• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ХХ з’їзд КПРС продемонстрував важливі демократичні зрушення в суспільстві. Більшість людей зустріла рішення з’їзду з надією і ентузіазмом.

Постанова «Про подолання культу особи і його наслідків»

Делегати ХХ з’їзду вирішили широко не розголошувати окремі матеріали перед народом. Для широких народних мас було створено «полегшений» варіант доповіді М.Хрущова.

30 липня 1956 року вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків», в якій злочини Сталіна і його кліки пояснювалися як «тимчасове обмеження демократії в умовах жорстокої боротьби з класовим ворогом». Сталін називався значним радянським політичним діячем. Незважаючи на всю важливість цієї Постанови для усього процесу демократизації, вона все ж, в порівнянні з сміливою доповіддю Хрущова на з’їзді, була кроком назад.

Реакція в УРСР

На Україні частина трудящих, політиків, творчої інтелігенції схвально зустріли критику культу особи Сталіна. Десталінізацію вітали кінорежисер і письменник О.Довженко, поети М.Рильський, В.Сосюра, письменник О.Гончар. В цілому підтримав Хрущова і 1 секретар ЦК КПУ О.Кириченко, хоча він й відмічав холодність прийняття новацій старою гвардією компартійців, які вважали виступ Хрущова на з’їзді

«наклепом на радянський устрій». Деякі неосталіністи навіть виступали за усунення Хрущова і за обрання 1 секретарем ЦК КПРС В.Молотова. Проте ніщо не могло зупинити демократичні процеси. СРСР вимагав оновлення.

2.Проведення десталінізації і реабілітації

Основні заходи по десталінізації

1) демонтування пам’ятників Й.Сталіну, ліквідації погрудь, зняття портретів;

2) у 1961 році тіло Сталіна винесли з Мавзолею Леніна і поховали біля кремлівської стіни;

3) зміна назв міст, селищ, майданів, вулиць, організацій, установ, які носили ім’я Сталіна;

4) демократизація суспільного і культурного життя;

5) прийнято новий статут КПРС, оновлено ¼ складу ЦК і Президії.

Реабілітація невинно засуджених

Створено 90 спеціальних комісій, які розглядали справи репресованих. Одну з перших таких комісій в Україні очолив чесний і принциповий Максим Рильський. Невинно засуджених випускали з тюрем, таборів, реабілітовували їх (повертали їм чесне ім’я, по-можливості – конфісковане майно, посаду, відновлювали на роботі). В УРСР повернулися з ГУТАБу сотні тисяч жертв сталінського терору. Лише у 1957 році повернулося 65534 репресованих, в тому числі сотні вояків УПА. Якщо людина загинула під час репресій, але складу злочину не було, то про неї писали в газетах, як про невинно постраждалого під час сталінських репресій, видавалися спеціальні довідки близьким родичам загиблого. Були реабілітовані діячі культури М.Вороний, О.Вишня, Г.Косинка, М.Ірчан, І.Микитенко, І.Бабель, Л.Курбас. Повернене чесне ім’я відомим українським політичним діячам В.Затонському, Ю.Коцюбинському, П.Постишеву, І.Якіру, В.Примакову, Х.Раковському, Е.Квірінгу, С.Косіору, І.Дубовому, В.Антонову-Овсієнку та багатьом іншим.

Загалом, з 1956 по 1959 рік було повністю реабілітовано 250 тисяч чоловік.

Але вже з 1960 року процес реабілітації пішов на спад. Так у 1963-1966 роках було реабілітовано лише 80 тисяч чоловік. Партапарат боявся повної демократизації, щоб не кинути «тінь на партію і уряд». Крім того не всі справи розглядалися( не були повністю реабілітовані ті, хто постраждав за ст.54 – «інакодумство»). Не були повернені на своє місце проживання й репресовані народи – кримські татари, греки, болгари, німці, турки тощо.

Загалом по СРСР було реабілітовано близько 59-60% репресованих.

Отже, ХХ з’їзд КПРС розворушив суспільство, став каталізатором нових політичних процесів.

Спроби опору десталінізації

Нерішучість і деяка непослідовність М.Хрущова у здійсненні десталінізації радянського устрою викликала консолідацію опозиції – неосталіністів. У 1957 році утворилася «антихрущовська група», в яку ввійшли колишні лідери партії В.Молотов, Г.Маленков, Л.Каганович і деякі інші. Користуючись тим, що М. Хрущов поїхав з візитом до Фінляндії, «сталінська гвардія» на засіданні Президії ЦК КПРС, поставила питання про його відставку. Однак, завдяки маршалу Г.Жукову, який був прихильником Хрущова, вдалося терміново доставити літаками усіх членів ЦК, скликати Пленум. 22-29 червня 1957 року, під час засідання Пленуму ЦК КПРС опозиціонерів засудили, позбавили посад й відправили на пенсію. Розгром сталіністів сприяв посиленню лібералізації країни.

Петро Шелест в молоді роки Микола Підгорний Леонід Брежнєв

Українці у державному апараті СРСР

В цій боротьбі уряд УРСР був цілковито на боці М.Хрущова. Микита Сергійович високо це оцінив. 1 секретаря КПУ О.Кириченка Хрущов перевів на роботу в Москву на посаду секретаря ЦК КПРС. Відтепер КПУ очолив полтавчанин Микола Підгорний( 1 секретар КПУ з 1957 – 1963 рр.). Через деякий час і Підгорного було переведено в Москву. 1 секретарем ЦК КПУ у 1963-1972 роках був Петро Юхимович Шелест. Головою Президії Верховної Ради СРСР замість старого К.Ворошилова був призначений більш молодий українець Леонід Ілліч Брежнєв(перед цим був 1 секретарем Казахстану). Міністрами оборони почергово були українські маршали Р.Малиновський і А.Гречко. Опорою Хрущова також стали А.Кириленко і Д.Полянський.

