• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту

Тема. Історія та предмет наукового менеджменту

Лекція № 1

Мета:проаналізувати зарубіжні концепції менеджменту, ознайомити зшколою наукового управління Ф. У. Тейлора, школою адміністративного управління Анрі Файоля, школою людських відносин Є. Мейо.

План:

1. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту

2. Школа наукового управління (Ф. У. Тейлор)

3. Школа адміністративного управління (Анрі Файоль)

4. Школа людських відносин(Є. Мейо)

Рекомендована література

1. Демчук В.С. Основи освітнього менеджменту. – К.: Ленвіт, 2007. – 263 с.

2. Крижко В. В. Теорія та практика менеджменту в освіті: Навч. посібник / Василь Васильович Крижко. – 2-е вид., доопрацьоване. – К. : Освіта України, 2005. – 256 с.

3. Мармаза О.І. Менеджмент в освіті: дорожня карта керівника. – Х.: Видав. група «Основа», 2007. – 448 с.

4. Менеджмент. Творчість. Пошук: Навч. посіб. для викладачів ін-тів післядиплом. освіти, керівників загальноосвіт. закладів, слухачів курсів підвищення кваліфікації / Упр. освіти і науки Полт. облдержадміністації, Полт обл. ін-т післядипломної пед.освіти ім. М.В. Остроградського. – Полтава : ПОІППО, 2005. – 116 с.

5. Мороз І.В. Менеджмент і маркетинг освіти: навчально-методичний посібник. – К.: Освіта України, 2009. – 192 с.

6. Скрипко Т.О., Ланда О.О. Менеджмент. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

7. Хриков Є.М. Управління навчальним закладом: навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 365 с.

8. Цехмістрова Г.С., Фоменко Н.А. Управління в освіті та педагогічна діагностика. Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – 280 с.

Вивчення наукової літератури засвідчує, що аж до останнього десятиліття XX ст. сутність феномену управління аналізувалась переважно в рамках проблем економіки і виробництва. Саме в цій сфері в результаті осмислення й узагальнення реальної практики організаційного керівництва окремими підприємствами первісно зародились і набули розвитку різні теорії управління, для позначення якого за кордоном вживається єдиний термін — "менеджмент". Більшість авторів вважають його ідентичним вітчизняному поняттю "управління".

Більшість вчених вважає, що управління у своєму розумінні існувало вже з тих часів, коли людина за допомогою "батога та пряника" змусила іншу людину зробити дещо наперед визначене. Практика управління така ж давня, як існування людства. Важливий внесок у формування передумов управлінської теорії зробила церква, запровадивши описи обов'язків священнослужителів різних рівнів. Чітке формулювання їх обов'язків забезпечувало надходження інформації (розпоряджень) від Папи римського до мирян, тобто була створена ефективна комунікаційна мережа.

Хоча давні цивілізації та церква подають приклади ефективної практики управління, технічні впровадження періоду промислової революції здійснювали більш динамічний вплив на розвиток теорії менеджменту. Це наочно проявилося в історії Великобританії у період з 1700 до 1785 рр., коли в організації виробництва відбулися суттєві зміни. У XVIII ст. спочатку виникла система кустарної промисловості, коли виробники виготовляли продукцію у власних домівках. Однак невдовзі з'явилися підприємливі люди, які пропонували забезпечити кожного виробника необхідними матеріалами за умови сплати їм визначеної суми за кожну виготовлену одиницю продукції.

Управління при фабричній системі характеризується, перш за все, суворим контролем операцій. Власників підприємств насамперед цікавило отримання максимально можливого прибутку на вкладений капітал. Тому велика увага приділялася спрощенню виробничих операцій, скороченню відходів і спонуканню працівників підвищувати продуктивність. Це викликало появу наукових методів управління.

Історія виникнення і розвитку менеджменту налічує принаймні сім тисячоліть і охоплює п'ять управлінських революцій, що радикально змінювали роль і значення цього феномену в житті суспільства. За точку відліку береться зародження писемності в стародавньому Шумері, яке відносять до V тис. до н. е., що знаменувало собою першу — релігійно-комерційну управлінську революцію. Обґрунтуванням тому є факт, що це революційне досягнення в житті людства привело до утворення особливого прошарку жерців-бізнесменів, які здійснювали різні торговельні операції шляхом ділового листування і реалізації комерційних розрахунків.

