Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості ЮСЗ, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК

Особливості ЮСЗ, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК

Опрацювати самостійно за „кафедральним” підручником та НПК за ред. С.С. Яценка.

Звернути увагу – у теоретичних джерелах традиційно наголошується на тому, що потерпілий від злочину, ЮСЗ якого передбачений ч. 1 ст. 115 КК, є загальним. Однак такий підхід видається дещо неточним. З огляду на традиційні підходи до співвідношення основного та кваліфікованого (особливо кваліфікованого) ЮСЗ (основний ЮСЗ не включає в себе кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак) потерпілою від злочину, ЮСЗ якого передбачений ч. 1 ст. 115 КК, може бути лише особа, яка не має ознак т.зв. спеціального потерпілого, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК (див., зокрема, п.п. 2, 3, 8, 13). Аналогічно, очевидно, має вирішуватись питання й з ознаками спеціального потерпілого, передбаченими у ЮСЗ спеціальних різновидів умисного вбивства (див. вище). Таким чином, потерпілим від злочину, ЮСЗ якого передбачений ч. 1 ст. 115 КК, є не будь-яка особа, а лише така, що не має відповідає ознакам спеціального потерпілого. З огляду на це видається сумнівним цілий ряд підходів правозастосовчої практики (див. п. 3.4.)

Загальні зауваження:

1) у ч. 2 ст. 115 передбачено не 14 окремих ЮСЗ, а один ЮСЗ з багатьма альтенативними обтяжуючими обставинами;

2) таким чином, декілька умисних вбивств при обтяжуючих обставинах не можуть утворювати таку форму множинності злочинів, як сукупність;

3) непослідовною є позиція законодавця, який в межах одного пункту „фіксує” одну обтяжуючу обставину, а в іншому пункті – декілька обтяжуючих обставин. Очевидно з точки зору законодавчої техніки кожній обтяжуючій обставині мало б бути присвоєне своє “ім’я”, тобто кожна обставина – повинна була б нумеруватися окремою буквою;

4) окремі обтяжуючі обставини, передбачені ч. 2 ст. 115 КК, „фіксують” зв’язок умисного вбивства зі злочинами інших видів. Такий зв’язок може виражатись в очевидних формулюваннях закону (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) або в прихованих (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК); носити суб’єктивний (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) або об’єктивний (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК); узагальнений (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) або конкретизований (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) характер.

Спрощений алгоритм кваліфікації

кількох закінчених та (або) незакінчених умисних вбивств при обтяжуючих обставинах:

1) кожне закінчене чи незакінчене умисне вбивство при обтяжуючих обставинах має одержати самостійну кваліфікацію з урахування послідовності вчинення злочинів (при кримінально-правовій оцінці всіх умисних вбивств, починаючи з другого, має бути вирішене питання про інкримінування суб’єкту п. 13 ч. 2 ст. 115 КК);

2) на рівні проміжної кваліфікації слід визначити злочини з однаковим ЮСЗ (технічно це можна зробити, підкреслюючи такі злочини однаковими лініями);

3) написати остаточну ФК дій суб’єкта, в якій всім умисним вбивства при обтяжуючих обставинах та \ або незакінченим умисним вбивством при обтяжуючих обставинах одного виду (готуванням, закінченим або незакінченим замахам) відповідає лише один ЮСЗ.

Приклад.

Суб’єкт вчинив (за епізодами):

1 – умисне вбивство з корисливих мотивів;

2 – закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів на замовлення;

3 – умисне вбивство дитини, яку помилково вважав малолітньою.

Проміжна ФК:

1) п. 6 ч. 2 ст. 115;

2) ч. 2 ст. 15 п. 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115;

3) ч. 2 ст. 15, п. 2, 13 ч. 2 ст. 115; п. 13 ч. 2 ст. 115

Остаточна ФК:

п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115;

ч. 2 ст. 15, п.п. 2, 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115;

Пункти не позначають окремі ЮСЗ (!): ~~п. 6 ч. 2 ст. 115; п. 11 ч. 2 ст. 115~~ (дуже груба помилка!)

