• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Березня 1991 р. — проведення референдуму щодо збереження СРСР.

Наука

Провідний науковий центр України — Академія наук на чолі з Б. Патоном, яка складалася з трьох секцій:

• фізико-технічних і математичних наук;

• хіміко-технологічних і біологічних наук;

• суспільних наук;

— зростання кількості дослідників в академічних установах;

— вагомі здобутки вітчизняної науки:

• створення унікальної плавильної установки «Уран», що використовувалась для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції;

• використання теоретичних розробок матема­тиків для розрахунку орбіт штучних супутників Землі;

• відкриття механізму передавання генетичної інформації;

• створення автоматизованих систем проектуван­ня електронно-обчислювальних машин;

• винайдення нових марок високостійкого чавуну, безнікелевої антикорозійної сталі та ін.;

• удосконалення зв'язків науки з виробництвом;

• високий відсоток нереалізованих перспективних наукових розробок (за винятком ВПК).

— Не зважаючи на складні умови праці вчених-гуманітаріїв в умовах тоталітарної системи, вийшли в світ цікаві твори М. Брайчевського ( «Приєднан­ня чи возз'єднання?»), Ю. Бадзьо («Лист до росій­ських та українських істориків»), О. Апанович, І. Дзюби та ін.

— Вихід у світ багатотомних «Історії Української PCP», «Історії українського мистецтвознавст­ва», «Історії української літератури», «Словника української мови», «Української Радянської Ен­циклопедії»;

— недостатнє фінансування науки.

Література

— Збагачення української літератури новими твора­ми О. Гончара(« Собор», «Береглюбові», «Чорний Яр»), М. Стельмаха («Правда і кривда», «Дума про тебе»), П. Загребельного («Диво», «Розгін»), І. Білика («Меч Арея»), історичними романами Ю. Мушкетика, Р. Іванченко та ін.

— Видання збірок віршів Д. Павличка, І. Драча, В. Коломійця, Б. Олійника таін.

— Велика популярність пісень, написаних на сло­ва А. Малишка («Пісня про рушник»), М. Ткача («Марічка»), М. Сингаївського («Чорнобривці»), Д. Павличка («Два кольори») та ін.

— Незважаючи на ідеологічний тиск, продовжува­ли працювати відомі письменники та публіцисти М. Руденко, В. Снєгірьов, В. Стус, Є. Сверстюк, Л. Костенко та ін.

— Посилення уваги українських письменників не лише до історичних, але й до сучасних тем.

Мистецтво

Новаторство у вітчизняному кінематографі (зарод­ження нового напрямку в кіномистецтві — «по­етичного кіно»).

— Плідна праця українських кіномитців; вихід у світ яскравих кінострічок « Тіні забутих предків » С. Параджанова, «Білий птах з чорною відміта­ною» Ю.Іллєнка, «В бій ідуть тільки "старики"», «Ати-бати, йшли солдати...» Л. Викова, «Тривож­ний місяць вересень» Л. Осики, «Вавилон-ХХ» І. Миколайчука та ін.

— Позитивні зрушення в розвитку театрального мистецтва (плідна діяльність академічних дра­матичних театрів ім. І. Франка у Києві, ім. Т. Шев­ченка у Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові, Київського театру опери та балету ім. Т Шевченка, Львівського театру опери та балету ім. І. Франка таін.).

— Яскрава гра майстрів сцени Н. Ужвій, Б. Ступки,

— A. Роговцевої та ін.

— Втрата національного колориту в українському театральному мистецтві та кінематографі (актив­не витіснення української мови тощо). Розвиток усіх жанрів музичного мистецтва (ство­рення нових опер, оперет, симфоній, пісень тощо).

— Творча діяльність сузір'я талановитих оперних співаків (Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, М. Кондратюк, А. Мокренко, А. Солов'яненко та ін.). Створення яскравих оперних творів («Тарас Шев­ченко», «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, «Мамаї», «Вій», «Шельменко-денщик» В.Губаренка, «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Лісова пісня»

— B. Корейка, «Назар Стодоля» К. Данькевича та ін.).

— Яскраві виступи українського народного хору ім. Г. Вірьовки, капели «Думка», капели бан­дуристів України, Черкаського народного хору, Гуцульського та Буковинського ансамблів пісні й танцю тощо.

— Плідна діяльність композитора В. Івасюка (пісні «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водо­грай» таін.).

— Піднесення в українській хореографії, пов'язане з діяльністю Державного ансамблю танцю України ім. П. Вірського, народних ансамблів «Ятрань» із Кіровограда, «Чорнобривець» із Миронівки, «Дарничанка» з Києва тощо.

