Архітектура та мистецтво

БАРОКОВА АРХІТЕКТУРА

У другій половині ХVІІ ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва. У його рамках розвивались ідейно-стильові тенденції: офіційне аристократичне бароко “високе”, “середнє” та “низове”. Останнє тісно пов’язане із фольклором. Мистецтво бароко відзначається динамізмом, схильністю до алегоричного відображення дійсності, пишністю татеатралізацією, що підсилювало емоційний вплив на глядача. Форма набуває самостійного значення.

У кам’яному культовому будівництві виокремлюються два напрямки. Самобутній прийом композиції храму — тридільна триверха (рідко одноверха) споруда та хрестовидні п’яти-, семи-, дев’ятидільні споруди з 5, 7, 9 банями. Це Троїцька церква в Густині (1671), Покровський собор у Харкові (1689), Іллінська церква в Києві (1692), Всехсвятська надбрамна в Києво-Печерській лаврі (1696–1698), Вознесенський собор у Переяславі (1700), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696–1701), Воскресенська — у Сумах (1703), Катерининська — у Чернігові (1710) та ін. Другий напрямок — поєднання трансформованого давньоруського храму з класичною композицією фасадів: собор Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові (1679), собор Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689–1709) та ін.

Дивовижне розмаїття архітектурних форм “українського” барокко зумовило їх багатоджерельність. Тут творчо поєднались європейські досягнення з традиціями народної дерев’яної архітектури.

У другій половині ХVІІ ст. на території України закінчуються воєнні дії. Настає мир. Починається активний період зведення цивільних і культових споруд, другу половину сторіччя можна вважати “золотим” віком українського мистецтва.

Найбільш яскравим шанувальником бароко у XVIII ст.. був І. Мазепа. Він давав кошти і наглядав за зведенням Братського та Микільського монастирів, на церкву Всіх святих у Лаврі, реставрацію собору Святої Софії, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору в Лаврі, Троїцької церкви; вкладав кошти в побудову церков у Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір’ї та інших містах. В. Січинський нарахував близько 40 храмів, на які дав гроші І. Мазепа. Звісно, він міг дозволити собі такі витрати, маючи за собою 19654 села в Україні та понад десяток у Росії, тож, напевно, ці трати не були обтяжливими для такої “середньозаможної” людини.

Будували також багато старшин: В. Миклашевський, В. Борковський, В. Кочубей, К. Мокієвський, П. Герцен, Д. Горленко та ін.

Великий мистецький внесок зробили визначні архітектори, які працювали в Україні: В. Растреллі, автор проекту Андріївської церкви, О. Квасов звів собор у Козельці, Б. Меретин, автор собору Святого Юра у Львові; плідно працювали архітектори української школи С. Ковнір, який збудував так званий Ковніровський корпус у Лаврі, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер, Кловський палац, і вихованець Київської академії І. Григорович-Барський, який збудував церкви Покровську, Миколи Набережного, комплекси Межигірського і Кирилівського монастирів, магістрат та багато приватних будинків.

У ХVІІІ ст. починає активно розвиватися палацова архітектура. Зводяться палаци гетьмана К. Розумовського в Батурині та Глухові; у Ляличах на Чернігівщині будується маєток графа Завадовського та ін.

Поряд з розквітом блискучого барокового стилю розвивається дерев’яна архітектура. Люди почали використовувати нехай недовговічний, але дешевий і доступний матеріал — дерево. При зведенні споруд з дерева враховувався досвід будівничих попередніх поколінь та запроваджувалися новітні досягнення.

Якщо в першій половині ХVІІ ст. як культові, так і цивільні споруди мали вигляд оборонних, то після закінчення війни ситуація різко змінюється. Зводяться просторі високі храми з багатьма вікнами, які дають можливість відчути урочистість служби. Збільшення висоти храмів спричинило зміну композиції, особливо це помітно у спорудах Придніпров’я і Слобожанщини. Це храм Покрови в Ромнах, Вознесенська церква в Борзні, Троїцький собор у Новоселиці та ін. Храми завжди споруджуються на відкритих з підвищенням місцях, обносяться огорожею, обсаджуються деревами, що органічно пов’язує їх із навколишнім середовищем.

ЖИВОПИС, ГРАФІКА, СКУЛЬПТУРА

Вплив західноєвропейського бароко. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському та Троїце-Іллінському монастирях та ін. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі почали широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків.

На живопис дедалі більшою мірою впливає світський жанр. Визвольна війна потребувала від художників нових образів, близьких і зрозумілих широким масам. Наприкінці ХVІ ст. від іконопису відокремлюється ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису. Так, згідно зі статутом Львівського цеху живописців кандидат у майстри повинен був вільно володіти як іконописним, так і світським жанром. Від нього вимагалося вміння малювати вершника або розп’яття, портрет на весь зріст особи, яку йому вкажуть. Це завдання він повинен був зробити без “куншту”, із фантазією, не користуючись зразками.

Оригінальним національним явищем стали народні ікони — так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві — популярних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист”, що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу.

Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів.

Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи.

Наприкінці ХVІІІ ст. у живописі чітко розмежувалися два напрямки; один — суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових розписів, другий — світський живопис, де перевага надається реалістичному відображенню портретованої людини, проникненню в її внутрішній світ. Яскраві приклади — портрети І. Гудими та Д. Долгорукова; вони різні, але їх об’єднує одне — художники намагалися (і досягли цього) передати особистість портретованого, показати багатство його внутрішнього духовного світу, створити привабливий образ мислячої особистості.

Таким чином, у ХVІІІ ст. було закладено підвалини сприйняття нових течій, налагоджено мистецькі зв’язки з європейськими школами, кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, збагатило і поглибило художнє життя України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Освіта та наука	\|	Музика та театр

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.