• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в ЗК.

Д 57.Плебісцид поонятт та приктика застосування

Плебісци́т (лат. plebiscitum, букв. — рішення народу) —
1) В Стародавньому Римі рішення плебейських народних зборів.
2) форма загального голосування, різновид референдуму.

на всенародне голосування (референдум) або опитування (плебісцит) Хоча плебісцит так само не несе ніяких наслідків, бо є консультативним (опитуванням). Плебісцит - це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. Хоча в деяких країнах (Бразилія, Пакистан) плебісцитом називають будь-який обов'язковий референдум.

Основною процедурою проведення наступного референдуму є процедура так званого народного вето. Історично народне вето є однією з перших сучасних форм прямої демократії. Вперше на практиці було реалізоване у 1831 р. в одному з кантонів Швейцарії. Згідно з цією процедурою, якщо у визначений конституцією строк певна кількість виборців в офіційній формі заявить про свою незгоду з прийнятим законом, останній обов'язково виноситься на референдум. Залежно від наслідків референдуму такий закон або скасовується, або зберігає силу.

Так, у Швейцарії конституційна процедура народного вето на рівні федерації грунтується на передачі законів і парламентських постанов на референдум за вимогою 50 тис. виборців або восьми, кантонів. Аналогічний порядок введений щодо затвердження міжнародних договорів. Саме ж народне вето далеко не завжди досягає своєї мети. Починаючи з 1848 р. відповідна процедура в масштабах усієї країни була застосована близько 100 разів, проте лише в третині випадків голосування призвело до скасування законів. У США процедура народного вето визнана основними законами двадцяти чотирьох штатів.

Народна законодавча ініціатива є відносно новим засобом прямої демократії. Вперше вона була запроваджена в XIX ст. в окремих штатах США. Спочатку народна ініціатива тут мала на меті зобов'язати законо­давчий орган розробити і прийняти закон щодо пропонованого виборця­ми питання або, у випадку відмови парламенту зробити це, спонукати йо­го винести питання на референдум. За таких умов розробка законопроек­ту завжди визнавалася функцією законодавчого органу. З часом був прий­нятий інший порядок реалізації народної ініціативи: самі виборці, які ви­ступають з такою ініціативою, можуть або навіть повинні скласти зако­нопроект і запропонувати його законодавчому органу. Останній або прий­має цей законопроект, або виносить його на референдум. Існує і такий варіант: законодавчий орган розглядає, потім виносить законопроект на народне голосування. Водночас у деяких штатах законодавчий орган мо­же винести на референдум свій власний, альтернативний проект закону. В усіх випадках народна ініціатива сполучається з референдумом.

Інститут народної законодавчої ініціативи відомий конституціям 22 штатів США. В окремих штатах (Каліфорнія, Орегон та деякі інші) ви­борці мають право ініціювати не тільки звичайні законопроекти, а й проекти конституційних поправок. Іншими словами, тут існує народна кон­ституційна ініціатива.Кількість виборців, які мають підписати петицію щодо такого проекту, визначається в різних штатах у межах від кількох тисяч до половини зареєстрованих. Конституційні ініціативи виборців ви­магають підтримки від 10 до 15 відсотків їх загальної чисельності.

59.Конст-правовий інститут виборів в конст праві ЗК

Вибори — це процедура обрання представників влади, коли певна група людей (виборців) висуває зі свого оточен­ня одного або кількох членів для виконання будь-яких гро­мадських функцій.

Виб.п-во:

§ це с-ма норм, які регул.порядок виборів кандидатів в предст.ор-ни і на виборні держ.посади (об.розуміння);

§ це п-во гром-н брати уч.у формув-ні предст.ор-нів (суб.розуміння). В цьому розумінні розрізняють актив.виб.п-во і пасив.виб.п-во. Ос.може бути наділена з певного віку актив.виб.п-вом, але не пасивним.

