МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||||||||||||||||||
Мистецтво— Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Георгія Майбороди та Платона Майбороди, А. Што-гаренка та ін. — Плідна праця композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо. — Пошук нових форм творчості українськими художниками (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький та ін.). — Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам'ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам'ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо. — Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій та ін.). — Створення нових кінофільмів (роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українськарапсодія», В. Денисенка «Сон» таін.).
Зародження дисидентського руху Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеологи та політиці.
Середина 50-х років — зародження дисидентського руху в СРСР, зокрема в УРСР. Причини виникнення дисидентського руху: — поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби; — антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині); — активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.); — монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя; політика русифікації. Форми боротьби дисидентів: протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до ООН українських політв'язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти дискримінації українства); поширення нелегальної літератури («самвидав»); створення в Україні дисидентських організацій. Найвідоміші дисидентські організації в Україні
Влада переслідувала дисидентські організації.У 1961—1965 рр. було проведено судові процеси проти активних їх членів. Репресії були спрямовані проти П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Мороза та ін. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС. Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), в якій автор проаналізував основні причини, що зумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ.
УКРАЇНА У ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 60-х — початок 80-х років XX ст.) Зміна політичного курсу країни після усунення М. Хрущова — Поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя. — Розвиток України в умовах неосталінізму. Неосталінізм — часткова реанімація сталінської адміністративно-командної системи. — Відмова від критики культу особи Сталіна, висока оцінка його діяльності в соціалістичному будівництві, мудрий та скромний образ вождя в фільмах і художній літературі. — Згортання гласності, відновлення боротьби з інакомисленням. — Відміна рішення про періодичне оновлення складу партійних органів. — Відновлення посади Генерального секретаря ЦК КПРС (її посів Л. Брежнєв). — Зміцнення монополії КПРС на владу, підміна державних органів та інститутів партійними. — Розростання партійно-державного апарату, бюрократизм, формалізм, кар'єризм. — Розрив між гаслами та реальними справами. — Зростання корупції, хабарництва, всевладдя «номенклатури». Номенклатура — панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства. — Період брежнєвської політики отримав назву «застій». Застій — період правління Л. Брежнєва (1964-1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу.
Основні заходи політики П.Шелеста
Травень 1972 р. — звільнення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ й усунення з України під приводом переведення на іншу роботу, а згодом — відправлення на пенсію; обрання першим секретарем КПУ В. Щербицького. Політика першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького Основні заходи політики В. Щербицького: — Жорстка централізація, підпорядкованість республіки центру. —Орієнтація економіки України на народне господарство СРСР. — Посилення русифікації (проведення всіх державних і партійних заходів російською мовою тощо). — Усунення від влади прибічників П. Шелеста. — Підбір кадрів за принципом особистої відданості («люди Щербицького»: В. Маланчук — секретар ЦК КПУ з ідеології, О. Ляшко — голова Ради Міністрів УРСР, В. Федорчук — голова КДБ УРСР та ін.). — Партійна чистка, прихована обміном партійних квитків. — Нещадна боротьба з будь-якими проявами інако-мислення.
Конституція УРСР 1978 р. 20 квітня 1978 р. — прийняття нової Конституції УРСР, розробленої на основі Конституції СРСР від 7 жовтня 1977 р. її основні положення: — УРСР — суверенна держава у добровільному союзі радянських республік; — УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього права не обговорювався); — в УРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу; — влада в УРСР належить народу, який здійснює її через ради народних депутатів; — керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС (сумнозвісна 6-та стаття); — економіка УРСР є складовою частиною єдиного народно-господарчого комплексу СРСР; — гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова, зборів, віросповідання та ін.) громадян; Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя. Косигінська економічна реформа 1965 р. Позитивні чинники: — розширення господарчої самостійності підприємств (госпрозрахунок); Госпрозрахунок — метод господарювання підприємств в умовах соціалістичної економіки, який поєднував централізоване керівництво з певною господарською самостійністю і підприємств. — посилення економічних стимулів праці залежновід її результатів;— створення фондів матеріального стимулювання на підприємствах; — оцінка діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією. Негативні чинники: — ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих міністерств; — посилення централізації (прерогативою центру був розподіл виробленої продукції, формування і розміщення виробництва тощо); — відсутність конкуренції, збільшення обсягів реалізації продукції не завдяки якості та дешевизні товару, а шляхом приписок чи зниження плану. Реформа була спробою вмонтувати елементи економічного стимулювання в існуючу систему, в умовах адміністративно-командного управління економікою зона була приречена на невдачу.
