Феодальна роздробленість Київської Русі, її причини й наслідки.

З величезної держави Володимира Мономаха при його синові Ярополку, що успадкував київський престол після брата Мстислава, залишилося тільки Київське.. князівство. В історії Київської Русі настала епоха, називана періодом феодальної роздробленості, що стала закономірним етапом у розвитку середньовічного суспільства. Роздробленість була викликана, насамперед , економічним розвитком і формуванням феодальних відносин. Якщо раніше Київ був центром політичного, господарського й культурного життя країни, то із середини XII в. з ним успішно конкурували інші центри, такі як Новгород, Смоленськ, Полоцьк, Володимир, Галич. Під захистом єдиної держави розвивалося господарство, розширювалися виробничі можливості селян. Це означало ріст цінності землі, яку феодали прагнули перетворити у свою власність. За рахунок общинних земель зросла кількість боярсько-князівських володінь - вотчин. Тепер земля давала більш значні прибутки, чому військові походи, зв'язані до того ж з ризиком для життя. Розширення приватного землеволодіння перетворило боярство в могутню політичну силу.

Наступною причиною слід назвати слабкі економічні зв'язки між її землями. Кожне князівство поступове перетворювалося в окрему державу, слабко пов'язане з іншими.

У підсумку Русь роздиралася междукняжескими війнами, що послабляло її в боротьбі з ворогами, зокрема з половцями. Внаслідок переходу володінь від батька до сина зміцнювалися місцеві князівські династії. Вони проявляли все більшу самостійність у розв'язку внутрішніх і зовнішніх проблем і усе менше підкорялися великому князеві київському.

У результаті розпаду виникло 14 князівств. На північно-заході виділилися землі, що згодом склали основу Білорусі: Полоцкая, Турово- Пінська, Мінська. На північний сході: Ростово- Суздальське, Муромське, Рязанське, Смоленське князівства, а також Новгородська боярська республіка. У центральній і південно-західній частині Русі оформилися Київське, Чернігівське, Новгород-сіверське, Переяславское, Галицьке й Волинське князівства.

15. Головна ідея "Слова про похід Ігорів" і шляхи її реалізації.

1185 г. Невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців, призиває князів забути про сварки, об'єднатися й захистити рідну землю від кочівників. У цей час Велика Русь і Київ перебували в скрутному стані. В 1185 році князь Ігор Новгород-сіверський пішов у похід на половців. Князівська дружина була розбита, а князь був узятий у полон. Своїм походом Ігор відкрив шлях половцям на рідну землю. У першій частині добутку описується виступ князя Ігоря Новгород-сіверського в похід проти половців у 1185 році. Ігор прагне позбавити Русь від її ворогів. У день виступу відбувається сонячне затьмарення. Незважаючи на це Ігор не змінює свого розв'язку. У перший раз, "на світанку, у п'ятницю, у туманах", російське військо перемагає половців. Ігор думає, що половці переможені і вирішує йти далі. Але половці пішли в степ і збирають нове військо, більше колишнього. Половці здолали російське військо своєю незліченною кількістю. Самого князя побрали в полон. Розгром російського війська підбадьорив половців. Їхні набіги на Русь стали незліченними. Друга частина добутку присвячена Святославу Великому. Він не схвалює вчинків Ігоря й Всеволода.

Святославу сниться сон. Великий київський князь збирає бояр, щоб витлумачити цей сон. Бояри відповідають йому, що головний зміст сну в тому, що два сини Святослава з невеликим військом, відправившись на половців, зазнали невдачі.Приходить до думки, що половців можна перемогти тільки спільними силами. Цю думку він виражає в "золотом слове". У нього вкладений заклик об'єднати свої сили до всіх князів на Русі: Ярославу Осмомыслу, Всеволоду Суздальському, Мстиславу, Буй Роману, Ингварю. Святослав призиває припинити всі чвари між собою, інакше половців не перемогти, призиває захистити Русь від ворогів, помститися за Ігоря й Всеволода.

Головна ідея твору: вся Русь повинна бути єдиною, а не розділеною на князівства. Така роздробленість приводить сильну державу до неминучої загибелі. На прикладі князя Ігоря Новгород-Сіверського показане, що поодинці великого ворога не перемогти. Це можна зробити тільки спільними силами. Твір виявився пророчим добутком. Воно передбачило історичний розвиток Росії в наступну епоху.

16. Роль і місце Галицко - Волинського князівства в історії української державності (Х11 - перша половина Х1V)

Князювання Данила ускладнювалося навалою монголів.. Основний удар був спрямований на Владимир. Данило Галицький вертався з Угорщини й у шляху довідався про навалу. У силу нечисленності війська Данило був змушений вернутися в Угорщину. Руйнування міст і сіл, величезні людські втрати - усе це завдало значної шкоди краю. Данилу Галицькому не вдалося звільнити рідну землю з-під ординського ярма. Але й татари були не в змозі зруйнувати зміцнілу в його правління державу. Останні роки життя Данило Романович болів, майже втратив зір. В 1264 г. умер в місті Пагорбі. Історики високо оцінюють державну діяльність Данила Галицького. Після смерті Юрія його сини Андреи й Лев II разом правили Галицько-волинським князівством. Князі, хоча й визнавали формально влада Золотої Орди, проводили незалежну зовнішню політику. Вони встановили союз із Прусским орденом, виявляючи йому допомога в боротьбі з монголо-татарами. Вели боротьбу з литовським князем Гедимином, що розгорнули експансію на Русь. В одному з боїв князі Андрій і Лев II загинули. У Галицько-волинськім князівстві зі смертю Андрія й Леву припинилося панування династії Романовичей, до влади прийшло боярство. Польський король Владислав Локетек спробував опанувати Галичиною й Волинню. Він добився від тата Римського оголошення хрестового походу проти Галицько-волинського князівства. ДО цих земель простирали руки й силезские князі. У таких умовах бояри розв'язали самі обрати князя, який би став слухняною зброєю в їхніх руках. Вибір зупинився на синові мазовецкого князя й дочки Юрія I Даниловича Марії - Болеславу. Католик Болеслав прийняв православну віру, побрав ім'я Юрій, і в 1325 г. став галицько-волинським князем, В історію він увійшов з подвійним іменем Юрій Болеслав.

Він підтримував дружні відносини з татарами, із прусскими лицарями, дотримувався миру з Польщею. Уклав мир з Литвою й скріпив його своїм шлюбом з дочкою, литовського князя Гедимина Офкой. Останні роки правління князя Юрія- Болеслава II відзначені загостренням відносин між князівською владою й боярством. Зусилля князя вирватися з-під боярської "опіки" минулися для нього трагічно. Юрій II пробував поширити католицизм, наповнив князівство насамперед іноземними князями. Це викликало незадоволення місцевого населення, що й змогли обернути у свою користь бояри. Вони організували змову - Юрія- Болеслава отруїли. Трапилося це у квітні 1340 г. На князівський стіл запросили Любарта Гедиминовича, хрещеного під іменем Дмитра. Однак реально його влада обмежувалася Волинню. Галицько-волинська держава припинила своє існування, а з ним закінчився князівський період, який тривав майже п'ять сторіч.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ	\|	Навала монголо - татар на землі Київської Русі в 13 в. і її наслідку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.