Ці норми всатновл.принципи виб.п-ва, вимоги, які ставляться до кандидатів на виб.посади та до виборців, порядок орг-ції та д-сті ор-нів, які здійс.проведення виборів, створення територіальних та ін.виборчих одиниць, процедури пердвиборних агітацій і голосування, порядок визначення рез-тів виборів та оскарження цих рез-тів.

Вибори:

–а) це спільне і незалежне волевиявлення громадян в формі голосування на користь тих чи інших кандидатів на посади в публічні ор-ни влади.

–б) це сп-б формування ор-нів держ.влади, мета яких полягає у тому, щоб всі гром-ни могли виразити свою волю, а публічна влада, щоб могла бути створена і діяти відповідно до цієї волі.

Ор-ни, які формуються шляхом голосування називаються представницькими. Практика виборності держ.ор-нів вл.бере свій початок з часів античності, але широкого поширення набула після буржуазних революцій.

Соціальна роль виборів полягає в тому, що:

1) це є інс-тут прямої дем-тії;

2) це є акт вручення народом своїм представникам п-ва на здійснення вл.;

3) це дем.сп-б формув-ня предст.ор-нів вл.і місц.самоврядування;

4) це дем.сп-б встановлення і реформування с-ми вл.;

5) вибори можна розглядати як форму управління держ.справами.

Види виборів:

q залежно від того, кого обирають:

1. парламентські;

2. президентські;

3. муніципальні;

4. вибори суддів;

5. вибори шерифів і т.д.

q

1. всезагальні (беруть участь всі виборці кр-ни);

2. часткові (коли необх.поповнити склад предст.ор-ну через дострокове вибуття депутатів).

q за тер.критерієм:

1. нац. (по всій країні);

2. регіональні (на частині території д-ви);

3. місцеві (вибори до ор-нів місц.самовр.).

qза кілікістю мандатів, які заміщаються у виб.округах:

1. уніномінальні (від кожного округа вибирається один депутат);

2. поліномінальні (від кожного округа вибирається декілька депутатів).

q

1. провдяться в один тур;

2. проводяться в два тури;

3. проводяться в декілька турів (багаторівневі).

q

1. чергові (провдяться по спливу строку повноважень предст.ор-ну, напр.. ч-з 4 роки обирається През-нт США, 7 років – През-нт Фр.рес-ки);

2. позачергові (проводяться у зв’язку із достроковим прип.повноважень ор-нів влади – доярок.розпуск парл-нту, відставка уряду);

3. повторні (якщо вибори визнані такими, що не відбулися, недійс.за ріш.суду чи центр.виб.коміс.).

qзалежно від сп-бу волевиявлення:

1. прямі (голосують самі гром-ни) – напр.. вибори деп.-тів нижньої палати Парл-нту, вибори През-нта в ряді країн – Фр., Єгипет;

2. непрямі (виборці ніби делегують свій голос вибраним предс-кам, в якості виразника волі гром-н можуть виступати колегії виборщиків чи постійно діючий ор-н – місцева рада, парл-нт чи одна з його палат) – напр.. вибори През-нта США.

q

1. додаткові (млжуть проводитися чи ні, залежно від того, чи є вакансії в колегіальному ор-ні);

2. часткові (проводяться регулярно і обов’язково передбачені з-вом з метою оновлення (ротації) колегіального виб.ор-ну, напр.. кож.2 роки такі вибори проводяться при частковому оновленні сенату США на одну третину).