— Розкриття тем вітчизняної історії в українському образотворчому мистецтві (роботи В. Задорожнього, М. Хмелька, М. Божія, Т. Яблонської, В. Пол­тавця тощо);

РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І ВІДРОДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Перебудова в Радянському Союзі й Україна

— 1982—1985 рр.— «парад генсеків» — період ко­роткочасного перебування при владі Ю. Андропова та К. Черненка.

— Березень 1985 р.— прихід до влади М. С. Горбачова, який розпочав процес «перебудови».

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства:

— економіку (перехід від екстенсивних методів гос­подарювання до інтенсивних);

— внутрішню політику (демократизація суспільного життя);

— зовнішню політику (припинення «холодної війни»);

— соціальну сферу (поліпшення матеріального доб­робуту людей);

— ідеологію (ліквідація цензури, гласність).

Основні етапи перебудови

I етап (1985—1988 рр.) — період розробки кон­цепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови:

— прийняття програми прискорення соціально-еко­номічного розвитку країни (квітень 1985 р.);

Політика прискорення — це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТП, реор­ганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток ма­шинобудування, спробу вирішити традиційні соціальні пробле­ми —житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами | повсякденного вжитку тощо.

— реформа М. Рижкова та Л. Абалкіна (червень 1987 р.), суть якої полягала у запровадженні прин­ципу трьох «С» — самостійність, самоокупність, самофінансування. Були ухвалені «Закон про дер­жавне підприємство (об'єднання)», «Закон про коо­перацію» таін.;

— перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської номенклатури (при владі залишався консерватор В. Щербицький, оточен­ня якого віддавало перевагу адміністративно-ко­мандним методам керівництва; курс не змінився і при його наступнику В. Івашкові);

— початок політичних реформ (лібералізація, відміна цензури, реабілітація політв'язнів тощо).

У результаті запропоновані економічні реформи виявилися утопічними й непослідовними, проводили­ся невпевнено і зазнали провалу. Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку розпоча­лося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми, відбувся сплеск інфляції.

II етап (1988—1991 рр.) — період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки:

— XIX партійна конференція (червень 1988 р.), на якій було ухвалено рішення про кардинальне ре­формування політичної системи, взято курс на гласність, яка виявилася у поверненні із забут­тя історичних фактів, оприлюдненні інформації про події, що раніше свідомо приховувалися, публікації творів радянських та зарубіжних ав­торів, розповсюдження яких раніше забороняло­ся; у більш широкому ознайомленні радянської": загалу з масовою культурою Заходу, у відмові ві; класових і партійних оцінок суспільних явищ накористь загальнолюдських тощо;

Гласність — політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва й актив­на форма участі громадської думки в демократичному вирішень | найважливіших проблем країни.

— проведення перших демократичних виборів де Верховної Ради (1990 р.);

— погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід підприємств України на бартер — натуральний обмін, низька продук­тивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13 % тощо);

— неспроможність союзних структур здійсню­вати ефективне управління економікою рес­публіки;

— прийняття Верховною Радою СРСР програми пе­реходу до регульованої ринкової економіки (чер­вень 1990 р.), яка з самого початку виявилася не­життєздатною.

У результаті безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства, зростання інфляції, розбалансованості економіки.

Аварія на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 р. — аварія на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою екологічною катастрофою XX ст. Трагічні наслідки були спричинені пасивністю керівництва республіки, яке приховувало інформацію від народу, нехтуючи здоров'ям нації.

Наслідки:

— загинуло 7 тис. ліквідаторів наслідків аварії, по­над 60 тис. стали інвалідами, 100 тис. померли;

— радіоактивне забруднення території України, що призвело до погіршення здоров'я населення;

— економічні збитки;

— підтвердження антинародної природи тоталітар­ного режиму;

— пожвавлення суспільно-політичного руху в рес­публіці (масовий мітинг протесту в Києві у лис­топаді 1988 р., присвячений екологічним про­блемам, на якому критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській катастрофі);

— 30-кілометрова зона — непридатна для проживан­ня територія.

Серпень 1990 р. — постанова Верховної Ради УРСР «Про невідкладні заходи із захисту України від наслідків Чорнобильської катастрофи». Україну було оголошено зоною екологічного лиха, вирішено припинити експлуатацію ЧАЕС, уряду доручено звер­нутися до міжнародних організацій із закликом про надання допомоги у ліквідації наслідків аварії. Побу­дований саркофаг — об'єкт «Укриття», плануються «Укриття-2», демонтаж четвертого блоку.

Розгортання національно-визвольного руху в Україні

— Критика існуючого ладу, відродження української історії (повернення із забуття творів М. Гру-шевського, М. Костомарова, В. Винниченка та ін., здійснення спроби заповнити «білі плями» історії, реабілітація жертв сталінських репресій, виникнення неформальних організацій — Това­риство Лева, Український культурологічний клуб тощо).

