• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Група. Показники інтенсивності

1. Обсяг експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обігу на душу населення

де Э_Д – експорт на душу населення;

И_Д – імпорт на душу населення;

ВТО_Д – зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Э - вартість національного експорту за рік;

И- вартість національного імпорту за рік;

ВТО - зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е+I);

Ч - чисельність населення країни на відповідний рік.

2. Експортна квота

Використовується для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, для оцінки відкритості національного господарства, участі в міжнародному поділу праці.

де К_э – експортна квота;

Э - річний обсяг експорту країни;

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Коефіцієнт експорту більше, ніж більше розвинена промисловість.

Коефіцієнт експорту в більших країн менше, ніж у малих.

Якщо коефіцієнт експорту більше 1, це може бути зв'язане зі значним реекспортом.

Світовий експорт К_э » 20-23%

Розвинені країни К_э » < 20-23%

країни, що розвиваються, Кэ > ( 20-23%

3. Імпортна квота

де К_i – квота імпорту;

I - річний обсяг експорту країни;

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

4. Зовнішньоторговельна квота

,

де К_вто – квота зовнішньоторговельна;

Э, И - обсяг відповідно експорту й імпорту країни за конкретний рік;

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

3.4. ФОРМИ І МЕТОДИ СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ.

Види форм міжнародної торгівлі:

1. За критерієм об'єкта:

- торгівля сировиною

- торгівля паливом

- торгівля продовольством

- торгівля напівфабрикатами

- торгівля готовими виробами: виробничого призначення, невиробничого призначення

- торгівля послугами: виробничими, транспортними, експедиторськими, консультаційними, консигнаційними, посередницькими, туристичними, маркетинговими, обліковими й ін.

2. За критерієм взаємодії суб'єктів МТО:

- традиційна торгівля (експорт-імпорт товарів і послуг)

- торгівля кооперуємою і спеціалізованою продукцією, що здійснюється на основі довгострокових угод

- зустрічна торгівля (- повна чи часткова оплата імпорту зустрічним експортом - бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі).

Систематизація зустрічної торгівлі –

1. Товарообмінні операції і компенсаційні угоди на безвалютній основі:

с одноразовим постачанням, с тривалими термінами виконання, глобальні угоди.

2. Компенсаційні угоди на безвалютній основі: короткострокові, зустрічні закупівлі, довгострокові авансові закупівлі

3. Компенсаційні угоди на основі домовленостей про співробітництво:

великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною закупівлею товару, угоди про розділ продукції, угоди про розвиток імпорту

3. За критерієм регулювання МТО:

- звичайна МТ – регулювання в повному обсязі відповідно до національного законодавства

- дискримінаційна МТ – обмеження експортно-імпортних операцій державою

- преференційна МТ – торгівля з застосуванням пільг (податкових, митних і т.д.).

Методи здійснення МТ:

1. Пряма торгівля (без посередників)

2. Торгівля через посередників:

-міжнародні товарні біржі – біржова торгівля (продаж однорідних товарів великими партіями): - угоди на реальний товар (спот) чи майбутній товар (фьючерс);

-міжнародні аукціони – аукціонна торгівля (специфічна форма ринку, на якому покупці самі пропонують ціну за реальні товари, конкуруючи один з одним);

-міжнародні торги – форма укладання договору закупівлі-продажу, коли покупець оголошує конкурс на товар із заздалегідь визначеними характеристиками і потім підписує договір з обраним виробником на вигідних для себе умовах

3.5. Ціноутворення в МТ

У кожній країні – свій рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів, що визначає їхню національну вартість.

При здійсненні МТ національна праця виступає як частка сукупної праці у світовому господарстві. Тому, в основі МТ лежить «інтернаціональна вартість товару», що визначається суспільно необхідним часом, що потребується для його виготовлення при середньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва.

На світовому ринку відбувається порівняння різних національних цін на товар, і світова ціна складається під впливом тих національних цін, в основі яких лежать середньосвітові суспільно необхідні у світовому масштабі витрати виробництва, тобто як інтернаціональна ціна виробництва.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту.

На практиці в якості «світових цін» приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних чи імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами – експотерами чи імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах. Пояснюється це насамперед тим, що в міру розширення ЗЕЗ тієї чи іншої країни вимагаються всі нові інструменти оптимізації її участі в міжнародній спеціалізації, огородження національної економіки від негативного впливу зовнішніх факторів, сприяння зміцненню позицій національних виробників на світовому ринку .

3.6. Регулювання міжнародних торгових відносин

Державне регулювання ВЕЗ здійснюється за допомогою широкого кола заходів, число яких постійно росте. Пояснюється це насамперед тим, що в міру розширення ВЕЗ тієї чи іншої країни вимагаються всі нові інструменти оптимізації її участі в міжнародній спеціалізації, огородження національної економіки від негативного впливу зовнішніх факторів, сприяння зміцненню позицій національних виробників на світовому ринку.

Державне регулювання ЗТ розподіляється на :

1) Однобічне, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Звичайно однобічні міри застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і приводять до виникнення політичних напружень між торговими партнерами (обкладання окремих товарів митами, введення квот на імпорт і т.д.).

2) Двостороннє, коли міри торгової політики узгоджуються між країнами-торговими партнерами. (Наприклад, за взаємною домовленістю кожної зі сторін можуть вводитися конвенційні мита, що не ущемляють інтересів іншої, країни можуть погоджувати технічні вимоги до маркірування, упакування, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості й ін.

