• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні положення трасології. Класифікація слідів, їх криміналістичне значення.

Трасологія – це криміналістичне вчення про сліди, в якому вивчаються теоретичні основи слідоведення, закономірності виникнення слідів, що відображають механізм злочину, розробляються рекомендації по використанню методів і засобів виявлення слідів, їх фіксації, вилучення і аналізу з метою встановлення обставин, які мають суттєве значення для розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Кожний злочинний акт викликає зміни в навколишньому середовищі. Відображенням злочинних дій є сліди. Розрізняють криміналістичне поняття слідів в широкому та вузькому значенні.

В широкому – це будь-які матеріальні наслідки злочину, зміна об’єкта або речей обстановки. Це можуть бути сліди, що виникли від дії одного предмета на інший (наприклад, сліди злому), об’єкти, залишені (кинуті, втрачені) злочинцем, об’єкти, оставлені, винесені з місця пригоди, частини зруйнованих предметів (наприклад, осколки фарбного розсіювача), запахи і т. ін.

Сліди злочину у вузькому розумінні можуть бути класифіковані в межах трьох великих груп:

а) сліди-відображення;

б) сліди-предмети;

в) сліди-речовини.

Трасологія вивчає головним чином сліди-відображення, які відображають і ознаки об’єкта, що їх залишив: відбиток руки, слід злому, залишений ломиком, слід від колеса і т.ін. або механізм злочину: сліди крові, вузли, ручні шви і т. ін.

Сліди-предмети також відображають ознаки об’єкта, характер дій. До них відносяться такі об’єкти, як замки, пломби із слідами руйнування, частини предметів – осколки фарбного розсіювача, вироби малого виробництва і т. ін. Такі об’єкти вивчаються з використанням різних методів, в тому числі трасології.

Що стосується слідів-речей (частин лакокрасочного покриття автомашини, горюче-мастильних речовин і т.ін.), то вони для трасології мають другорядне значення і вивчаються для встановлення лише природи речей, її класифікації та інших ознак.

В залежності від об’єктів, що залишили сліди-відображення, розрізняють: а) сліди людини (розділ науки про них – антроскопія); б) сліди знарядь, інструментів, виробничих механізмів (розділ науки– механоскопія); в) сліди транспортних засобів (транспортна трасологія).

Значення криміналістичного аналізу слідів визначається можливостями встановлення різних обставин пригоди що розслідується. При цьому також, як і в інших криміналістичних дослідженнях, вирішуються задачі ідентифікаційні та діагностичні. До ідентифікаційних відносяться відображення об’єкта по залишених ним слідам та встановлення групової належності, в тому числі загального джерела виникнення.

При рішенні діагностичних задач визначається в першу чергу механізм виникнення слідів: взаємодія об’єктів в момент виникнення слідів.

Встановлення по слідам об’єкта, а також механізму виникнення слідів взагалі суттєво. Рішення цих питань допомагає встановити знаряддя злочину, дозволяє отримати відомості про суб’єкт (його фізичних ознаках, одежі), про спосіб скоєння злочину, про предмет злочинного посягання, дозволяє доказати наявність зв’язку між виявленими слідами і злочинними діями конкретної особи, встановити обставини, сприяючі злочину.

Основними принципами, покладеними в основу криміналістичного вчення про сліди, є такі:

а) Індивідуальність об’єктів матеріального світу. Зовнішня будова однорідних об’єктів може співпадати по загальним ознакам (форма, розмір і т.ін.), але обов’язково буде розрізнятися по частковой. До приватних ознак в трасології відносяться деталі (особливості) рельєфу поверхні або візерунку (“малюнка”) сліду. Деталями сліду розрубу будуть рівчачки і валки (доріжки), залишені, нерівностями леза сокири, в сліді пальця відображаються деталі папілярного узору, в сліді протектора колеса автомашини – приватні ознаки дефекту (викрошеність резини, тріщини).

б) Зовнішня будова об’єкта, в тому числі йогочасткові ознаки (деталі), можуть при деяких ,умовах достатньо точно відображатися на інших об’єктах. Їх повнота і точність залежить від умов слідоутворення, головним яких є фізичні властивості матеріалу об’єкта – слідоутворюючого і сприймаючого, а також механізм взаємодії об’єктів. Чим пластичніше слідосприймаючий об’єкт і дрібніша його структурна будова, тим більш чітким і виразнішим в передачі деталей отримується слід.

в) Відображення в сліді зовнішнього об’єкта є зворотним (негативним), дзеркальним. Так, від випуклого об’єкта (підошва взуття) залишається втиснутий слід в м’якому матеріалі (в піску, мокрому глинистому ґрунті).