Розвиток промисловості Досягнення: — високі темпи розвитку електроенергетики (введено в дію велику кількість електростанцій — Придніпровську, Бурштинську, Зміївську, Запорізьку, Чорнобильську АЕС та ін.); бурхливий розвиток вугільної, нафтової, газової, хімічної промисловості, металургії, машинобудування; — будівництво нових великих підприємств, комплексів, цехів; — зростання кількісних показників випуску промислової продукції. Кризові явища: — переважання виробництва засобів праці над виробництвом предметів споживання; — низька якість продукції; поступове уповільнення темпів росту; — зменшення рентабельності підприємств; — недостатня механізація та автоматизація виробництва; — спрацьованість засобів виробництва, вичерпання трудових і матеріальних ресурсів; — неврахування центром економічних можливостей України, безвідповідальне ставлення до її природного середовища (будівництво величезної кількості хімічних та інших екологічно небезпечних підприємств у густонаселених районах; — створення «штучних морів» на Дніпрі, в результаті чого на дні опинились родючі чорноземи і т. ін.). Розвиток сільського господарства Досягнення: — зростання капіталовкладень в аграрний сектор; зростання цін на сільськогосподарську продукцію при державних закупівлях; — зведення гарантованої оплати праці колгоспників за тарифними ставками; — установлення твердих цін для державних закупівель на 6 років і надбавка 50 % до закупівельної ціни на позапланову продукцію; — зменшення податку з колгоспів; — механізація сільськогосподарського виробництва (посівні та збиральні машини, автодоїлки тощо); — зниження цін на сільськогосподарську техніку та запчастини до неї; — завершення електрифікації колгоспів та радгоспів, зменшення тарифів на електроенергію для виробничих потреб села; — послаблення адміністративних заходів проти підсобних господарств тощо. Кризові явища: — розростання апарату управління сільським господарством; — жорстка централізація управління, некомпетентне втручання центру в місцеві справи; — нераціональне використання капіталовкладень; низька віддача від вкладених коштів (на початку 80-х років 40% колгоспів і радгоспів УРСР були нерентабельними або збитковими); — недостатня кількість і низька якість сільськогосподарської техніки; нестача міндобрив, хімічних засобів захисту рослин тощо; — низький рівень впровадження в аграрному секторі нових наукових розробок; — нераціональне використання земельних ресурсів (непродумана меліорація, віддача найкращих чорноземів під забудову, прокладання на родючих землях шляхів, створення водосховищ тощо); скорочення посівних площ; — недбала переробка та зберігання врожаю; результатом була щорічна втрата третини овочів і фруктів, 10 % зерна; — недостатній розвиток соціальної сфери села, відтік молоді в міста; поява неперспективних «умираючих» сіл (з 1966 до 1985 р. з мапи УРСР зникло понад 1,5 тис. сіл); — загалом низькі матеріальні стимули сільськогосподарської праці; — падіння темпів виробництва (на 1985 р. приріст сільськогосподарської продукції в УРСР складав лише 0,5 %, тобто менше, ніж приріст населення. Керівництво країни намагалося спинити загрозливі тенденції в економіці (постанови численних пленумів про поліпшення ефективності промисловості та сільського господарства, нові гасла на кшталт «Економіка повинна бути економною », прийняття Продовольчої програми тощо), але колгоспно-радгоспна система й адміністративно-командні методи управління економікою вичерпали себе. Необхідні були докорінні соціально-економічні зміни.
