Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Конституційна регламентація прав і свобод людини та громадянина в зарубіжних країнах.

План.

Тема: “Конституційний статус людини і громадянина в зарубіжних країнах”.

 

 


Конституційна регламентація прав і свобод людини та громадянина в зарубіжних країнах.  
Громадянство в зарубіжних країнах.  
класифікація основних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.  
Конституційні обов’язки люни в зарубіжних країнах.  
Гарантії конституційних прав і свобод особи в зарубіжних країнах.  
  Висновки  
  Використана література  

 


Права людини в цивілізованому суспільстві дуже різноманітні і неоднорідні. Людина, її життя, свобода, честь і гідність, особиста недоторканість є найвищою цінністю. Звідси – визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина – головний обов’язок правової держави.

Права свободи і обов’язки людини та громадянина – це предмет регулювання, практично, всіх галузей права. Однак, особливе значення в закріпленні юридичного статусу мають норми конституційного права, які встановлюють основи правового становища людини і громадянина.

Поняття “людина” і “громадянин” присутні, майже, у всіх Конституціях зарубіжних країн. Під правовим статусом людини і громадянина розуміють сукупність юридичних норм, які закріплюють:

1) принципи правового становища особистості;

2) відносини громадянства;

3) основні права, свободи і обов’язки громадян;

4) основи правового статусу іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.

Правовий статус людини і громадянина надає кожній особі доступ до користування суспільними благами, створює можливість самовираження, реалізації власних здібностей, творчої участі в розвитку економіки, управлінні справами суспільства і держави тощо.

Становлення і розвиток прав людини і громадянина нерозривно пов’язані із генезисом і еволюцією змісту самого принципу формальної (правової) рівності у різні епохи і у різних суспільствах. Ідея формальної рівності людей здобула своє практичне вираження в правових актах які можна розмежувати так.

І. Англійські: 1) Велика хартія Вольностей (1215 р.);

2) Петиція про права (1628 р.);

3) Хабеас Корпус Акт (1679 р.);

4) Декларація прав (1688 р.);

5) Біль про права (1689 р.).

ІІ. Американські: 1) Декларація незалежності США (1776 р.);

2) Конституція США (1787 р.);

3) Біль про права (1789-1791 рр.).

ІІІ. Французькі: 1) Декларація прав людини і громадянина (1789 р.).

2) Преамбула до Конституції 1946 р.

ІV. Всезагальна декларація прав людини (1948 р.) тощо.

Саме декларація прав людини і громадянина 1789 р. зазначає різницю між правами людини і правами громадянина, а Конституція Франції 1791 р. точно окреслила владу законодавця; провела розмежування між правами і свободами людини та громадянина, а також виділила повноваження держави щодо регулювання правового становища індивіда. Із аналізу певних норм випливає, що права людини є похідними природного права (права і свободи, якими кожна людина наділена від народження і які є первинними по відношенню до звичаєвого права, і повинні гарантуватися ним), а права громадянина є похідними звичаєвого права, хоча і ті, і інші мають невід’ємний характер.

Права людини є первинними, вони притаманні всім людям від народження, незалежно від того є вони громадянами держави, в якій живуть, чи ні.

Права громадянина – це ті права, які закріплюються за особою лише в силу її приналежності до держави (громадянства).

Таким чином кожен громадянин тієї чи іншої держави наділений всім комплексом прав, які відносяться як до загальновизнаних прав людини, так і до всіх прав громадянина, які визнані даною державою, а не громадянин – лише першою частиною цього комплексу. Така градація допускається міжнародними спільнотами з огляду на правомірне бажання кожної держави надати весь комплекс прав лише особам, які тісно зв’язані із долею країни і які несуть конституційні обов’язки в повному обсязі.

Варто зазначити, що статус прав людини охороняється кожною державою в силу норм її конституційного і міжнародного права. А, тому конституції різних країн про права людини зазначають такими словами: “кожний має право”, “ніхто не може бути позбавлений ...”, “всі”, “жодна людина”, “гарантується право” тощо.

Щодо зазначення статусу громадян, то в деяких країнах використовуються терміни: “громадяни мають право”, “громадянин може” або “всі німці”, “жоден іспанець”. Слід відмітити, що в західних країнах термін “нація” означає не етнічну , а політично-державну суть, людський субстрат держави.

От, наприклад, у Конституції Іспанії 1978 р. права людини закріпленні так:

ст. 16 ч. 2 – “ніхто не зобов’язаний заявляти про свою ідеологію, релігію або своє віросповідання”.