Таким чином, сліди-відображення, представляють собою основний об’єкт трасології, виникають при контакті двох об’єктів. Об’єкт, на якому лишається слід, називається слідосприймаючим, а об’єкт, який залишив слід, - слідоутворюючим.

Дільниці поверхні, якими вони торкалися при слідоутворенні, називаються контактними.

При слідовому контактуванні об’єкти піддаються фізичному, хімічному або біологічному впливу. Фізичний вплив може бути механічним і тепловим.

Трасологія вивчає сліди механічного впливу.

В залежності від умов формування сліди класифікуються на слідуючи групи: статичні (точечні) і динамічні (лінійні), об’ємні і поверхневі, локальної і периферичної дії.

Статичними називаються такі сліди, при утворенні яких кожна точка слідоутворюючого об’єкта складає своє адекватне відображення на сприймаючому об’єкті. Утворення сліду проходить в момент зупинки об’єкта, який до цього переміщувався. Таким чином, в момент утворення сліду об’єкти знаходяться в стані відносного покою (статика) (відображення підошви взуття, відображення ломика при віджимі дверей, відбиток пальця з відображенням папілярного узору і т.п.).

Динамічні сліди виникають при зміщенні точок слідоутворюючої площини до площини відтворюючої. При цьому кожна точка відтворюючої поверхні залишає слід в виді лінії (доріжки). Виступаючі частини рельєфу відображаються в виді поглиблень (борозенка), а вигнуті – в виді виступів (валків). До динамічних відносяться сліди різання, розрубу, тертя і т.ін. Такі сліди виникають при дії знарядь і інструментів, сповзному зіткненні транспортних засобів, при інших зіткненнях.

Як статичні, так і динамічні сліди можуть бути об’ємними і поверхневими.

Об’ємні (глибокі) сліди виникають при вдушенні слідоутворюючого об’єкта в більш м’яку слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. В такому сліді відображається не тільки площа, що контактувала, але і бокові поверхні. Тому об’єкт відображається в трьох вимірах, що дозволяє отримати більш повну уяву про його загальні і приватні ознаки, форму, розміри, будову поверхні (слід протектора колеса на вологому піску, вдавлений слід від удару металевим предметом по дерев’яній двері і та. ін.).

Поверхневі (площинні) сліди виникають, коли два об’єкти (утворюючий і сприймаючий) приблизно рівні по твердості або твердість сприймаючої поверхні більше (слід від підошви взуття на дерев’яній покрашеній підлозі, слід від пальця на склі, слід протектора на асфальті і т.ін.).

Цей вид в свою чергу поділяється на сліди-нашарування і відшарування.

Сліди-нашарування виникають за рахунок накладення частинок ,які відокремилися від слідоутворюючогося об’єкта. Вони вступають в контакт з поверхнею, такий об’єкт відображає свої ознаки за рахунок переходу (накладення) частинок речовини на дільницях контакту. Наприклад: слід, залишений зокровавленою рукою, слід від протектора колеса, проїхавшого перед цим по багнюрі.

Сліди-відшарування утворюються за рахунок зняття слідоутворюючим об’єктом частин речовини, яка вкривала сприймаючу поверхню. Наприклад, злочинець торкався рукою свіжефарбованих дверей. В результаті частинки фарби відслоїлись від об’єкта і відкопіювались на руках людини. Відповідно дільницею контакту відобразились ознаки пальців і поверхні долоні.

В залежності від того, де розміщені зміни, розрізняють сліди локальної і периферичної дії.

Локальні сліди утворені самою контактуючою поверхнею. Наприклад, слід взуття (поверхневий або об’ємний), утворений за рахунок змін поверхні ґрунту в межах дії на його підошву. Навколо сліду поверхня залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за рахунок змін за межами контактуючої поверхні. Наприклад, верх взуття злочинця, забруднений будівельним пилом. Під час ходьби по чистій підлозі з взуття (навколо підошви) осипається пил, повторюючи конфігурацію підошви.

По ступеню сприйняття розрізняються сліди: видимі, погано видимі і невидимі.

Основним способом фіксації слідів є їх відображення в протоколі слідчої дії: викладення властивостей і стан поверхні, безпосередньо сприймаючої слід, тому що ці обставини можуть впливати на виявлення слідів і їх збереження. Потім в протоколі відмічають положення слідів на об’єкті, їх взаємоположення (якщо слідів декілька). Після чого вказують ознаки сліду: форма, розміри, деталі.

Сліди людини (антропоскопія)

Трасологічні знання розрізняють такі людські сліди як: сліди рук, рукавиць, сліди ніг, взуття, сліди зубів та інших участків тіла, що не мають папілярних візерунків (губ, вушної раковини і та. ін.), сліди одягу, крові.

