• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетні права органів державної влади і управління

Тема 9. Бюджетні права. Бюджетний процес в Україні

1. Бюджетні права органів державної влади і управління

2. Суть і особливості бюджетного процесу в Україні

В українському законодавстві, а також в економічній літературі часто вживається термін „бюджетні права” для характеристики статусу органів державної влади та управління.

Бюджетне право– це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню і виконанню бюджету.

Особливість бюджетних прав полягає в тому, що вони за своїми юридичними властивостями наближаються до обов’язків, значною мірою одночасно і є обов’язками (наприклад, право затверджувати бюджет, право розподіляти бюджетні кошти). Отже, у більшості випадків бюджетне право і обов’язок об’єднані в одному повноваженні.

Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади і їх територіальних підрозділів становить право на самостійний бюджет. Це право на отримання відповідних доходів, розподіл і використання їх на потреби визначених територій, а також право на регулювання бюджетних відносин у межах обумовленої компетенції.

Зміст бюджетних прав України зумовлено її суверенітетом. Незалежність бюджетних прав суверенної держави надає їм особливих ознак та вирізняє їх серед прав інших суб’єктів. Роль бюджетних прав України полягає, зокрема, у тому, що бюджетні права України забезпечують створення фінансової бази, без якої є неможливим здійснення державного суверенітету. За допомогою цих прав у розпорядженні державного органу влади утворюється державний бюджет, необхідний для функціонування України як суверенної держави, а також для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань.

Визначальним елементом та причиною існування права регулювання бюджетних відносин є розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи. Враховуючи принципи розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи України, держава закріпила за центральним (державним) бюджетом загальнодержавні податки і збори, а за місцевими бюджетами – місцеві податки і збори, доходи, що закріплюються за місцевими бюджетами, а також доходи, які передаються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня.

Результатом такого розподілу, є насамперед, запрограмована нестача власних доходів у переважній більшості місцевих бюджетів для покриття необхідних видатків. Збалансування місцевих бюджетів у такому випадку здійснюється за допомогою бюджетного регулювання, тобто передачі частини коштів бюджетів вищого рівня для збалансування бюджетів нижчого рівня, або передачі запланованого перевищення доходів над витратами з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.

Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено становить сукупність таких прав:

- право на власний бюджет;

- право на отримання бюджетних доходів і залучення їх до даного виду бюджету;

- право на використання бюджетних коштів на потреби держави та місцевих органів влади за призначенням;

- право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

- право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Районні та міські органи влади (міст з районним поділом) володіють більш широким колом бюджетних прав, оскільки вони вступають в стосунки не тільки з керівними, але й з підпорядкованими органами влади. Тому ряд бюджетних прав відсутній у нижчій ланці місцевих органів влади (сільських, селищних). Наприклад, таких як право на розподіл доходів між бюджетами, нагляд за виконанням підпорядкованих бюджетів.

Стаття 4. Склад бюджетного законодавства:

1. Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є:

1) Конституція України;

2) цей Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 частини першої цієї статті;

6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті;

7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6 частини першої цієї статті.

2. При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

3. Якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

4. Розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою, що визначається статтею 27 цього Кодексу.

Бюджетна ініціатива– це право членів законодавчого органу вносити зміни в представлений урядом проект бюджету.

Такими правами наділені народні депутати і Президент.

Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені таким чином:

Верховна Рада Українияк найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в т.ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики України.

Президент Українияк голова держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду.

Кабінет Міністрів Українияк найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів Українияк центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

- реалізує державну фінансову політику;

- складає проект Державного бюджету;

- організовує виконання Державного бюджету;

- контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання;

- забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства;

- проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

- здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

- розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкової політики;

- здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж;

- вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва;

- готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилась Державна податкова служба України, але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів і набула статусу окремого міністерства. Це було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

- розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб;

- проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

- попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

При Міністерстві фінансів України діють також Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є:

- здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

- здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

- розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство Українибуло створено у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є:

- організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом;

- фінансування видатків Державного бюджету;

- ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету;

- здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

- управляє наявними коштами Державного бюджету, у т.ч. в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;

- здійснює розподіл між Державним бюджетом та бюджетами АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

- здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів;

- розробляє нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов’язковими для всіх підприємств, організацій і установ, що використовують бюджетні кошти державних позабюджетних фондів.

1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”.

Основними завданнями Рахункової палати є:

- контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;

- контроль за використанням золотого запасу, а також дорогоцінних металів та каменів;

- надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

Згідно з Положенням «Про Державний департамент фінансового моніторингу»,затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 р. N 194 :

1. Державний департамент фінансового моніторингу (Держфінмоніто-ринг) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.

2. Держфінмоніторинг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Мінфіну.

3. Основними завданнями Держфінмоніторингу є:

- участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому контролю, та інші операції, пов'язані з легалізацією (відмиванням) таких доходів;

- створення єдиної інформаційної системи і ведення бази даних у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

- забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

4. Держфінмоніторинг відповідно до покладених на нього завдань:

- вносить пропозиції щодо розроблення актів законодавства, бере участь у підготовці нормативно-правових актів, що ініціюються органами державної влади з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- звертається до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання із запитами щодо одержання інформації, необхідної для реалізації покладених на нього завдань;

- співпрацює з державними органами, завданнями яких є протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- інформує за наявності достатніх підстав правоохоронні органи відповідно до їх компетенції про операції, пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- бере участь в установленому порядку в міжнародному співробітництві з питань протидії легалізації (відмиванню) таких доходів;

- досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів обов'язкового фінансового контролю з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами обов'язкового фінансового контролю для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- сприяє виявленню у фінансових операціях, які підлягають фінансовому контролю відповідно до законодавства, фактів використання доходів, одержаних злочинним шляхом;

- у процесі аналізу діяльності суб'єктів, що здійснюють фінансові операції, надає уповноваженим державним органам експертні висновки щодо відповідності фінансових операцій та порядку їх здійснення законодавству України та віднесення таких операцій до значних, сумнівних або незвичних;

забезпечує ведення обліку фінансових операцій, які мають ознаки значних, сумнівних або незвичних, у встановленому законодавством порядку;

- бере участь за дорученням Кабінету Міністрів України у підготовці відповідних міжнародних договорів України;

- виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Органи місцевого самоврядуванняу сфері фінансів мають такі повноваження :

- самостійно розробляють і виконують відповідні місцеві бюджети;

- використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;

- мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;

- мають повноваження в галузі ціноутворення;

- мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні та організовувати грошово-речові лотереї;

- можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності.

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. ERP і управління можливостями бізнесу
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
5. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
6. Oracle Управління преміальними
7. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
8. VІІІ. Філогенез органів чуття
9. А. Видання прав актів управління
10. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
12. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ

Переглядів: 3084