, адже створює досить прийнятні умови для вступу у ВНЗ тим, хто виявив бажання продовжити навчання після середньої школи, що має 12 класів.

До ВНЗ більшість вступає після отримання диплома заключного рівня середньої школи (highschool diploma), в якому переважає загальна освіта з мінімальною спеціалізацією. Громадяни без такого документа можуть отримати його еквівалент (сертифікат чи диплом) з правом вступу до ВНЗ після складання пакета спеціальних тестів із загального освітнього розвитку.

Для зарахування, крім результатів тестів, беруться до уваги багато інших параметрів: результати співбесіди, рекомендації шкіл і вчителів, успіхи кандидата у позаурочній діяльності (спорт, гуманітарна робота, мистецькі захоплення і досягнення тощо), соціальне походження і забезпеченість, склад сім'ї та ін.

Гнучка ступенева система американської вищої школи дозволяє переривати навчання на будь-якому рівні, змінювати профіль навчання, продовжувати освіту. У магістратуру та докторантуру відбирають лише бакалаврів, що мають успішність не нижчу за "В", позитивну характеристику, письмову рекомендацію від одного чи двох викладачів. Вони повинні здати успішно екзамени, що проводяться двічі на рік.

Термін навчання в магістратурі залежить від особливостей спеціальності: від півтора року в галузі мистецтв до двох-трьох років у медицині та психології. У кінці навчання необхідно написати реферативний огляд, представити дисертацію чи скласти іспит.

Головним критерієм відбору кандидатур у докторантуру є здатність до наукової роботи. Протягом 2-3-ох років навчання докторант має засвоїти значний обсяг теоретичного матеріалу, отримавши за нього до 72 кредитів із 20 екзаменів, скласти кваліфікаційні іспити і захистити дисертацію.

У провідних університетах США є ще один вид ступеневої підготовки - післядокторський, для перевірки своїх наукових ідей та експериментального їх підтвердження.

Відтак, академічний рік (вересень - кінець травня) поділяється на два семестри з тривалістю від 14 до 18 тижнів кожен. Одночасно студенти вивчають 4-5 предметів, складаючи після виконання програми екзамени.

Практикуються усі види занять; лекції можуть читати для малих, середніх і великих (до 1000 студентів) потоків. Один-два рази на тиждень у малих (15-30 студентів) групах відбуваються семінари з тем лекцій, до яких студенти готуються самостійно у бібліотеках. Частково у ВНЗ використовується варіант т’юторського навчання, коли викладач кілька разів на тиждень працює з маленькою групою одних і тих самих студентів для уважного спостереження за їхньою самостійною роботою.

Оцінки, як і в Англії, позначають великими літерами: А - відмінно (4 бали), В - добре (3), С - посередньо (2), D - прохідна (1), Е - незадовільно (0).

Наприклад, якщо предмет оцінено у 2 кредити і складено на "відмінно", то студент отримує 4х2=8 балів. Предмет в 1 кредит за заключної оцінки "добре" додає студенту 3 бали. Для отримання диплома бакалавра за 4 роки (8 семестрів) необхідно набрати 120 і більше балів (але середній бал повинен перевищувати "2", а це можливо лише за умови, коли у студента траплялися і добре складені іспити).

Викладачі. Рівнів ієрархії викладачів у вищій школі є п'ять: професори, асоційовані професори, професори-асистенти, інструктори, лектори. Перші дві групи перебувають у постійному штаті, професори-асистенти після отримання докторського звання приймаються на час прийому іспитів (1-3 роки), після закінчення якого вони або переводяться у штат, або їм радять запропонувати свої послуги іншому ВНЗ. Оцінювання викладачів проводиться щороку. Враховуються три параметри: наукова продукція, якість викладання, характер та обсяг позанавчальної діяльності (рецензування, експертні послуги та ін.).

Кваліфікації. У ВНЗ США порівняно багато різних кваліфікацій, дипломів і сертифікатів, які присвоюються після Звершення програм різного рівня. Рівнів вищої освіти - три.

Першим є рівень підготовки бакалаврів, який триває найчастіше чотири роки (окрім медицини, права і деяких інших спеціальностей). Поширений поділ цього часу на дві половини, коли у першій викладаються загальні дисципліни, з яких менше 50% стосується майбутньої спеціалізації, а в другій таких предметів уже більше половини. Дипломи (Bachelor's Degree) цього рівня за змістом - переважно академічні кваліфікації і представлені дипломами бакалавра мистецтв або наук. Програма другого рівня після спеціалізації у певній галузі за 1-2 роки завершується присвоєнням диплома магістра (Master Degree). Вимоги для його отримання досить різноманітні: написання тез (наукової роботи), складання іспиту з іноземної мови, засвідчення вміння використовувати комп'ютери та бази даних, заключні екзамени.

Третім рівнем є аспірантура і підготовка докторської дисертації, що вимагає наукових студій упродовж 3-5 років після отримання диплома магістра. Поточні вимоги залежать від царини студій: наукова робота і захист написаної на її матеріалі дисертації, загальні чи фахові екзамени тощо. Останні складаються переважно упродовж перших двох років докторських студій. Зазвичай, після завершення третього рівня вищої освіти присвоюється звання доктора філософії (PhD), що є вищим академічним званням у США.

Навчання студентів-іноземців. Вища освіта США належить до найдоступніших для іноземців, хоча вартість її досить висока. Країна вже багато років утримує світове лідерство як за кількістю студентів-іноземців (але не за їхнім відсотком серед усіх студентів), так і за кількістю країн, з яких вони прибувають. Для навчання достатньо виконати три попередні умови: довести володіння мовою і скласти тест на знання англійської як іноземної (TOEFL) з оцінкою понад 500 (у кращі ВНЗ - понад 550) чи інший еквівалентний тест; мати атестат про закінчення середньої 12-річної освіти, яку б американський ВНЗ захотів визнати еквівалентним до національного диплома за старшу середню школу; заплатити за навчання.

Політика уряду США скерована на максимальне залучення іноземців у заклади країни, тому створено потужну систему найрізноманітніших органів, організацій та агентств для виконання цього завдання. Заклади вищої освіти США на основі подання кандидата остаточно вирішують питання про дозвіл розпочати навчання. Рішення про це приймається за 6-12 місяців до початку навчального року.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
6. IV. Філогенез кровоносної системи
7. POS-системи
8. VI. Філогенез нервової системи
9. Автокореляційна характеристика системи
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автоматизовані форми та системи обліку.

Переглядів: 3659