Розширення повноважень УРСР в складі СРСР

«Українізація» партійного і державного апарату СРСР давала більше привілеїв Україні. Становище українських владних чиновників зміцнилося. УРСР отримала більше прав на керівництво промисловістю і сільським господарством, можливість формувати самостійно бюджет, збільшувати матеріально-технічну базу, вирішувати питання постачання сировини і збуту продукції. Була дозволена й певна свобода в національно-культурному житті. Окремі дослідники називають цей період «контрольованим автономізмом».

3. Умови розвитку економіки

Нові задачі

Наприкінці 50-х років 1 секретар ЦК КПРС М.С. Хрущов проголосив курс реформ. Однією з цілей реформ була «догнати й перегнати США по виробництву товарів на душу населення». І хоч це були для тих років плани утопічні, вони все ж сприяли деякому розвитку НТР в СРСР, впровадженню на виробництві нової техніки, розвитку нових галузей промисловості.

М.Хрущов Перший космонавт Землі Ю.Гагарін Новий автомобіль «Волга»

У 1961 році, на ХХІІ з’їзді КПРС, було затверджено нову Програму партії, яка ставила задачу побудувати в СРСР комуністичне високорозвинене суспільство за 20 років. Декларувався принцип: «Все в ім’я людини, все на благо людини». Всіляко підкреслювалися переваги радянського устрою перед західним, капіталістичним: безкоштовна освіта, медицина, житло, гарантовані оплачувані відпустки, пенсійне забезпечення в старості. Збільшувався вплив різних організацій – комсомолу, товариства Червоного Хреста, ДОСААФ, які мали підкреслити демократичні тенденції в СРСР.

М.Хрущов з увагою віднісся до порад харківського економіста О.Лібермана, який у своєму листі до керівника партії радив ввести госпрозрахунок, який буде матеріально стимулювати працю людей. Лист буде опубліковано в «Правді». Пізніше, частину цих порад буде пробувати впровадити в життя голова Ради міністрів О.Косигін.

Раднаргоспи

З метою децентралізувати управління промисловістю, у лютому 1957 року, замість окремих галузевих міністерств, були створені територіальні ради народних господарств – раднаргоспи( усього в СРСР – 103).

В УРСР було 14 раднаргоспів, які об’єднували декілька тисяч підприємств. Найбільші– Київський, Харківський, Львівський, Полтавський раднаргоспи.

Значення: робота раднаргоспів полегшила управління промисловістю і с/г на місцях; раднаргоспи дозволили розкрити приховані резерви і можливості самої республіки, окремих її районів, виявляли нові ресурси для кращого розвитку економіки. Вони підвищили рівень її розвитку.

Недоліки: не всі керівники обкомів мали достатньо економічних знань, щоб добре керувати раднаргоспами.. Часто раднаргоспи заплутували загальне управління економікою СРСР.

Причини відміни раднаргоспів:планова економіка не могла ефективно діяти за директивними вказівками з різних центрів; центральний уряд СРСР почав боятися збільшення економічної самостійності окремих республік, крім того окремі раднаргоспи в СРСР не дали бажаних результатів.

Тому кількість раднаргоспів почали зменшувати, а у 1963 році їх взагалі відмінили, повернули міністерства і створили єдину Вищу Раду народного господарства.

Успіхи в освоєнні космосу

Підвищення економічного рівня СРСР і розвиток НТР дозволили у 1957 році запустити на орбіту Землі перший штучний супутник. А у 1961 році відбувся політ навколо Землі першого космічного корабля з космонавтом Юрієм Гагаріним. Так СРСР став першою космічною державою.

4. Розвиток промисловості УРСР наприкінці 50-х – у першій половині 60-х років

Підвищення темпів розвитку

Економіка СРСР, за часів «Відлиги», сягнула на новий щабель свого розвитку. Темпи розвитку промисловості в УРСР перевищували середні показники по всій країні.

У 1959-1965 роках впроваджувався в життя семирічний план розвитку економіки.

ЗАЗ 965 «Запорожець» ЛАЗ 695 ТУ -104 Аеродром

Нове в українській промисловості

1) розвиток машинобудування і приладобудування:

- у Луганську і Харкові почали виготовляти тепловози (перехід з парової на тепловозну і електровозну тягу);

- розвивалося легке автомобілебудування (Запоріжжя – ЗАЗ);

- розвивалося автобусобудування (Львів – ЛАЗ);

- виготовлялися суховантажні судаіриболовецькі траулери в Миколаєві;

2) літакобудування (Харківський авіазавод – швидкісний турбореактивний літак ТУ -104; Київський авіазавод – турбогвинтовий лайнер АН-24 і реактивний повітряний лайнер ТУ-124);

3) побудовані нові заводи (КРАЗ – вантажні машини, завод важких пресів, завод бурякозбиральних комбайнів у Дніпропетровську, трансформаторний завод у Запоріжжі тощо);

4) модернізація технічного обладнання (за 1961-1965 рр. модернізовано 50 тисяч одиниць техніки);

5) продовжувався розвитокгазової, вугільної промисловості; освоєні нові вугільні басейни – Львівсько-Волинський і Дніпровський, нові газові родовища тощо( по виробництву металургії УРСР випередила передові країни світу);

6) розвиток хімічної промисловості( 35 нових заводів, хімічні підприємства в Лисичанську, Горлівці, Дніпропетровську, Черкасах, Чернігові, інші);

7) побудова низки теплових і гідро – електростанцій(Кременчуцька, Дніпродзержинська, Київська, Каховська, Сімферопольська ГЕС);

8) помітні зрушення відбулися в легкій і харчовій промисловості (700 підприємств, випуск товарів широкого вжитку).

