Паянням називають процес отримання нероз’ємного з’єднання матеріалів з нагріванням нижче температури їх плавлення шляхом заповнення зазору між ними розплавленим припоєм.
Припій – метал або сплав , який вводиться в зазор між з’єднуваними деталями , що має більш низьку температуру плавлення, ніж з’єднувані пайкою деталі.
У ряді випадків паяння економічніше за зварювання, так як потребує меншого нагріву металу, не змінює його властивостей і не призводить до короблення.
Розрізняють паяння твердими та м’якими припоями. До твердих відносяться , наприклад, срібні припої (ПСр 10 , ПСр 25, ПСр 45 і інші за ГОСТ 19378-74), а до м’яких – олов’яно свинцеві ( ПОССу 25-2; ПОССу 40-2; ПОС 90; ПОС 61 тощо за ГОСТ 1499-70 ), олов’яно-кадмієві та ін..)
Паяння широко застосовують у електро- та радіотехніці, при виготовленні радіаторів машин, вузлів холодильників тощо.
Умовне зображення та позначення нероз’ємних з’єднань, отриманих паянням і склеюванням виконують за ГОСТ 2.313-68.
Місця паяних та клеєних з’єднань показують суцільною лінією завтовшки 2s.
Для позначення паяних ( рис.1, а ) та клеєних ( рис.1, б ) з’єднань використовують умовні знаки (відповідно ﺭ і К), які наносять на лінії-виноски. Лінії-виноски закінчуються двосторонньою стрілкою
Рис.1
Шви, які виконують по замкнутому контуру , позначають на лінії-виносці колом діаметром 3…5 мм ( рис. 2, а , б ).
Рис.2
Шви , обмежені ділянкою деталі, показують так, як на рис.3, а, б.
Рис.3
Припій або клей позначають згідно з відповідним стандартом над основним написом : « Припій ПОС 40 за ГОСТ 1499-70 » або « Клей БФ-2 ГОСТ 12172-66 » тощо.
Якщо використовуються припої або клеї різних марок, то всім швам, які виконуються одним матеріалом , дають один порядковий номер, який проставляють на лінії-виносці. При цьому над основним написом роблять запис типу « ПОС 40 ГОСТ 1499-70 (№1) » , « Клей БФ-2 ГОСТ 12172-66 (№2) ».