• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація договорів.

Порядок укладання договорів. Зміна та розірвання договору.

ТЕМА №12. ДОГОВІР У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ.

План:

1. Поняття, зміст та форма договору.

1. Поняття, зміст та форма договору.

Чільне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов'язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг тощо.Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: будь-який договір є правочином, але не всякий правочин є договором. Договорами є лише дво чи багатосторонні правочини, тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків — односторонні правочини. Свобода договору є неодмінною умовою існування ринкової економіки і однією з основоположних засад приватноправового регулювання. По-перше, свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини. По-друге, свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента. Як виняток з цього правила, законом можуть встановлюватися певні обмеження щодо вибору контрагентів. По-третє, свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, що передбачені цивільним законодавством (тобто врегульовані законодавством договірні форми), так і такі, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам. По-четверте, свобода договору означає можливість сторін вільно визначати умови (зміст) договору, який вони укладають. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Переважна більшість цивільно-правових норм, зокрема тих, що визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, що означає що сторони в договорі можуть відступити від їх змісту і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Всі умови договору — істотні, звичайні та випадкові — з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Важливою умовою переважної більшості відплатних договорів є ціна. Сторони в договорі мають право вільно встановлювати ціни (тарифи, ставки) на всі види продукції, товарів, робіт і послуг, за винятком тих, по яких згідно з законом здійснюється регулювання цін (тарифів, ставок) уповноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни в процесі виконання договору можлива лише у випадках і на умовах, встановлених самим договором або законом. Так, наприклад, сторони в договорі майнового найму (оренди) вправі передбачити можливість перегляду розміру орендної плати на випадок інфляції, істотного погіршення стану орендованого майна тощо. У випадку, коли ціна є істотною умовою договору , вона має бути обов'язково встановлена ним. Невизначеність ціни в цьому випадку є підставою для визнання договору неукладеним. Якщо ціна не є істотною умовою договору, вона може бути не визначена в ньому. Тлумачення договорів здійснюється відповідно до загальних правил, встановлених для тлумачення правочинів.Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

2. Порядок укладання договорів. Зміна та розірвання договору.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.

Оскільки факт укладення договору, за загальним правилом, пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливо визначити, які умови належать до числа істотних. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Це означає, що при недосягненні сторонами згоди хоча б за однією з них договір вважається неукладеним, тобто таким, що не породив юридичних наслідків. Утім, якщо сторони домовилися про всі істотні умови, договір вважається укладеним, навіть якщо він не містить ніяких інших умов.

Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. Від істотних слід відрізняти звичайні і випадкові умови, спільною ознакою яких є те, що їх наявність або відсутність не впливає на факт укладення договору. Звичайні умови — це умови, передбачені чинним законодавством, їх немає необхідності включати у текст договору, оскільки вважається, що вони стають обов'язковими для сторін вже в силу самого факту укладання договору. На відміну від звичайних, випадкові умови набувають сили лише у випадку, якщо вони включені до тексту договору. Як правило, за допомогою випадкових умов сторони змінюють положення диспозитивних норм (тобто норм, зміст яких вони вправі змінювати договором), або використовують для подолання прогалин правового регулювання. Отже, якщо у договорі майнового найму буде передбачено, що обов'язок по здійсненню поточного ремонту лежить на наймодавцеві, то така умова буде вважатися випадковою.

Процес укладення договору складається з двох взаємопов'язаних стадій: пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту). Особа, яка виявила відповідну ініціативу і зробила пропозицію, називається оферентом, а особа, яка прийняла цю пропозицію -акцептантом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Важливою ознакою оферти є визначеність особи чи певного кола осіб, яким вона адресується. . Винятком з цього правила є так звана публічна оферта — пропозиція, звернена до невизначеного кола осіб, що містить всі істотні умови майбутнього договору і чітко виражає готовність оферента укласти договір з будь-якою особою, яка до нього звернеться. Публічна оферта має велике значення для цивільного обороту, оскільки саме таким чином укладається більшість договорів у сфері роздрібної торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. Публічною офертою, наприклад, слід вважати розміщення на прилавку товарів з цінниками.

Як і оферта, відповідь про її прийняття (акцепт) має відповідати певним обов'язковим умовам: вона повинна бути повною та безумовною. Це означає, що акцептом визнається лише така відповідь, з якої слідує згода з усіма вказаними у оферті умовами, без будь-яких нових (додаткових) умов та застережень.

Як і оферта, акцепт за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, що тягне певні юридичні наслідки: з моменту отримання акцепту оферентом договір вважається укладеним і у сторін виникають передбачені договором права і обов'язки.

