• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вартісні показники обсягу виробництва.

Тема 8. Продукція промислового підприємства.

Результатом діяльності промислового підприємства є обсяг промислової продукції. Продукція промислового підприємства – прямий корисний результат основної діяльності підприємства, виражений в формі продукту або виробничої послуги.

Класифікація продукції за ступенем готовності:

1. Готова продукція.

2. Незавершене виробництво.

3. Напівфабрикати.

Виробнича послуга – результат діяльності підприємства з відновлення або збільшення споживних вартостей виробів, створених на інших промислових підприємствах.

1. Валова продукція (вироблена продукція) – це вартісна оцінка загального обсягу продукції підприємства як результату його основної діяльності (вкл. вартість готових виробів, напівфабрикатів, зміни залишків напівфабрикатів та незавершеного виробництва, капітального ремонту власного виробничого обладнання; не враховує вартість частку виробів на власні потреби підприємства).

2. Товарна продукція (вироблена і призначена до реалізації) – вартість продукції, призначеної до реалізації споживачам (не вкл. зміни залишків напівфабрикатів та незавершеного виробництва, вартість сировини замовника).

3. Реалізована продукція – вартість відвантаженої за звітний період продукції власного виробництва (товарна продукція + залишки готової продукції, які перебували на складі, але відвантажені в розрахунковому періоді + продукція, що знаходилась на зберіганні – залишки готової продукції на складі на кінець розрахункового періоду).

4. Чиста продукція – вартість виробленої продукції за мінусом матеріальних витрат і амортизації.

Виробнича програма – один із розділів плану господарської діяльності підприємства, який містить завдання стосовно обсягу виробництва і реалізації продукції заданої номенклатури і асортименту на певний період.

Асортимент продукції – сукупність різновидів продукції кожного найменування, які відрізняються за певним техніко-економічним і споживчими показниками з урахуванням їх кількісного співвідношення.

Номенклатура продукції – перелік асортиментних груп продукції, що їх виробляє підприємство.

Виробнича потужність – максимально можливий випуск продукції при номенклатурі та асортименті планового періоду за умов повного завантаження устаткування, раціонального використання виробничих площ, застосування прогресивних технологій, а також передових форм та методів організації виробництва і праці.

Виробнича потужність визначається за відповідними галузевими положеннями на основі потужності провідного устаткування.

Середньорічна потужність підприємства розраховується за формулою: Пср = П п.р. +Пвв х t1/12 – Пвив х t2/12, де t1 – кількість повних місяців від моменту введення виробничої потужності до кінця року; t2 – кількість повних місяців від моменту виведення виробничої потужності до кінця року.

Коефіцієнт використання виробничої потужності: К в.п. = Q/П

В умовах ринку основою обґрунтування обсягів виробництва продукції є маркетинг.

Маркетингова діяльність підприємства – напрямок діяльності підприємства, спрямованої на виявлення і задоволення потреб споживачів у продукції; це діяльність щодо проектування, планування, ціноутворення, розподілу, просування на ринку товарів і послуг для здійснення обміну з метою задоволення потреб індивідів та організованих суб’єктів.

Основні етапи маркетингової діяльності:

1. Аналіз можливостей ринку (покупців, засобів виробництва, інформації)

2. Вибір цільових ринків.

3. Розробка комплексу маркетингу (розробка товару, встановлення ціни, стимулювання збуту, просування товару на ринку).

4. Впровадження в життя маркетингових розробок.

5. Контроль за виконанням рішень маркетингу.

Якість продукції – економічна категорія, що відображає сукупність властивостей і характеристик продукції, які надають їй здібності задовольняти обумовлені потреби відповідно до свого призначення.

Система управління якістю – сукупність органів і об’єктів управління, взаємодіючих з а допомогою матеріально-технічних і інформаційних засобів під час управління якістю продукції.

Якість продукції відіграє основну роль у формуванні конкурентоспроможності продукції (особливою конкурентоспроможністю характеризуються товари, сертифіковані міжнародними стандартами якості, європейськими стандартами якості тощо), тому в сучасних ринкових умовах господарювання управління якістю має дуже важливе значення для ефективного функціонування підприємства.

Для того щоб виготовляти високоякісну продукцію або надавати високоякісні послуги, підприємству необхідно обрати систему управління якістю. Під управлінням якістю продукції на рівні підприємства розуміють скоординовані дії керівників, інженерів, менеджерів і робітників, які зазначаються в технологічній інструкції, дотримання яких забезпечують створення і виготовлення продукції, яка за своїми якісними характеристиками повинна повністю задовільняти потреби споживачів при мінімальних затратах праці, матеріалів і енергії виробника. Основою державного управління якістю є розробка і затвердження систем стандартизації і сертифікації.