Друга управлінська революція, що одержала назву світсько-адміністративної, пов'язується з діяльністю вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав низку законів, присвячених управлінню державою, з метою регулювання всього різноманіття суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами запроваджувався світський стиль управління, підсилювалися контроль і відповідальність за виконання певних робіт.

Третя управлінська революція (605—662 pp. до н. е.), що відбулася під час правління Навуходоносора II, відома як виробничо-будівельна. Вона була спрямована на поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва.

Четверта управлінська революція (XVII—XVII ст.) пов'язується із зародженням капіталізму і початком індустріального прогресу європейської цивілізації. її результатом стало відокремлення менеджменту від власності (капіталу) і зародження професійного управління.

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної, оскільки її теоретичною платформою була концепція "раціональної бюрократії". Основні результати цієї управлінської революції виявилися через такі акти: формування великих ієрархічних структур, розподіл функцій управлінської праці, введення норм і стандартів, установлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Незважаючи на величезне значення революційних перетворень, розвиток менеджменту становить в основному еволюційний процес, що характеризується безперервністю, відображаючи континуум змін, які відбуваються в економіці, у всій системі соціально-економічних відносин. Спроби наукового узагальнення набутого досвіду і формування основ теорії менеджменту, на думку І. Герчикової, належать до кінця XIX — початку XX ст. Це було певною відповіддю на потреби промислового розвитку, що дедалі більше набували таких специфічних рис, як масове виробництво і масовий збут, орієнтація на ринки значної місткості та масштабну організацію у формі величезних корпорацій. Це було зумовлено тим, що підприємства-гіганти відчували потребу в раціональній організації виробництва і праці, чіткій і взаємозалежній роботі всіх підрозділів і служб, керівників і виконавців відповідно до науково обґрунтованих принципів, норм і стандартів1.

Зазначимо, що дослідження сучасних проблем управління національною системою освіти в цілому, а також окремих навчальних закладів державної чи приватної форм власності як її складових компонентів, що функціонують у нових соціально-економічних умовах, які неухильно ведуть до переходу до виробничих відносин, характерних для ринкової економіки, не можливе без наукового аналізу сучасних зарубіжних концепцій менеджменту, що склалися в межах найбільш відомих теорій управління виробництвом, соціальними процесами і регуляції поведінки людей. При цьому виявляється найважливіша особливість розвитку зарубіжних теорій управління: в них майже не розглядаються економічні й соціальні проблеми в масштабах усього суспільства, оскільки головна увага зосереджена на керуванні роботою окремого підприємства, пошуку шляхів удосконалювання організації його діяльності. Саме ця властивість має стати особливо привабливою, оскільки дає змогу осмислити закономірності менеджменту не взагалі, а на рівні управління окремо взятою педагогічною системою чи навчально-виховним закладом, з конкретизацією його основних принципів, методів і форм через урахування їх специфіки.

Істотно і те, що аналіз історичного розвитку управлінської думки за кордоном дає можливість стверджувати, що останню представлено безліччю різних шкіл, найбільшої популярності з яких набули: теорія "наукового менеджменту"; класична школа; кількісний, ситуаційний і системний підходи; школа поведінкових наук; теорія "людських відносин"; теорія соціальних систем; концепція прийняття управлінських рішень. Кожна з означених теоретичних концепцій, як підкреслюють вітчизняні дослідники, обґрунтовуючи правомірність висунутих концептуальних положень, трохи перебільшує роль останніх, однобічно висвітлюючи сутність управління.

Як наслідок, спроби створити єдину теорію менеджменту шляхом об'єднання розрізнених та неузгоджених між собою підходів зарубіжних науковців до розуміння сутності законів управління виробництвом і соціальними системами, що нерідко виключають один одного, виявилися невдалими. Це здебільшого пояснюється суперечливістю самої реальної дійсності, частими змінами соціального замовлення щодо удосконалення методів та прийомів управління соціальними системами, зумовлених дією епохи науково-технічної революції, наявністю принципових розбіжностей у методології менеджменту як сучасної теорії управління.

Незважаючи на це, аналіз зарубіжних теорій і концепцій менеджменту є дуже актуальним нині для осмислення сучасних проблем управління національною системою освіти, оскільки виявлені в них закономірності керування поширюються також і на навчальні заклади державної та приватної форм власності, що функціонують в умовах ринку освітніх технологій, товарів та послуг. Нижче висвітлено найбільш конструктивні ідеї сучасного менеджменту, що теоретично обґрунтовані та практично підтверджені зарубіжними науковцями.