Волевиявлення щодо прийняття оферти (акцепт) може бути здійснене у різних формах:

усній, письмовій, шляхом вчинення певних дій і, навіть, у випадках, передбачених законом чи договором, — у формі мовчанняЯкщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Укладений сторонами договір може бути змінений або розірваний. Зміна договору – це зміна умов, на яких він укладений. Ці зміни можуть стосуватися умов щодо предмета, місця та строків виконання договору. Розірвання договору – це припинення зобов”язання у повному обсязі. За загальним правилом, підставою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Для зміни або розірвання вказаного договору потрібна ще й згода третьої особи. ЦК безпосередньо передбачає можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін та у разі односторонньої відмови від договору. Якщо зміна або розірвання договору відбувається за згодою сторін, він вважається зміненим або розірваним з моменту досягнення домовленості про це. Якщо розірвання договору відбувається у разі односторонньої відмови від нього, останній вважається розірваним з моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.

Припиненням зобов”язання є ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб”єктивних прав і обов”язків, які становлять його зміст. Зобов”язання припиняються лише правомірними юридичними діями.

3. Класифікація договорів.

Якщо у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої сторони, а інша -лише обов'язком відносно першої, то такий договір є одностороннім, тобто таким, що зобов'язує лише одну сторону. Отже, в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором, а інша — лише боржником.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми, тобто такими, у яких кожна із сторін має як права, так і обов'язки відносно другої сторони (синалагматичні). Таким чином, у двосторонніх договорах кожна зі сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором — відносно того, що вона має право вимагати від другої сторони, і боржником — відносно того, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони. Права і обов'язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов'язані між собою, є зустрічними: те, що для однієї сторони є обов'язком, складає зміст права вимоги другої сторони. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов'язок, інша сторона не може реалізувати своє право.

Багатосторонніми називаються договори, що укладаються більш ніж двома сторонами. До багатосторонніх належить, наприклад, договір простого товариства. Особливістю багатосторонніх договорів є те, що у них, як правило, відсутня зустрічність прав і обов'язків сторін. Обов'язки кожної сторони у таких договорах у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін, а на досягнення певної спільної мети. Відплатним є договір, у якому обов'язку однієї сторони здійснити певні дії відповідає зустрічний обов'язок другої сторони щодо надання матеріального чи іншого блага. Відплатність у договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг, виконання роботи тощо. У безвідплатному договорі обов'язок надання зустрічного виконання другою стороною відсутній.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Якщо попередній договір не містить, або містить не всі істотні умови основного договору, він має чітко визначати порядок їх наступного узгодження сторонами (якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства).

Для попереднього договору у всіх випадках обов'язковою є письмова форма. А у випадках, коли для основного договору встановлена нотаріальна форма, попередній договір також потребує нотаріального посвідчення.

Попередній договір слід відрізняти від договору (протоколу) про наміри, який є лише формою фіксації намірів сторін щодо наступного співробітництва і не тягне виникнення зобов'язання щодо укладення у майбутньому договору.

Одним з нових видів договорів у цивільному законодавстві України є публічний договір. Положення щодо публічного договору є винятком з загального принципу свободи договору, встановленого з метою захисту інтересів споживачів товарів (робіт, послуг) у певній сфері відносин.Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Слід особливо підкреслити, що необхідною ознакою договору приєднання є не самий факт, що одна сторона не приймала участі у визначенні умов договору (так, наприклад, проект будь-якого договору може бути розроблений однією стороною, а інша вправі з ним погодитися), а відсутність можливості для цієї сторони приймати таку участь.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Третьою особою може бути як особа, яка чітко названа у договорі, так і не названа договором особа.

Особа, яка укладає договір на користь третьої особи діє в інтересах останньої, але не за її дорученням. Саме тому особою, на користь якої укладається договір може бути і недієздатна особа.

Залежно від моменту виникнення прав і обов”язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні. Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов”язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

- договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

- договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

- договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

- договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

- договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

- договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Контрольні запитання:

1. поняття договору, його форма та умови.

2. порядок укладення договору.

3. види договорів.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. V. Класифікація і внесення поправок
3. V. Класифікація рахунків
4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
7. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
8. Банківський кредит та його класифікація.
9. Банківські ресурси, їх види та класифікація
10. Будівельна класифікація ґрунтів
11. Будівельні домкрати, їх призначення, класифікація та конструкція.
12. Будівельні лебідки, їх призначення, класифікація та конструкція.

Переглядів: 5066