Принципи виб.п-ва, при дотриманні яких вибори вважаються демократичними:

1. всезагальність

§ всі гром-ни, не залеж.від статі, раси, мови, соц.,майн.стану, професії, осв., конфесії, політ.переконань мають п-во голосу

§ цей принцип передбачає і законодавчі обмеження – виборчі цензи: (1) ценз гром-ва (в Аргентині для отримання актив.виб.п-ва потріб.бути гром-ном цієї д-ви 3 роки), 2) ценз осілості (для кандидата на пост През-нта США – 14 років), 3) віковий ценз (при пасивному виб.п-ві значно вищий: 50 р. – для През-нта Італії, 40 р. – Естонії, 35 р. – Білорус., Груз., США; при актив.виб.п-ві більшість д-в ставлять вимогу досяг.18 років, 16 років – для Бразилії, Нікарагуа, Куби, Ірану, в деяких д-вах – 19-21 р.); 4) ценз статі; 5) реліг.ценз (напр.., щоб бути обраним в Парл-нт Ірану потрібно сповідувати іслам); 6) освітній ценз, його різновидом є ценз грамотності (в Африканс.д-вах – Руанда, Малаві, а також в Молдавії, Казахстані, Латвії, Литві, Естонії); 7) майн.ценз, його різновідністю є виборча застава, яка вноситься кандидатом перед його реєстрацією у виб.комісії і яка не повертається та йде в дохід д-ви, якщо кандидат не набере певної кількості голосів виборців (500 фунтів – Великобританія, 1000 франків – Фр., в цих д-вах необх.набрати 5 % голосів виборців, 200 дол. – Канада – 15 %); 8) заг.пр-лом є неможл-сть участі у виборах осіб, визнаних судом недієздатними; 9) ценз несумісності ( в деяких д-вах вимагається вихід у відставку ще перед балотуванням) 10) моральний ценз (ст.48 К-ції Італії – можл-сть позбавл.актив.виб.п-ва у випадку споєння негідних поступків, вказаних в законі);

2. рівність виб.п-ва;

- забор.встановлення переваг чи обмежень для кандидатів, які балотуються на виборах, забезпечення рінвих умов участі у виб.кампанії;

- кож.виборець має рівну к-сть голосів;

- порушенням цього принципу був т.зв.плюральний вотум, відповідно до якого одному виборцю в силу певних обставин могли надавати більшу к-сть голосів (напр.. у Великобританії окремим виборцям надавались додаткові голоси за місцем знаходження нерухомості, якщо воно не співпадало із пост.місцем проживання, за місцем знаходження вищого навчюзакладу, який виборець закінчив);

- деякі кр-ни допускають відхилення від цього принципу із благих намірів, напр.. в Бангладеш із 330 місць в Парл-нті 30 зарезервовано для жінок, у Фр.Сенаті 12 сенаторів представляють французьку діаспору;

- виб.округи за своєю к-стю повинні бути однакові, на кож.кандидата повинно прибадати одинакова к-ість мешканців чи виборців округа, з врахуванням меж адм/тер.одиниць допускаються певні відхилення;

3. пряме голосування (очне і заочне);

4. таємне голосування;

- виборець голосує без відома і згоди ін.осіб;

- вперше таємне голосування було введено у Фр.в 1871 р.;

- голосування може бути очним і заочним (за довіреністю, поштою);

- при очній формі голосування в більшості країн заповнюють бюлетні, які можуть бути в тому числі в неофіц.формі, коли на чистому листку паперу пишеться прізвище кандидата, в деяких африк.та азіатських д-вах, де частина нас.неграмотні, замість бюлетенів використовують урни із портретами кандидатів, куди виборці кидають жетон;

- в деяких кр-нах з метою б-би із фальсифікацією виборів фактично порушується принцип таємності, оск.кандидату видають бюлетень після того, як він називає, за кого буде голосувати (Пд.Кароліна)

5. вільність (добровільність) виборів

- Сам виборець вирішує брати йому участь у виборах, чи ні (такою є ситуація у більшості країн);

- В деяких д-вах існ.обов.вотум, за порушення об-ку проголосувати наступ.різ.види відповідальності (штраф – Єгипет, Терція, Бельгія, Австрія), позбавлення можл-сті займати держ.і муніципальні посади протягом певного строку – Аргентина, моральні санкції – публікація мерією списку осіб, які протяг.5 років не брали уч.у виборах в Італії).

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. А. Правобережну Україну.
7. А/. Право власності.
8. Аграрне право
9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 1998