Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості кошторисного фінансування шкіл-інтернатів

Школа-інтернат – це навчально-виховний заклад, який надає допомогу у навчанні і вихованні дітей сім’ям, які не мають для цього належних умов. Ці заклади сприяють реалізації потреб суспільства і держави у загальній середній освіті відповідно до інтересів, здібностей та нахилів особистостей.

Згідно із бюджетною класифікацією виділяють такі типи шкіл-інтернатів:

- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати;

- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

- дитячі будинки;

- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;

- загальноосвітні школи соціальної реабілітації.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітньої школи-інтернату здійснюється на основі кошторису доходів і видатків. Доходи і витрати за більшістю статей кошторису школи-інтернату плануються так само, як і в загальноосвітній школі, але є і деякі особливості. Так, при плануванні заробітної плати додатково передбачається штат вихователів у розрахунку дві одиниці на кожну групу вихованців І – ІХ класів та одна одиниця на групу вихованців Х – ХІ(ХІІ) класів. Ставка заробітної плати вихователя встановлена за 5 годин роботи на день.

У штаті адміністративно-господарського і навчально-допоміжного персоналу додатково передбачаються посади лікаря, медсестри, працівників кухні та інші залежно від кількості учнів у школі-інтернаті.

Видатки на харчування розраховують виходячи з установлених норм харчування на одного учня, кількості днів харчування на рік та кількості учнів, що проживають в інтернаті. Навчальні видатки визначають за нормами на одного вихованця на рік.

На відміну від загальноосвітніх шкіл, у школах-інтернатах передбачаються значні видатки на придбання м’якого інвентаря та обладнання. Ці видатки розраховуються за нормами на одного вихованця, які диференціюються за роками перебування вихованців у школах-інтернатах. Після закінчення загальноосвітньої школи-інтернату вихованцям видається безкоштовно комплект літнього одягу та взуття, яке було в користуванні під час навчання в школі-інтернаті, а за бажанням батьків та осіб, які їх замінюють, із урахуванням матеріального стану сім’ї може безкоштовно видаватися також комплект зимового одягу і взуття, що було в їхньому користуванні під час навчання.

За утримання дітей у загальноосвітніх школах-інтернатах батьки вносять плату, розмір якої залежить від їхнього доходу та кількості дітей в сім’ї. Плата надходить до того бюджету, за рахунок якого фінансується школа-інтернат. За рахунок плати батьків покривається незначна частина витрат на утримання дітей. Місцеві державні адміністрації можуть звільняти батьків від плати за навчання дітей залежно від матеріальних умов сім’ї.

Плата за утримання дітей у санаторній школі-інтернаті з батьків не береться. Діти, що не мають батьків, утримуються в школі-інтернаті на повному державному забезпеченні. Знижується плата батьків за утримання вихованців, які проживають в сім’ях, але одержують харчування й одяг.

9.16. Суть, значення та джерела фінансування дитячих дошкільних закладів

Держава визначає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Держава надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти; піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою частиною системи безперебійної освіти в Україні.

Дошкільна освіта – цілісний процес, спрямований на:

- забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;

- формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

Дошкільний вік – базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.

Систему дошкільної освіти становлять:

- дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

- наукові й методичні установи;

- органи управління освітою;

- освіта та виховання в сім’ї.

Завданнями дошкільної освіти є:

- збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;

- виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

- формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

Дошкільний навчальний заклад – це заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюється його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням із відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров’я.

Відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади:

- дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечується догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

- дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечується догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

- дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей від трьох до шести (семи) років, де забезпечується їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог базового компонента дошкільної освіти;

- дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і утримуються за рахунок держави;

- дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров’я дітей, їх розумового, психічного, фізичного розвитку;

- дитячий будинок сімейного типу – дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.

Для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу “дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад” або до складу об’єднання з іншими навчальними закладами.

Для задоволення освітніх, соціальних потреб громадян можуть створюватися дошкільні навчальні заклади із сезонним перебуванням дітей.

Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.

