МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Іститут референдуму в ЗК.Конст форми безпосередньої демократії поняття та види. безпосередньої демократії — сукупність форм прямого волевиявлення громадян у питаннях державного і суспільного життя; безпосереднє здійснення волі громадян в окремих галузях управління державою і суспільством. (грец.— народовладдя, від, — народ і — влада) — форма прямого народовладдя, здійснення влади народом безпосередньо, без створення постійних або ін. інститутів, у формах, передбачених конституцією, ін. законами. Грунтується на заг. принципі, що в дем. д-ві воля народу й держ. влада мають бути тотожними, що сам народ повинен брати безпосередню участь у прийнятті важливих політ, рішень, у здійсненні влади. Що ж до представн. органів, то їх необхідно звести до мінімуму й зробити повністю підконтрольними гр-нам. Б. д. має глибоке істор. коріння, що сягає вглиб часів античності й раннього Середньовіччя, коли гр-ни брали безпосередньо участь у вирішенні значущих питань держ. і громад, життя. У теор. плані Б. д. досягла класич. рівня обгрунтування у державотв. концепції франц. просвітителя 18 ст. Ж. Ж. Руссо. Відтоді вона незмінно перебуває у полі зору вчених і політиків. Особливого розвитку і дискусійного характеру проблема Б. д. набула в зх. політол. концепціях починаючи з 60-х рр. 20 ст. її прихильники акцентують увагу на позит. сторонах, до яких відносять насамперед: вплив на всебічну демократизацію сусп-ва, соціальну емансипацію і само-реалізацію особистості; ширші можливості, порівняно з представн. інститутами, для вираження інтересів і волі народу; забезпечення стійкої легітимації влади, подолання політ, відчуження гр-н і, як наслідок, зростання стабільності політ, системи та ефективності управління; забезпечення контролю за політ, інститутами і посад, особами, подолання зловживань владою, відриву правлячої еліти від народу, бюрократизації чиновництва та ін. Противники Б. д. вказують на негат. сторони і слабкі місця Б. д., а саме: низька ефективність і безконтрольність політ, рішень внаслідок прийняття їх широким загалом; пост, небезпека виникнення тоталітаризму або популіст, авторитаризму, пов'язана з властивою масам схильністю до ідеол. диктату, й ущемлення свободи в ім'я рівності; складність і дорожнеча практич. здійснення прямого народовладдя; неможливість залучити більшість гр-н до система-тич. участі в управлінні без примусу, внаслідок небажання значної частини населення займатися політикою, тощо. Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення. Об-том волевиявлення є не л-на (кандидат), а конкрет.питання (законопроект..) Рез-ти реф-думу визнач-ся тільки за мажори тар.с-мою. Різновид реф-думу – плебісцит – опитування нас.про політ.долю тер., на якій воно проживає. Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позит.чи негат.відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те ріш-ня, яке набрало найбільшу к-сть голосів. На реф-дум не можуть виноситися такі питання: - надзвичайного і невідкладного х-ру (напр..прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здор.і безпеки нас.); - які вимаг.спец.знань (напр..прийняття і зміни бюджету); - відповідь на які відомі наперед (напр..підвищення зарплати, зменш.податків); - питання про амністію і помилування; - питання про форсмування складу ор-нів держ.вл.і ор-нів місц.самовр. Класифікація реф-мів: q за тер.ознакою: 1. заг/нац. 2. регіональні. q Залеж.від змісту законопроекту: 1. конст. (прийн.чи внес.поправок у к-цію) 2. звичайні. q 1. обов. (к-ція встановл.перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума) 2. факультативні (ріш.може бути прийняте й ін.шляхом). q за х-ром рішення, яке приймається: 1. імперативні; 2. консультативні; 3. стверджуючи (затверджується ріш.ор-нів вл.); 4. заперечні (відхиляючі). Можуть проводитися також реф-ми з питань зовн.п-ки. Так, в 1995 р.виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих д-в в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році б-сть гром-н виступили проти такого вступу. З-во про реф-думи встановл.заборону на проведення всенар.реф-мів в умовах війс.чи надзвич.стану. За заг.пр-лом не проводиться реф-дум по одному і тому ж пит.двічі, або може проводитися ч-з певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років). Як пр-ло реф-дум вваж.таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстр.виборців, а ріш.приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні. В багатьох кр-нах за ост.час роль реф-думів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 реф-дум, в Азії – 18, в Амер. – 25, в Австрал. – 45, в Африці і Сході – 54. Є і кр-ни, в т.ч. демократичні, в яких реф-думи ніколи не проводилися (Голландія), в деяких кр-нах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобрит.). Бувають випадки, коли реф-думи проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитар.режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюрем.ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень реф-думом (в Гітлерівській Нім. в 1933р. по пит.виходу з Ліги націй, 1934 р.- по пит.суміщення посади през-нта з постом фюрера, 1938 р. – про принд.Австрії до Нім.). Батьківщиною реф-думів вваж.Швейцарія, де вони провод.найчастіше. Ініціатиів проведення реф-думу може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парл-нту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії). Рез-ти реф-думу визначаються по різ. Напр.. в Італії для прийн.ріш.необх, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії пит.вваж.прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж к-сть голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії ріш.вваж.прийнятим, якщо за нього проголос.більшість осіб, які взяли уч.в голосуванні. Для одобрення конст.питань необх.більша к-сть голосів для прийн.ріш, ніж для прийняття звичайних рішень, неконст. Читайте також:
|
||||||||
|