Ліквідація кріпосного права в Російській імперії.

Реформи 1860‒1870-х років та їх наслідки для економічного розвитку Наддніпрянської України

1. Криза Російської імперії в середині XIX ст. та її основні прояви в Наддніпрянщині. У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу. Її основними проявами були:

-феодально-кріпосницькі відносини все більше гальмували розвиток господарства, вони були головною перешкодою на шляху всебічної модернізації імперії;

- занепад поміщицьких маєтків; кріпаки дедалі все більше не були зацікавлені в результатах своєї праці; знижувалася продуктивність праці; поміщики не мали коштів для придбання сільськогосподарської техніки і найму робітників;

- посилення експлуатації селян; в українських землях, як і в усій імперії, продовжувалося скорочення селянських наділів і одночасно збільшувалася панщина;

- панування екстенсивних методів господарювання; поміщицькі господарства в Наддніпрянській Україні давали до 90% усього товарного хліба, проте можливості збільшення його виробництва були вичерпані;

- в умовах кріпосницької системи відбувалося гальмування розвитку капіталістичних процесів - стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва;

- наростання соціального напруження у суспільстві; у березні-квітні 1855 р. почалися масові виступи селян Київської губернії (420 селищ), породжені чутками про те, що запис у козаки для участі у Кримській війні надасть їм визволення від кріпацтва і землю; цей рух було названо «Київська козаччина»; він був жорстоко придушений царським урядом;

- глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; навесні - влітку 1856 р. відбувався рух «У Таврію за волею»; селяни, головним чином державні, Катеринославщини, Полтавщини, Харківщини та деяких інших губерній рушили до Криму, де за численними чутками вони мали отримати волю та землю; по дорозі на півострів їх зустрічали поліція та урядові війська і повертали додому;

- посилення процесу відставання Росії від європейських держав; наприклад, на початок 50-х pp. XIX ст. промислова революція в Великій Британії вже завершилася, у Франції, Пруссії, багатьох провінціях Австрійської імперії вона була у самому розпалі, а в Російський імперії промислова революція ще і не починалася;

- поразка Росії в Кримській війні (1853-1856 pp.) засвідчила військо-технічну відсталість імперії, занепад господарства, кризу організації праці, посилення соціальної напруженості, необхідність всебічної модернізації країни.

2.1. Підготовка селянської реформи. Подальше існування кріпосного права загрожувало перетворенню Російської імперії надругорядну державу. Воно сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Кріпосне право за своєю формою та змістом було схоже на рабство. Аморальність володіння живою «хрещеною власністю» засуджувалося більшістю представників різних верств суспільства.

У 1857 p. за розпорядженням російського уряду був створений Таємний комітет для підготовки селянської реформи. На першому ж засіданні Комітет ухвалив рішення негайно приступити до поступового звільнення селян. На містах для детальної розробки проектів реформи створили губернські комітети, пропозиції яких розглядалися урядовими Редакційними комісіями.

Російські поміщики, які володіли неродючою землею, що не давала прибутку, були готові передати землю селянам за великий викуп. Українські поміщики, які володіли чорноземами, трималися за землю і бажали залишити її собі якомога більше.

2.2. Особисте звільнення селян.19 лютого 1861 р. російським імператором Олександром II було затверджено «Маніфест» і «Загальні положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». В Україні ці документи почали оприлюднені лише 9 березня. У результаті реформи селяни дістали ряд громадянських прав: особистих і майнових. Скасовувалася особиста залежністьселянина від поміщика; селяни дістали особисту свободу; поміщики не мали права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.

Відтепер селяни дістали право вступати в шлюб без дозволу поміщика; самостійно укладати договори й торгівельні угоди; вільно торгувати або заробляти промислами; переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці); вступати на службу або в навчальні заклади; купувати рухоме й нерухоме майно; вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.

Але ставши вільними, селяни залишилися «нижчим станом». Вони сплачували подушний податок (до 1866 p.), відбували рекрутчину, до них застосовували фізичні покарання (до 1904 р). Протягом 9 років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, a значить, залишити село. Але і після цього терміну, щоб стати вільним, вибирати місце проживання і професію, треба були вийти із сільської общини, що в тих умовах було вкрай складно.

2.3. Селянські наділи. Для проведення реформи українські губернії поділені на три регіони (лівобережні, правобережні, південноукраїнські). Для кожного регіону встановлювалися мінімальні і максимальні розміри наділу, що передавався у власність селян. В Україні, де поміщики намагалися залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де саме дати наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі.

Якщо селяни до реформи користувалися більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю в нього забирали (відрізали) на користь поміщика. Ці землі здобули назву «відрізки».

У ході реформи в Україні поміщикам вдалося забрати в свою власність найбільш родючі землі.

2.4. Викупна операція. За одержані земельні наділи селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Але у селян бракувало грошей (тільки 20% суми викупу вони сплачували відразу, a 80% держава давала їм у кредит на 49 років із великими відсотками). В українських землях договори з поміщиками про викуп у 90% випадків мали особистий характер (у Росії вони складалися згромадою).

До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності - відробляти панщину або сплачувати оброк. Оскільки в Україні до реформи переважала панщина, то більшість тимчасово зобов'язаних повинна була відробляти її. Категорія тимчасово зобов'язаних селян була ліквідована лише в 1881 р.

Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Того же часу реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян йшли не на розвиток, а на сплату викупів і податків.

2.5. Наслідки селянської реформи 1861 р. Селянська реформа 1861 р. мала і багато позитивних наслідків:

- відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;

- товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків і заможних селян;

- чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

" застосовують різні методи використання землі: а) оренду; б) ведення власного господарства;

- підвищилась врожайність сільськогосподарських культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів;

- відбулися зміни у взаємовідносинах між поміщиками і селянами: а) був встановлений точний розмір повинностей; б) поміщик позбавлявся права встановлювати різні додаткові повинності; в) пан мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським світом, тобто селом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кирило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко.	\|	Реформи адміністративно-політичного управляння 60-х-70-х pp. XIX ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.043 сек.