Офіційна ідеологія в ті часи цінувала трудящу людину. Збільшилася зарплата. Впроваджувалося соцзмагання: «рух за комуністичне відношення до праці», боротьба за звання «ударник комуністичної праці». Металурги, шахтарі, будівельники ставали героями книг, кінофільмів, пісень.

Але були й недоліки: нові технології впроваджувалися в недостатній кількості; кількість і асортимент товарів збільшилися, але якість їх залишалася невисокою; траплялися випадки штучних завищень показників. Мало піклувалися про екологію. Водосховища затопили великі масиви плодородних земель, села. Хімічні викиди отруювали повітря і воду. Незважаючи на певні зрушення, легка і харчова промисловості помітно відставали.

4. Становище сільського господарства в період «Відлиги»

Прогресивні зрушення

Розуміючи, що сільськогосподарський сектор знаходиться у найкритичнішому стані, М.С.Хрущов прагнув саме тут домогтися швидких зрушень:

1) підвищені ціни на с/г продукцію колгоспів і радгоспів, що викликало більшу зацікавленість колгоспників у результатах праці;

2) з 1958 року розпочалася реорганізація МТС; колгоспи могли викупати техніку у держави;

3) у 1959-1965 рр. відбулося укрупнення колгоспів (малі господарства, селища, хутори ліквідовувалися, як економічно безперспективні, утворювалися більш рентабельні господарства);

4) збільшення капіталовкладень у с/г: постачалися мінеральні добрива, техніка(трактори, комбайни, автомобілі);

5) продовжувалося освоєння цілинних земель (Казахстан, Північний Кавказ, Південна Сибір, Приуралля тощо; у 1954-1956 рр. з України поїхало на цілину 80 тисяч юнаків і дівчат, у 1956 році був найбільший урожай зернових на цілині);

6) колгоспникам надали паспорти і звільнили їх від прикріпленого місця проживання і роботи, збільшили оплату праці.

Колгоспники їдуть на роботу Техніка на колгоспному полі М.Хрущов з кукурудзою

Негативні моменти

Але поруч з позитивними наслідками розвитку с/г, було й багато негативних. Впровадження у широких масштабах насаджень на полях «королеви полів» кукурудзи здійснювалося за рахунок зменшення посівів традиційних зернових культур(у 1963 році з-за неврожаю пшениці, кукурудзяне борошно стали добавляти в хліб, який випікали). Тобто «кукурудзяна епопея» призвела до підриву традиційних зернових культур. Не до кінця обґрунтованою була й політика реорганізації колгоспіву радгоспи й ліквідація безперспективних сел. Незадоволені були люди й зменшенням присадибних ділянок, забороною тримати худобу у приміській зоні. З 1963 року почалися перебої на цілині. Не було наукового підходу до освоєння цілинних земель, не вистачало техніки, відбувалася ерозія ґрунтів, вивітрювання. Продовжувався командно-адміністративний метод управління колгоспами. Саме цей метод й викликав конфлікти М.Хрущова з українським керівництвом, зокрема з М.Підгорним. На початку 60-х років обсяг валової продукції с/г УРСР почав зменшуватися.

4. Соціальна політика, рівень життя людей

Покращання благоустрою людей

Офіційна ідеологія в ті часи оспівувала трудящу людину, звертала увагу на її благоустрій:

1) підвищувалася зарплата( у 1950 році вона складала 642 крб., а у 1960 році вже 806 крб.); у 1961 році була проведена нова грошова реформа, вартість карбованця підвищилася у 10 разів, в обіг були пущені нові гроші.

М.Хрущов казав: «Тепер буде так – лежить копійка на тротуарі, її піднімуть, бо це – коробка сірників».

2) з 1956 року відбулося підвищення пенсій на 80%;

3) усіх колгоспників перевели на грошову оплату праці й тепер платили їм щомісячно – зарплату і аванс;

4) швидкими темпами йшло будівництво житла. У 1957 році вийшла Постанова ЦК КПРС «Про розвиток будівництва житла в СРСР», за якою було поставлено завдання – за 10 років кожну радянську сім’ю забезпечити окремою квартирою. Люди почали виходити з «комуналок», було створено 3 млн. «хрущовок». В УРСР 18 млн. людей отримали квартири.

Плакат тих часів Будівництво нового житла Люди 60-х років

5) у 1956 році Верховна Рада СРСР скасувала кримінальну відповідальність за самостійне залишення підприємств. Селяни отримали паспорти і можливість змінювати місце проживання і працевлаштування. Тому відбувається великий приплив жителів села у міста, які поповнили робітничий клас;

6) введення 5-денного робочого тижня і двох вихідних днів;

7) з 1953 року впроваджується програма розвитку легкої і харчової промисловості, тому більше стало продуктів, з’явилися й екзотичні на той час цитрусові;

8) зросла торгівельна мережа, в магазинах з’явилися різноманітні товари й навіть предмети розкоші: гарні люстри, коври, магнітофони, телевізори, пральні машини, автомобілі тощо.

стереомагнітофон «Яуза-10» Люстра 60-х рр.. Радіоприймач «Спідола» Телевізор «Рекорд»

Волюнтаризм М.Хрущова.

Оцінюючи економічну і соціальну політику Хрущова, зазначимо той факт, що відбулося багато позитивних зрушень. Але поряд з ними було немало й пустопорожніх пропагандистських обіцянок, непродуманих, непослідовних кроків, волюнтаристських рішень(волюнтаризм - це коли воля людини грає вирішальну роль і переважає над розумом). Хрущов, критикуючи культ особи Сталіна, сам не помітив, як захворів «хворобою культу особи», втручався у всі сфери життя, інколи демонструючи некомпетентність, втрачаючи такт і врівноваженість.

Усе це стане приводом до відставки М.Хрущова.