Наповнюваність груп у дошкільних навчальних закладах становить:

- для дітей віком до одного року – до 10 осіб;

- для дітей віком від одного до трьох років – до 15 осіб;

- для дітей віком від трьох до шести (семи) років – до 20 осіб;

- різновікові – до 15 осіб;

- з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей – до 10 осіб;

- в оздоровчий період – до 15 осіб.

У дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (власником) залежно від демографічної ситуації.

Фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України “Про освіту”, законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших номативно-правових актів.

Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

- засновника (власника);

- відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів);

- батьків або осіб, які їх замінюють;

- добровільні пожертвування та цільові внески фізичних і юридичних осіб;

- інші кошти, не заборонені законодавством України.

Обсяги фінансування видатків на дошкільну освіту із зведеного бюджету Чернівецької області щорічно зростають. Якщо у 2001 році асигнування на дошкільну освіту склали 13074,6 тис.грн., у 2002 році – 20676,8 тис.грн., то у 2003 році – 25623,5 тис. грн. Збільшення обсягів фінансування пов’язане із збільшенням кількості цих закладів і кількості дітей.

9.17. Планування видатків на утримання дитячих дошкільних закладів

При плануванні видатків на утримання дитячих дошкільних закладів використовують такі показники, як: кількість дітей, кількість груп та дітодень. Кількість груп залежить від кількості дітей та нормативної наповненості груп. Дітодень визначається шляхом множення середньорічної кількості дітей на кількість днів функціонування установи в рік. Середньорічну кількість дітей по дитячому дошкільному закладу визначають враховуючи зміни кількості протягом року.

У складі видатків дитячих дошкільних закладів значну питому вагу займають видатки за категорією “Оплата праці працівників бюджетних установ”. Фінансування видатків по даній категорії із зведеного бюджету Чернівецької області склало у 2001 році 6643,3 тис.грн. або 50,8%, у 2002 році – 9271,7 тис.грн. або 44,8% у 2003 році 11324,8 тис. грн. або 46,2% усіх видатків.

Ця категорія передбачає асигнування на виплату заробітної плати педагогічному, медичному та адміністративно-обслуговуючому персоналу. Підставою для планування видатків на оплату праці є штатний розпис.

Штатні розписи державних і комунальних дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування і типу встановлюються відповідним органом управління освітою на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі фінансів.

Штатні розписи приватних дошкільних навчальних закладів встановлюються власником (засновником) на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

Штати педагогічного персоналу визначаються за встановленими нормативами в розрахунку на одну групу, а кількість штатних одиниць адміністративно-обслуговуючого персоналу залежить від кількості груп у дошкільному навчальному закладі.

Права та обов’язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти визначаються Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту” та іншими нормативно-правовими актами.

Педагогічний працівник дошкільного навчального закладу – особа з високими моральними якостями, яка має відповідну вищу освіту, забезпечує результативність та якість роботи, а також фізичний і психічний стан якої дає змогу виконувати професійні обов¢язки.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника у сфері дошкільної освіти – час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності відповідно становить:

- вихователя групи загального типу – 30 годин;

- музичного керівника – 24 години;

- інструктора з фізкультури – 30 годин;

- вихователя-методиста – 36 годин на тиждень, що відповідає тарифній ставці.

Оплата праці педагогічних працівників, спеціалістів, обслуговуючого персоналу та інших працівників дошкільних навчальних закладів здійснюється згідно з Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

Педагогічні працівники мають право на додаткову оплачувану відпустку.

Тривалість відпустки помічників вихователів дошкільних навчальних закладів становить 28 календарних днів. Окремим категоріям працівників дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним навантаженням, надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів.

Педагогічним працівникам щомісячно здійснюється надбавка за вислугу років залежно від стажу педагогічної роботи в таких розмірах: понад 3 роки – 10%, понад 10 років – 20%, понад 20 років – 30% посадового окладу.

Особливістю планування видатків по категорії “Оплата праці працівників бюджетних установ” є те, що по даній категорії плануються видатки на заміну працівників, які йдуть у відпустку (керівника, педагогічних працівників, медичного персоналу, працівників кухні).

У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядкування, типу і форми власності діти забезпечуються постійним медичним обслуговуванням на безоплатній основі та харчуванням. Видатки на харчування частково відшкодовують батьки у вигляді батьківської плати за утримання дитини в дитячому навчальному закладі. Плануються також видатки на придбання м¢якого інвентаря (постільна білизна). Ці видатки плануються по категорії “Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки”.