2. Школа наукового управління (Ф. У. Тейлор)

Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосередитися на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:

1) як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до використання ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

2) як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів. Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.

Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.

Значне місце в системі наукового управління надавалося персоналу. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф. Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Ф. Тейлор розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближення інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і налагоджуванню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у досягненні виробничих та економічних завдань організації. Ф. Тейлор вважав, що для тих, хто сприйматиме систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком було усунення всіх суперечок між сторонами, оскільки формування "чесного денного виробітку" робітника буде предметом наукового пошуку замість спроб шахрайства.

Суттєвим внеском Ф. Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи. Ф. Тейлор, за словами його послідовників, здійснив "інтелектуальну революцію" трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття матеріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації. Науковий менеджмент, відмічав Ф. Тейлор, сприяє розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві — це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений. До механізмів реалізації менеджменту Ф.Тейлор відносив: хронометраж; стандартизацію знаряддя праці та інструментів, а також вивчення виконання певного виду роботи на підставі аналізу рухів людини; відокремлення функції планування; розробку інструкційних карток для робітників; диференціювання тарифів тощо.

Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Він виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком місткістю 9 кг.

З іншого боку, Ф. Тейлор підкреслював, що рушійна сила продуктивності праці — особиста зацікавленість працівника.

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф. Тейлора, є:

• розробити науковими, методами кожний елемент роботи замість використання примітивних емпіричних методів;

• на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітників, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і готувалися до неї, як могли;

• поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє співробітництво між працівниками для виконання роботи відповідно до розроблених наукових принципів;

• забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та менеджерами, щоб на стороні перших концентрувалася виконавська праця, а на стороні других — розпорядництво та нагляд. Завдяки цим заходам, за Ф. Тейлором, суб'єктивізм старих методів управління замінюється "науковою логікою" правил, законів та формул.

В контексті своїх досліджень та експериментів Ф. Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа належать:

• розподіл праці — цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником — функція виконання. Крім того, Ф.Тейлор рекомендував здійснювати розподіл конкретних завдань, щоб кожний робітник, менеджер був відповідальним за одну функцію;

• вимірювання праці — цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих "одиниць часу";

• завдання-розпорядження — згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки щохвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання;

• програма стимулювання — для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності робітнику виплачуються преміальні,'

• праця як індивідуальна діяльність — вплив групи робить робітника менш продуктивним;

• мотивація — особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;

• роль індивідуальних здібностей (існування відмінностей між здібностями робітників та менеджерів): робітники працюють заради вигоди, а менеджери — заради вигоди в майбутньому;

• роль менеджменту — відстоювання всіх авторитарних методів управління, за якими організаційні правила, стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені;

• роль профспілок — скептичне ставлення до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між робітниками та адміністрацією;

• розвиток управлінського мислення — з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Ф. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка прославила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) та "Принципи наукового менеджменту" (1911).

Подібні проблеми вирішували і подружжя Френк Гілбер т (1868-1924) та Лі-ліан Гіяберт (1878-1972), які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах "Вивчення рухів" (1911) і "Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень. Довгий час, працюючи в будівельній індустрії, Ф. Гілберт був вражений масштабами непродуктивної праці і вирішив її усунути. Ф. Гілберта приваблювала в основному та сфера досліджень, яка пізніше стала відомою під назвою "вивчення рухів".

Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікрохронометром, який у поєднанні з кінокамерою давав змогу визначити, які рухи виконуються за певних операцій і скільки часу потрібно на кожний з них (хронометраж). Така інформація давала змогу дослідникам переглядати робочі операції, щоб вилучити непотрібні, непродуктивні рухи. Разом з тим розроблялися стандартні процедури праці та обладнання, яке відповідало б антропологічним та фізіологічним показникам людини. Все це було спрямоване на підвищення продуктивності праці. Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розробити їх на 17 елементарних рухів (наприклад, такі як "захоплення", "утримування", "установка"), які вони назвали "треблігами" (прізвище Гілберт, прочитане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.