ст. 19, цієї ж Конституції, зазначаючи права громадянина, вживає слово “іспанці”, а саме: “... іспанці мають право вільно обирати собі місце проживання і пересуватися національною територією”.1 (с. 49)

Іноді, окремі Конституції мають свій особливий характер зазначення прав громадян. Конституція Японії 1946 р. права громадян формулює як права народу (ст. 15 ч. 1): “... народ має право вибирати публічних посадових осіб, звільняти їх з посади”.2 (с. 444)

Отож, відносно до термінологічного викладу розмежовують правовий статус, тобто об’єм прав і обов’язків людини і громадянина. Таку закономірність можна прослідкувати аналізуючи норми Конституцій різних країн, які мають свої особливості, зумовлені національними традиціями в розвитку політико-правової теорії і практики. Переважна більшість Конституцій містить спеціальні розділи, в яких фіксуються права і свободи людини і громадянина, деякі Конституції мають свої особливості, зумовлені певними соціальними явищами та історичними умовами.

Так, наприклад, у Конституції США 1787 р. правовий статус особи закріплений поправками, зокрема, це перші 10 поправок або Біль про права 1791 р.

На увагу заслуговують численні судові прецеденти з відповідних питань, створені верховним судом, які, по-суті, удосконалюють регламентацію правового статусу людини і громадянина у США. Особливими, на мою думку, є і те, що в більшості штатів діють власні білі про права або відповідні розділи конституцій, які у 60-80 роки ХХ ст. були поновленні поправками.

Щодо правового закріплення і розмежування прав і свобод людини та громадянина, то Конституція США, в основному передбачає права громадян, наприклад, ст. IV. Розділ 2 “Громадяни кожного штату мають право на всі привілеї та вільності громадян усіх штатів ...”.3 (с.203-204)

Поправка ХІХ (1920) Розділ І “Право громадян США на участь у виборах не повинне заперечуватись чи обмежовуватися з огляду на їх стать як Сполученими Штатами, так і окремими штатами”.4 (с.203-204) Та ряд інших норм, які регламентують правове становище громадян США. І лише декілька норм федеральної Конституції 1787 р. зазначають права особи (людини), а саме: “... ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканістю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового порядку...” ( Поправка V)5 (с.203-204) тощо.

Дещо інший підхід до регламентації правового статусу людини громадянина у Великобританії, оскільки тут не має статусу акта конституційної значущості, в якому були б закріплені відповідні норми. Як нам вже відомо, в даній країні існує такий різновид Конституцій, як неписана конституція, тому окремі законодавчі акти відповідного змісту здебільшого застаріли і не створюють цілісної картини, а суди, які формулюють права і свободи, в ході судового розгляду приймають рішення (судові прецеденти), що обмежують дії особи. Поза цими обмеженнями і перебуває сфера реалізації прав і свобод.

Не повністю погоджуються з такими твердженнями проректор Букенгемського університету (Велика Британія) Е. Олкок, який у своїй доповіді на Міжнародній конференції з проблем конституціоналізму та конституційної юстиції, що відбулась наприкінці жовтня 2000 р. в Одеській національній юридичній академії, зазначив: “Часто можна почути, що Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії має неписану Конституцію. Але технічно це невірно. Конституція Великої Британії та Північної Ірландії розкидана по багатьох документах. Мається на увазі, що в Об’єднаному королівстві немає єдиного спеціального документа, що не підлягає змінам, котрий може йменуватися Конституцією.”6 (с.26)

Загалом правове регулювання громадянства у Великобританії має свої особливості. Це історично зумовлено місцем прецедентного права в правовій системі країни і статусом великої колоніальної держави, після розпаду якої утворилась співдружність. До середини ХХ ст. в основу регулювання питань громадянства була закладена доктрина загального права про вірнопідданство (Common Law doctrine of allegiance). З 1914 р. до 1943 р. було прийнято ряд законів, які регулюють питання громадянства і на основі яких в 1948 р. був прийнятий Закон про громадянство (British Nationality Act, 1948), який чинний і сьогодні, після прийняття в 1981 р. нового Закону про громадянство (British Nationality Act, 1981). Слід підкреслити, що Британський Парламент дещо із запізненням у 1998 р. інкорпорував Європейську Конвенцію про права людини в британське законодавство шляхом прийняття Закону про права людини.