Особливості кримінально-правового змісту окремих обтяжуючих обставин умисного вбивства при обтяжуючих обставинах та проблеми кваліфікації окремих різновидів умисного вбивства при обтяжуючих обставинах

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)

У п. 1 передбачений особливий різновид одиничного злочину, який охоплює наслідок у вигляді смерті декількох людей. Інкримінування п. 1 ч. 2 ст. 115 КК можливе лише у випадку коли смерть кількох потерпілих охоплювалася єдиним умислом суб’єкта. Окремі науковці допускають, що умисел на життя другого (та інших) потерпілого (-их) може виникнути у суб’єкта до завершення позбавлення життя першого потерпілого (М.А. Бабій) або взагалі після позбавлення його життя, якщо умисел виникає без розриву в часі та супроводжується тим самим мотивом (О.М. Попов). Обидва підходи видаються недостатньо переконливим – очевидно, про єдиний умислу можна говорити лише тоді, коли відповідне психічне ставлення суб’єкта до своєї поведінки, існує в нього на момент початку виконання об’єктивної сторони злочину. У наведених вище ситуаціях слід говорити про виникнення у особи нового умислу на вчинення умисного вбивства, що повинно кваліфікуватись, як мінімум, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Питання для самостійної роботи

М.А. Бабій у ситуації з виникненням умислу на позбавлення життя другого (та інших) потерпілого (-их) до завершення позбавлення життя першого потерпілого говорить про „переростання” умисного вбивства одного потерпілого в умисне вбивство двох осіб. Ознайомитись з абз. 3 п. 4 ППВСУ „Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 № 10 та подумати, чи можна провести аналогію між ситуацією, яку наводить М.А. Бабій, та ситуацією, описаною у наведеному вище правозастосовчому орієнтирі?

Мотиви позбавлення життя кількох потерпілих, час або спосіб можуть бути різними (наприклад, суб’єкт, маючи намір усунути інших претендентів на спадщину, спочатку вбиває одного з них пострілом з вогнепальної зброї, а через тиждень отруює другого потерпілого).

Звернути увагу – правозастосовча практики Республіки Білорусь, на відміну від вітчизняної правозастосовчої практики, принципово виходить з того, що розрив в часі між позбавленням життя потерпілих повинен бути незначним

З техніко-юридичної точки зору неоднозначним виглядає відображення в ЮФО факту позбавлення життя більш ніж двох осіб. Очевидно, ЮФО може формулюватися в один із двох способів:

а) “… - умисне вбивство більше двох осіб…”;

б) “… - умисне вбивство кількох осіб…”.

Однак обидва варіанти не є оптимальними з точки зору конкретності обвинувачення. За жодних умов в ЮФО не можна вживати формулювання „... – умисне вбивство трьох осіб...” – це серйозна техніко-юридична помилка, що полягає в перенесенні фактичних обставин у ЮФО.

Серйозні проблеми з точки зору кримінально-правової кваліфікації викликають випадки, коли:

а) суб’єкт, маючи намір позбавити життя двох осіб, зміг позбавити життя лише одного потерпілого;

б) суб’єкт, маючи намір позбавити життя трьох чи більше осіб, позбавив життя двох або більше, але не всіх потерпілих.

Очевидно, при оцінці цих ситуацій пріоритетними мають бути підходи, які раніше були закріплені у п 11. ППВСУ від 01.04.1994 (на сьогодні втратила чинність), а на сьогодні є неписаними правилами у правозастосовній практиці:

а) ч. 2 (3) ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 115;

б) ч. 2 (3) ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115; п. 1 ч. 2 ст. 115.

В основі цих підходів лежить загальна тенденція правозастосовчої практики обов’язково фіксувати у ФК факт смерті людини або людей.

З теоретичної ж точки зору наведені ситуації можна кваліфікувати інакше:

а) Лише як закінчений замах на умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

б) Лише як закінчене умисне вбивство при обтяжуючих обставинах .

Питання для самостійної роботи

Опрацювати коментар до ст. 16 КК за НПК за ред. С.С. Яценка та з’ясувати, якими теоретичними правилами можна обґрунтувати вищенаведені підходи?

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК)

У даному пункті передбачено дві різні обтяжуючі обставини. При цьому психічне ставлення суб’єкта до ознак потерпілого є різним: слово “завідомо” означає, що до стану вагітності потерпілої суб’єктивне ставлення потерпілого можливе лише у формі прямого умислу, а щодо ставлення до малолітнього віку потерпілого може бути як умисним так і необережним (визначальним у даному випадку є абз. 1 п. 6 ППВСУ №2 від 07.02.2003).

