Макрофінансові показники економічної рівноваги

З позицій дослідження процесу реструктуризації фінансової системи в перехідній економіці необхідним є оцінювання результативності її функціонування. Таке оцінювання фінансової результативності здійснюється на основі системи макрофінансових індикаторів, що відображають стан фінансової системи та її вплив на розвиток економіки і соціальної сфери.

Розрахунки макрофінансових індикаторів грунтуються на макроеконо-мічних і макрофінансових показниках. Основними макроекономічними показниками, як було показано вище, є обсяги валового внутрішнього (національного) продукту і національного доходу, а головними макроекономічними індикаторами — рівень ВВП (ВНП) на душу населення і темпи економічного зростання.

Макрофінансовими показниками виступають кількісні вираження фінансових ресурсів: маса грошей в обігу; обсяги кредитних ресурсів; бюджет держави; фонди цільового призначення; обсяги ресурсів, що обертаються на фінансовому ринку, тощо. Ці узагальнюючі показники можуть розкладатись на окремі складові: готівкова і безготівкова грошова маса; доходи бюджету, у тому числі податки; окремі групи його видатків та ін.

Суть макрофінансових індикаторів полягає у зіставленні макрофінансових показників з макроекономічними і між собою. Основним у зіставленні двох видів показників є рівень бюджетної централізації ВВП (ВНП). Це — визначальне співвідношення у характеристиці фінансової політики держави. Характерною ознакою сучасності є поступове зростання рівня бюджетної централізації ВВП.

Рівень бюджетної централізації ВВП — дуже важливий критерій, але навряд чи він може виконувати функції макрофінансового індикатора, оскільки відображає суть і напрями фінансової політики держави, але не характеризує її ефективність. З одного боку, одних і тих же результатів можна досягти за різних рівнів централізації ВВП у бюджеті.

При цьому не існує критерію, за яким можна оцінити, яка ж з типів фінансової політики є більш раціональною. З іншого боку, за одного й того самого рівня бюджетної централізації, різні держави можуть мати різні результати. Тому оцінити результативність функціонування фінансової системи за допомогою рівня державної централізації ВВП неможливо.

Однак і проводити макрофінансовий аналіз, ігноруючи цей рівень, теж неприпустимо. Необхідно як визначати, оцінювати і прогнозувати його, так і аналізувати вплив на суспільство, економіку, людину.

Одним з найважливіших макрофінансових індикаторів є макроекономічна платоспроможність, яка проявляється в двох аспектах. По-перше, як інтегрована платоспроможність всіх суб'єктів господарювання і банків, котрі обслуговують їх розрахунки. По-друге, як платоспроможність суб'єктів макроекономіки, до яких належить держава та інституції фінансового ринку.

Макроекономічна платоспроможність є надзвичайно важливим фінансовим індикатором. Це — визначальний елемент нормального функціонування економічної і фінансової систем. Криза неплатежів, яка до цього часу не подолана в економіці України, вкрай негативно впливає на фінансову систему та результативність її функціонування.

Крім указаних індикаторів, можуть розраховуватись додаткові макрофінансові коефіцієнти платоспроможності. Насамперед це швидкість розрахунків. При цьому необхідно розрізняти технічну і фінансову швидкість платежів. Технічна швидкість визначається ефективністю платіжної системи.

На даний час в Україні створена сучасна система розрахунків, яка дає змогу проводити перерахування коштів з рахунка платника на рахунок отримувача за лічені хвилини. Але не технічна швидкість визначає платоспроможність. У системі показників ефективності фінансової діяльності підприємств важливим є показник кількості днів, що проходять між укладенням відповідної угоди і надходженням коштів на рахунок (відношення сум, належних до сплати, до середньої величини продажу за один день).

Однак, цей вагомий для мікроекономічного середовища показник не відіграє такої ж ролі на макрорівні, оскільки характеризує внутрішню швидкість проходження грошових потоків, тобто взаєморозрахунків. Водночас, не будучи макрофінансовим індикатором, він дуже важливий довідковий показник, адже, відображаючи швидкість взаєморозрахунків, характеризує ефективність функціонування фінансової системи в цілому і банківської зокрема.

Важливою складовою макроекономічної платоспроможності є діяльність банківської системи, яка забезпечує проведення розрахунків між окремими суб'єктами. На технічному боці розрахунків, котрий забезпечує відповідну швидкість проходження грошей, ми зупинились вище. Хоча при цьому слід зауважити, що інтереси клієнтів банків у даному напрямі розходяться з інтересами самих банків.

Якщо підприємства зацікавлені в максимальній швидкості розрахунків, то банки більше влаштовує їх певна затримка. Залишки коштів на рахунках становлять ресурси комерційного банку, їх використання приносить банку доходи. Для банків прискорення розрахунків означає втрату частини ресурсного потенціалу, а отже і доходів. Тому так важливо знайти оптимальне вирішення проблеми термінів розрахунків, щоб це не спричиняло істотного затримання обігу грошових коштів і не надмірно зменшувало ресурсний потенціал банку, а значить і всієї фінансової системи.