По категорії “Оплата комунальних послуг та енергоносіїв” плануються видатки по оплаті тепло-, водопостачання, природного газу, електроенергії, інших видів енергії, утримання в чистоті будівель, споруд.

Планування видатків на розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів здійснюється по категорії “Придбання основного капіталу” у межах Типового переліку обов’язкового обладнання (навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури, кухонного обладнання, дитячих меблів, комп¢ютерної техніки).

Фінансування видатків на утримання дошкільних навчальних закладів здійснюється на підставі затвердженого кошторису доходів і видатків за категоріями економічної класифікації.

9.18. Структура та джерела фінансування вищих навчальних закладів

У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним із найважливіших факторів, які впливають на економічний і соціальний розвиток країни. Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни із світовою економічною системою пов¢язані з необхідністю змін у професіональній структурі зайнятого населення, насамперед спеціалістів вищої та середньої кваліфікації.

До чинників, які впливають на рівень витрат на підготовку кадрів, можна віднести стан економічного розвитку країни, кількість спеціалістів, які потрібно підготувати у вищих і середніх навчальних закладах, тобто потребу галузей економіки у спеціалістах.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

- університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ;

- академія – вищий навчальний заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, провадить фундаментальні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

- інститут - вищий заклад освіти або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва. Провадить наукову та науково-виробничу діяльність.

Вищеназвані заклади належать до вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації.

До вищих навчальних закладів освіти належать також заклади освіти І ІІ рівнів акредитації. Це:

- коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного, кількох споріднених напрямів підготовки або спеціальностей;

- технікум - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

За роки незалежності майже не відбулося зменшення кількісних показників розвитку вищих навчальних закладів освіти. Так, у порівнянні з 1985/1986 навчальним роком чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення збільшилася на 43,7 відсотка, а у порівнянні з 1991/1992 навчальним роком – на 42,9 відсотка. Однак чисельність студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації на 10 тис. населення дещо зменшилася, при цьому спостерігається значне збільшення чисельності студентів у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Джерелами фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державного та місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Основним джерелом фінансування є кошти державного та місцевих бюджетів. Додатковими джерелами фінансування вищих навчальних закладів є:

- кошти, отримані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

- кошти, отримані за навчання іноземних громадян відповідно до укладених договорів;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи, виконані вищим навчальним закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- плата за здобуття другої вищої освіти;

- доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- кредити і позички банків;

- валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від фізичних та юридичних осіб;

- інші кошти.

Бюджетні кошти та інші надходження на утримання вищих навчальних закладів повинні використовуватись насамперед на придбання предметів постачання і матеріалів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, виплату заробітної плати та стипендії, створення необхідної матеріально-технічної бази.

Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти згідно із затвердженим кошторисом доходів і видатків.

9.19. Планування видатків вищого навчального закладу

Для планування видатків на утримання вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації розраховують контингент студентів, аспірантів за формами навчання. Крім того розраховують їх середньорічну величину за такою формулою:

(Чпкр × 7) + [(Чпкр - В) × 1 + [(Чпкр – В + П) × 4] - відсів + поновлені]

Ч = ,

де Ч – середньорічний контингент студентів;

Ч пкр – чисельність студентів на початок календарного року;

В – чисельність випускників;

П – чисельність студентів, які прийняті на 1-й рік навчання на відповідні освітньо- кваліфікаційні рівні;

Відсів – чисельність студентів, які відраховані з різних причин протягом календарного року;

Присів – чисельність студентів, які прибули протягом календатного року.

Виходячи із розрахованих середньорічних контингентів визначають чисельність професорсько-викладацького складу за нормами студентів та аспірантів різних форм навчання на одного викладача.

Фонд заробітної плати по вищих навчальних закладах планується по професорсько-викладацькому, навчально-допоміжному, адміністративно-допоміжному, адміністративно-господарському персоналу. Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховується, виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Розміри посадових окладів (ставки заробітної плати) залежить від Єдиної тарифної сітки розрядів. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвердженими посадовими окладами (ставками заробітньої плати). Видатки на оплату праці працівників вищих навчальних закладів плануються по категорії “Оплата праці працівників бюджетних установ”.