— Зростання суспільно-політичної активності на­селення з 1988 р. (перші масові мітинги, пікети, страйки з вимогами докорінних змін у державі, по­ширення національної символіки; порушення про­блем стану української мови та культури Спілкою письменників України тощо).

— Видання перших неформальних газет та жур­налів («Вибір», «ВільнаУкраїна», «Український вісник», «Літературнагазета» таін.).

— Виникнення нових громадських об'єднань (То­вариство української мови ім. Т. Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», сту­дентське об'єднання «Громада», клуб «Спадщи­на», асоціація «Зелений світ» та ін.).

— Відновлення роботи Української Гельсінської Спілки.

— Активізація руху національних меншин (виник­нення національно-культурних товариств, повер­нення депортованих татар до Криму, надання авто­номії Криму в результаті референдуму 1991 р.).

— Відродження заборонених церков і релігійних конфесій (відновлення УГКЦ (1990 р.), відрод­ження УАПЦ (1990 р.), повернення культових споруд віруючим, видання релігійної літератури).

— Розгортання робітничого руху. Шахтарський страйк у липні 1989 р. охопив півмільйона гірників, його особливостями були висока організація, створен­ня страйкових комітетів і робітничих дружин, висування поряд з економічними політичних ви­мог — відставка місцевого партійно-радянсько­го керівництва та ін.; робітничий страйк відбувся у Донбасі в листопаді 1989 р., страйкарі вимагали відмінити 6 статтю Конституції СРСР, дозволити вільне створення політичнихпартій та рухів, за­боронити суміщення партійних і державних посад тощо.

Формування Народного Руху України

Створений в вересні 1989 р.

Голова- І. Драч

Мета: Перетворення України в демократичну пра­вову державу, радикальна перебудова її еко­номіки, створення умов для розвитку і само­збереження українського народу

Основні засади: Демократизація суспільного й державно­го життя;

—наповнення суверенітету України реальним змістом;

—екологічна безпека;

—економічна самостійність;

—надання українській мові в УРСР статусу державної;

—відродження національної символіки;

—з 1990 р. — більш радикальні вимоги: вихід України із СРСР, усунення КПРС від вла­ди, проведення виборів до рад на багатопартійній основі тощо

Формування багатопартійної системи

1990 р. — початок формування багатопартійної системи після переходу до політичного плюралізму та вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР, прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об'єднань».

Політичний плюралізм — свобода діяльності політичних партій, багатопартійність у країні.

Квітень 1990 р. — створення першої політичної партіїУкраїнської республіканської партії (УРП) на базі УГС. Лідер — Л. Лукяненко

1990-1991 рр. — виникнення понад 20 опо­зиційних партій (Демократична партія України (ДемПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціал-демократична партія Украї­ни (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)), Українська народна партія (УНП), Українська народно-демократична партія (УНДП), Партія зелених України (ПЗУ) тощо).

Переважна більшість новостворених партій стави­ла на меті створення самостійної Української держа­ви. Партії були нечисельними, не мали чітко визна­ченої ідеології та соціальної бази.

1990 р. — криза КПУ (масовий вихід із її лав, оформлення Демократичної платформи, яка ставила на меті демократизацію партії: відмову від комунізму як утопічної мети, скасування принципу демократич­ного централізму, перетворення КПУ на парламент: ську партію; у грудні 1990 р. представники Демплат-форми вийшли з КПУ й утворили Партію демократич­ного відродження України (ПДВУ)).

Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р.

— Вибори були прямими, таємними, на альтерна­тивній основі.

— Створення демократичними силами України перед­виборчого Демократичного блоку (загальні вимо­ги — досягнення політичного й економічного суве­ренітету України, прийняття нової Конституції).

— Опір КПУ, відсторонення представників Демокра­тичного блоку від засобів масової інформації. Результати: Демблок отримав 111 мандатів із

442 (особливо переконливою була перемога демокра­тичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тер­нопільській областях і в Києві).

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)

Суверенітет — незалежність держави в зовнішніх і верховенство у внутрішніх справах. Декларація продержавнийсуверенітетУкраїни—законодавчі» документ, ухвалений Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. що проголошував державний суверенітет республіки в складі СРСР.

Основні положення:

— право української нації на самовизначення;

— принцип народовладдя;

— розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— гарантія прав і свобод громадян, передбачених Конституцією;

— територіальна недоторканність України, са­мостійне визначення адміністративно-тери­торіального устрою;

— економічна самостійність;

— екологічна безпека України;

— право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки;

— УРСР — суб'єкт міжнародного права. Декларація про державний суверенітет України

заклала основні принципи державотворчих процесів, стала основою нового законодавства України, кроком на шляху просування до незалежності.