З фінансового боку вплив банків на макроекономічну платоспроможність проявляється в забезпеченні платоспроможності самих банків. Втрата платоспроможності підприємств — вкрай негативне явище, але воно — ще тільки частковий прояв фінансової кризи. Втрата ж платоспроможності банківських установ — набагато складніше явище. Якщо воно зачіпає всю банківську систему, то настає фінансова криза. У зв'язку з цим центральними банками завжди контролюється платоспроможність комерційних банків.

Важливим чинником макроекономічної платоспроможності є стан державних фінансів. Держава — важливий суб'єкт фінансових відносин на цьому рівні. Разом з тим оскільки зміст фінансової діяльності держави відрізняється від фінансової діяльності підприємств, то неоднаковою буде й оцінка їх платоспроможності. У даному разі коефіцієнт ліквідності, наприклад, не підходить (навіщо потрібне державі декілька кратне перевищення коштів над зобов'язаннями).

Доцільно визначати сальдо платоспроможності, тобто збалансованість державних доходів і видатків. Основним показником є стан бюджету (урівноваженість доходів і видатків, перевищення доходів над видатками та перевищення видатків над доходами). Макрофінансовим індикатором при цьому виступає рівень бюджетного дефіциту (профіциту) — його відношення до обсягу ВВП.

Якщо відношення дефіциту до обсягу видатків бюджету, що розглядалося раніше, характеризує рівень незабезпеченості державного фінансування постійними доходами, то його відношення до ВВП дає можливість оцінити платоспроможність держави відносно загальних фінансових можливостей суспільства, які, у свою чергу, визначаються обсягами виробленого ВВП.

Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з макроекономічною платоспроможністю досить складний.

По-перше, можлива висока інтегрована платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності за низької платоспроможності держави. Це свідчить про наявність фінансових проблем тільки у держави. Така ситуація характерна для високорозвинених країн, у яких державні фінанси посідають підпорядковане місце у фінансовій системі.

По-друге, як протилежний варіант можна розглядати високу платоспроможність держави в умовах недостатності фінансових ресурсів у економіці. Вона можлива тоді, коли провідне місце у фінансовій системі відводиться саме державним фінансам. Причому недостатній рівень фінансової самозабезпеченості підприємств походить від надмірної централізації фінансових ресурсів державою. Також можливі варіанти поєднання як належної, так і недостатньої інтегрованої платоспроможності підприємств і держави.

Важливим макрофінансовим показником, котрий інтегровано характеризує діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, держави та фінансових інституцій у сфері міжнародних фінансових відносин, є сальдо торговельного та платіжного балансу. Негативне сальдо показує відплив фінансових ресурсів і зниження міжнародної платоспроможності даної країни, а позитивне, навпаки, — примноження фінансових ресурсів, які, зокрема, можуть спрямовуватись на погашення зовнішнього державного боргу. Сальдо торговельного балансу важливе саме у фінансовому контексті, адже з економічного погляду його неможливо однозначно оцінити позитивно чи негативно.

Так, негативне сальдо відображає відплив фінансових ресурсів, але натомість країна отримує матеріальні чи сировинні ресурси, товари чи послуги. І навпаки, позитивне сальдо характеризує збільшення фінансових ресурсів, але означає скорочення внутрішнього споживання. Тому оцінку даного показника слід проводити саме з позицій потреб тієї чи іншої країни у коштах, котрі забезпечують її міжнародну платоспроможність. Макрофінансовим індикатором використовують, як і стосовно бюджетного дефіциту і державного боргу, відношення сальдо торговельного балансу до ВВП.

Друга група макрофінансових індикаторів відбиває ефективність фінансової системи. Результативність економічної діяльності відображається в прирощенні вартості. На макрорівні це приріст ВВП у поточному періоді. Мета фінансової діяльності підприємства — отримання прибутку. Мета макроекономічного регулювання — створення відповідних передумов для виробництва необхідного обсягу ВВП, який задовольнить потреби суспільства. Результативність макроекономіки — приріст ВВП.

На основі показника, який характеризує макроекономічну результативність, можна визначити відповідний макрофінансовий індикатор, яким є відношення приросту ВВП до обсягу приросту інвестиційних вкладень в економіку. За допомогою цього індикатора можливе управління процесом економічного зростання, адже можна розраховувати, скільки необхідно інвестицій для досягнення певного рівня зростання і який рівень зростання можна забезпечити на основі певних інвестицій.

