Ліквідація кріпосного права в Російській імперії.

2.1. Підготовка селянської реформи. Подальше існування кріпосного права загрожувало перетворенню Російської імперії надругорядну державу. Воно сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Кріпосне право за своєю формою та змістом було схоже на рабство. Аморальність володіння живою «хрещеною власністю» засуджувалося більшістю представників різних верств суспільства.

У 1857 p. за розпорядженням російського уряду був створений Таємний комітет для підготовки селянської реформи. На першому ж засіданні Комітет ухвалив рішення негайно приступити до поступового звільнення селян. На містах для детальної розробки проектів реформи створили губернські комітети, пропозиції яких розглядалися урядовими Редакційними комісіями.

Російські поміщики, які володіли неродючою землею, що не давала прибутку, були готові передати землю селянам за великий викуп. Українські поміщики, які володіли чорноземами, трималися за землю і бажали залишити її собі якомога більше.

2.2. Особисте звільнення селян.19 лютого 1861 р. російським імператором Олександром II було затверджено «Маніфест» і «Загальні положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». В Україні ці документи почали оприлюднені лише 9 березня. У результаті реформи селяни дістали ряд громадянських прав: особистих і майнових. Скасовувалася особиста залежністьселянина від поміщика; селяни дістали особисту свободу; поміщики не мали права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю.

Відтепер селяни дістали право вступати в шлюб без дозволу поміщика; самостійно укладати договори й торгівельні угоди; вільно торгувати або заробляти промислами; переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці); вступати на службу або в навчальні заклади; купувати рухоме й нерухоме майно; вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.

Але ставши вільними, селяни залишилися «нижчим станом». Вони сплачували подушний податок (до 1866 p.), відбували рекрутчину, до них застосовували фізичні покарання (до 1904 р). Протягом 9 років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, a значить, залишити село. Але і після цього терміну, щоб стати вільним, вибирати місце проживання і професію, треба були вийти із сільської общини, що в тих умовах було вкрай складно.

2.3. Селянські наділи. Для проведення реформи українські губернії поділені на три регіони (лівобережні, правобережні, південноукраїнські). Для кожного регіону встановлювалися мінімальні і максимальні розміри наділу, що передавався у власність селян. В Україні, де поміщики намагалися залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де саме дати наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі.

Якщо селяни до реформи користувалися більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю в нього забирали (відрізали) на користь поміщика. Ці землі здобули назву «відрізки».

У ході реформи в Україні поміщикам вдалося забрати в свою власність найбільш родючі землі.

2.4. Викупна операція. За одержані земельні наділи селяни мусили заплатити поміщикові викуп. Але у селян бракувало грошей (тільки 20% суми викупу вони сплачували відразу, a 80% держава давала їм у кредит на 49 років із великими відсотками). В українських землях договори з поміщиками про викуп у 90% випадків мали особистий характер (у Росії вони складалися згромадою).

До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності - відробляти панщину або сплачувати оброк. Оскільки в Україні до реформи переважала панщина, то більшість тимчасово зобов'язаних повинна була відробляти її. Категорія тимчасово зобов'язаних селян була ліквідована лише в 1881 р.

Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Того же часу реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян йшли не на розвиток, а на сплату викупів і податків.

2.5. Наслідки селянської реформи 1861 р. Селянська реформа 1861 р. мала і багато позитивних наслідків:

- відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;

- товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків і заможних селян;

- чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

" застосовують різні методи використання землі: а) оренду; б) ведення власного господарства;

- підвищилась врожайність сільськогосподарських культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів;

- відбулися зміни у взаємовідносинах між поміщиками і селянами: а) був встановлений точний розмір повинностей; б) поміщик позбавлявся права встановлювати різні додаткові повинності; в) пан мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським світом, тобто селом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кирило-Мефодіївське товариство. Т. Г. Шевченко.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.