Етносоціальний склад населення України — Зменшення темпів приросту населення України. — Скорочення тривалості життя. — Перевищення наприкінці 70-х років у деяких районах України рівня смертності над рівнем народжуваності. — Урбанізація. — Зростання чисельності робітничого класу та інтелігенції при зменшенні кількості сільських працівників. — Зростання кількості росіян, представників національностей Закавказзя, Середньої Азії. Рівень життя населення Досягнення: — зростання життєвого рівня населення України; — збільшення мінімальної та середньомісячної зарплатні, пенсій, стипендій; призначення пенсій колгоспникам; — збільшення майже в 5 разів загальної суми виплат та пільг за рахунок громадських фондів; — введення в експлуатацію великої кількості житлових будинків, шкіл, будинків культури; — низькі ціни на житло та комунальні послуги; — безкоштовні медицина та навчання; — призначення грошової допомоги малозабезпеченим сім'ям із неповнолітніми дітьми; — можливість безкоштовного користування підручниками у середній школі — поліпшення транспортного обслуговування населення (дешевий проїзд, нові маршрути, відкриття метрополітену в Харкові тощо). Кризові явища: — відставання за якістюжиття від сусідніх європейських країн; — невідповідність обсягів виробництва та реалізації товарів народного споживання потребам населення; дефіцит споживчої продукції; — недостатні розміри пенсій навіть після їх підвищення; — неспроможність ефективно вирішити житлову проблему: низька якість житла, великі черги на його отримання, хибна практика розподілу квартир в умовах відсутності дійсного громадського контролю; — великий розрив між рівнями соціального забезпечення села та міста; — залишковий принцип фінансування соціальної сфери; — низька якість медичних послуг, нестача медикаментів й обладнання; — прихована інфляція; — зростання розриву між життєвими рівнями звичайних громадян та «номенклатури»; — уповільнення темпів зростання прибутків населення.
Опозиційний рух Причини активізації опозиційного руху в другій половині 60-х — на початку 70-х років: — інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів; — видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху; — нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради; — ігнорування конституційних прав людини в СРСР; — репресії проти інакомислячих. Основні напрямки опозиційного руху в Україні: 1) національно-культурницький 2)право-захисний 3) самостійницький 4)релігійний Форми діяльності дисидентів — Створення підпільних і легальних груп та організацій. — Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»). видання заборонених творів за кордоном. — Порушення національної проблеми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях. — Організація Шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, Івана Франка тощо. — Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді. — Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань. — Надсилання письмових заяв (« відкритих листів ») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжнародних організацій. Репресії проти правозахисників — Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо). — Застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи). — Арешти та ув'язнення. — Ізоляція у психіатричних лікарнях тощо. Видатні представники українського дисидентського руху: М. Горинь, В. Марченко, В. Стус, Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, М. Руденко, І. Світличний, С. Хмара та ін. Листопад 1976 р. — створення Української Гельсінської Спілки (УГС).
Лідер — Микола Руденко. Учасники: О. Бердник, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, О. Мешко, П. Григоренко та ін. Методи боротьби — легальні (у межах радянської конституції та підписаних СРСР міжнародних угод). Мета: — боротьба за дотримання прав людини (встановлення реальної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей, створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо); — досягнення суверенітету України; — боротьба за звільнення політв'язнів; — ліквідація цензури. Влада переслідувала членів УГС та застосовувала до них репресії (з 37 членів групи 23 були засуджені та відправлені у табори на заслання, 6 — позбавлені радянського громадянства, В. Стус, О. Тихий, ІЮ. Литвин загинули у таборах).
Релігійне дисидентство Лідер — Йосип Тереля. Мета: — боротьба за свободу совісті та віросповідання; — реабілітація та легалізація УГКЦ, протестантських церков та течій; — боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим; — звільнення засуджених за релігійні переконання; — реабілітація страчених служителів культу; — створення комітету з захисту УГКЦ.
Культура та духовне життя Освіта — Перехід до навчання за новими навчальними програмами у 1966-1967 рр. (запровадження нових дисциплін: кібернетики, суспільствознавства, генетики тощо); — Завершення переходу до обов'язкової загальної середньої освіти (1976 р.). — Ухвалення Верховною Радою « Основних напрямків реформ загальноосвітньої та професійної школи» (запровадження навчання дітей із 6 років, реорганізація 8-річних шкіл у 9-річні, а середніх — в 11 -річні. Згідно з цим документом важливе місце відводилося трудовому вихованню, була зафіксована помітна ідеологізація шкільного навчання). — Знецінення знань. — Зменшення кількості шкіл з українською мовою викладання. — Збільшення кількості навчальних профтехосвітніх закладів. — Створення на основі педінститутів Донецького, Сімферопольського та Запорізького університетів. — Відкриття низки нових інститутів. — Збільшення кількості студентів майже удвічі. — Зміцнення матеріально-технічної бази вузів (будівництво нових навчальних корпусів, гуртожитків, спортивних комплексів тощо). — Невисока якість підготовки спеціалістів (особливо на заочних і вечірніх відділеннях). — Ідеологізація освіти. Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||
|