Кирило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко.

Україна XIX століття. 40-ві роки. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, яка відділяється від буржуазно-ліберальної і починає брати активну участь у політичній боротьбі. В Києві у 1846 році створюється таємна політична організація, яка набуває антикріпосницького характеру. Так з'являється Кирило-Мефодіївське товариство. До цього братства входили Т. Шевченко, М. Гулак, А. Навроцький та інші.

Вони виступали проти кріпосного права, боролися за його ліквідацію. Але не всі члени Кирило-Мефодіївського товариства мали одні погляди на шляхи здійснення цієї мети. Частина членів братства поділяла революційно-демократичні погляди, які вносив Т. Шевченко. Інша частина, до якої належали П. Куліш, Н. Костомаров, пропагувала ідеї української буржуазії.

Передова група цієї організації (а до неї й належав Т. Шевченко) висувала такі вимоги: відміну кріпацтва, звільнення всіх слов'янських народів від національного гніту, об'єднання їх у вільну федеративну республіку із парламентською владою, рівні права усім народностям. Саме кирило-мефодіївці ставили питання про створення української держави, яка б увійшла до республіканської федерації слов'янських народів. Сам Шевченко вважав, що таке об'єднання може відбутися в результаті всенародного повстання. Тому в братстві загострилася боротьба між цими двома групами, особливо тоді, коли почали обговорювати програму і тактику. Ліберали відкидали революційну тактику, шукали згоди з кріпосниками, Шевченко ж стверджував, що наш народ зможе звільнитися лише шляхом боротьби трудящих проти самодержавства і поміщиків.

У 1847 році Кирило-Мефодіївське товариство було розкрите царською владою, а всі його члени були заарештовані. їх засудили або до в'язниці, або до каторги на різні строки.

Найбільш жорстоко Микола І розправився із Тарасом Шевченком: його віддали в солдати, заборонивши і писати, і малювати. На допитах поет усе заперечував, але при обшуках були знайдені його вірші, поеми, які викривали усіх гнобителів, карикатури на царя і царицю. Кати суворо розправилися з борцем Шевченком, він став жертвою царського режиму.

Вплив творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури

Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, зі світовою славою поета-правдолюбця — це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але й світове значення?

Творчість поета-демократа у великій мірі вирішила подальший розвиток української літератури, бо не було жодного відомого письменника другої половини XIX — початку XX ст., який би не відчував впливу Т. Шевченка.

Максим Рильський зазначав, що «як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях українській літературі».

Своєю славетною збіркою «Кобзар» він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Думки Шевченка-поета, бор-ця-революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. А твори Т. Шевченка є зразками глибокої народності, критичного реалізму. У літературі з'являються нові герої: селяни-протестанти, бунтарі, повстанці, борці проти феодального гніту. Література збагатилася новими жанрами: ліро-епічна поема, політична поезія, оповідання й повість...

Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткій соціальній спрямованості.

І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

29. Реформи 1860‒1870-х років та їх наслідки для економічного розвитку Наддніпрянської України

1. Криза Російської імперії в середині XIX ст. та її основні прояви в Наддніпрянщині. У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу. Її основними проявами були:

-феодально-кріпосницькі відносини все більше гальмували розвиток господарства, вони були головною перешкодою на шляху всебічної модернізації імперії;

- занепад поміщицьких маєтків; кріпаки дедалі все більше не були зацікавлені в результатах своєї праці; знижувалася продуктивність праці; поміщики не мали коштів для придбання сільськогосподарської техніки і найму робітників;

- посилення експлуатації селян; в українських землях, як і в усій імперії, продовжувалося скорочення селянських наділів і одночасно збільшувалася панщина;

- панування екстенсивних методів господарювання; поміщицькі господарства в Наддніпрянській Україні давали до 90% усього товарного хліба, проте можливості збільшення його виробництва були вичерпані;

- в умовах кріпосницької системи відбувалося гальмування розвитку капіталістичних процесів - стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва;

- наростання соціального напруження у суспільстві; у березні-квітні 1855 р. почалися масові виступи селян Київської губернії (420 селищ), породжені чутками про те, що запис у козаки для участі у Кримській війні надасть їм визволення від кріпацтва і землю; цей рух було названо «Київська козаччина»; він був жорстоко придушений царським урядом;

- глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; навесні - влітку 1856 р. відбувався рух «У Таврію за волею»; селяни, головним чином державні, Катеринославщини, Полтавщини, Харківщини та деяких інших губерній рушили до Криму, де за численними чутками вони мали отримати волю та землю; по дорозі на півострів їх зустрічали поліція та урядові війська і повертали додому;

- посилення процесу відставання Росії від європейських держав; наприклад, на початок 50-х pp. XIX ст. промислова революція в Великій Британії вже завершилася, у Франції, Пруссії, багатьох провінціях Австрійської імперії вона була у самому розпалі, а в Російський імперії промислова революція ще і не починалася;

- поразка Росії в Кримській війні (1853-1856 pp.) засвідчила військо-технічну відсталість імперії, занепад господарства, кризу організації праці, посилення соціальної напруженості, необхідність всебічної модернізації країни.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Ліквідація кріпосного права в Російській імперії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.