5. Усунення М.Хрущова з влади

Критичний стан

Фатальними для Хрущова виявилися 1962-1963 роки. Почалися деякі диспропорціїв економіці. Потрібно було переходити на режим економії. Робітникам окремих спеціальностей урізали зарплату. У 1962 році відбувся страйк робітників в Новочеркаську, який було придушено військами. Виступи робітників і інтелігенції відбулися в Краматорську, Черкасах, Києві, Харкові, Жданові. Це було вперше за довгий час існування радянської влади.

У 1963 році, з-за посухи і неврожаю на цілині, в країні почалися серйозні перебої з хлібобулочними та м’ясомолочними виробами. На деякі продукти підвищилися ціни. Продовжувалися виступи робітників в Одесі і Кривому Розі, уряд був змушений в окремих містах ввести воєнний стан.

М.Хрущов у складній обстановці інколи поводив себе неадекватно, грубо. Шокував він і світову громадкість своїми скандалами в ООН.

А.Мікоян, М.Хрущов і Л.Брежнєв М.С.Хрущов Л.І.Брежнєв

Кінець епохи Хрущова

Серед партійних діячів СРСР визріла ідея заміни 1 секретаря ЦК КПРС. За це активно виступали М.Суслов, О.Косигін, В.Семичастний. З підтримкою цього рішення виступили й українські політики М.Підгорний, П.Шелест, Л. Брежнєв.

У жовтні 1964 року, на Пленумі ЦК КПРС, політика М.Хрущова була піддана гострій критиці. Хрущов був змушений піти на пенсію.

1 секретарем ЦК КПРС було обрано Леоніда Ілліча Брежнєва, вихідця з України, з когорти дніпропетровських партійних працівників.

Додаток. Вищі радянські керівники

Період	Вищі керівники радянського уряду і партії
8 листопада 1917 року — 21 січня 1924 року	Ленін Володимир Ілліч ( 1870-1924 рр.; з дворянської родини з м.Симбірська; отримав вищу юридичну освіту у Петербурзькому університеті; працював юристом, займався політичною, революційною діяльністю; лідер РСДРП, один з керівників Жовтневої революції 1917 року; з 1917 -1924 рік –голова уряду Росії Раднарком; організатор оборони Росії під час інтервенції і громадянської війни; після відміни політики «воєнного комунізму» розпочав ліберальні реформи – ГОЕЛРО, НЕП; ініціатор «коренізаці» та утворення СРСР; у 1922-1924 роках – голова Раднаркому СРСР)
Квітень 1922 – березень 1953 року	Сталін Йосип Віссаріонович(1879-1953; син шевця взуттєвої фабрики; закінчив Горійське духовне училище; вчився у Тифліській духовній семінарії, але був виключений за революційну діяльність; активний діяч РСДРП(б); був наркомом по справам національностей у Раднаркомі Росії; з 1922-1953 рр. -1 генеральний секретар ЦК ВКП(б) –КПРС; очолював Раду міністрів СРСР, інші посади)
13 Вересня 1953 року -14 жовтня 1964 року	Хрущов Микита Сергійович ( 1894-1971 рр., з родини шахтаря Курської губернії, з 1908 року жив і працював на Україні слюсарем на шахті; незакінчена вища освіта; перебував також на посаді 1 секретаря КП(б)У)
Жовтень 1964 року -листопад 1982 року	Брежнєв Леонід Ілліч (1906-1982 рр.; з міста Каменське Катеринославської губернії, з родини робітника; закінчив класичну гімназію, меліоративний технікум і металургійний інститут у Дніпродзержинську; працював робітником, був комсомольським і партійним лідером; на керівних партійних і держаних посадах у Дніпропетровську, Молдавії, Казахстані; 1964-1982- генсек ЦК КПРС)
Листопад 1982 року -лютий 1984 року	Андропов Юрій Володимирович (1914-1984 рр.; з родини залізничника з Ставропольського краю ; закінчив Рибінський річковий технікум, Карело фінський державний університет; перебував на партійній роботі, очолював КДБ; у 1882-1984 рр. генсек ЦК КПРС)
Лютий 1984 року - березень 1985 року	Черненко Костянтин Устимович (1911 -1985 рр.; з сибірських українців, з родини селян; закінчив Кишинівський педінститут у 1953 році; на різних партійних і державних посадах; 1984-1985 рр. – генсек ЦК КПРС)
Березень 1985 року – серпень 1991 року	Горбачов Михайло Сергійович (Народ. у 1931 р. на Ставропільщині у російсько-українській селянській родині ; працював комбайнером у колгоспі, закінчив юридичний факультет МДУ; 1985-1991 – генсек ЦК КПРС; розпочав ліберальні реформи – «Перебудова» 1990-1991 рр.-президент СРСР).

Лекція 15. Освіта, наука і культура України кінця 50-х-початку 60-х років

1. Історичні умови розвитку культури

Нові умови і нова Програма партії

Фестиваль молоді і студентів в Москві 1957 р. Знак фестивалю Р.Дементьєв Будівники комунізму

З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «Відлига». Десталінізація суспільного життя, деяка демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості – усе це породило безліч надій. Почалися пошуки ідеологічних, духовних орієнтирів. У 1961 році, на ХХІІ з’їзді КПРС приймається нова Програма Партії, за якою був проголошено курс на формування нової Людини – «будівника комунізму», жителя «нової епохи». Звичайно, будь які відхилення від офіційної ідеології переслідувалися, але багато в чому нова Програма сприяла розвитку наукових новацій, розширенню системи освіти. Було передбачено значні асигнування на освіту, культуру і відпочинок, на розвиток НТР, на культмасову, агітаційно-ідеологічну роботу. СРСР став більш відкритою країною: у 1957 році відбувся Фестиваль молоді і студентів в Москві, став працювати Московський міжнародний кінофестиваль, приїздило багато іноземних гостей, відбувалися гастролі артистів. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Курс на злиття націй, яке при комунізмі незворотнє, призвів до нової хвилі русифікації. Інколи М.Хрущов особисто грубо й не компетентно втручався в творчий процес, критикуючи передових, але незвичних для нього поетів і художників.

