Судовий та позасудовий захист конст прав і свобод в ЗК.

Гарантії прав і свобод поділяються на дві великі категорії: внутрішньодержавні та міжнародно-правові. Перші, у свою чергу, діляться на судові і несудові.
Внутрішньодержавними гарантіями служать перш за все деякі конституційні права як матеріально-правового, так і особливо процесуального характеру. Сюди можна віднести право петицій, що включає у разі необхідності право скарги, права, що реалізуються у судовому та адміністративному процесі, та ін, так само як і деякі загальні принципи. Наприклад, у ч. 1 ст. 57 Конституція Болгарії проголошує: «Основні права громадян є невід’ємними», а в ч. 3, допускаючи в умовах війни, воєнного чи іншого надзвичайного стану можливість тимчасового обмеження здійснення громадянами окремих прав, виключає таке обмеження для права на життя, особисту цілісність і національну самобутність, судово-процесуальних прав, недоторканності особистого життя, свободи думки, совісті і віросповідання. Відповідно до § 56 Конституції Угорської Республіки 1949 року в нині діючій редакції 1990 року «в Угорській Республіці кожна людина правоздатна»
Головною інституційної гарантією є в демократичній державі суд, незалежний від будь-якого іншого державного органу, не кажучи вже про орган партійного характеру. Тут насамперед слід згадати право людини на розгляд його справи компетентним (з точки зору предметної та територіальної підсудності) і безстороннім судом, в необхідних випадках - судом присяжних, право на оскарження судових рішень, на звернення за захистом конституційних прав у вищі судові інстанції аж до конституційної та міжнародної юстиції, право на захист і допомогу адвоката і т. п.
Так, згідно зі ст. 24 Італійської Конституції всі можуть звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Право на захист на будь-якій стадії і в будь-який момент процесу є непорушним. Незаможним відповідними установами забезпечується можливість подавати позови та захищатися в будь-якому суді.. Конституція Сербії в ст. 29 регулює право на захист наступним чином:
«Кожному гарантується право на захист і право брати захисника перед судом чи іншим органом, компетентним вести провадження по справі.

Кожен має право на те, щоб при його заслуховування присутній обраний ним захисник.
Союзним законом визначається, в яких випадках обвинувачений повинен мати захисника».
Гарантією прав і свобод служить також відповідальність за їх порушення. Перш за все мова йде про відповідальність влади та її посадових осіб. Зазвичай така відповідальність носить загальний характер і передбачається поточним законодавством. Однак іноді зустрічається особливе її конституційне регулювання. Наприклад, згідно зі ст. 20 Конституції Республіки Хорватії 1990 року «той, хто порушить положення цієї Конституції про основні права і свободи, несе особисту відповідальність і не може виправдовуватися наказом згори». Для посттоталітарних країн, у тому числі і Хорватії, така норма є досить актуальною.

Кілька слів варто сказати про міжнародно-правові гарантії, хоча спеціально вони вивчаються в курсі міжнародного публічного права.
Найтяжчі злочини проти людства, скоєні фашистськими та іншими тоталітарними режимами, остаточно переконали світову громадську думку в необхідності широкої міжнародної захисту прав людини. Це знайшло свій відбиток у Статуті ООН 1945 року, Загальної декларації прав людини 1948 року, Міжнародних пактах про права людини 1966 року і довгому ряді глобальних і регіональних міжнародних конвенцій і рекомендацій, що стосуються різних сторін цієї проблеми.
Універсальний міжнародний захист прав людини здійснюється в даний час в рамках Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованих установ, регіональна - у рамках Міжамериканської, європейської та африканської систем. Європейська система - найбільш досконала. Вона грунтується на європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод, укладеної в 1950 році державами - членами Ради Європи, і додаткових протоколах до неї. Якщо особа вичерпала всі національні правові засоби захисту свого права, що охороняється Конвенцією, вона може звернутися в європейський суд з прав людини, який у разі встановлення факту порушення права і тим самим Конвенції покладає на винну держава істотну матеріальну відповідальність.

54.Американський “біль про права”

У 1791 р. Конгрес США прийняв “Біль про права” – 10 поправок до Конституції. Ці поправки проголошували право громадян на свободу зборів, слова, преси, совісті, недоторканості особи тощо. Конституція гарантувала право громадянам мати зброю. “Біль про права” не відміняв у США системи рабовласництва, але стверджував у молодій республіці демократичні свободи.

У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права».
Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які об-межували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збира-тися й звертатися до Уряду з петиціями».
Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмежен-ню».
У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).
Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та вла-сності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцян-кою.
Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи і прива-тної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи ін-ший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розши-реною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не по-винні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, «ніякої приватної влас-ності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкоду-вання».
Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторон-ніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й да-ли очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захис-ту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять дола-рів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального пра-ва (поправка сьома).
Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання».
При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за на-родом» (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята).
Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила та-ким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і ак-тивну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незале-жність

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порядок обмеження конст прав і свобод в Конституційній практиці ЗК.	\|	Іститут референдуму в ЗК.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.057 сек.