Звернути увагу – сформульований у даному правозастосовчому орієнтирі підхід щодо можливого психічного ставлення до віку потерпілого є типовим для вітчизняної правозастосовної практики, він відображений відразу у декількох ППВСУ, зокрема, в абз. 2 п. 10 ППВСУ №5 від 30.05.2008.

Неоднозначними є підходи до кваліфікації випадків, коли в поведінці суб’єкта наявна фактична помилка щодо віку потерпілого або стану вагітності потерпілої. На даний момент, очевидно, слід вести мову про такі підходи правозастосовної практики:

а) якщо суб’єкт помилково вважав потерпілу особу малолітньою або вагітною чи помилився в особі потерпілого (замість вагітної жінки чи малолітньої дитини вбив іншу особу, яка на характеризується такими ознаками), його дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 115 КК (цей підхід раніше був фрагментарно закріплений в абз. 2 п. 12 ППВСУ №1 від 01.04.1994) – про логіку подібного підходу див. вище;

Питання для самостійної роботи

У чому полягає некоректність інкримінування ч. 1 ст. 115 КК з теоретичної точки зору?

б) якщо суб’єкт не знав про стан вагітності потерпілої особи, його дії кваліфікуються лише за ч. 1 ст. 115 КК (у даному разі ключову роль відіграє слово “завідомо”);

в) якщо суб’єкт не знав про малолітній вік потерпілої особи, хоча міг та повинен був про нього знати, його дії кваліфікуються за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (орієнтир – абз. 1 п. 6 ППВСУ №2 від 07.02.2003);

г) якщо суб’єкт не знав про малолітній вік потерпілої особи, не міг і не повинен був знати про нього, його дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК

Звернути увагу – з огляду на підходи теорії кримінального права ситуація зазначена в п. “а”, може кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч.2 ст. 115 КК;..

Питання для самостійної роботи

Подумати, яке теоретичне правило кваліфікації може бути орієнтиром у даному випадку?

...а ситуації, зазначені в п.п. “в” та “г”, можуть кваліфікуватись однаково (за ч. 1 ст. 115 КК), без врахування характеру (сумлінного чи несумлінного) фактичної помилки, оскільки винний не усвідомлював наявність відповідних об’єктивних обставин, вона не повинна ставитися йому у вину.

Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК)

Виходячи з буквального змісту обтяжуючих осбставин, передбачених у цьому пункті, вони не поширюється на випадки, коли умисно позбавляється життя особа, яку було незаконно позбавлено волі (див. ст. 146 КК).

Звернути увагу на варіанти „зв’язку” умисного вбивства і злочину, ЮСЗ якого передбачені ст. 147 КК, в абз. 2 п. 7 ППВСУ №2 від 07.02.2003.

Достатньо проблемним є підхід до кваліфікації, передбачений у абз. 3 п. 7 цієї постанови. Проблемність пов’язана з необхідністю інкримінування ознаки “тяжкі наслідки” на рівні ст. 147 КК. У зазначеному орієнтирі це питання вирішується позитивно, однак, з теоретичної точки зору такий підхід видається некоректним, оскільки в його основі лежить відверто некоректна теза про те, що ознака „тяжкі наслідки” у ч. 2 ст. 147 охоплює смерть людини, ставлення до якої було умисним. Більше того, наведений правозастосовний орієнтир фактично суперечить п. 14 ППВСУ №7 від 04.06.2010, хоча в ньому, на жаль, прямо не вказано на те, що суб’єкту не повинна ставитись у вину ознака „тяжкі наслідки”.

Таким чином, на сьогодні можна говорити про два підходи до вбивства заручника (якщо сам суб’єкт захоплював або тримав заручника):

а) п. 3 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 147 - традиційний підхід

б) п. 3 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 147 - підхід ППВСУ про повторність, сукупність, рецедив

При вирішенні навчальних задач та завдань можна орієнтуватися на будь-який із цих підходів, але вказана вище проблема обов’язково має бути відображена в обґрунтуванні вирішення.

Умисне вбивство викраденої людини за відсутності спеціального роз’яснення ППВСУ №2 від 07.02. 2003, очевидно, має кваліфікуватися за п. 3 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 146 КК (якщо відсутністі інші обтяжуючі обставини).

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК)

З огляду на зміст абз. 1 п. 8 ППВСУ №2 від 07.02.2003, умисне вбивство з особливою жорстокістю характеризується певними особливостями способу вчинення злочину та/або його обстановки. Таким чином, особлива жорстокість є об’єктивною обставиною, яка, у свою чергу, повинна охоплюватись свідомістю суб’єкта.

