• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, підстави та функції господарсько-правової відповідальності

ПЛАН

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

ТЕМА 11

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра господарсько-правових дисциплін

ЛЬВІВ 2013

1. Поняття, підстави та функції господарсько – правової відповідальності

2. Види господарсько – правової відповідальності

3. Класифікація господарсько – правових санкцій

1. . Закон України „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14.10.1994 р. №208/94-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1994, №46, ст.411.

2. 9. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. №2210-III. Офіційний вісник України, 2001, №7, ст.260.

3. 10. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. №236/96-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1996, №36, ст.111.

4. 11. Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. №543/96. Відомості Верховної Ради України, 1997, №5, ст.28.

5. 12. Закон України „Про електроенергетику” від 16.10.1997 р. №575/97. Відомості Верховної Ради України, 1998, №1, ст.1.

6. 13. Закон України „Про безпечність та якість харчових продуктів” від 23.12.1997 р. №771/97. Офіційний вісник України, 1998, №3, ст.75.

7. 14. Закон України „Про метрологію та метрологічну діяльність“ від 11.02.1998 р. №113/98-ВР. Офіційний вісник України, 1998, №9, ст.324.

8. 15. Закон України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990 р. №507-XII. Відомості Верховної Ради УРСР, 1990, №52, ст.650.

9. 16. Закон України „Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” від 20.05.1999 р. №686-XIV. Відомості Верховної Ради України, 1999, №29, ст.240.

10. 17. Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. №3477-IV. Офіційний вісник України, 2006, №12,

11. 30. Положення про порядок поділу підприємств і об’єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 р. N 43/79/5.

12. 31 Роз’яснення ВАСУ №02-05/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди”.

13. 32. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 31.01.2007р. у справі №К-7348/06 „Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення”.

14. 33. Лист Вищого господарського суду України „Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товаров і послуг (торговельну марку)” від 17.04.2006р. №01-8/847.

При розгляді питання господарсько – правової відповідальності необхідно знати, що відсутність правопорушень у господарських правовідносинах – це ідеальний, а не реальний стан економічного життя. Вони мають здебільшого деструктивний вплив як на економіку в цілому, так і на майновий стан господарюючих субєктів. Тому одним з найбільш ефективних засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення, яка називається господарсько – правовою відповідальністю. Така відповідальність у випадку господарського правопорушення базується на загальнотеоретичних засадах і означає обов’язок суб’єкта господарювання відповідати за допущенні ним правопорушення протерпівати обтяжливі для нього наслідки.

Інакше кажучи, господарська відповідальність – це зафіксована в нормативних актах або передбачена договором міра примусу, і негативні (обтяжливі наслідки), які застосовуються до учасника господарських правовідносин, який вчинив правопорушення чи не виконав умов господарського договору.

Вона виражається в економічних за змістом і юридичних за формою заходах впливу на учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення. Особливостями господарської відповідальності є :

­ сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові, господарсько-організаційні, публічні, внутрішньогосподарські);

­ вона є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в порушенні закону (діяльність з порушенням ліцензійних умов);

­ вона полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання (санкції за правопорушення спрямовані на його майно);

­ передбачається в законі або договорі;

­ забезпечується державним примусом судовому або претензійно-позовному порядку (ст.222-223 ГК);

­ може примінятисябезпосередньо кредитором шляхом застосування оперативно-господарських санкцій (ст.235-237 ГК), спеціально-уповноваженими органами (ст.238 ГК).

Основними підставами господарсько – правової відповідальності.

Правова, що єсукупністю норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин.

Такими субєкатми, відповідно до ст.55 ГК, визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків) мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Юридико-фактична. Це протиправна дія або бездіяльність особи — господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, визначених в теорії права які в господарських правопорушеннях називаються умовами господарсько-правової відповідальності, а саме:

­ факт господарського порушення тобто порушення норми у сфері господарювання норм господарського законодавства, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора); до складу господарського правопорушення, за аналогією будь – яких інших правопорушень входять: об’єктивна сторона (невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання); об’єкт (державний або інших учасників в господарських відносин інтерес); суб’єкт (суб’єкт господарських правовідносин – сторона зобов’язання, що порушив його умови); суб’єктивна сторона відношення конкретної посадової особи, органу управління суб’єкта господарювання до можливих наслдків про правопорушння;

­ протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;

­ причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;

­ вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого. Вина у господарській практиці — це настання двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого. Формою вини може бути: умисел або; необережність правопорушника.