Світовий досвід управління якістю був сконцентрований у пакеті міжнародних стандартів ISO 9000, прийнятих Міжнародною організацією по сертифікації (ISO), які в Україні були затверджені як національні з 1995 р. В ринкових умовах господарювання використання підприємством стандартів ISO 9000, про що свідчить видача сертифікату про відповідність продукції та процесів вимогам цих стандартів, дозволяє отримати додаткові конкурентні переваги не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринках, адже наявність сертифікату означає, що продукція, яку купує споживач – бездефектна, небракована, дійсно відповідає своєму сорту, категорії, вміщує в собі всі ті споживчі компоненти, які вказані на упаковці, не нанесе шкоди здоров’ю і життю.

У Європі найбільша кількість сертифікованих систем управління якістю у Чеській Республіці (понад 11 тис.), Угорщині (понад 10 тис.), Польщі (майже 6,5 тис.), Румунії (6 тис.). Лідерами з активізації робіт щодо впровадження і сертифікації систем управління якістю є Латвія (приріст у 6 разів), Чехія, Росія та Словенія (приріст у 4 рази).

Нині Україні налічується 1630 підприємств, що отримали сертифікати на систему управління якістю (за даними Реєстру Системи УкрСЕПРО, ВVQI Україна, SIC в Україні, ТЮФ НОРД Україна), у тому числі 54 на систему екологічного управління.

За даними Реєстру Системи УкрСЕПРО, станом на 01.07.2006 р. чинними є 1113 сертифікатів, які видані вітчизняним підприємствам, що сертифікували систему управління якістю (СУЯ), у тому числі 26 сертифікатів на систему екологічного управління (СЕУ).

У сфері сертифікації систем екологічного управління відповідно до міжнародного стандарту ISO 14001 ситуація така: на кінець 2005 р. у світі сертифіковано майже 110 тис. систем. Світовими лідерами у цій сфері є Японія, Китай, Іспанія, Велика Британія, Італія, США, Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих систем екологічного управління у Чеській Республіці, Угорщині, Польщі, Румунії, Словенії. В Україні станом на 1 січня 2006 р. чинні 1405 сертифікатів на системи управління якістю вітчизняних підприємств, у тому числі у реєстрі системи УкрСЕПРО зареєстровано 989 чинних сертифікатів на системи управління якістю (ДСТУ ISO 9001-2001), 49 — на системи екологічного управління, у тому числі у реєстрі системи УкрСЕПРО 23 — на системи екологічного управління (ДСТУ ISO 14001-97) вітчизняних підприємств.

З одного боку, така ситуація пов’язана з відсутністю необхідних знань у сфері управління якістю. На підприємствах не проводять роз’яснювальних робіт, немає системи підготовки фахівців, що призводить до неправильного ранжування цілей керівництвом: прибуток, витрати, якість. З іншого боку, деякі підприємства намагаються інтерпретувати систему менеджменту якості TQM якнайзручніше для себе. Тобто вибирають ті елементи, які не вимагають додаткових витрат і відповідають діючим стандартам. Тим більше, що інвестування в якість належать до довгострокових вкладень і не кожен підприємець має бажання працювати на перспективу.

В Україні щорічно проводиться Всеукраїнський конкурс на здобуття премій з якості та „Європейський тиждень якості”, який знайомить наших виробників зі світовим досвідом розвинених країн. Конкурсна комісія оцінює продукцію з огляду на їх споживчі та органолептичні властивості, порівнюючи з аналогами, представленими на споживчому ринку України, при цьому враховують соціальну конкурентоспроможність та доступність на українському ринку, наявність підтверджених претензій щодо якості з боку споживачів, закупівельних організацій, контролюючих органів, роботу системи управління якістю підприємства, використання регіональної та української сировинної бази, комплектувальних виробів і матеріалів.

Постійно здійснюється моніторинг упровадження і сертифікації систем управління якістю підприємствами, на яких потім розміщують державні замовлення на поставку їх продукції. Розпочато підготовку фахівців з якості.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють сферу якості продукції є:

1. Закон України „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” № 3164-ІV від 01.12.2005 р.

2. Закон України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року № 2406-IІІ.

3. Закон України „Про акредитацію органів з оцінки відповідності” від 17.05.01 № 2407-III.

4. Закон України „Про стандартизацію” від 17.05.01 № 2408-III.