Питання для самостійної роботи

Подумати, коли ознака вчинення злочину з особливою жорстокістю характеризує спосіб вчинення злочину, а коли – обстановку?

Звернути увагу на некоректність визнання проявом особливої жорстокості глумління над трупом. Очевидно, у подібних випадках некоректно говорити про „умисне вбивство, вчинене..”, оскільки на момент глумління людина, яку прагнув вбити суб’єкт, вже померла, а тіло неживої людини потерпілим не може бути за жодних умов. З теоретичної точки зору, подібні ситуації слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 (але без інкримінування п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), та відповідною частиною ст. 297 КК. При вирішенні навчальних задач та завдань все ж слід орієнтуватись на правозастосовчий підхід, але вказана вище проблема обов’язково має бути відображена в обґрунтуванні вирішення

В абз. 3 п. 8 ППВСУ №2 від 07.02. 2003 знайшло відображення теоретичне правило подолання конкурнеції норм з обтяжуючими та пом’якшуючими обставинами.

При кваліфікації умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, дії винного не повинні додатково кваліфікуватись за ст. 127 КК. Спрощено кажучи, ч. 2 ст.115 КК (в частині п. 4) є спеціальною нормою по відношенню до норм ст. 127 КК. Разом з тим, якщо суб’єкт катував потерпілого без наміру вбити його і лише згодом у нього виникає такий намір, поведінку винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 115 та 127 КК. При цьому не виключений варіант, коли кваліфікація за ст. 115 КК може здійснюватись без інкримінування п. 4 ч. 2 ст. 115 КК – коли позбавлення винного життя відбувалось за відсутності особливої жорстокості.

Умисне вбивство, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК)

За своїм кримінально-правовим змістом умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, характеризується такими особливостями:

а) суб’єкт, діючи з прямим умислом, прагне позбавити життя одного або кількох потерпілих;

б) обраний ним спосіб реалізації задуманого створює небезпеку для життя не лише осіб, вказаних в пункті “а”, але й принймні ще для однієї особи;

в) ставлення суб’єкта до смерті потерпілого (-их), вказаного у пункті “б”, характеризується непрямим умислом.

З огляду на вищесказане не повинні оцінюватись як умисне вбивство, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб, ситуації, коли обраний суб’єктом спосіб спричинення смерті потерпілому\-им створює небезпеку для певного обмеженого кола інших осіб і при цьому винний усвідомлює неминучість настання їхньої смерті (наприклад, суб’єкт вбиває свою дружину, підриваючи літак, на якому вона перебуває, над відкритим морем).

Кваліфікація умисного вбивства, вчиненого способом небезпечним для життя багатьох осіб, характеризується рядом проблем:

1) суб’єкт помилково вважає обраний ним спосіб небезпечним для життя потерпілого та інших людей – відповідно до абз. 2 п. 8 ППВСУ такі дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК (у даному випадку Пленум віддав перевагу не традиційному для правозастосовчої практики підходу до кваліфікації – інкримінуванню замаху на вбиство і закінченого вбивства, – а теоретичному підходу щодо впливу факту помилки на кваліфікацію дій суб’єкта);

2) досить неоднозначними є ситуації, коли при вчиненні умисного вбивства способом небезпечним для життя багатьох осіб, потерпіла особа, яку винний хотів позбавити життя з прямим умислом залишається живою, а гине потерпілий, до смерті якого суб’єкт ставився з непрямим умислом. При оцінці таких ситуацій постає традиційна проблема вибору між правозастосовчим (п. 5 ч. 2 ст. 115; ч. 2(3) ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115) та теоретичним (п. 5 ч. 2 ст. 115) підходами. Видається, що подібні ситуації мають кваліфікуватися лише за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, а кваліфікація за сукупністю злочинів виглядає більш-менш обґрунтованою лише у випадках, коли потерпілий що залишився живим характеризується спеціальними ознаками (малолітня дитина, заручник тощо) або кваліфікація дій суб’єкта лише за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК не дозволить повноцінно врахувати мотиви винного (потерпілого, який лишився живим, суб’єкт хотів позбавити життя з метою приховання раніше вчиненого злочину);

3) ситуації, коли внаслідок дій способом небезпечним для життя багатьох осіб гинуть всі потрепілі, які опинилися в сфері дії цього способу, білоруський криміналіст М.А. Бабій пропонує не розглядати як умисне вбивство, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб. Його основний аргумент – у даному випадку важко говорити про „небезпеку для життя”, оскільки вона є категорією можливого, а не дійсного. Такий підхід видається недостатьо обґрунтованим - питання про те, чи загинули всі потерпілі, що опинилися в „зоні ураження”, в даному разі не повинно бути вирішальним, оскільки специфіка цього різновиду умисного вбивства полягає, в т.ч. й в особливостях суб’єктивного ставлення суб’єкта до смерті різних потерпілих (див. вище).