Значення періоду «Відлиги» для культури Проте для культури хронологічно короткий період «Відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих шестидесятників — вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

2. Стан народної освіти

Політехнізація школи

Освіта визнавалася важливим кроком на шляху побудови комунізму, тому їй приділяли велику увагу, надаючи значні кошти на її розвиток.

17 квітня 1959 року Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти», за яким встановлювалося обов’язкове загальноосвітнє 8-річне навчання, а також ставилося на меті оволодіння школярами масовими професіями. Це призвело до покращення матеріальної бази шкіл, побудови в них виробничих майстерень, введення уроків праці, покращило зв'язок школи з виробництвом. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу. У 1965-66 навчальному році в республіці налічувалось 34,6 тис. загальноосвітніх шкіл. Створювалися групи продовженого дня. Понад 80 % шкіл здійснювали навчання українською мовою( в основному сільські школи). З 1966 року почалося впровадження загальнообов'язкової середньої освіти.

Мовна проблема

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. мовна проблема викликала багато суперечок. Ще у 1958 році частина партійних діячів УРСР виступили за факультативне вивчення української мови, ґрунтуючись на тому, що є спільна держава усіх народів – СРСР і тому повинна бути якась одна державна мова. В полеміку вступили представники української інтелігенції.

У 1958 році в газеті «Правда» була опублікована стаття М.Бажана і М.Рильського «В ім’я людини»; автори виступили проти факультативного вивчення української мови, доводячи її культурну і національну цінність.

Але, у 1959 році, в Законі про народну освіту, все ж було зафіксовано положення про факультативне вивчення української мови. Обирати вивчати мову, чи ні, мали батьки учнів. У 1961 році в прийнятій Програмі партії була теза про «стирання в СРСР національних відмінностей». Але цей процес визначався як «довготривалий, поступовий», коли нації «зблизяться до повної їх єдності». Це заохотило прихильників української мови до консолідації. У 1963 році, на науковій конференціїв Києві з питань української мови була розкритикована теза «двомовності нації» й прийнята резолюція з закликом до «українізації». Це викликало позитивні зрушення: батьки й школярі впевнилися в необхідності вивчення української мови. Але уряд не прислухався до рішень конференції. Понад 80 % шкіл продовжували навчання дітей українською мовою. Проте закон давав можливість батькам обирати мову навчання дітей, що фактично було використано для русифікації української школи.

Василь Сухомлинський Василь Сухомлинський з вихованцями Книга педагога

Спеціальна і вища освіта. Вчительська проблема.

Величезним зрушенням в освіті було вирішення проблеми навчання дітей – сиріт, інвалідів, (тобто, наприклад, дітей, у яких батько загинув у війні, а одинока матір не мала змоги їх виховати). Наприкінці 50-х років було організовано близько 90 нових шкіл-інтернатів для таких дітей. Розширилася мережа спеціальної професійної і вищої освіти: профтехучилищ, технікумів, інститутів. Поступово в них змінювалася матеріально-технічна база, спеціалістів готували згідно з вимог НТР – обчислювальна техніка, автоматика.

Ще одною важливою проблемою стала катастрофічна нехватка вчителів. Тому було збільшено прийом до педучилищ, інститутів, Університети теж почали готувати вчительські кадри. Розширилася заочна освіта. В результаті, на початку 60-х років в УРСР працювало більше 380 тисяч вчителів.

Видатний педагог Василь Сухомлинський

Видатним педагогом і організатором став директор Павлишської середньої школи на Кіровоградщині Василь Олександрович Сухомлинський. Він сам походив з селянської родини. Відмінно закінчив школу і Полтавський педінститут, ставши вчителем української мови і літератури. Його педагогічна система ґрунтувалася на принципах гуманізму, на визнанні дитини найвищою цінністю. Сухомлинський будував систему навчання, як радісну працю, як творчість(діти писали різні твори, казки) велику роль відводив слову вчителя, художньому стилю викладу, розробив комплексну естетичну програму «виховання красою», виховував відповідальність учня перед рідними, товаришами, суспільством. Свої теоретичні положення видатний педагог виклав у книзі «Серце віддаю дітям». Школа Сухомлинського добилася високих показників в учбово-виховній роботі.

3. Науково-технічна революція і наука в УРСР

НТР

У зв’язку з задачею подолати відсталість СРСР, збільшити темпи економічного розвитку, партія і уряд почали приділяти більше уваги науці, науково - технічному прогресу, збільшивши асигнування в цю галузь. Збільшився престиж праці науковців, вони мали можливості закордонних відряджень, відбувалися науково-практичні конференції, виходили спеціальні видання. Приділялася увага освоєнню космічного простору.

Космічні технології і кібернетика

В УРСР провідна роль у розвитку науки належала Академії Наук, яку очолювали провідні вчені О.Палладін (у 1946-1962) і Б.Патон ( з 1962 р.).

Українські вчені були причетні до запуску першого штучного супутника Землі у жовтні 1957 року і до польоту першого космічного корабля «Схід» з Юрієм Гагаріним на борту. Генеральним конструктором космічних кораблів став уродженець Житомира Сергій Павлович Корольов. Розвитком ракетно-космічних технологій займався також завод «Південмаш» у Дніпропетровську.

З 1957 року почали приділяти увагу кібернетиці. Математик Віктор Михайлович Глушков очолив Інститут Кібернетики, став піонером в галузі комп’ютерної техніки, електронно-обчислюваних машин, робототехніки. Українські інженери спроектували цифрові машини «Київ -1960», «Дніпро -1960», «Промінь-1962», «Мир-1964». У 1964 році за наукові досягнення академік В.Глушков був удостоєний Ленінської премії.

