Особливості аграрного сектора економіки

Тема 12. Підприємництво в аграрній сфері

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

11.1. Грошовий капітал, який власник грошей віддає у позику і який приносить йому доход у вигляді проценту, називається:

а) акціонерним капіталом;

б) позичковим капіталом;

в) фіктивним капіталом.

11.2. Витрати обігу, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу, називаються:

а) додатковими витратами обігу;

б) чистими витратами обігу;

в) сукупними витратами обігу.

11.3. Вкажіть положення, яке неправильно розкриває сутність контрольного пакету акцій :

а) контрольним пакетом володіють найбагатші особи або фінансові інститути;

б) це наявність 51% голосів за сучасних умов;

в) за допомогою контрольного пакета акцій встановлюється багатоступенева система залежності й контролю однієї могутньої компанії за меншими компаніями.

11.4. Акції - це:

а) вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає йому право на привласнення дивіденду;

б) документ який дає право на управління підприємством;

в) цінний папір, який дає право на частку майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

11.5. Доход від акцій називається:

а) процентом;

б) дивідендом;

в) депозитом.

Ключові слова: оренда землі, орендна плата, рента, диференціальна рента, диференціальна рента, абсолютна рента, монопольна рента, агропромисловий комплекс.

Сільське господарство розвивається на основі тих же об’єктивних економічних законів, що й інші галузі. Водночас аграрний сектор економіки відрізняється рядом особливостей.

По-перше, якщо для промисловості земля являється загальною умовою функціонування, то для сільського господарства земля – головний об’єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва. Специфіка землі полягає в тому, що вона є обмеженою в просторі та в значній мірі не відтворюваною. Площа придатної для використання землі поступово скорочується, землю поглинають міста, кар’єри і водосховища, вона забруднюється, засмічується, засолюється тощо. Водночас за раціонального використання вона не втрачає своїх корисних властивостей, може поліпшуватись. Земля займає постійне місце розташування, її неможливо транспортувати, не можна “наблизити” до ринку. Земля не однорідна за якістю (родючістю).

По-друге, у сільському господарстві існує тісне переплетення та взаємодія економічних законів із природними та біологічними законами.

По-третє, робочий період не співпадає з часом виробництва. Прискорити виробництво практично не можливо.

По-четверте, існує значний розрив між робочим періодом та кінцевим результатом.

По-п’яте, сезонний характер використання техніки та робочої сили.

По-шосте, специфічними основними виробничими фондами є продуктивна худоба, деревинні та плодово-ягідні культури. Своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам властива повільніша оборотність. (внаслідок нетривалого використання).

Названі особливості стосуються продуктивних сил аграрного сектора. Мають свою специфіку в аграрному виробництві і виробничі відносини.

Виробничі відносини (відносини економічної власності) в аграрному секторі – це відносини, які виникають з приводу привласнення та використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. В сільському господарстві у виробничі відносини вступають три групи суб’єктів: землевласники, орендарі (власники капіталу), наймані сільськогосподарські працівники.

Первіснообщинне суспільство будувало свої відносини на принципах колективізму і передбачало общинне володіння землею. В рабовласницькому суспільстві виникає приватна власність на землю, яка набула законодавчого закріплення уже в епоху феодалізму. В умовах розвинутого товарного виробництва (капіталізму) поряд з приватною та колективною власністю у багатьох країнах світу існує значна частка державної власності на землю.

Земля як об’єкт власності приносить своєму власникові постійний дохід у формі земельної ренти. В рабовласницькому та феодальному суспільстві існувала особиста залежність безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала), тому земельна рента охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. За умов капіталістичного аграрного виробництва у виробничі відносини вступають уже три групи суб’єктів – землевласники, орендарі (користувачі) та наймані сільськогосподарські працівники. Рента ж виступає як частина додаткового продукту, а саме, надлишок над середнім прибутком. Сьогодні у світі найбільш поширеною формою рентних відносин (відносин з приводу виплати та привласнення земельної ренти) є оренда землі селянами, фермерами чи капіталістами у земельних власників.

Оренда землі – це передача права користування та розпорядження землею користувачу власником на принципах повернення, строковості, платності та умовах, передбачених договором. За землю віддану в оренду сплачується орендна плата.

Орендна плата – це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині на весь строк орендного договору й виплачується власникові землі. Основну частину орендної плати складає рента.Крім неї до орендної плати можуть входити процент на раніше вкладений капітал, амортизаційні відрахування за користування будівлями і спорудами розміщеними на цій землі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Акціонерний капітал і акціонерні товариства	\|	Земельна рента та її форми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.