Застосування права гранту .

Дотримання права крові передбачає, що громадянство дитини визначається громадянством її батьків (чи, принаймні, одного з них) незалежно від місця її народження. Держави, які дотримуються подібної практики надання громадянства, можна поділити на дві групи: а) ті, що сповідують цей принцип у "чистому" вигляді, тобто не допускають його поєднання з іншими способами набуття громадянства (окремі арабські держави, Афганістан); б) держави, законодавство яких закріплює право крові, але в окремих випадках допускає можливість застосування права ґрунту (наприклад, коли дитина народилася на території держави від невідомих батьків, коли батьки — апатриди, коли є письмове прохання на те батьків і т. п.). Набуття громадянства в такий спосіб передбачене законодавством України, Росії, багатьох інших країн Європи, а також ряду азійських держав. Окремі держави (Велика Британія, Франція, США, Індія та ін.) у своєму законодавстві закріплюють правомірність застосування обох принципів, і жодний з них не і; винятковим для національної практики.

Деякі держави (в основному латиноамериканського регіону) перевагу віддають застосуванню права ґрунту, за яким громадянства набуває кожний, хто народився на території цієї держави, незалежно від громадянств батьків. Певне пом'якшення в застосування цього принципу латиноамериканськими державами внесла Американська конвенція з прав людини 1969 р., п. 2 ст. 20 якої закріпив таку норму: "Кожна особа має право на громадянство держави, на території якої вона народилася, якщо вона не має права якого-небудь іншого громадянства".

Доктрина міжнародного права розглядає поняття " натуралізація" як натуралізацію в загальному порядку, так і виняткові способи набуття громадянства. Повноваження надавати громадянство шляхом натуралізації в різних державах належать різним органам: в Україні це право Президента України (п. 26 ст. 106 Конституції України), аналогічне право належить Президентові Росії; у Великій Британії рішення ухвалює міністерство закордонних справ, у США — Верховний суд, у деяких країнах це повноваження міністерства юстиції чи міністерства внутрішніх справ і т. п. У дуже рідких випадках натуралізацію здійснюють місцеві органи влади чи судові органи.

Порядок набуття громадянства визначається національним законодавством. Для цього потрібна не лише заява особи, а й наявність передбачених національним законодавством умов. Держави вправі вільно визначати критерії набуття свого громадянства. Міжнародне право при цьому забороняє лише дискримінаційні критерії: за ознаками раси, статі, мови, релігії чи окремі світоглядні (філософські, політичні) критерії. В цілому серед численних національних критеріїв можна виділити такі головні:

- термін проживання в країні (різні країни встановлюють різний ценз осілості: Росія, Франція, США — 5 років, Велика Британія, Норвегія — 7 років, багато держав — 10 і більше років (для окремих категорій населення: біженців, переселенців та ін. цей термін часто скорочується);

- знання мови,

- досягнення певного віку (як правило, умови не виходять за межі досягнення повноліття — 18—21 рік).

- повага конституційного ладу і державного устрою є умовою набуття громадянства в більшості держав світу.

Згідно з законодавством України критеріями набуття громадянства є:

1. визнання і дотримання Конституції і законів України,

2. відсутність іншого громадянства,

3. проживання в Україні протягом 5 років (безперервне, а не в сукупності),

4. знання української мови, достатнє для спілкування,

5. наявність законних джерел існування.

Держави також законодавчо визначають підстави відмови в наданні громадянства. Україна слідом за загальноприйнятою практикою відмовляє в громадянстві України:

· особам, які вчинили злочин проти людства, людяності й миру, здійснювали геноцид чи вчинили тяжкий злочин проти держави і особи;

· засудженим до позбавлення волі до зняття судимості;

· тим, хто перебуває під слідством, уникає покарання за злочин, у тому числі вчинений на території іншої держави;

· особам, які перебувають на службі в органах іноземної держави: військових, безпеки, правоохоронних, юстиції чи інших органах державної влади.

Особливий порядок натуралізації передбачено для випадків шлюбу з іноземцем чи іноземкою. До прийняття Конвенції про громадянство заміжньої жінки у практиці багатьох держав діяло неписане правило: "дружина набуває громадянства чоловіка". А в СРСР це правило було доповнене наслідком: громадянка СРСР, яка брала шлюб з іноземцем і виїжджала з ним за кордон, втрачала радянське громадянство. Після прийняття вказаної Конвенції держави, незалежно від їхньої участі в ній, потроху почали змінювати своє ставлення до громадянства жінок, що взяли шлюб з іноземцем. Більшість держав сьогодні виступають за рівноправність чоловіка і жінки, а тому вважають, що вступ жінки в шлюб з іноземцем не впливає на її громадянство. Для тих, хто бере шлюб з іноземцем чи іноземкою, як правило, передбачений спрощений порядок набуття громадянства.