Досягнення науки

Харківські вчені, під керівництвом відомого радянського фізика Ігоря Курчатова, плідно займалися пошуками в галузі ядерної фізики надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій. Фізико-технічний інститутстворив найпотужніший прискорювач електронів, ядерний реактор, досліджував атомне ядро.

У 1953 році Інститут електрозварювання очолив Борис Патон (син вченого Євгена Патона). Досліджувалися нові технології, методи електрозварювання: електрошлакове зварювання, зварювання в вакуумі космічного простору. У спеціальному інституті АН УРСР досліджувалися синтетичні матеріали, були створені штучні діаманти.

Юрій Гагарін і Сергій Корольов Віктор Глушков Борис Патон Микола Амосов

Серед провідних вчених того часу можна назвати М.Боголюбова(квантова теорія поля), О.Палладіна(засновник української школи біохіміків), М.Амосова(теорія і практика методів хірургічного лікування серцево-судинних захворювань). Певні зрушення відбулися у сільско-господарській науці. В галузі історії з’явилися цікаві дослідження В.Шевченка, О.Кучера, І. Рибалки, Д.Пойди, Ф.Лося, М.Петровського, І.Гранчака, А.Введенського, М.Супруненка та інших. Почалося видання багатотомної фундаментальної праці «Історія УРСР», почали видаватися часописи «Український історичний журнал», «Радянське право», «Народна творчість і етнографія». Важливе значення мало видання універсальної «Української Радянської Енциклопедії», яка була удостоєна Державної премії УРСР. Але в історії ще залишалися так звані «білі плями», існували «закриті теми», окремих історичних діячів замовчували.

Додаток.

Геро́й Соціалісти́чної Пра́ці — почесне звання в СРСР у 1938—1991 роках, вища ступінь відзнаки за працю. За видатні заслуги це звання могло присуджуватися неодноразово. Лауреат мав значні привілеї і пільги. Героям Соціалістичної Праці вручалися орден Леніна, медаль «Серп і Молот» та грамота Президії ВР СРСР. Держа́вна пре́мія Украї́ни в га́лузі нау́ки і те́хніки — щорічна державна нагорода України за наукові досягнення, винаходи. Заснована поставною ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1969 року(за даними Інтернету).

3. Шестидесятники в літературі

Хто такі шестидесятники?

Шестидесятники (варіант: «шістдесятники») — це нове покоління радянської інтелігенції. Воно з’явилося у культурі та політиці СРСР в другій половині 1950 років, у період демократизації, послаблення тоталітаризму під час хрущовської «Відлиги». Найповніше себе проявили шестидесятники на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960 — 1970-х років ХХ століття шестидесятники являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму. В культурі шестидесятники виступили проти заідеологізованої фальші в зображенні життя суспільства, за духовне розкріпачення, осмислення загальнолюдських цінностей і ідеалів. Їх приваблювало філософське, романтично піднесене осмислення буття. Більшість шестидесятників не відступало від ідеалів соціалізму, але закликали до їх оновлення. Велику роль у становленні цього руху зіграла стаття О.Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», опублікована в «Літературній газеті» у 1955 році, в якій кінодраматург закликав до розширення творчого пошуку, відходу від догм «соцреалізму». Вплинули на українських шестидесятників їх співбрати в Росії – А.Вознесенський, Є.Євтушенко, Б.Окуджава, О.Солженіцин, Б.Пастернак. Шестидесятники в УРСР виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості, за пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Основу руху шестидесятників склали письменники І.Драч, М.Вінграновський, Гр. Тютюнник, Б.Олійник, В. Симоненко, Л. Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники А.Горська, В.Зарецький, Б. Чичибабін, літературні критики І.Дзюба, Є. Сверстюк, режисер Л.Танюк, кінорежисери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, перекладачі Г.Кочур, М. Лукаш та інші. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури ХІХ — початку ХХ століття.

Ліна Костенко Василь Симоненко Микола Вінграновський Валерій Шевчук

Поезія шестидесятників

Першими поетами шестидесятників в Україні були випускниця Московського Літературного інституту Ліна Костенко(збірки «Проміння землі»,«Мандрівки серця», присвячені проблемам духовності українського народу) й Василь Симоненко - автор гостропубліцистичних поезій («Тиша і грім», «Земне тяжіння», «Вино з троянд»), спрямованих проти русифікації й національного поневолення України. Останнього називали «лицарем українського відродження». На жаль Симоненко досить рано і трагічно загинув(після бійки на вокзалі).

Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновський (обидва поети незвично мислили – гіперболи, метафори, цікава філософія віршів), Андрій Малишко(його «Пісня про рушник» стала народною піснею), Ігор Калинець, Дмитро Павличко, Василь Стус та інші.

Проза шестидесятників

У прозі найвизначнішими шістдесятниками були Валерій Шевчук (майстер психологічної і готичної прози: збірка «Серед тижня», соціально-психологічний роман «Набережна,12»), Григір Тютюнник (новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», роман «Вир»), Володимир Дрозд (повісті й романи «Маслини», «Семирозум»), Євген Гуцало(збірка оповідань «Люди серед людей»).

Олесь Гончар Михайло Стельмах Павло Загребельний Олександр Довженко

Активно виступив видатний прозаїк Олесь Гончар, який написав цікаві романи «Тронка», «Циклон», «Людина і зброя», більшість яких була присвячена проблемам сучасності, темі подвигу радянського солдата у війні. Для творів О.Гончара властиве філософське осмислення буття, космізм, причетність людини до всього живого, небесного. Визначні епічні, життєві романи «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця» про долю українського села в царські, революційні часи, написав майстер слова Михайло Стельмах.

Великий внесок у розвиток історичного філософського роману зробив Павло Загребельний. З 1962 по 1966 роки він працює над визначним масштабним романом «Диво», в якому події сучасності межували з екскурсами у часи Київської Русі. Образи князя Ярослава Мудрого, художника Сивоока, селянина Радима вийшли повнокровними, цікавими. Серед інших творів П.Загребельного в цей період можна назвати воєнні романи «Дума про невмирущого», «Європа,45», пригодницькі повісті «Марево», «Шепіт».