Варто також зазначити, що у британській конституції відсутній виклад основних прав людини в тому розумінні, яке притаманне цьому поняттю в країнах з писаною Конституцією. Інститут прав і свобод може бути змінений в такому порядку, що і будь-яка інша частина основного закону.

Британське розуміння прав людини має дві основні характеристики:

1) юридичні права індивіда – це залишок його свобод після того, як вони були формалізовані законом і правозастосувальною практикою;

2) головним в інституті прав людини є не формальне закріплення їх переліку в законі, а ефективні судові та позасудові засоби їх захисту.

Для англійців права і свободи – це перш за все індивідуальні права, які обмежені державою в силу суспільного договору і витікають із принципу: кожний може робити те, що не заборонене правовими нормами.

Відповідно до існуючого законодавства виділяють такі категорії громадянства:

І. Громадяни Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії (British).

ІІ. Громадяни британських залежних територій (British Dependent Territories).

ІІІ. Громадяни британських заморських територій (British Overseas).

Спеціальний статус передбачається для:

1) осіб під британським захистом (British protected persons);

2) осіб, які проживали в 3-х країнах і мали британське громадянство за законом 1948 р., але втратили його в зв’язку з прийняттям законів про громадянство в країні їх постійного проживання (Шрі-Ланка, Індія, Пакистан).

Особливим у юрисдикційній практиці Франції є те, що Конституція V Республіки (4 жовтня 1958 р.) немає спеціального розділу, присвяченого правовому становищу особистості. В ній зазначені лише рівність перед законом (ст. 1), свобода освіти політичних партій (ст. 4), свобода особистості (ст. 66). Але, законотворці не залишили поза увагою більшість прав і свобод людини та громадянина, які знайшли своє відображення у Декларації 1789 р. і Преамбулі Конституції 1946 р.

Вивчаючи питання правової регламентації прав і свобод, не можна залишити поза увагою Декларацію прав людини і громадянина (26 серпня 1789 р.). Це видатний правовий акт, який вплинув на конституційно-правовий розвиток, як у Франції, та і в багатьох інших державах світу. Даний документ містить лише 17 статей в яких закріплене вчення про природні і невідчужувані права, що належить людині в силу самого її існування (свобода, власність, безпека, право на опір гнобленню). Наприклад, в ст. 1 зазначено, що всі люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. А, загалом, Декларація 1789 р., спираючись на доктрину природних прав і свобод людини, закріплює необхідність публічної влади як гаранта цих прав, належність влади народу, визнання за законом вираження вищої народної волі і забезпечення за допомогою рівного для всіх закону свободи і можливих меж її обмеження. Автори Декларації не лише проголошують ті чи інші принципи або свободи, вони одночасно вказують на необхідність їх реального здійснення і на ті гарантії, які покликані забезпечити захист людини, суспільства від свавілля влади. Тут доречно навести приклад ст. 16, де зазначено, що будь-яке суспільство, яке не забезпечує гарантії прав і не здійснює поділ влади, практично, не володіє конституцією, тобто, не має конституційного ладу.

Другим досить важливим документом, який має велике значення у встановленні прав людини є Преамбула Конституції Французької Республіки 1946 р., яка зазначає: “...будь-яка людина не залежно від раси, релігії і віросповідання наділена невідчужуваними та священними правами”.7 (с. 181) Особливим в цьому Документі є встановлення економічних, політичних і соціальних принципів, таких як, рівність жінки й чоловіка, право притулку на території Республіки, право на працю, захист прав інтересів тощо.

Свої особливості є і у конституції ФРН. Враховуючи особливе значення прав, автори Основного Закону виділити їх як систему цінностей і вимог на початку тексту у І–му розділі. Даний нормативний акт виходить із природної належності людині її прав, які не використовуються конституцією, а визначаються нею. Новим у німецькій конституційній історії в зв’язку з цим є те, що основні права є безпосередньо діючими. Згідно Основного Закону три гілки влади пов’язані основними правами і закони діють лише в рамках основних прав. Це випливає із Розділу І ст. 1 Основного Закону: “...основні права обов’язкові для законодавчої, виконавчої влади та правосуддя як безпосередньо діюче право”.8 (с. 181) (п. 3).

Провідне місце, серед конституційних принципів ФРН, займає недоторканість якостей людини. Мається на увазі, ті якості, які виокремлюють людину із оточуючої живої природи, визначають характер взаємовідносин людини і держави. Таке право є невідчужуваним: воно не може бути втрачене в результаті хвороби, винної поведінки тощо. Ці та інші фактори вказують на те, що недоторканість якостей людини береться за основу у визначенні всіх основних прав, що було роз’яснено Федеральним конституційним судом.

