Косигінські реформи 1966-1970 рр. викликали позитивні зрушення, але з-за консерватизму бюрократичної влади на місцях були зведені нанівець.

5. Рівень життя людей

Загальна характеристика епохи

Починаючи з XXIII з'їзду КП України і XXIII з'їзду КПРС 1966 року на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення підкреслювалося як одне з основних завдань партії та держави. Екстенсивний економічний розвиток Радянського Союзу та його складової частини - УРСР у 70-80-ті роки мав безпосередній вплив на життєвий рівень населення, стан його забезпеченості товарами, послугами (в тому числі і медичними), на розгортання житлового будівництва. «Золота епоха»Брежнєва з її регулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, щомісячними преміальними, безкоштовним медичним обслуговуванням, освітою, дешевими товарами і послугами і до сьогодні для великої частини українського суспільства є недосяжним ідеалом.

Покращення рівня життя українського населення

У Конституції Української РСР 1978 року були зафіксовані права на гарантовану, гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою. Рівень життя людей змінився. Зник примарний страх голоду. Магазини були заповнені різноманітними товарами і харчами, збільшився їх асортимент. Ціни стали більш доступними. У працюючого населення невпинно зростала зарплата (див. Додаток). Крім того, в кінці року, люди отримували й так звану 13 зарплату (своєрідну премію). Регулярно, протягом усього року, стали отримувати зарплату колгоспники. Ціни за комунальні послуги, податкові виплати були мінімальними. Зростали пенсії. В школах впроваджено безкоштовне забезпечення підручниками учнів 1-5-х класів.

Додаток. Доходи населення

Дійсно, зростав національний доход, зростали й доходи населення. Якщо національний доход зріс у 2,5 рази за період з 1965 по 1985 рік, то матеріальний добробут (якщо брати тільки цифри заробітної платні) зріс у 1,85 рази. Так якщо середня зарплата 1965 р. складала 93,9 крб., то у 1985 р. - 173,9 крб. Мінімальна заробітна плата зросла з 40-45 до 70 крб., було скасовано податкиз неї, знижено ставки податків на зарплату до 90 крб. З 1966 р. запроваджено гарантованущомісячну оплату праці в колгоспах. Але, на жаль, з-за економічних проблем, темпи зростання зарплати знижувались від п'ятирічки до п'ятирічки. Існував фонд зарплати, який був прив’язаний до кількості працюючих. На більшості підприємств виник т.з. «потолок зарплати». Це відбивало у багатьох робітників бажання добре, якісно працювати. Зростало пияцтво. Якщо протягом 1971-1975 pp. заробітна плата зросла на 29%, то за наступні п'ять років - на 17%, а у 1981-1985 pp. - лише на 14%. Головні причини цього явища - падіння купівельної спроможності карбованця; зростання цін, нестача (дефіцит) промислових товарів та високоякісних послуг. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійки порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 раза. Економічна статистика твердить,що існував штучний фіксований курс карбованця до долара, що коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда доларів у вільному продажу не було - порушників карали за «валютну спекуляцію».( За даними Інтернету)

Магнітофон Маяк 202 кольоровий телевізор Рубін мотоцикл ІЖ Юпітер

Зростання купівельної спроможності населення Досить стрімко зросла купівельна спроможність населення. Люди почали більше купувати так званих предметів розкоші, які вже в 70-х роках стали звичними і доступними кожній сім’ї. Маються на увазі різноманітні телевізори, холодильники, пральні машини, пилососи, магнітофони, радіоприймачі, вентилятори, електронагрівачі, люстри тощо. Покращилося постачання меблів у магазини і багато людей отримали змогу краще обставити своє житло. Стало продаватися більше вітчизняного одягу і взуття, покращився їх асортимент. Кожна друга родина мала власний рухомий транспорт: автомобілі («Запорожець», «Москвич», «Жигулі», «Победа», «Волга», «Нива»), різні мотоцикли, в сільській місцевості – мопеди, моторолери.

Зміна внутрішнього вигляду міст УРСР

Успіхи і проблеми житлового будівництва

Невпинно зростало будівництво житла. Кожна сім’я мала можливість с часом безкоштовно отримати від держави квартиру. Урбанізація міст, невпинне зростання народжуваності, вимагали пришвидшити цей процес. У 1965-1980 роках в УРСР було побудовано близько 6 млн. квартир. Нові помешкання, з часом, отримали 34, 4 млн. людей. Масштаби будівництва вражали - у Києві, щоденно, в середньому, зводився стоквартирний будинок. Забезпеченість житлом зросла з 9,9 кв. м. на людину в 1960 р. до 14 кв. м. у 1980 році. В республіці з'явилися нові міста: Вільногірськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони. Та, попри це, у зв’язку з бумом народжуваності, черга на житло не зникла. У роки одинадцятої п'ятирічки вона становила близько 1 млн. чоловік і мала тенденцію до зростання. Не в кращому стані перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів. Не завжди якісно будувалися й самі будинки. Але швидкими темпами відбувалася газифікація міст та селищ України. У 1971 році останнім з обласних центрів був газифікований Кіровоград.