5. Закон України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 22.12.97 № 771/97-ВР.

6. Указ Президента „Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції” від 23.02.2001 № 113/2001.

7. Державні стандарти якості продукції, робіт, послуг.

8. Інші нормативно-правові акти.

Сферу захисту прав споживачів регулюють такі нормативно-правові акти:

1. Закон України „Про захист прав споживачів” із змінами та доповненнями від 15.12.93 № 3682-XII.

2. Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. № 393/96 ВР.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV із змінами та доповненнями.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. із змінами і доповненнями.

5. Закон України „Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” від 14.01.2000 р. № 1393-XIV.

6. Указ Президента України „Про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики” від 01.10.2002 р. № 887/2002.

7. Указ Президента України „Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики” від 18.03.2003 р. №225/2003.

8. Наказ Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України „Про затвердження Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами” №185 від 11.07.2003 р.

9. Інші нормативно-правові акти.

До основних нормативно-правових актів, які регулюють сферу захисту виробника від недобросовісної конкуренції відносять:

1. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” № 237/96-ВР від 07.06.96.

2. Закон України „Про Антимонопольний комітет України” № 3660-ХІІ від 26.11.93 зі змінами та доповненнями.

3. Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV із змінами та доповненнями.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. із змінами і доповненнями.

6. Інші нормативно-правові акти.

Одним з нормативно-правових актів, які регулюють відповідність продукції системам якості є Закон України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року № 2406-IІІ [6], який визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю. Цим законодавчим актом визначається державна політика у сфері підтвердження відповідності, визначаються основні терміни і поняття щодо регулювання якості та визначення відповідності продукції, робіт, послуг встановленим державою вимогам, визначаються органи виконавчої влади щодо регулювання правовідносин з приводу визначення відповідності та окреслюються їх повноваження.

В ст. 1 Закону України „Про підтвердження відповідності” розрізняються поняття системи якості та системи управління якості. Систему якості визначено як сукупність елементів організаційної структури, які забезпечують здійснення управління якістю; систему управління якості – як сукупність органів і об’єктів, що управляють якістю продукції. Такий розподіл не передбачений міжнародними стандартами, оскільки в них в поняття системи якості вже входять і органи управління якістю, вони розглядаються не як окрема категорія, а як невід’ємна частина всієї єдиної системи.

В ст. 6 Закону України „Про підтвердження відповідності” визначено, що основним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення державної політики в сфері підтвердження відповідності якості продукції є Кабінет Міністрів України. Він визначає основні положення державної політики в сфері підтвердження відповідності, призначає відповідальні органи за здійснення визначеної політики, затверджує технічні регламенти, здійснює зовнішньополітичну діяльність у визначеній сфері. Кабінетом Міністрів України визначається спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, який забезпечує провадження визначеної політики. На сьогоднішній день таким органом є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики [13], до 01.10.2002 р. таким органом був Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України.

На підтвердження відповідного рівня якості продукції Законом України „Про підтвердження відповідності” (ст. 8) передбачений спеціальний загальнонаціональний знак відповідності - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності. Символ знаку розробляється Кабінетом Міністрів України, ним визначаються і правила його застосування.

Ефективним засобом управління якістю продукції є її стандартизація, під якою розуміють процедуру визначення і застосування єдиних правил, вимог до якості окремої продукції, процесу або послуги.

Відповідно до Закону України „Про стандартизацію” [8]стандартизація визначається як діяльність, що полягає у встановленні положень, для загального і багаторазового застосування наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

В Україні діє створена Держспоживстандартом України державна система сертифікації продукції УкрСЕПРО, роботи в якій виконують 118 органів з сертифікації продукції (робіт, послуг).

Види стандартів:

1. Міжнародні. Світовий досвід управління якістю був сконцентрований у пакеті міжнародних стандартів ISO 9000 (не на саму продукцію, а на управління якістю продукції) прийнятих міжнародною організацією по стандартизації ISO в березні 1987 р. З березня 1997 року ці стандарти визнала Україна.

2. Державні (національні) стандарти – стандарти, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. До органів державної служби стандартизації відноситься Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, який провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів.

3. Кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

4. Галузеві стандарти.

5. Стандарти підприємств.

6. Технічні умови.

7. Технічний регламент – нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції.

Важливою складовою управління якістю продукції є її сертифікація(в перекладі з лат. „зроблено вірно”) – процедура, за допомогою якої документально засвідчується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю встановленим певним вимогам.

