Кирило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко.

Кирило-Мефодіївське братство (товариство).

4.1. Створення Кирило-Мефодіївського братства.У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник МиколаГулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Загальна кількість членів організації досягла кількох десятків чоловік. Серед них - Т. Шевченко, який вступив до братства в квітні 1846 р., письменник П. Куліш, учитель Д. Пильчиков, поміщик М. Савич, студент Г. Андрузький та ін. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

4.2. Програма братства. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнськоїморалі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи впровадження їх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) до революційних методів боротьби (Т. Шевченко, М. Гулак, Ґ. Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг.

4.3. Розгром братства. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. у Петербурзі. Найтяжче було покарано Т. Шевченка: якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати і малювати. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М. Гулака; М. Костомаров перебував в ув'язненні один рік. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

4.4. Значення діяльності братства. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, аідеологічно не повторювало політичних настанов жодної із загальноросійських суспільних течій.

Україна XIX століття. 40-ві роки. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, яка відділяється від буржуазно-ліберальної і починає брати активну участь у політичній боротьбі. В Києві у 1846 році створюється таємна політична організація, яка набуває антикріпосницького характеру. Так з'являється Кирило-Мефодіївське товариство. До цього братства входили Т. Шевченко, М. Гулак, А. Навроцький та інші.

Вони виступали проти кріпосного права, боролися за його ліквідацію. Але не всі члени Кирило-Мефодіївського товариства мали одні погляди на шляхи здійснення цієї мети. Частина членів братства поділяла революційно-демократичні погляди, які вносив Т. Шевченко. Інша частина, до якої належали П. Куліш, Н. Костомаров, пропагувала ідеї української буржуазії.

Передова група цієї організації (а до неї й належав Т. Шевченко) висувала такі вимоги: відміну кріпацтва, звільнення всіх слов'янських народів від національного гніту, об'єднання їх у вільну федеративну республіку із парламентською владою, рівні права усім народностям. Саме кирило-мефодіївці ставили питання про створення української держави, яка б увійшла до республіканської федерації слов'янських народів. Сам Шевченко вважав, що таке об'єднання може відбутися в результаті всенародного повстання. Тому в братстві загострилася боротьба між цими двома групами, особливо тоді, коли почали обговорювати програму і тактику. Ліберали відкидали революційну тактику, шукали згоди з кріпосниками, Шевченко ж стверджував, що наш народ зможе звільнитися лише шляхом боротьби трудящих проти самодержавства і поміщиків.

У 1847 році Кирило-Мефодіївське товариство було розкрите царською владою, а всі його члени були заарештовані. їх засудили або до в'язниці, або до каторги на різні строки.

Найбільш жорстоко Микола І розправився із Тарасом Шевченком: його віддали в солдати, заборонивши і писати, і малювати. На допитах поет усе заперечував, але при обшуках були знайдені його вірші, поеми, які викривали усіх гнобителів, карикатури на царя і царицю. Кати суворо розправилися з борцем Шевченком, він став жертвою царського режиму.

Вплив творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури

Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, зі світовою славою поета-правдолюбця — це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але й світове значення?

Творчість поета-демократа у великій мірі вирішила подальший розвиток української літератури, бо не було жодного відомого письменника другої половини XIX — початку XX ст., який би не відчував впливу Т. Шевченка.

Максим Рильський зазначав, що «як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях українській літературі».

Своєю славетною збіркою «Кобзар» він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Думки Шевченка-поета, бор-ця-революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. А твори Т. Шевченка є зразками глибокої народності, критичного реалізму. У літературі з'являються нові герої: селяни-протестанти, бунтарі, повстанці, борці проти феодального гніту. Література збагатилася новими жанрами: ліро-епічна поема, політична поезія, оповідання й повість...

Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткій соціальній спрямованості.

І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Початок українського національного відродження у першій половині XIX століття.	\|	Ліквідація кріпосного права в Російській імперії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.