Сліди рук використовують найбільш часто і успішно. Поверхня долоні руки (а також підошва стопи) покрита папілярними лініями – лінійними підвищеннями незначної висоти і ширини, що розділяються борозенками. На коротких дільницях папілярні лінії бувають прямими, на значній дільниці вони вигинаються, утворюють складні візерунки різних типів (видів).

Разом з папілярними лініями в слідах виявляються і інші ознаки рельєфу шкіри поверхні долоні. До них відносяться флексорні (плавно зігнуті) лінії, складки, зморшки і пори.

Найбільше значення в криміналістиці приділяється рельєфу, створеному папілярними лініями, в особливості візерункам, розміщеним на подушечках нігтьових фаланг пальців рук. Їх вивченням займається дактилоскопія – розділ трасології.

Криміналістичне значення папілярних візерунків визначається їх найважливішою властивістю: індивідуальністю, відносною стійкістю і відновлюваністю, а також зручністю класифікації. Всі ці властивості визначаються анатомічною будовою шкіри.

Ознаки папілярних візерунків діляться на загальні і приватні (деталі). Найбільш наповнені приватними ознаками візерунки на нігтьових фалангах пальців. По загальним ознакам (типам) ці візерунки ділять на дугові, петльові, завиткові.

Для того, щоб визначити тип узору, вивчають його центральну частину.

В дуговому візерунку лінії, утворюючі малюнок, ідуть від одного краю подушечки пальця до другого. Візерунки цього типу найбільш прості по своїй будові і зустрічаються відносно рідко (біля 5% від загальної кількості). Дуги можуть бути простими і складними. В складних потік папілярних ліній в центрі візерунка бувають вигнуті, наче то утворюючі шатер (шатрові дугові візерунки). Або мають вид початкового, нерозірваного внутрішнього малюнка.

В петльовому візерунку лінії, утворюючі центральну частину малюнка, ідуть від одного бокового краю пальця до центра, потім повертають і повертаються до цього краю. Кінці ліній, звернуті до краю пальця, називаються ніжками (гілками) петлі, а закруглену частину – головкою петлі. Із сторони головки знаходяться потоки ліній, які розходяться, обходять петлю зверху і знизу. Місце розходження потоків називають “дельта”. Завдяки візерунку внутрішньої частини малюнка петлі можуть мати як відносно просту будову, так і більш складну.

До складних петель відносяться половинчаті, замкнуті, вигнуті, паралельні і зустрічні. Складають 65% візерунків.

Третій вид візерунків – завиткові. В завиткових візерунках є дві дельти – зліва і справа від центральної частини візерунка (рідко – три і навіть чотири). Між дельтами знаходиться малюнок у виді концентричного кола, овалів, спіралей, клубкових (близнюкових) петель. Завиткові візерунки також підрозділяються на прості і складні.

Вказані типи візерунків і їх різновидність дозволяє здійснювати першопочаткові розмежування відбитків пальців по їх загальних ознаках. Це повинні вміти і слідчий, і оперативний працівник, щоб не відправляти на експертизу відбитки пальців осіб, які перевіряються і відрізняються по типу від того, який відобразився у виявленому сліді.

Якщо злочинець скористався перчатками (шкіряними, з ін. матеріалу), то виявлені сліди також можуть бути використані для ідентифікації перш за ввсе перчаток, але і в інших випадках і для встановлення деяких групових ознак людини (дослідження поту, яким були пропитані перчатки та ін.).

Сліди ніг дозволяють визначити ряд важливих обставин, що використовуються для розшуку і виявлення злочинця. По ним можна судити про людину (її зріст, окремі ознаки ходи), про ознаки взуття, про обставини дій (направлення і темп руху), використовувати сліди для ідентифікації людини або її взуття.

Розрізняють сліди босих ніг, взуття, ніг, одягнутих в чулки (носки). При цьому використовуються статичні сліди. Інколи необхідно встановити, чи носила дана особа взуття. В цьому випадку досліджується статичний відбиток босої ноги (одітої в носок) на стельці взуття, який виникає від довгого носіння.