Одну з найбільш вагомих функцій управління якістю – функцію контролю над її дотриманням здійснюють посадові особи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Наказом цього комітету від 25.10.2006 р. [15] визначений порядок проведення перевірок у суб’єктів господарювання якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо її безпеки, а також додержання правил торгівлі та надання послуг з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Перевірки проводяться посадовими особами на підставі затвердженого тематичного плану роботи Держспоживстандарту України, його територіальних органів у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також на виконання наказів, розпоряджень, доручень Держспоживстандарту України.

Тематичний план роботи щодо вивчення стану споживчого ринку складається на квартал відповідно до завдань, визначених Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Держспоживстандартом України. У разі надходження обґрунтованих пропозицій щодо вивчення стану реалізації споживачам продукції на ринку від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також інших органів і установ, які здійснюють державний контроль та нагляд вони враховуються у тематичному плані роботи територіальних органів Держспоживстандарту України.

Позапланові перевірки суб'єктів господарювання проводяться посадовими особами виключно на підставі отриманих від споживачів звернень (скарг) про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів.

Перевірки проводяться посадовими особами за наявності в них службових посвідчень та направлень на право проведення перевірки суб'єктів господарювання (додаток).

Суб’єкт господарської діяльності, який займається реалізацією продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, згідно з п. 3 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11]несе відповідальність у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт господарської діяльності, який займається виготовленням або реалізацією продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, згідно з п. 4 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] несе відповідальність у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт господарської діяльності, який займається реалізацією продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), згідно з п. 5 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11]несе відповідальність у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт господарської діяльності, який займається виготовленням або реалізацією продукції реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання згідно з п. 6 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] несе відповідальність у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію згідно з п. 7 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] суб’єкт господарської діяльності несе відповідальність у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування згідно з п. 8 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] суб’єкт господарської діяльності несе відповідальність у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів згідно з п. 9 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] суб’єкт господарської діяльності несе відповідальність у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За реалізацію товару, строк придатності якого минув, згідно з п. 10 ст. 23 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] суб’єкт господарської діяльності несе відповідальність у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Споживач, згідно ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів” [11], має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги). Ця інформація повинна містити:

- назву нормативного документа, вимогам якого повинен відповідати товар;

- перелік основних властивостей товару, а щодо продукту харчування – його склад;

- ціну та умови придбання товару (роботи, послуги);

- дату виготовлення;

- гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного використання товару;

- термін служби (придатності) товару;

- найменування та адресу виробника.

Коли йдеться про товари (роботи, послуги), які підлягають обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію (знак відповідності Держстандарту України).

Стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров’я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний донести до відома споживача інформацію про можливі наслідки їх впливу (застереження типу „Берегти від дітей” тощо). Ця інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, що додається до товару, на етикетці, а також маркуванням та іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів.

Стосовно харчових продуктів, то згідно п. 13 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими Наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України „Про затвердження Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами” №185 від 11.07.2003 р. [16] товар, який реалізується в роздрібній торгівлі, повинен мати маркування на етикетках (упаковці) в доступній для сприйняття формі, на українській мові про:

· загальну назву харчового продукту;

· номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру (маса, об'єм тощо);

· склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників, із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок;

· харчову цінність, а також енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);

· кінцевий термін реалізації або дату виготовлення і термін придатності до споживання;

· умови зберігання;

· позначення нормативного документа (для харчових продуктів вітчизняного виробництва);

· найменування та адресу виробника й місце виготовлення;

· умови використання (якщо такі передбачені);

· наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікованої сировини (у разі, якщо використання таких компонентів передбачено нормативними документами або нормативно-правовими актами на даний харчовий продукт);

· застереження щодо вживання харчового продукту певними категоріями (групами) населення (діти, вагітні, люди похилоговіку, спортсмени, хворі тощо);

· іншу інформацію, передбачену чинними в Україні нормативними документами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

При виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством споживачі за своїм вибором мають право вимагати від продавця або виробника:

a) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

b) заміни на аналогічний товар належної якості;

c) відповідного зменшення його купівельної ціни;

d) заміни на схожий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

e) розірвання договору та відшкодування збитків, яких зазнав споживач.

Стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача задовольняються за згодою продавця.

Продавець, виробник зобов’язані прийняти товар неналежної якості і задовольнити вимоги споживача.

Вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через представника.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Агрегатний індекс фізичного обсягу
6. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.
7. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
8. Аналіз результатів національного виробництва.
9. Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції
10. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
11. Аналітичні показники ряду динаміки.
12. Аналітичні показники ряду динаміки.

Переглядів: 1925