Права людини і Статут ООН

Міжнародна співпраця у області прав людини стала складатися в період другої світової війни в рамках держав антигітлерівський коаліції як реакція на грубе порушення прав людини нацистською Німеччиною. У прийнятому в 1945 р. Статуті ООН вперше в історії був зафіксований обов'язок співпраці у сфері прав людини на багатосторонній договірній основі. Цей документ містить також загальні положення, які направлені на співпрацю держав у сфері захисту прав людини. Важливе місце серед них займають цілі даної співпраці, визначені в преамбулі Статуту ООН.

Країни-Члени ООН ставлять за мету:

1) позбавити прийдешні покоління від лиха війни, що двічі протягом життя одного покоління принесла людству невимовне горе;

2) знов затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправ'я чоловіків і жінок і в рівність великих і малих націй;

3) сприяти соціальному прогресу і поліпшенню умов життя при більшій свободі;

4) використовувати міжнародний апарат для сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів.

Одна з головних цілей ООН — здійснення міжнародної співпраці "в дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні і розвитку пошани до прав без відмінності раси, статі, мови і релігії" (п. 3 ст. 1). Це положення як юридичний обов'язок держав підтверджується і в ст. 55 Статуту ООН, яка виходить з того, що з метою створення умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між державами, ООН "сприяє загальній пошані і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, без виключення рас, статей, мов і релігій".

У Статуті ООН є і положення з сфери прав людини, що мають значення конкретного принципу. Йдеться про можливість участі в органах ООН як осіб чоловічої, так і жіночої статі без якої-небудь дискримінації: "ООН не встановлює ніяких обмежень відносно права чоловіків і жінок брати участь в будь-якій якості і на рівних умовах в її головних і допоміжних органах" (ст, 8).

Положення Статуту ООН у сфері прав людини склали міжнародно-правову базу для розвитку системи норм в цій сфері, їх універсалізації, міжнародної співпраці з цих питань надалі. Цю співпрацю можна визначити як багатосторонню міжнародну співпрацю з прав людини. Вона охоплює наступні напрями: 1) створення рекомендацій з приводу конкретних прав людини і основних свобод, які підлягають пошані і дотриманню всіма державами; 2) укладення міжнародних договорів про права людини, відповідно до яких держави стають юридично зобов'язаними визнати, надати і забезпечити зафіксовані договором права і свободи; 3) розробку норм по людському вимірюванню в рамках ОБСЄ; 4) створення міжнародних механізмів, що забезпечують виконання узятих державами зобов'язань; 5) реалізацію державами-учасниками договорів про права людини заходів внутрідержавного характеру по виконанню узятих зобов'язань; 6) міжнародно-правове регулювання і забезпечення колективних прав народів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Права людини в історичному аспекті.	\|	Загальна декларація прав людини 1948 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.