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК)

Звернути увагу: у п. 10 ППВСУ №2 від 07.02.2003 фактично відображене, так би мовити, „розширене” розуміння корисливого мотиву - підставою для такого висновку є те, що п. 6 ч. 2 ст. 115 КК має інкримінуватися не лише у випадках коли винний прагне за допомогою позбавлення життя іншої людини одержати майнову вигоду для себе чи третіх осіб („вузьке” розуміння корисливого мотиву), а й у ситуаціях, коли:

а) умисне вбивство вчиняється з метою заволодіння майно чи предметами, що в розумінні кримінального права майном не визнаються, якими суб’єкт прагне розпоряджатися як своїми власними („широке” розуміння корисливого мотиву; наприклад, суб’єкт вбиває потерпілого з метою заволодіння його рушницею, яку він в подальшому використовує для вбивства іншої людини (очевидно, в даному випадку не можна говорити про матеріальну вигоду в її буквальному розумінні); див. також окремі пояснення у межах Теми 7);

б) умисне вбивство вчиняється для подальшого використання органів та тканин людини, які в правовій системі України за жодних умов майном не визнаються („розширене” розуміння корисливого мотиву)

Звернути увагу – для злочинів проти власності навпаки характерне вузьке розуміння корисливого мотиву, хоча правозастосовча практика ставиться до цієї проблеми дуже поверхово (див. додатково Тему 7).

В абз. 3 п. 10 ППВСУ фактично відображені (хоча значною мірою й у „прихованому” вигляді) два теоретичних правила кваліфікації:

а) якщо смерть людини, до якої винний ставився умисно не охоплюється певним ЮСЗ, вона обов’язково потребує додаткової кваліфікації, - очевидно, у таких випадках не можна говорити про конкуренцію „частини” і „цілого”, яка „переростає” в сукупність злочинів;

Питання для самостійної роботи

Що є підставою для неототожнення ситуації, описаної в п „а”, з конкуренцією „частини” та „цілого”? Яка юридична природа цієї ситуації з точки зору Загальної частини кримінального права України?

б) у ситуаціях, наведених у пункті “а”, при кваліфікації злочину, ЮСЗ якого не охоплює смерть людини, винному має інкримінуватися ознака, яка позначає наслідок, що за своїм змістом найбільш близький до смерті, а саме – тяжке тілесне ускодження. При цьому у різних ЮСЗ цей наслідок може позначатися різними ознаками:

у ч. 4 ст. 187 КК – „заподіяння тяжкого тілесного ушкодження”;

у ч 3. ст. 289 КК – „насильство, що є небезпечним для життя або здоров’я особи”,

у ч. 3 ст. 262 КК – він “захований” у формулюванні „розбій з метою викрадення”.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК)

Питання для самостійної роботи

Ознайомитись зі змістом ч. 1 ст. 296 КК та подумати, наскільки коректним є розуміння хуліганського мотиву, відображене в абз. 1 п. 11 ППВСУ №2 від 07.02.2003?

Звернути увагу:

1) на особливості кваліфікації умисного вбивства з хуліганських мотивів, передбаченого у абз. 2 п. 11 ППВСУ №2 від 07.02.2003;

Питання для самостійної роботи

Яким чином співвідносяться ЮСЗ, передбачені ч. 2 ст. 115 КК (в частині п. 7) та ст. 296 КК?