Гілберти вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, будь-яка виробнича діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід і знання управлінців. Крім Гілбертів, послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гантт, Г. Емерсон та ін.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Якщо прихильники школи людських відносин зосереджувалися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники школи наук поведінки намагалися допомогти працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

Основні положення школи наук поведінки:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2) досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;

3) жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання завдання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхідними для досягнення мети; систематичне використання матеріального стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визнавати як самостійну сферу наукових досліджень.

Керівники-практики та вчені завдяки дослідженням прихильників школи наукового управління дійшли висновку, що методи і підходи, які застосовуються в науці і техніці, можуть бути також використані для ефективного досягнення цілей організації.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).

У колишньому СРСР активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). У 20-ті роки проблемами теоретичної розробки та практичного впровадження НОП займалися Е.М.Алперович, А.П.Бружес, І.О.Бурлянський, М.І. Васильєв, А.К.Гастєв та інші дослідники.

Концепція наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники-практики та вчені побачили, що методи і підходи, які застосовувалися в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практиці досягнення цілей організації.

3. Школа адміністративного управління (Анрі Файоль)

Із збільшенням кількості керівників, вивченню загальних проблем менеджменту приділялася значна увага. Перші дослідження у цій сфері були пов'язані з такими питаннями: що таке менеджмент, які організаційні принципи та методи дозволяють керівникам більш ефективно виконувати свою роботу? Ці питання і сьогодні є актуальними для теоретиків та практиків менеджменту.

Погляд на організацію з точки зору широкої перспективи та прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулювали формування класичної школи в менеджменті (школи адміністративного управління). З її виникненням спеціалісти почали вивчати процеси вдосконалення управління на рівні організації в цілому.

Анрі Файоль був одним з видатних теоретиків менеджменту початку XX ст. Його дослідження добре доповнюють вишукування Ф. Тейлора і є важливим внеском у класичну теорію менеджменту. У своїх роботах А. Файоль одним з перших зробив спробу розробити загальні принципи управління і провести аналіз різних обов'язків, виконання яких і складають суть діяльності керівника компанії. Репутація А. Файоля значно постраждала від того, що наступні покоління сприймали його як технократа, який розробляв абстрактні механістичні закони адміністрування. Частково це сталося тому, що його затвердження сприймалися надто буквально, а переклад використаної їм термінології з французької на англійську був не завжди точним. Тому метою роботи є вивчення теоретичних основ управління на прикладі школи адміністративного управління з А. Файолем.

На думку американських істориків менеджменту, А. Файоль був найвидатнішою особою, яку Європа дала науці управління в першій половині XX ст. Протягом тридцяти років він був головним управлінцем французького гірничо-видобувного та металургійного концерну "Комамболь", який прийняв на межі краху. Коли ж Файоль пішов у відставку, це було одне з найбільших і найміцніших підприємств Франції. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, А. Файоль створив "теорію адміністрації". У доробку "Загальне та промислове управління" (1916) він сформулював універсальні, на його думку, принципи управління, реалізація яких безумовно приведе організацію до успіху.

А. Файоль поділив всі можливі операції, які зустрічаються на підприємствах, на шість груп:

1. Технічні операції (виробництво, обробка);

2. Комерційні операції (купівля, продаж);

3. Фінансові операції (залучення засобів та розпорядження ними);

4. Страхові операції (страхування та охорона майна і осіб);

5. Облікові операції (бухгалтерія, статистика тощо);

6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль).

У зв’язку з цим можна виділити 6 функцій:

— технічниа;

— комерційна

— фінансова;

— бухгалтерська;

— захисна;

—особливо адміністративна.

Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту, за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій.

Наступне визначення управління дає А. Файоль: "Керувати — значить:

* передбачати, тобто враховувати майбутнє і виробляти програму дій;

* організовувати, тобто будувати подвійний — матеріальний і соціальний — організм підприємства;

* розпоряджатися, тобто змусити персонал працювати добре;

* координувати, тобто зв'язувати, об'єднувати, гармонізувати всі дії та всі зусилля;

* контролювати, тобто піклуватися про те, щоб все здійснювалося згідно з встановленими правилами та даними розпорядженнями".