Додаток. Жанрова проза

Твори вихідців з України

Важко склалася доля талановитого киянина Віктора Некрасова (писав російською мовою), автора правдивого, реалістичного роману про Велику Вітчизняну війну «В окопах Сталінграду» (Державна премія СРСР), «Подорожніх нотатків», новел «По обидві сторони океану». Автор правдиво і критично оцінював як радянську дійсність, так і західний спосіб життя. Але почалося відкрите цькування письменника в пресі ( за «наклепи на радянську дійсність»), що й примусило його емігрувати. Такою самою була доля була поета-барда, дніпропетровчанина Олександра Галича. Ще один киянин – Костянтин Паустовський у 1963 році був одним з кандидатів на Нобелівську премію. Одна з кращих його книг цього періоду – «Золота троянда» була присвячена сутності творчої праці письменника-митця.

Віктор Некрасов Костянтин Паустовський Олександр Галич

Нагородження кращих книг

Важливе значення для заохочення творчого процесу мало нагородження кращих книг урядовими преміями. З 1956 року починає присуджуватися Ленінська премія. Одним із перших її отримав Олександр Довженко за кіноповість «Поема про море». Пізніше її лауреатами стали Максим Рильський(збірка «Троянди і виноград»), Олесь Гончар(роман «Тронка»), Михайло Стельмах (роман «Хліб і сіль»).

З 1961 року присуджується Національна літературна премія імені Т.Шевченка. У 1969 році її отримав Олесь Гончар (роман «Людина і зброя»). Серед лауреатів премії П.Загребельний, В.Сосюра, Ю.Збанацький інші.

Додаток.

Ле́нінська пре́мія — в СРСР одна з найвищих форм заохочення громадян за найвидатніші досягнення в науці, техніці, літературі, мистецтві та архітектурі. Ленінські премії присуджували до дня народження Володимира Ілліча Леніна (22 квітня). Премії імені Володимира Леніна засновано 23 червня 1925 року постановою Ради народних комісарів СРСР. Спочатку їх присуджували тільки за наукові праці. Після 1935 року Ленінськими преміями не відзначали. У вересні 1956 року ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР ухвалили Постанову про відновлення присудження Ленінських премій в галузі науки й техніки, а також встановили Ленінську премію за найвидатніші твори літератури та мистецтва. 26 березня 1969 року додатково до наявних запроваджено одну Ленінську премію за особливо видатні й найталановитіші високоідейні твори літератури та мистецтва для дітей. 2 лютого 1967 року постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР затверджено положення про премію. Згідно з ним, один раз на два роки присуджують 31 Ленінську премію: 25 — у галузі науки й техніки, 6 — у галузі літератури, мистецтва й архітектури. Розмір премії — 10 тисяч карбованців кожна. Націона́льна пре́мія Украї́ни і́мені Тараса́ Шевче́нка (Шевченківська премія) — державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії(перші лауреати - літератори П.Тичина, О.Гончар, композитор П.Майборода). За даними Інтернету

Літературні клуби

Шестидесятники розвинули активну діяльність в галузі культури, яка виходила за межі офіційної. Вони прагнули відновити традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові. Вони організували у 1960 році Клуб творчої молоді в Києві, яким керував театральний режисер Лесь Танюк. Активними учасниками клубу стали художниця Алла Горська, поети Іван Драч і Микола Вінграновський. У 1962 році виникає клуб «Пролісок» у Львові(Михайло і Богдан Горині, Ірина і Ігор Калинці). Ці організації стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Учасники клубів

влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Людям надовго запам’ятались літературно-музичні вечори пам’яті Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Л.Курбаса. Подібні невеличкі клуби виникали у інших містах.

Переслідування шестидесятників

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шестидесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах. Тому, з кінця 1962 року, почався масований тиск на опозиційну інтелігенцію. Перед шестидесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь ідеї шестидесятників стали поширюватися у самвидаві (тобто у самостійно виданих саморобних книгах, що були поза цензурою).

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шестидесятників пішла на компроміс із владою, інші потім схилилися до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння радянському режимові.

Платон Майборода Олександр Білаш Дмитро Гнатюк Євгенія Мірошніченко

4. Розвиток українського мистецтва

Музика

У 1960-х роках відбувається своєрідний прорив української композиторської школи на світову арену. Композитори, музиканти успішно виступають в Європі, вивчають новітні течії, стилі європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард». У 1958 році спеціальна Постанова ЦК КПРС визнала критику опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький» в сталінські часи невірною, однобокою. Опера пройшла з успіхом. В ці ж роки продовжують працювати такі композитори як Платон і Георгій Майбороди, Станіслав Людкевич, Юлій Мейтус, на цей період припадають останні дві симфонії Бориса Лятошинського. Активно працюють Ігор Шамо, Андрій Штогаренко. Популярним стає молодий композитор Олександр Білаш. Значне місце у його творчості займають пісні, які стали майже народними. Серед них: «Ясени», «Два кольори», «Білий цвіт», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Журавка», «Ластівка». Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — Анатолій Солов'яненко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко.

Художні роботи Тетяни Яблонської

Живопис і скульптура

В галузі живопису офіційно насаджувався народницький академічний стиль . Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм залишалося мало можливостей. Але талановиті майстри пензля з’являлися. Молода Тетяна Яблонська створила ряд яскравих полотен «Наречена», «Колиска», «Ранок», «У парку». ЇЇ емоційна картина «Над Дніпром», яка передає трепетний стан весняної природи, вразила світову спільноту, зокрема французького письменника Луї Арагона. У 1960-х роках Яблонська звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах: «На ярмарку в Солотвині», «Весілля», «Травень» та інших. У цих творах художниця наблизилася до основного руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності. З 1953 року Т.Яблонська - член-кореспондент Академії мистецтв СРСР.