Важливу роль у системі макрофінансових індикаторів відіграють показники керування заборгованістю. На макрорівні показники заборгованості можуть визначатись за двома напрямами. По-перше, за сумарною заборгованістю суб'єктів господарювання кредитній системі. При цьому можливе і використання того самого коефіцієнта заборгованості — відношення кредитної заборгованості до загальної вартості майна. По-друге, установлення рівня заборгованості держави. Найбільш поширеним є відношення державного боргу до обсягу ВВП, і саме цей показник використовується як макрофінансовий індикатор державної заборгованості.

За наявності державного боргу необхідно встановити рівень платоспроможності держави за процентними платежами і поверненням боргу. Ураховуючи важливість забезпечення як повернення боргу, так і виплати процентів, слід розраховувати два коефіцієнти.

Перший характеризує забезпечення державного боргу. Коефіцієнт покриття боргу розраховується як до обсягу приросту ВВП за період, що встановлено до строку погашення боргу, так і до приросту обсягу доходів бюджету (за вирахуванням нових позик) за цей період, адже погашення позик здійснюється з бюджету. Якщо частина позик погашається з інших джерел, то вона вираховується з тієї суми боргу, що відноситься до приросту доходів бюджету.

Другий показник характеризує забезпечення процентних платежів. Він може розраховуватись аналогічно, тобто як відношення суми процентних платежів до обсягу приросту ВВП і відповідних доходів бюджету. Однак при цьому обсяги приросту ВВП і доходів бюджету зменшуються на суму виплат державного боргу, адже тільки ця різниця характеризує реальне джерело виплати процентів.

Крім макрофінансових індикаторів є специфічна сфера макроекономіки — фінансовий ринок. Важливий індикатор, що характеризує ділову і фінансову ефективність, — активність фінансового ринку. На даний час з метою її оцінки у світовій практиці широко використовуються спеціальні індекси та рівень капіталізації доходів.

Індексна оцінка активності проводиться на фондовому ринку, насамперед, у частині біржової торгівлі. Всесвітнього визнання набув, наприклад, індекс Доу-Джонса, який характеризує середній показник курсів акцій, що розраховується для певної групи найбільших корпорацій. Він обчислюється як середньоарифметична щоденних котирувань акцій цих корпорацій на момент закриття біржі. У США індекс Доу-Джонса визначається як для основних галузей - комунальних (газо- та електропостачання), промислових і транспортних компаній, так і в цілому для провідних корпорацій — зведений індекс. Також застосовуються індекси «Велью Лайн» (для Нью-Йоркської і Американської фондових бірж та позабіржової торгівлі у США), Ніккеї (на Токійській фондовій біржі), FАZ і DАХ (для провідних концернів Німеччини) та ін. Активність фондового ринку оцінюється за динамікою того чи іншого індексу: зростання свідчить про активізацію діяльності, зниження — про падіння ділової активності.

Рівень капіталізації характеризує спрямування частини отриманих у суспільстві доходів на формування фінансових ресурсів через фондовий ринок. Якщо індексна оцінка характеризує так би мовити внутрішню активність фондового ринку, то рівень капіталізації доходів показує ступінь суспільної концентрації фінансових ресурсів, тобто активність виходу на ринок юридичних і фізичних осіб. Це дуже важливий показник, оскільки він відображає динаміку нарощення фінансового потенціалу у суспільстві, котрий є основою його розвитку.Капіталізація доходів являє собою ту базу, яка забезпечує економічне зростання, тобто реалізацію основного завдання макроекономічного регулювання. Водночас необхідно установити оптимальний рівень як загальних пропорцій між споживанням і нагромадженням, так і між тією капіталізацією, що здійснюється через фондовий ринок, та індивідуальною і суспільною (через державні фінанси) капіталізацією.

Таким чином, ми охарактеризували систему макрофінансових індикаторів, яка поділяється на три напрями макроекономічної оцінки — платоспроможність, фінансова ефективність і результативність та заборгованість.

Необхідність використання системи показників визначається тим, що не існує єдиного індикатора, який би дав повну інтегровану оцінку макрофінансовій ситуації. Навряд чи доцільно, як це робиться на мікрорівні, формувати також рейтингову оцінку за зваженою сукупністю окремих показників. Необхідна саме система індикаторів, кожен з яких відображає певний бік макрофінансової діяльності.

При цьому слід, ухвалюючи відповідні рішення, враховувати взаємозв'язок макрофінансових індикаторів. Необхідно знати, як те чи інше рішення відіб'ється на всій сукупності показників. Не існує рішень, які б одночасно поліпшували (чи погіршували) всі показники. Виграш в одному напрямі може супроводжуватись погіршенням ситуації в іншому.

Водночас треба зазначити, що не всі із запропонованих макрофінансових індикаторів використовуються у світовій та українській практиці. Найбільш поширеними на даний час є індекс інфляції, рівень бюджетного дефіциту і державного боргу, сальдо платіжного балансу, біржові індекси.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні показники макроекономічної стабільності	\|	Суть та складові елементи фінансового механізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.