До спрощеного порядку те відносять набуття громадянства через усиновлення. Проте звідси не випливає, що така натуралізація є законодавчо полегшеною чи не вимагає певного часу. Як правило, держави досить детально регламентують набуття громадянства через усиновлення. При цьому необхідно дотримуватися національних законів держав, до яких належать усиновитель і той, кого всиновлюють. За кодексом Бустаманте (1928 р.), "здатність всиновлювати і бути усиновленим, умови та обмеження усиновлення визначаються за законами держав кожного з зацікавлених" (ст. 73). Отже, у випадку розбіжностей у національних законах усиновлення може бути далеко не спрощеним чи зовсім не відбутися, викликати спір про громадянство. По досягненні певного віку тим, кого всиновлюють, держави вважають за необхідне мати його згоду на набуття громадянства таким шляхом. У разі натуралізації батьків на неповнолітніх дітей натуралізація поширюється автоматично.

На випадок територіальних змін може застосовуватися правило набуття громадянства через трансфер чи оптацію. Трансфер — це перехід громадянина з одного громадянства в інше при переданні території, на якій він проживає, від однієї держави до іншої. Деякі фахівці міжнародного права (Г. М. Мєлков, К. А. Бекяшев та ін.) відносять трансфер до автоматичної натуралізації. Але автоматичним не можна назвати навіть трансфер при об'єднанні НДР і ФРН. Автоматичний трансфер характерний лише для практики колоніальних країн. Йому передувало міжнародне договірне вирішення питань, пов'язаних з громадянством.

Коли в певної групи населення виникають заперечення щодо трансферу, питання громадянства можуть вирішуватися оптацією,тобто через добровільний вибір громадянства. Таким шляхом обирало своє громадянство населення Закарпатської України в 1945 р., деяких островів Італії, які передавалися Греції та Югославії в 1947 р., та ін. Оптація може бути засобом як набуття громадянства (при переданні території або при вступі в шлюб), так і відмови від певного громадянства (наприклад, у випадку подвійного громадянства).

Особливим засобом набуття громадянства виступає, реінтеграція,тобто відновлення втраченого раніше з певних причин громадянства. Такий спрощений засіб набуття громадянства може стосуватися громадян, що емігрували з певної країни, а згодом повернулися; тих, що взяли шлюб з іноземцями і набули громадянства останніх; хто служив в іноземній армії, тож за національними законами втратив громадянство, тощо.

Засобом набуття громадянства є також ушанування громадянством, тобто надання прав громадянина певної країни іноземцю з ініціативи уповноваженого на те державного органу за особливі заслуги перед цією державою чи світовою спільнотою. Так, французький Конвент присвоїв спеціальними декретами французьке громадянство Дж. Вашингтону, У. Пену, І. Бентаму, Т. Костюшко. Ф. Шіллеру та ін. Громадянством інших країн вшановувалися космонавти СРСР після завершення космічних польотів з космонавтами цих країн. На сьогодні законодавство багатьох країн (України також) передбачає можливість ушанування громадянством. Коли це лише почесний акт, то зазвичай згоди того, кого вшановують, не потрібно. Якщо наділення громадянством матиме певні правові наслідки, наприклад утрату попереднього громадянства, то на це потрібна згода наділеного таким чином громадянством. Згода може бути висловлена заздалегідь чи після проголошення відповідного акта.

По-різному вирішує національне законодавство питання втрати громадянства. Міжнародне право забороняє лише свавільне позбавлення громадянства. Втрата громадянства можлива: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Інколи виокремлюють автоматичну втрату, спричинену натуралізацією за рубежем (особливо характерна для практики США, але часто до неї вдаються й інші держави). Проте сучасне міжнародне право піддає перевагу міжнародному договірному вирішенню таких питань. Раніше окремим засобом вважалася втрата громадянства у зв'язку зі смертю, але це скоріше припинення громадянства.

Вихід із громадянства — це втрата громадянства за власним бажанням на підставі рішення уповноважених органів держави. Позбавлення громадянства на підміну від виходу з громадянства здійснюється з ініціативи уповноважених державних органів. Як правило, це форма покарання (наприклад, за подання свідомо брехливих відомостей чи фальшивих документів при набутті громадянства), і зазвичай вона зводиться до правомірного скасування рішення про прийом у громадянство.

Законодавство України передбачає вихід із громадянства за власним бажанням, втрату громадянства через набуття громадянства іншої держави чи у зв'язку з переходом громадянина України на службу в державні органи іншої держави без відповідної згоди на те з боку уповноважених органів України. Передбачене законодавством України також скасування рішення про прийом у громадянство у зв'язку з поданням свідомо брехливих відомостей чи фальшивих документів. До втрати громадянства України може призвести очевидне небажання громадянина України стати на консульський облік під час тривалого перебування за кордоном (понад 7 років). Проте тут підставу для втрати громадянства скоріше становить набуття іншого громадянства, бо конституційна норма "Громадянин України не може бути позбавлений громадянства...' (ст. 25, ч. І) перекриває будь-які можливості свавільних дій відповідних державних органів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні способи набуття громадянства	\|	Подвійне громадянство: поняття, переваги, проблеми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.