2) на відмінність у кваліфікації умисного вбивства з хуліганських мотивів від умисного вбивства особи, яка припиняла хуліганство (абз. 4 п. 12 ППВСУ №2 від 07.02.2003)

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК)

Орієнтири абз. 2 п. 12 ППВСУ №2 від 07.02.2003 в частині розуміння характеристик „службовий обов’язок” та „громадський обов’язок” повинні використовуватись „за аналогією” й при кваліфікації злочинів інших видів, ЮСЗ сформульовані за допомогою відповідних формулювань. Звернути увагу – поняття „особа, що виконує службовий обов’язок” ширше за поняття „службова особа” (ч.ч. 3, 4 ст. 18, п.п. 1, 2 примітки до ст. 364 КК), оскільки позначає будь-яку особу, що виконує певну трудову функцію, визначену, висловлюючись термінологією трудового права, власником підприємства, установи чи організації (або уповноваженим ним органом).

Зміст формулювання “у зв’язку з виконанням службового або громадсього обов’язку” аналогічний до змісту формулювання “у зв’язку з громадською або державною діяльністю” (див. Тему 2) – правозастосовний орієнтир абз. 1 п. 12 ППВСУ №2 від 07.02.2003.

Наведене в абз. 3 п. 12 ППВСУ №2 від 07.02.2003 розуміння поняття „близькі родичі” не відповідає змісту п. 11 ст. 32 чинного КПК.

Питання для самостійної роботи

У чому полягає ця невідповідність?

Особливу увагу звернути на правила кваліфікації, передбачені в азц. 5 п. 12 ППВСУ №2 від 07.02.2003:

А) загальне правило – відповідні спеціальні норми мають пріоритет перед п. 8 ч. 2 ст. 115 КК

Б) правило виняток – якщо у поведінці особи наявні й інші обтяжуючі обставини, передбачені ч. 2 ст. 115 КК, кваліфікація дій суб’єкта здійснюється за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК та за відповідною спеціальною нормою.

Наведені правила кваліфікацію мають бути пріоритетними при вирішенні навчальних задач та завдань, хоча з теоретичною точки зору правило-виняток не узгоджується з традиційними теоретичними підходами до подолання конкуренції загальної та спеціальної норм.

З абз. 5 п. 12 не можна зробити конкретний висновок – при кваліфікації дій суб’єкта за сукупністю злочинів п. 8 також має включатися в обвинувачення, чи ні? При вирішенні навчальних задач та завдань можна обирати будь-який підхід, але видається, що відповідь на сформульоване запитання все ж має бути позитивною, оскільки в іншому випадку кваліфікація дій суб’єкта не буде відтворювати специфіку правозастосовної ситуації.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК)

Очевидно, вжите у цьому пункті слово “злочин” має тлумачитися буквально і не поширюватися на випадки вчинення суспільно-небезпечного діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або на прояви суспільно-небезпечною активності чи пасивності не осудної особи.

Сформульоване в першому речені абз. 3 п. 13 ППВСУ №2 від 07.02.2003 правило клваліфікації фактично суперечить правилам кваліфікації, сформульованим в абз. 1 п. 10 та абз. 1 п. 12 ППВСУ від 04.06.2010 №7. З огляду на положення ППВСУ №7 умисне вбивство, вчинене з метою приховання тяжкого чи особливо тяжкогоо злочину скоєного іншою особою має кваліфікуватися за п. 9 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 396 КК.

При вирішенні навчальних задач та завдань в якості основного слід використовувати другий підхід (у даному випадку універсальний правозастосовчий орієнтир повинен одержувати пріоритет перед спеціальним). За умови відповідного застереження, не буде вважатися помилкою й кваліфікація дій суб’єкта відповідно до абз. 3 п. 13 ППВСУ №2 від 07.02.2003. У будь-якому разі вказана проблема повинна знайти відображення в обґрунтуванні вирішення.

Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК)

Певної конкретизації вимагає перше речення абз. 1 п. 14 ППВСУ №2 від 07.02.2003 – умисне вбивство, вчинене після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, кваліфікується за ознакою „поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом”, якщо потерпілу особу було позбавлено життя з мотивів помсти за вчинений під час зґвалтування опір.

Звернути увагу на невиправдано широке тлумачення Пленуму характеристики “задоволення статевої пристрасті неприродним способом” (абз. 2 п. 14 ППВСУ №2 від 07.02.2003).

Питання для самостійної роботи

Ознайомитись з п. 2 ППВСУ № 5 від 30.05.2008 р. та подумати, в чому саме полягає некоректність запропонованого Пленумом розуміння характеристики “задоволення статевої пристрасті неприродним способом”?