3) Багатобічне, коли торгова політика узгоджується і регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатобічної політики включають Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Угоди в сфері торгівлі країн-членів Європейського Союзу (ЄС).

У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють:

· політику вільної торгівлі

· протекціоністську торгову політику

Свобода торгівлі–політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм –державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Основна задача держави в області міжнародної торгівлі – допомогти експортерам вивезти якнайбільше своєї продукції, зробивши їхні товари більш конкурентноздатними на міжнародному ринку, і обмежити імпорт, зробивши іноземні товари менш конкурентноздатними на внутрішньому ринку.

Тому частина методів державного регулювання спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції і тому відноситься насамперед до імпорту. Інша частина методів має своєю задачею форсування експорту.

Методи регулювання міжнародної торгівлі розділяються на дві великі групи, це – тарифні методи і нетарифні.

Класифікація інструментів регулювання торгової політики

Митний тариф у залежності від контексту може визначатися як:

· інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

· звіт ставок мит, застосовуваних до товарів, переміщуваним через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

· конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі чи ввозі визначеного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

Тарифні методи засновані на використанні митного тарифу, у складі цієї групи можна виділити мита і тарифні квоти.

Мито – це обов'язковий внесок, який стягується органами митниці при імпорті чи експорті товару як умова імпорту чи експорту.

Мито виконує три основні функції:

1. фіскальну, котра відноситься і до імпортних і до експортних мит, оскільки вони є однією зі статей дохідної частини державного бюджету

2. протекціоністську (захисну), що відноситься до імпортних мит, оскільки з їхньою допомогою держава обгороджує місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;

3. балансуючу, що відноситься до експортних мит, установленим з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на який по тим чи іншим причинам нижче світових.

Тарифна квота – різновид мита, ставка якого залежить від обсягів імпорту товарів; при імпорті в зазначеній кількості товар обкладається податками по базовій ставці, а при перевищенні зазначеної кількості ставка підвищується.

Нетарифні методи

Найчастіше перед урядом виникає альтернатива, який інструмент торгової політики – тарифний чи нетарифний – використовувати в конкретній ситуації. Нерідко перевага віддається нетарифним методам, оскільки політично вони вважаються більш прийнятними, тому що не є, на відміну від тарифів, додатковим податковим тягарем для населення. Крім того, нетарифні міри у відомому змісті більш зручні в досягненні шуканого результату. Наприклад, куди простіше обмежити імпорт сталі до 3 млн. т шляхом введення кількісного обмеження імпорту в розмірі 3 млн. т, ніж вираховувати ту ставку імпортного тарифу, що дозволить знизити імпорт до бажаної величини. Нарешті, нетарифні обмеження майже не регулюються міжнародними угодами, і, використовуючи їх у своїй торговій політиці, уряди почувають себе вільніше, ніж при введенні тарифних обмежень, що регулюються Всесвітньою торговою організацією (ВТО).

Кількісні обмеження – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.

Нетарифні методи розділяються на:

1. Кількісні:

1.1. Квотування – кількісний спосіб обмеження експорту чи імпорту зазначеною кількістю товарів чи зазначеною сумою за період часу (звичайно рік);

1.2. Ліцензування – це регулювання шляхом видачі державними органами дозволів на експорт чи імпорт у зазначеному обсязі.

1.3. «Добровільні обмеження» - це кількісне обмеження експорту, що засновано на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі, знижувати обсяги свого експорту відповідно до міждержавних угод.

2. Сховані :

2.1. Державні закупівлі – державні органи повинні закуповувати зазначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожче імпортних.

2.2. Вимога про необхідність включати місцеві компоненти. Це законодавча вимога про те, щоб товар, що продається на внутрішньому ринку, уключав частину, зроблену національними фірмами.

2.3. Технічні бар'єри – у цьому випадку національні технічні норми і правила побудовані таким чином, щоб обмежити ввіз товарів.

2.4. Податки і збори – сховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентноздатності на внутрішньому ринку.

3. Фінансові:

3.1 Субсидії – це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту.

3.2 Кредитування – фінансове стимулювання розвитку експорту.

3.3 Демпінг – це метод упровадження товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня, що існує в цих країнах.

Існують також неекономічні методи регулювання міжнародної торгівлі, до яких можна віднести: торгові угоди, угоди про мореплавання, використання різних режимів у зовнішній торгівлі двох чи більше країн.

На двосторонній основі торгові відносини між державами регулюються за допомогою торгових договорів і угод, що укладаються між країнами на рівні виконавчої влади (між урядами) і підлягають ратифікації законодавчою владою (парламентами). Вони полягають звичайно на 5-10 років і підлягають періодичному перегляду і продовженню сторонами, що беруть участь.

Правові режими. У практиці регулювання міжнародної торгівлі найбільш часто використовуються наступні режими:

-Режим найбільшого сприяння – умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачає надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користається і/або буде користатися будь-яка третя держава. Принцип РНБ включений в умови ВТО і вважається основою створення недискримінаційного режиму в міжнародній торгівлі.

-Національний режим – режим економічних відносин між державами, при якому одна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам режим не менш сприятливий, ніж режим для своїх юридичних і фізичних осіб. Найчастіше національний режим використовується у відносинах між країнами-членами інтеграційних угруповань і стосовно до вивозу капіталу.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вартісні показники продукції сільського господарства
11. Види і показники зношення основних фондів
12. Види і показники собівартості.

Переглядів: 864