Українське село

На благоустрій села виділялися значні кошти. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів пролягли дороги з твердим покриттям. В середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане. Але асортимент товарів в сільських крамницях, рівень забезпечення освітою, культурного життя і дозвілля в окремих селах залишали бажати кращого.

Медичне обслуговування

В радянській державі медичне обслуговування було безкоштовним. Кількість лікарень, поліклінік, санаторіїв зростала. До досягнень можна віднести відкриття спеціалізованих медичних установ - Кардіологічного центру в Києві, багатопрофільних комплексів у Запоріжжі та Харкові та багато іншого. Наприкінці 80-х років в медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфікації. У розрахунку на кожні 10 тис. жителів це було більше, ніж у розвинутих країнах світу. Одночасно зростала кількість лікарняних ліжок - за 1970-1985 рр. - майже на третину. Однак оснащеністьустанов охорони здоров'я і якість медичного обслуговування залишалися, на жаль, невисокими. В той час, коли рівень смертності у переважній більшості розвинутих західних країн знижувався, в СРСР, з середини 80-хроків, почав зростати.

Проблема дефіциту

На початок 80-х pоків вже став відчутним дефіцит вітчизняних товарів народного вжитку. З 1971 по 1985 рік грошова маса, яка перебувала в обігу, збільшилася в 3,1 рази, тим часом як виробництво товарів народного споживання - всього лише вдвічі. Купівельна спроможність населення дуже зросла, а товарів стало не вистачати. В ощадкасах на рахунках людей зростали суми. Все більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гоніння за дефіцитом стали характерною рисою побуту радянських людей у 70-80-ті роки. Частина тих радянських товарів, які продавалися, були не кращої якості і зовнішнього вигляду. Це також призводило до черг, але тепер вже за імпортним товаром. Стало модним слово «дістав», замість слова «купив».

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави йшло на широку закупівлю за кордоном товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, виручених від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у широких масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства в цілому, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися». Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті стали виникати багатомільярдні дефіцити.

Додаток. Життя партійної еліти

У 70-80-х роках стала поширюватися практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого комуністичного керівництва.«Вищі інстанції» мали закриті кращісанаторії, поліклініки та лікарні, що були у віданні четвертого управління Міністерства охорони здоров'я, будинки відпочинку, пансіонати, а також мисливські господарства. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося поліпшене житло.Вищі урядові і партійні службовці мали постійно закріплені за ними цілорічні сімейні дачі. Квартири найвищих керівників обслуговувалися штатними покоївками, що утримувалися за державний кошт. Домробітниці, покоївки та інша домашня челядь навіть була об'єднана в спеціальну профспілкову організацію, а їхня служба зараховувалася в трудовий стаж. Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсучасніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони, як правило, вступали до престижних вузів. Таким чином, компартійне керівництво стало все більше віддалятися від народу. Побутова скромність, аскетизм, які були популярні у перших, після революції 1917 року, державних партійних діячів, відійшли в минуле і стали легендою. Але порівняти відносно ще досить скромне життя комуністичної еліти 70-80-х років ХХ століття й розкіш і міліонні багатства сучасних державних керівників, нуворишів звичайно ж не можна.(За даними Інтернету)

Лекція 18. Український дисидентський рух

1.Витоки і особливості українського дисидентства

Хто такі дисиденти?

Дисидент (від. лат. – «незгодний»; тобто, особа, яка незгодна з певною ідеологією, чи політикою) – це представник опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х років – до середини 80-х років ХХ століття. Кількість дисидентів була відносно невеликою. Як правило, дисиденти виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини в Радянському Союзі. В УРСР і в інших республіках дисиденти також виступали за національні права. Наприклад, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Додаток. Причини появи дисидентського руху в СРСР

Багато в чому дисидентський рух був породжений тою десталінізацією, яка проводилася в часи «Відлиги». Окремі люди, як правило, представники інтелігенції, відчували, що демократизація, за часів М.Хрущова, була неповною й бажали завдати більш дошкульного удару тоталітаризму. Спроба уряду Л. Брежнєва обмежити десталінізацію і лібералізацію викликала протести й опозиційний рух. Непокоїли представників інтелігенції й порушення прав людини в СРСР, всілякі заборони в культурі(зокрема в літературі і мистецтві), неможливість людей вільно виражати свої думки, певні економічнінегаразди. На дії дисидентів вплинули й зовнішні фактори. Передусім це стосується окремих антитоталітарних виступів у країнах «соціалістичного табору», зокрема у 1956 році в Угорщині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 році та розповсюдженою в СРСР «Загальною декларацією прав людини», за яку Радянський союз не голосував. Великий вплив на українських дисидентів мали відомі російські правозахисники О.Солженіцин і А.Сахаров.

За що боролися українські дисиденти? Особливості руху

Українські дисиденти боролися за:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ХХ з’їзд КПРС продемонстрував важливі демократичні зрушення в суспільстві. Більшість людей зустріла рішення з’їзду з надією і ентузіазмом.	\|	І. Права української нації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.