Значну частку у витратах вищих навчальних закладів становлять стипендії. Стипендії – це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище. За особливі успіхи у навчанні та науково-технічній творчості можуть встановлюватися персональні стипендії в межах стипендіального фонду. Стипендії студентам виплачуються в межах доведених лімітів стипендіального фонду. Ці видатки плануються по категорії “Субсидії та поточні трансферти”.

За іншими категоріями видатків кошторису вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації видатки планують так само, як і по інших бюджетних установах.

Основними виробничими показниками вищих навчальних закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації є кількість студентів і груп. Кількість груп визначають, виходячи з кількості студентів і норми наповнення груп, яка для денної форми навчання становить 20-30, а заочних відділень – 15-20 чоловік.

При плануванні фонду заробітної плати педагогічного персоналу важливими показниками є кількість педагогічних ставок та середня ставка заробітної плати викладача в місяць. Кількість педагогічних ставок визначають шляхом ділення загальної кількості педагогічних годин на рік на норму педагогічного навантаження, яка складає 720 годин на рік. Середню ставку заробітної плати викладача в місяць визначають шляхом ділення місячного фонду заробітної плати викладачів на кількість педагогічних ставок.

Найбільшими є видатки на заробітну плату, які включають заробітну плату педагогічного, навчально-допоміжного, адміністративно-господарського персоналу. Ставки заробітної плати педагогічного персоналу залежать від освіти та кваліфікації. Крім того, до фонду заробітної плати включають доплату за перевірку письмових робіт, керівництво предметними цикловими комісіями, завідування лабораторіями та кабінетами, кураторство. Інші види видатки плануються так само, як і в навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Професійно-технічний навчальний заклад – це заклад освіти, що забезпечує реалізацію прав громадян на професійно-технічну освіту, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров’я.

Фінансування професійно-технічних навчальних закладів у межах обсягів державного замовлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Професійно-технічні навчальні заклади недержавної форми власності утримуються за рахунок коштів відповідних замовників.

Чисельність навчальних груп у професійно-технічних навчальних закладах для теоретичного навчання становить 25-30 учнів, для виробничого навчання – 12-15 учнів.

Видатки на оплату праці працівників професійно-технічних закладів планують так само, як і по вищих навчальних закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації.

У кошторисі доходів та видатків передбачаються витрати на харчування, обмундирування учнів, а також на виплату стипендій. Витрати на харчування розраховуються за кількістю учнів, які його отримують, денною нормою витрат на харчування та кількістю днів харчування на рік. Витрати на обмундирування визначають за встановленими нормами на одного учня.

9.20. Система закладів та фінансове забезпечення охорони здоров’я

Піклування про здоров’я людей – одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров’я, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року прийнято Основи законодавства України про охорону здоров’я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Система закладів охорони здоров’я включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговування певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров’я.

У державній системі охорони здоров’я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямками лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги. Внаслідок чого загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги.

Сьогодні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти державного та місцевого бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань. Фінансування закладів охорони здоров’я із зведеного бюджету Чернівецької області склало у 2001 році – 74944,7 тис. грн., у 2002 році – 87203,3 тис. грн., у 2003 році 124724,7 тис. грн. Спостерігається тенденція до збільшення видатків на охорону здоров’я.

За рахунок державного та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не провадиться.

Відомчі заклади охорони здоров’я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов’язаною зі станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення цієї місцевості.

Усі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу, встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров’я.

Важливим напрямом поліпшення фінансового забезпечення охорони здоров’я може стати створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів вирішуються згідно із законодавством.

У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування охорони здоров’я. Перша – державна, за якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія. Друга модель є змішаною бюджетно-страховою, яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально незахищеним верствам населення за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Фінляндії, Швеції, Норвегії, де держава фінансує до 70 відсотків усіх витрат на охорону здоров’я, США – до 50 відсотків.

Обидві системи і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров’я, і ефективністю діяльності медичних закладів.

З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Однак в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Додаткові види заробітної плати та порядок тарифікації вчителів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.