Визначною художницею - декоратором стала Алла Горська. Вона була одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Працювала на замовлення, оформлюючи вікна, стіни у різних будівлях. Створила Шевченківський вітраждо вестибюля Київського університету(не зберігся), у Донецьку – експериментальні роботи «Космос», «Вода», «Життя», «Вітер»(усього – 10 кв.м зі смальти, кольорового скла, керамічної плитки), монументальну композицію «Прометей» (100 кв.м). Цікаво оформила ресторан у Маріуполі, створивши композиції «Дерево життя», «Боривітер» зі сталі, смальти, кольорового скла, плитки. Активна участь А.Горської в опозиційному дисидентському русі стала причиною переслідувань і критики з боку влади. Інколи це приводило художницю до відчаю: «Я відчуваю, що сильне радянське мистецтво нікому не потрібне».

У 1970 році художниця раптово загинула за загадкових обставин (за офіційною версією її під час сварки вбив свекор, який потім покінчив життя самогубством).

Художні роботи Алли Горської

Серед талановитих художників цього періоду варто назвати В. Зарецького, В.Касіяна, П.Заливаху, М.Дерегуса, К.Трохименка, О.Шовкуненка. Усьому світу стали відомі роботи Миколи Сідристого, автора мікроскопічних художніх робіт(наприклад: двигун у маковому зернятку).

В галузі скульптури особливо можна виділити роботи А.Фуженка (пам’ятник Т.Шевченку у Києві), В.Борисенка ї Є.Миська (пам’ятник І.Франку у Львові).

Буйний розвиток кіномистецтва

Після малокартиння, яке було властиве сталінським часам, кінематограф переживає період другого народження. Кількість фільмів, які випускалися Київською і Одеською студіями значно виросла. Незважаючи на певні ідеологічні перепони, кіномайстри періоду «Відлиги» все ж відчували свободу творчості. Ставилося багато нових реалістичних і романтичних фільмів, народилося українське «поетичне кіно». Найвизначніший майстер кіно Олександр Довженко думає ставити картину, до якої готувався п'ять років — «Поема про море». Розпочав зйомки, але смерть завадила картину закінчити. Після смерті режисера його задум завершить Юлія Солнцева, дружина і соратник. Крім того, вона зніме «Повість полум'яних літ» (1961)«Зачаровану Десну» (1964) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера.

Дорогою ціною Сон Спрага Вертикаль Гадюка

Ще один відомий майстер кіно Марк Донськой у 1957 році екранізував повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Кольорова стрічка мала величезний успіх у прокаті в СРСР і за кордоном.

Слідом за старими майстрами у кіно приходить плеяда молодих режисерів. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: комедія «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисер Марлен Хуцієв), біографічна стрічка «Іван Франко»(1956, Тимофій Левчук), пригодницький фільм «Спрага» (1959, Євген Ташков), драма «Іванна» (1960, Віктор Івченко), біографічна замальовка про Т.Шевченка «Сон» (1964, Володимир Денисенко), сатирична комедія «За двома зайцями» (1961, Віктор Іванов, за твором М.Старицького), історична драма «Гадюка» (1966, Віктор Івченко, за повістю О.Толстого), гостросюжетний фільм про альпіністів «Вертикаль» (1967, Станіслав Говорухін), науково-фантастична стрічка «Туманність Андромеди»(1968, Євген Шерстобитов, за романом І.Єфремова) та багато інших. На екранах з’являються молоді, талановиті актори І.Миколайчук, Б.Брондуков, Н.Мишкова, В.Висоцький, Л.Кадочникова, Р.Недашківська, Б.Хмельницький, І.Бурдученко, Л.Биков, К.Степанков, М.Гринько та інші. Велику популярність у глядачів мали комедії з відомими артистами - коміками Тарапунькою (Ю.Тимошенко) і Штепселем(Є.Березін).

Тіні забутих предків Вечір на Івана Купала Камінний хрест За двома зайцями

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: поетично-філософська драма про кохання «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова (1964, за М.Коцюбинським, фільм отримав декілька нагород); містична феєрія «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка (1965, за М.Гоголем); трагедія «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968, за В.Стефаником), воєнна драма «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак, пізніше, реакційна політика так званого «застою» старалася всіляко обмежити українське «поетичне кіно», вважаючи сам факт його існування поступкою націоналізмові. Фільми цього направлення йшли «третім екраном» ї їх бачили обмаль глядачів, бо було надруковано мало копій. Дошкульною була критика. Режисеру С.Параджанову не давали нових кіноробіт. «Авторський» фільм Кіри Муратової «Довгі проводи» (1970) взагалі опинився під забороною і ліг на «полицю».

Але все ж цей період був відзначений епохальними досягненнями кінематографістів.

Тема 4 .УРСР у 1964-1984 роках і під час «Перебудови»

Лекція 16. Політико-ідеологічне становище

1.Суспільно-політичні та ідеологічні зміни

Курс на стабільність

Жовтневий пленум ЦК КПРС 19

Читайте також:

1. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
2. Алгоритм прийняття рішення при прийманні сигналів з випадковою початковою фазою
3. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
4. Антитоталітарні демократичні революції у країнах Східної Європи. Розпад Югославії. Об’єднання Німеччини
5. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
6. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
7. Безпека життєдіяльності людини – найважливіше завдання людської цивілізації
8. Берестейська церковна унія 1596 року і реакція на неї в українському суспільстві.
9. Біологічні небезпеки. Вражаючі фактори біологічної дії. Пандемії, епідемії, масові отруєння людей.
10. Важливість
11. Важливість товару для споживача
12. Вашингтонська конференція та її рішення

Переглядів: 2299