Подібні принципи закладені в Японській Конституції, згідно з якою всі державні інститути і закони спираються на ідеї якостей і цінностей людської особистості. Однак, в Конституції підкреслюється, що: “... народ повинен утримуватись від будь-яких зловживань свободами і правами та несе постійну відповідальність за використання їх в інтересах суспільного благополуччя”.9 (с. 444-445 ) (ст. 12). Конституція 1947 р. гарантує непорушність і вічність основних прав громадян (ст. 11 і 97), а також встановила, що “всі люди повинні поважатись як

особистості” (ст. 13), вони “рівні перед законом і не можуть бути дискриміновані в політичному, економічному і соціальному відношеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального становища, а також походження”.10 (с. 444-445) В японській Конституції знайшли своє відображення всі три основні групи прав, свобод і обов’язків громадян:

1) особисті;

2) політичні і економічні;

3) соціальні і культурні.

Це видно із аналізу ряду норм даного документу, а саме: ст. 13 передбачає право на життя, свободу і на досягнення щастя. У ст. 31 зазначено: “Ніхто не може бути позбавлений життя або свободи чи бути покараним не інакше як у відповідності до процедури, встановленої законом”11 (с. 444-445) – це особисті права. Політичні права передбачені для громадян.

Подібна ситуація спостерігається і у Конституцій Іспанії (1978 р.). В ній досить детально закріплені основні права і обов’язки громадян країни. В цьому плані основний закон Іспанії за своїм змістом є одним із найбільш демократичних в Європі.

Конституція 1978 р. в якості основи політичного порядку і соціального миру проголошує честь і гідність особистості, непорушність її невід’ємних прав, вільний розвиток особистості, увага до закону і права інших людей, а також, право кожного на життя, на фізичну і моральну недоторканість тощо. Конституція гарантує свободу ідеології, віросповідання та відправи культів, при цьому ніхто не зобов’язаний оголошувати про свою релігію, ідеологію або вірування. Права людини і громадянина в даному документі зазначені так:

“право кожного на свободу і безпеку”

“право кожного на честь, інтимне, особисте і сімейне життя, на власне ім’я, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції”

“право кожного на ефективний судовий розгляд”

“право кожного на навчання і свободу освіти”

“право іспанців вільно вибирати своє місце проживання і пересуватись національною територією”

“право іспанців на працю” тощо.

В Конституції Іспанії, як і в основних законах більшості країн, особисті права передбачені для людини, а політичні для громадян цієї держави.

Такі висновки можна зробити і аналізуючи текст Конституції Литовської Республіки. Глава ІІ “Людина і держава” (ст.ст. 18-37), зокрема, у ст. 18 зазначено: “... права і свободи людини є природними”. Далі ст.20 каже: “...свобода людини недоторкання”, але в ст. 28 читаємо: “... здійснюючи свої права та користуючись своїми свободами людина зобов’язана додержуватись Конституції і законів Литовської Республіки, не обмежувати права і свободи інших людей”12 (с.448). Варто зауважити, що в перелічених статтях згадані права і свободи людини. Щодо громадянських прав і свобод, то вони окреслені при вирішенні вільного пересування та обрання місці проживання у Литві,

державою, виборчому праві, об’єднанні в політичній партії, мирні зібрання без зброї тощо.

Аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок, що конституційні права і свободи людини і громадянина залежно від характеру виражених в них суспільних відносин, у зарубіжній науці конституційного права, звичайно, класифікують як особисті та політичні. Іноді сюди додають і соціально-економічні права. А також, важливим є розмежування прав між людиною та громадянином. Але, наведена класифікація є дещо умовною, оскільки, вона не сприяє точному визначенню групової належності окремих прав і свобод.

Не можна залишати поза увагою той факт, що конституційне закріплення прав і свобод людини та громадянина в різних країнах має свої особливості, зумовлені національними традиціями в розвитку політико-правової теорії і практики.

 



Читайте також:

  1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
  2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  3. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
  4. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
  5. Автономні утворення у зарубіжних державах
  6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
  7. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  8. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  9. Акустичні поля людини
  10. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
  11. Аналіз ризику в життєдіяльності людини.
  12. Аналіз умов ураження людини електричним струмом.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Мовознавство в СРСР 50–80-х років XX ст. | Громадянство в зарубіжних країнах: порядок набуття та втрати.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.