Культурна ідентифікація – це самовідчуття людини в середині конкретної культури.

2. Механізм культурної ідентифікації.Вперше механізм культурної ідентифікації був розкритий у психологічній концепції З.Фрейда, що виникла на основі патопсихологічного спостереження, а потім поширена на “нормальне” духовне життя. Фрейд розглядав ідентифікацію як спробу дитини (або слабкої людини) перейняти силу батька, матері (чи лідера) та таким чином зменшити почуття страху перед навколишнім світом.

Дослідження сучасних науковців, і перш за все психологів, дозволяють значно розширити уявлення про такий механізм. Світ людських переживань складний. В основі емоційних станів, якими є любов, ніжність, співчуття, відповідальність, лежить щось таке, що невідворотно передбачає погляд не лише на самого себе, а й на інших. Адже ці почуття за самим своїм визначенням “відкриті”, “спрямовані” на інший об’єкт. Тому глибинна потреба людини полягає у тому, щоб постійно бачити перед собою якісь персоніфіковані зразки, з яким він би міг ідентифікувати себе.

Звичайно, людина шукає такі зразки, насамперед, у найближчому оточенні, в мистецьких образах (герої літератури, театру, кіно).

Прагнення людини пізнати саму себе також проявляється ще у дитинстві. Всі її спроби знайти у собі специфічно людську якість чи дати автохарактеристику відображають врешті-решт дію механізму ідентифікації. Однак до кінця зрозуміти себе таланить не кожному. Мабуть, лише чисто теоретично можна уявити собі таку особистість, яка проникла в ядро власної суб’єктивності, зрозуміла себе, створила внутрішньо стійкий образ своєї індивідуальності та вже може забути про самопізнання.

Частіше людина – істота, що постійно змінює уявлення про саму себе. Індивід живе у світі напружених і нестійких мотивів, прагнень і очікувань. Йому потрібне опертя. Йому необхідно співвідносити свою поведінку з персоніфікованим образом. Дівчати грають у “дочки-матері”. Це неминущий, постійно відтворюваний ритуал гри. Ідеал багатьох юнаків персоніфікувався у Джоні Ленноні. Нехай хитка, але мода. Державний чиновник прагне вподібнитися вищому за рангом. Люди намагаються виразити себе опосередковано, через систему ритуалів, стереотипів, готових зразків.

Ясна річ, не сьогодні склалася ця потреба відшукати і створити собі кумира. Згадаємо 50-ті роки ХХ ст. Мерилін Монро –платинова блондинка, секс-символ Голівуду. Тут уже й трагічна доля, яка надавала особливого відтінку її красі; не лише наслідування героїні, але й роздуми про людське довготерпіння й страждання, що приховуються під маскою привабливої спокусниці.

Цей приклад говорить про те, що в основі персоніфікації лежить не лише тілесність, зовнішній вигляд, а і психологічний тип особистості.

Однак, у цілому свідомість людини антропоморфна, тобто людині притаманна схильність оцінювати все за мірками людського. Природа, космос, соціальна реальність осмислюються через певну настанову – розміщення людини у центрі світобудови. Всі явища світу сприймаються з точки зору досвіду та цінностей людини. Ці стандарти мислення проявляються у спекулятивно-філософських моделях античності, у метафізичних системах середньовіччя, у деяких сучасних ученнях. Людина постійно ототожнює себе з групою, етносом, нацією, расою, людством. Ось чому виникає проблема парадоксів культурної ідентичності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 10. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ	\|	Етноідентичність як різновид групової культурної ідентифікації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.