Сукупність цих чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Слід також зазначити, що для застосування майновоївідповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

Основними ознаками господарсько – правової відповідальності є:

­ майновий та організаційний характер відповідальності;

­ така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретно­му факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, у загальному результаті госпо­дарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування);

­ вона полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб'єкта господарювання, а на його майнову базу (безпосередньо чи в кінцевому рахунку);

­ передбачається юридично — в законі та/або договорі;

­ забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань неустойки) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежної якості неналежного асортименту);

­ застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), так і безвідносно від її наявності (господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції тощо);

­ можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, повернення завдатку тощо).

Господарсько - правова відповідальність, відповідно до ч.3 ГК, базується на принципах, згідно з якими:

­ потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

­ передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

­ сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

­ у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції презумції вини.

Тобто «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання» (ч.2 ст.614 ЦК). Відповідно до ч.2 ст.218 ГК, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, відповідно до ч.4 ст.219 ГК, сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської діяльності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Визначення непереробної сили передбачено у п.1 ч.1 ст.263 ЦК, як надзвичайна або невідтворна за даних умов подія.

Такі обставини у практиці укладання господарських договорів означаються терміном «форс – мажорні обставини». В принципі цей термін відображають їх зміст, але не передбачений законодавством і вживається як іноземне поняття (англійсько – французьке слово: force – сила, французьке majer – найбільший). До загального принципу визнання не переробної сили можна віднести об’єктивний і абсолютний характер обставин як дію факторів, що стали перешкодою виконання зобов’язань, тобто вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не скрутною лише для боржника. До нездоланної сили в законодавстві і договірній практиці відносять стихійні лиха (землетруси, повені) чи інші обставини, що неможливо передбачити чи запобігти (або можливо передбачити, але неможливо запобігти) при сучасному рівні людського знання і можливостей. В усіх цивільно – правових системах нездоланна сила є обставиною, що звільняє від відповідальності. До юридичного форс-мажору також відносяться рішення вищих державних органів (заборона імпорту чи експорту, валютні обмеження й ін.), страйки, війни, революції і т.п. Не визнаються форс - мажорними обставини, що по суті с комерційним ризиком, наприклад, труднощі у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою ринку, зміна цін і т.п. Поняття юридичного форс-мажору не має чіткого юридичного визначення. Тому, як правило, контрагенти установлюють випадки непередбачених обставин і їхні правові наслідки в договірному порядку.

За сукупністю дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування, визначаються функції господарсько – правової відповідальності. Види та їх зміст в теорії господарського права визначаються по-різному. Узагальнивши їх, є підстави виділити шість основних функцій.

1.Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопо­рушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Така функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілого суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до припнення протиправної поведінки. Виконання господарських зобов'язань господарюючими суб’єктами сприятиме реальному задоволенню суспільних потреб у продукції, роботах, послуг.

2.Компенсаційна функція. Полягає у відновленні порушеного господарського правопорядку й у відшкодуванні правопорушником майнових ї грошових збитків потерпілій стороні, у поновленні її майнової бази шляхом стягнення на її користь сум компенсаційних майнових санкцій.

3.Штрафна функція. Як така, вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

4.Функція попередження правопорушень. Суть її полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб, господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли відмічається матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) — це так звані невиробничу витрати, які відносяться на прибуток господарюючих суб’єктів і від’ємна впливають на формування різних фондів заохочення їх працівників.

5.Сигналізаційна функція. Проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта — сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.

6.Інформаційна функція. Факт пред'явлення пре­тензії, позову, стягнення збитків чи неустойки — це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Водночас це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку у власній діяльності. це також інформація для партнерів, контрагентів господарюючого суб’єкта для вирішення питання про доцільність провадження з ним своїх відносин.

3а невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.

Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережністю сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, відповідно до ст.222 ГК, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Вона підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено іншими законодавчими актами. Уразі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.

Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.

В ГК окремо передбачені особливості відповідальності за прострочення боржника і прострочення кредитора. Так, боржник, який прострочив виконання господарського зобов’язання, відповідно до ст. 220 ГК відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор, відповідно ст.221 ГК, вважається таким що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК, якщо інші строки не встановлено ГК.

Зокрема, за ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК); про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК), наприклад щодо частки у статутному капіталі.

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Строки застосування адміністративно – господарських санкцій до суб’єктів господарювання встановлюються ст.250 ГК. Вони, зокрема, можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.

Читайте також:

1. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
2. Адміністративна відповідальність та строки адміністративної відповідальності
3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
8. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
9. Американська модель соціальної відповідальності
10. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
11. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
12. Аналіз відхилень – основний інструмент оцінки діяльності центрів відповідальності

Переглядів: 1254