Способи забезпечення виконання зобов’язань.

Забезпечення виконання зобов'язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов'язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов'язання.

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Неустойкою(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Гарантія відповідно до ст. 546 ЦК є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов'язань.За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. За загальним правилом банківська гарантія діє протягом строку, який закріплений в договорі. Вона є чинною від дня її видачі, якщо інше не встановлено умовами самої гарантії.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. по-перше, завдатком можуть забезпечуватися тільки зобов'язання, що виникають із договорів. Відповідно він не може використовуватися для забезпечення деліктних зобов'язань, зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;

по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов'язання. Цей висновок випливає із положення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов'язанні в рахунок належних з неї платежів.

Новелою цивілістичної доктрини України є визнання завдатком не тільки грошової суми, але й рухомого майна. Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів (ч.2 ст. 570 ЦК). Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов'язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов'язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов'язана до його повернення у більшому розмірі.

Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Заставою забезпечуються переважно кредитні відносини, однак немає перешкод для забезпечення заставою інших зобов'язань. Чинне законодавство допускає, що застава може мати місце стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Іпотека — застава нерухомого майна і рухомого майна, при якому земля і (або) майно, що складає предмет застави, залишаються у заставника. Іпотека виникає в силу договору або закону з моменту її державної реєстрації.

За основним призначенням предметів іпотеки розрізнюють:

іпотеку житлових будинків, квартир, садових будинків, гаражів;

іпотеку земельних ділянок;

іпотеку підприємств, будівель, будов, споруд та інших виробничих об'єктів.

Закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставником у володіння заставоутримувача. Передача заставного майна заставодержателю не обов'язково означає фізичний перехід майна. З такої точки зору можливі два різновиди закладу — заклад і тверда застава.

За угодою заставоутримувача із заставодавцем предмет закладу може бути залишений у заставодавця під замком і печаткою заставоутримувача (тверда застава) (згідно зі ст.44 Закону України «Про заставу»). У цьому випадку фізичної передачі речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально-певна річ, то застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця, але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає контроль над нею.

Також до закладу можна віднести заставу цінних паперів та майнових прав. Застава цінних паперів — за загальним правилом, передача цінного паперу рівносильна переходу всіх прав, що засвідчуються нею в сукупності.

Застава майнових прав. Заставник може укласти договір застави як на право вимоги, що належить йому на момент укладення угоди, за зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так і на ті, що можуть з'явитися в майбутньому.

Притримання відповідно до ст. 546 ЦК є новим видом (способом) забезпечення виконання зобов'язання. Сутність його полягає в можливості кредитора притримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконає свої зобов'язання, або задовольнити з неї свій інтерес. Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 ЦК і не потребує, щоб воно було передбачено договором між кредитором та боржником. ЦК говорить про можливість притримання речі. Це позначає, що ні при яких умовах предметом притримання не можуть бути визнаними майнові права, роботи, послуги і т.д.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виконання зобов”язань.	\|	Класифікація договорів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.216 сек.