Динамічні сліди взуття рідко служать об’єктом дослідження – в особливих випадках, коли наносились удари по перешкоді (тілу), або мало місце пересування людини, тягнучого ноги по підлозі, або сліди повзання. Сліди ніг можуть бути як об’ємні, так і поверхневі. Поверхневі добре видно, якщо вони залишені забрудненою або викрашеною підошвою. При їх відшуканні треба мати на увазі, що вони можуть бути залишені не тільки на підлозі і її покриттях (килимі, розкидані папери, речі), але і на інших предметах (крісла, столи, дивани і ящики). На дільницях виявлених слідів шукають залишки ґрунту та інших частинок, що залишилися від взуття

Якщо сліди залишені босою ногою, то виявлення і фіксація їх здійснюється тими ж прийомами, що і сліди рук. В них виявляються: розмір ступні (довжина ступні в цілому, ширина плюсни, п’ятка, мостової частини), довжина і ширина кожного пальця, загальна форма ступні (форма сліду залежить від підйому ступні, яка буває високою, середньою, плоскою), загальна будова папілярних візерунків, наявність флекторних (згинаючихся) складок.

Анатомічними дослідженнями встановлено, що розмір стопи дорівнює 15,8% зросту чоловіка і 15,5% зросту жінки. Тому, якщо на місці пригоди виявлений слід босої ноги, то величину довжини сліду достатньо помножити на 100 і поділити на 15,8 або 15,5.

Доріжка слідів дозволяє встановити по ним: чоловіком чи жінкою вони залишені. Середня довжина крока чоловіка 75-78 см, жінки на 10 см менше (це звичайно умовно). По доріжці слідів встановлюють хромоту, використання костилів, палок, факт пересування у темноті і інші обставини. Всі ці відомості використовуються для пошуку злочинця.

Сліди зубів можуть бути залишені злочинцем на предметах харчування (сиру, шоколаді, фруктах та ін.) і на інших предметах (металева пробка від пляшки, свинцева пломба та ін.), а також на тілі людини (злочинця, жертви). По слідам зубів встановлюють, при яких умовах вони відобразились, та ідентифікують людину. По механізму утворення розрізняють сліди надкусу і відкусу. При надкусі проходить неповне змикання зубів і на протилежних поверхнях об’єкта утворюються сліди, які відображають жувальну поверхню верхніх і нижніх зубів, а також деяку частину їх бокової поверхні.

При відкусі зуби змикаються повністю, відокремлюючи відкушену частину. На об’єкті від якого проведений відкус, залишаються сліди у виді жолобків, що повторюють конфігурацію зовнішнього краю зубів. На відкушеній частині відображаються сліди від внутрішньої поверхні зубів у виді випуклих дугових полосок.

Найбільш інформативним слідом надкусу, як правило об’ємним, можна судити про слідуючі загальні і приватні ознаки зубного апарата: формі і розміру дуги зубного ряду, відстань між зубами, кількості зубів в ряді, їх формі (жуючої і ріжочої поверхні), наявності протезів (коронки, пломби і та. ін.). Вказані приватні ознаки в сукупності з функціональними (форма прикусу) дозволяє ототожнювати особу, яка залишила слід.

Сліди нігтів як об’єкти криміналістичного вивчення зустрічаються частіше всього на тілі потерпілого або злочинця. При їх огляді і дослідженні необхідно враховувати, що нігті не мають достатньо виражених приватних ознак. Разом з тим по наявності, місцю розташування слідів нігтів, їх числу і ступеню вираженості можливо судити про деякі обставини: про факт самооборони, про спосіб спричинення пошкоджень, факт удушення та ін. Сліді нігтів фотографують і описують в протоколі: місце знаходження, кількість, форма, розміри.

Інші сліди тіла людини. До них відносяться сліди губ, лоба та інші дільниці шкіри, які не мають папілярних ліній.

Сліди одягу (дільниці відкритого тіла) можуть бути виявлені на лакофарбованому покритті транспортного засобу (при наїзді на пішохода), на рихлій землі (в місці боротьби злочинця і жертви) і на інших об’єктах місця пригоди. В слідах одягу можуть відображатися тип і малюнок переплетення ниток, інші загальні ознаки тканини, шви одежі.

Сліди крові являють собою сліди-речовини, але в цьому випадку мова йде про криміналістичне значення одержаних слідів, а не їх біологічної властивості, що відносяться до судової медицини. Форма слідів залежить від умов їх виникнення. Розрізняють сліди крові: в формі бризг, капель, потоків, помарок. У своїй сукупності сліди крові дозволяють встановити картину значної частини злочинної події: де і які пошкодження були нанесені, чи мала місце боротьба чи самооборона, чи можуть бути сліди крові на одежі і тілі злочинця, куди рухався потерпілий чи переносили труп, в якій позі (положенні) знаходилось тіло потерпілого в момент поранення і в послідуючому та ін.

Читайте також:

1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
2. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
8. Атлетичний конгрес 1894 року та його значення.
9. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
10. Банківський кредит та його класифікація.
11. Банківські ресурси, їх види та класифікація
12. Білковий обмін: загальні відомості

Переглядів: 1476