Спроби збереження федерації радянських республік

Початок осені 1990 р.— загострення боротьби у Верховній Раді між прибічниками курсу на підпи­сання нового союзного договору та народно-демокра­тичною опозицією, яку представляла Народна Рада на чолі з І. Юхновським.

1жовтня 1990 р. — початок політичного страйку в низці регіонів України, у якому взяло участь бли­зько 1 млн осіб (найбільше страйкарів було у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві); організація національно-демократичними силами маніфестації у Києві, до якої приєдналися й страйкарі, з вимога­ми роздержавлення підприємств, надання Декла­рації просуверенітет статусу конституційного за­кону тощо.

2жовтня 1990 р. — у Києві почалося голодуван­ня студентів (157 осіб), які виступили з такими ви­могами:

— Відставка голови Ради Міністрів В. Масола.

— Перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі.

— Націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ на території України.

— Відмова від нового союзного договору.

— Повернення українських солдат в Україну для проходження військової служби та ін.

Згодом до студентів приєдналася частина депу­татів.

11 жовтня 1990 р. — початок масового студент­ського страйку в Києві, участь у якому взяло близь­ко 100 тис. осіб.

17 жовтня 1990 р.— постанова Верховної Ради УРСР про проведення референдуму щодо довіри пар­ламенту, заява про можливість підписання нового союзного договору тільки після побудови правової суверенної Української держави та прийняття нової Конституції України. За цих умов В. Масол був виму­шений піти у відставку, а студентський страйк і голо­дування були припинені.

Кінець жовтня — грудень 1990 р. — контрна­ступ реакційних сил (арешт опозиційного депута­та С. Хмари та лідерів студентського голодування; ініціювання всесоюзного референдуму щодо збере­ження СРСР, метою якого повинно було стати фак­тичне збереження унітарної держави та припинен­ня руху республік до незалежності; саме питання на референдумі було сформульоване так, щоб виборці проголосували за збереження СРСР).

Референдум — усенародне опитування з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь усі громадяни, що мають виборчі права.

Особливості березневого референдуму 1991 р. в Україні

— У першому питанні, винесеному на референдум, ішлося про необхідність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуть­ся права і свободи людини будь-якої національ­ності (схвалили 70,5 % виборців).

— У другому питанні йшлося про згоду бути в Со­юзі на засадах Декларації про державний суве­ренітет України (схвалили 80,2 % виборців).

— До бюлетенів у Львівській, Тернопільській та Іва­но-Франківській областях було внесено третє пи­тання — щодо створення незалежної Української держави, яка самостійно розв'язуватиме всі питан­ня внутрішньої та зовнішньої політики (схвалили 88 % виборців).

У результаті український народ довів, щоне хо­че повернення до старої унітарної форми правління, і прагне створити суверенну Українську державу.

Національно-культурне відродження в Україні

Боротьба за піднесення статусу української мови

—Протест української інтелігенції проти русифіка­ції (IX з'їзд письменників України у червні 1986 р.).

— Створення у 1989 р. з ініціативи Спілки письмен­ників України та Інституту мовознавства АН УРСР товариства шанувальників української мови, яке у 1991 р. перейменовано у Всеукраїнське товари­ство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

— Прийняття восени 1989 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про мову », згідно з яким українська мова була оголошена державною.

— Збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання.

Повернення історичної пам'яті:

— Відкриття широкому загалу правди про національ­но-визвольну боротьбу українського народу, голо­домор 1932-1933 р., примусову колективізацію, масові репресії тощо.

— Видання раніше заборонених творів українських письменників М. Хвильового, М. Зерова, В. Винниченка, Г. Косинки, М. Драй-Хмари, О. Теліги, О. Ольжича, В. Стуса та ін.

— Видання історичних праць М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Куліша, І. Крип'якевича, О. Субтельного, І. Лисяка-Рудницького, Т. Гунчака, літописів Г. Граб'янки, С. Величка та ін.

— Розвиток українського кінематографа (фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка та ін.).

— Популярність творів, що відображали реалії навко­лишнього життя та історичне минуле українсько­го народу.

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
3. Автоматичний розрахунок суми проведення.
4. Алгоритм проведення внутрішнього аудиту.
5. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
6. Апаратура і методика проведення густинного гамма-гамма-каротажу
7. Апаратура та методика проведення газометрії свердловин в процесі буріння
8. Арт-терапiя як технологія збереження психічного здоров'я. Види арт-терапії.
9. Аудиторські докази щодо тверджень керівництва у фінансових звітах отримуються безпосередньо в процесі проведення тестів контролю та процедур по суті.
10. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
11. Березня 2013 року, ауд. 519

Переглядів: 1769