Реформи адміністративно-політичного управляння 60-х-70-х pp. XIX ст.

3.1. Земська реформа.У 1864 р. в Російській імперії була проведена земська реформа, що передбачала створення виборнихмісцевих органів самоврядування - земств. Цей крок самодержавства пояснювався його бажанням компенсувати дворянам їхні економічні втрати шляхом надання їм обмеженої влади на місцевому рівні; блокувати опозиційність лібералів, спрямувати їхню енергію на вирішення конкретних державних питань; Створити орган, здатний ефективно розв'язувати проблеми провінції.

У Наддніпрянщині земська реформа була поширена на Лівобережжя і південні губернії. На Правобережжі, де були ще сильні позиції польських великих землевласників, що брали участь в антиросійському повстанні 1863 p., таку реформу провели тільки в 1911р.

У ході реформи були створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту - губернські і повітові земські збори. Земства були не тільки виборними, але і загальностановими: до їхнього складу входили представники дворянства, буржуазії, селянства,інтелігенції. При цьому при виборах до земських зборів закон надавав багато пільг землевласникам-дворянам (вибори відбувалися за майновим цензом), які відігравали провідну роль у земствах. На постійній основі працювали земські виконавчі органи - губернські та повітові земські управи.

Земства займалися організацією охорони здоров'я, розвитком освіти, поштовою справою, місцевою промисловістю і торгівлею, соціальною опікою, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

Уряд пильно стежив за діяльністю земств, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали.

3.2. Судова реформа.У 1864 р. була здійснена судова реформа. Основними положеннями цієї реформи були: створення єдиного, позастанового, відкритого суду; відокремлення суду від адміністрації; незмінюваність суддів і слідчих; створення суду присяжних; запровадження адвокатури; проголошення гласності, усності й змагальності процесу (між прокурором і адвокатом); вільна оцінка доказів, виборність деяких судових органів (мирових судів).

Разом із тим судова реформа зберігала ряд елементів колишнього станового суду: участь у процесі станових представників, особлива підсудність вищих посадових осіб, збереження селянських, «інородницьких» і духовних судів.

У ході реформи були створені дві системи судів:

- мирові суди - розглядали дрібні карні й цивільні справи; такі суди створювалися в містах і повітах; як правило, кожен повіт складав мировий округ (усього було створено 108 округів), що розділявся на мирові ділянки; дільничні мирові судді здійснювали правосуддя одноосібно;

- загальні суди; система загальних судів включаючи окружні суди й судові палати (одна на кілька округів; у Наддніпрянщині було створено три судові палати: Київська, Харківська й Одеська); окружний суд розглядав карні й цивільні справи, що перевищували підсудність мирових судів; апеляційною інстанцією для окружного суду була судова палата.

Верховним і вищим касаційним судом, а також вищим органом судового нагляду був Сенат, де існувало два касаційні департаменти - цивільний і карний.

3.3. Військова реформа. Війська реформа здійснювалася 15 років (1862-1877 рр.) і мала на меті шляхом модернізації армії зміцнити обороноздатність країни. Ця реформа замінила 25-річну рекрутчину загальною військовою повинністю; скоротила термін військової служби (до 6-7 років); заборонила тілесні покарання.

У 1862-1864 pp. була проведена реформа місцевого військового управління: створені 15 військових округів на чолі з командувачами військами округу. У Наддніпрянщині було утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський.

У 1868 р. було реорганізоване військове міністерство, у результаті чого всі галузі військового управління та війська були підлеглі військовому міністру. Цього ж року було затверджено нове положення про польове управління військами у воєнний час.

Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів створювалися військові гімназії та військові училища (1863-1864 pp.), а також юнкерські училища для осіб, що не мали середньої освіти. Покращувалася якість вищої освіти у військовихакадеміях (академії Генерального штабу, артилерійській, інженерній академіях), були створені військово-морська, військо-юридична академії.

За законом від 1 січня 1874 р. призовові на військову службу підлягали особи всіх соціальних груп і станів віком від 21 року; загальний термін служби становив 15 років (із них 6 - дійсної, 9 - у запасі; на флоті - відповідно 7 і 3 роки). Для осіб, що здобули середню й вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців).

3.4. Міська реформа.3 1870 р. здійснювався перехід і до міського самоврядування. Відповідно до закону від 16 червня 1870 р. в усіх містах країни змінювався принцип вибору до міських дум. В основі визначення права участі у виборах до міських дум відтепер лежав не становий, а майновий ценз. Виборче право надавалося тільки власникам нерухомого майна, які платили податки. Усі інші категорії міського населення, що становили його більшість (робітники, ремісники, дрібні службовці), цього права не мали. Не мали права брати участь у виборах до міських установ і жінки.

Міська дума, у свою чергу, обирала на чотирирічній термін міський виконавчий орган - міську управу з головою на чолі. Міська управа займалася благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею та іншими господарськими питаннями, а також схороною здоров'я й освітою. Вони безпосередньо підпорядковувалися губернатору і міністру внутрішніх справ.

3.5. Фінансова реформа.У 1860-1864 pp. була проведена фінансова реформа. Грошове господарство було зосереджено в руках міністерства фінансів. У 1860 р. було створено Державний банк, діяльність якого в Україні позитивно вплинула на розвиток промисловості і торгівлі, сприяла розширенню мережі приватних комерційних банків. У ході реформи було введено державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

3.6. Реформа в системі освіти. Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Відповідно до «Положення про початкові народні училища», затвердженому 14липня 1864 р., запроваджувалася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося як державним і громадським установам і відомства, так і приватним особам, але керівництво навчальним процесом покладалося на повітові і губернські шкільні ради, які складалися з царських чиновників, представників земств і духовенства.

Середня освіта здобувалася в класичних і реальних чоловічих і жіночих гімназіях, навчання в яких було платним. Право вступу до університетів мали лише ті особи, які закінчували класичні гімназії (в цих закладах переважно вивчали мови та гуманітарні предмети). Випускники реальної гімназії чи реального училища (в цих закладах переважно вивчали природничо-матиматичні предмети) мали право вступу до вищої технічної школи.

Освітня реформа вдосконалювала прожрами навчання. її наслідком стало надання більшої автономії університетам. Під час реформування системи освіти було зроблено акцент на поширення писемності серед народних мас. Для цього створювалася популярна література, видавалися підручники, організовувалися недільні школи для дорослого населення.

3.7. Реформа в галузі цензури. У 1865 р. було здійснено реформу в галузі цензури. Цензурні установи вилучалися з відання міністерства народної освіти і підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ. У складі цього міністерства були створені головне управління у справах преси і центральний комітет іноземної літератури. Видання для масового читача, провінційні видання підлягали попередній, ще до друку, цензурі. У разі виявлення в книгах порушення вимог цензури їхні видавці притягувалися до судової відповідальності. До періодичних видань при порушені цензурних вимог передбачалося застосування адміністративного впливу і заборона видання.

3.8. Значення реформ 60-х- 70-хpp. XIX ст. Реформи 60-х- 70-х pp. були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного й політичного розвитку країни в нових умовах. Незважаючи на свою обмеженість, реформи 60-х - 70-х pp., у тому числі і реформа 1861 p., стали ключовим моментом на шляху перетворення Росії в цілому, а також України, з феодально-кріпосницької країни в державу з ринковими відносинами, обумовили динамічне поширення буржуазних відносин у всіх сферах суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ліквідація кріпосного права в Російській імперії.	\|	Економічний розвиток Наддніпрянської України в 60-х - 90-хpp. ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.