В абз. 1 п. 14 ППВСУ №2 від 07.02.2003, а також у абз. 2 п. 12 ППВСУ №5 від 30.05.2008 відображений традиційний правозастосовний підхід до кваліфікації випадків вчинення умисного вбивства, поєднаного зі зґвалтуванням або задоволенням статевої пристрасті неприродним способом – п. 10. ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 152 або ч. 3 ст. 153 КК.

Разом з тим, такий підхід фактично поставлений під сумнів з огляду на зміст окремих положень ППВСУ №7 від 04.06.2010 року:

а) з огляду на п. 14 цієї постанови (див. додатково фрагмент лекції, що стосується п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) – поведінку суб’єкта слід кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 та відповідною частиною ст. 152 \ 153 КК (без інкримінування ознаки “особливо тяжкі наслідки).

б) з огляду на абз. 1 п. 11 цієї постанови – дії суб’єкта можна кваліфікувати лише за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК (такий підхід був домінуючим у радянському кримінальному праві в 1950-60-их р.р.).

При вирішенні навчальних задач або завдань кваліфікацію дій суб’єкта можна здійснювати за будь-яким з трьох наведених підходів, хоча більш коректим виглядає варіант з інкримінуванням лише п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У будь-якому разі неоднозначність кримінально-правової оцінки подібних ситуацій має знайти обов’язкове відображення у вирішенні.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК)

Звернути увагу на форми замовлення умисного вбивства за ППВСУ №2 від 07.02.2003, а також на особливості кваліфікації дій замовника умисного вбивства (зокрема, в частині інкримінування йому мотивів, які характеризують поведінку виконавця вбивства).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК)

Звернути увагу, що передбачений у абз. 1 п. 16 ППВСУ №2 правозастосовний орієнтир є визначальним для розуміння змісту ознаки “вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб” в усіх ЮСЗ, які включають її.

В абз. 2 п. 16 ППВСУ №2 від 07.02.2003 сформульоване т.зв. „широке” розміння співвиконавства, яке допускає „технічний” розподіл ролей, між членами групи, яка діє за попередньою змовою. Правозастосовча практика визнає співвиконавцями тих співучасників, які самі не виконували об’єктивну сторону злочину, але забезпечували її виконання (як правило, безпосередньо в момент вчинення злочинного діяння) іншим співучасником, хоча з точки зору теоретичних підходів в даному випадку слід говорити про „класичне” пособництво в умисному вбивстві. Даний правозастосовний орієнтир можна використовувати за аналогією при кваліфікації злочинів інших видів (наприклад, при кваліфікації злочинів проти власності).

При вчиненні даного різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах співвиконавці можуть діяти з різними мотивами та/або метою (наприклад, один з них діє з метою приховати вчинення злочину, а інший – з корисливих мотивів). При цьому відповідні мета та/або мотив не повинні ставитись у вину іншому співвиконавцю. Принаймні прямих законодавчих орієнтирів для цього немає (у другому реченні ч. 3 ст. 29 КК, очевидно, йде мова про випадки вчинення злочину у співучасті з розподілом ролей).

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК)

Опрацювати самостійно за НПК та ППВСУ №2 від 07.02.2003.

Звернути увагу, що буде вважатися помилкою використання в ЮФО формулювання „умисне вбивство, вчинене повторно”. У той же час зворот „за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу” в ЮФО можна не „фіксувати”.

Умисне вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК)

Мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості слід розглядати як прагнення особи завдати шкоди потерпілому у зв’язку з його приналежністю до певної расової, національної чи релігійної групи.

Якщо умисне вбивство з зазначених мотивів спрямоване на розпалювання національної, релігійної чи расової ворожнечі, то дії особи мають додатково кваліфікуватися як мінімум за ч. 2 ст. 161 КК (за ознакою „поєднане з насильством”). При цьому суб’єкту може бути інкримінована й ч. 3 ст. 161 КК, але не за ознакою “спричинення тяжких наслідків”.

Звернути увагу, що сам по собі мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості вчинення злочину не може вважатись показником розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі, оскільки „розпалювання” характеризує діяння особи, а не її мотиви. Тобто розпалювати

расову, національну чи релігійну ворожнечу може особа, яка не керується мотивом расової, національної чи релігійної нетерпимості (наприклад, діє з корисливих мотивів), і в той же час особа, що вчиняє злочин з мотивів расової, національної чи релігійної не обов’язково прагне до розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види вбивств за КК України	\|	Види тілесних ушкоджень за КК України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.