Предметом вивчення для адміністративної школи була організація в цілому, її структура, загальні закономірності функціонування. Велику увагу представники адміністративної школи приділяли соціальним аспектам управління. Серед основних принципів управління, розроблених А. Файолем, важливе місце займають поділ праці, співвідношення повноважень і відповідальності (прав і обов'язків), дисципліна, ініціатива, корпоративний дух (єдність цілей і цінностей). Організація розглядається як механізм, а людина, персонал виступає як певний гвинтик цього механізму, який повинен справно працювати, як певний трудовий ресурс. Організаційна структура повинна бути спроектована таким чином, щоб контролювати бажання працівників і в максимальному ступені нейтралізувати можливі наслідки їх непередбачуваних дій. Оскільки працівники по своїй натурі схильні протидіяти цілям, приписуваними організацією, і в основному не здатні на жорсткий самоконтроль і самодисципліну, необхідний надійний зовнішній контроль за їх діяльністю, щоб забезпечити досягнення поставлених керівництвом цілей.

Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації. Однак, на думку А. Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки в адміністративних засадах немає нічого негнучкого та абсолютного, все в них є питанням міри. Майже ніколи не використовується один і той самий принцип в схожих умовах: потрібно враховувати різні та зміні обставини, відмінності та заміну людей та багато інших змінних елементів. Таких принципів управління за Файолем є чотирнадцять:

1. Поділ робочих обов'язків - цей принцип аналогічний запропонованому Адамом Смітом "поділу праці". Спеціалізація сприяє зростанню виробництв завдяки підвищенню продуктивності роботи працівників.

2. Влада - менеджери повинні мати право віддавати накази. Таке право надає їм влада. Однак паралельно з владою існує відповідальність. Там, де реалізується влада, зростає відповідальність.

3. Дисципліна - працівники мають виконувати правила, якими керується організація. Дисципліна є наслідком продуктивного керівництва, чіткого взаєморозуміння щодо правил організації та законних стягнень за порушення правил.

4. Єдність керівництва - кожен працівник має одержувати накази лише від одного керівника.

5. Єдність спрямування - кожен з видів організаційної діяльності, спрямованої на досягнення однієї й тієї самої цілі, має спрямовуватися одним менеджером з використанням одного плану.

6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальним - інтереси будь-якого з працівників чи групи працівників не можуть переважати інтереси організації загалом.

7. Винагорода - працівники мають одержувати за свою праці гідну винагороду.

8. Централізація - централізація означає ступінь, до якого підлеглі беруть участь в ухваленні рішень. Питання централізації (делегування менеджерам) або децентралізації (делегування підлеглим) є питанням залежного співвідношення. Завдання полягає в тому, щоб знайти для кожної ситуації оптимальний ступінь централізації.

9. Скалярний ланцюжок - ієрархія влади від найвищого керівництва до найнижчих рівнів становить скалярний ланцюжок. Комунікація має проходити цим ланцюжком. Однак якщо просування ланцюжком спричиняє зволікання, то можна сформувати зустрічну комунікацію, яка інформуватиме адміністраторів.

10. Порядок - люди і матеріали мають перебувати в потрібний час у належному місці.

11. Рівність - менеджери мають ставитися до своїх підлеглих справедливо і доброзичливо.

12. Стабільність складу персоналу - висока плинність кадрів неефективна. Обов'язок менеджерів — забезпечити належне планування штатів і простежити за призначенням на вакантні посади належних осіб.

13. Ініціатива - працівники, які мають змогу виношувати і впроваджувати свої плани, працюватимуть на повну силу.

14. Дух одностайності - нормування духу однієї команди сприяє гармонії та єдності організації.

Отже, для А. Файоля, джерелом ефективності системи управління є управлінські принципи, головним суб'єктом використання яких повинна бути адміністрація.Цілком очевидно, що практично всі названі принципи є корисними для організацій і сьогодні, незважаючи на зміни, що відбулися. Анрі Файоль стверджував, що сформульовані ним принципи управління придатні для використання не лише в економіці, а й в інших закладах.

Крім того, Файоль склав перелік якостей, якими, на його думку, повинні володіти менеджери, та першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.Послідовниками Файоля були Л. Урвік, Дж. Д. Муні, А. К. Рейлі, А. П. Слоун, Л. Г'юлік.

4. Школа людських відносин(Є. Мейо)

На межі 20-х і 30-х рр. XX ст. в США почали формуватися перебудови, які через два десятиліття привели до якісно нової ситуації в управлінні. В умовах розпочатого переходу від екстенсивних до інтенсивних методів ведення господарства визріла необхідність пошуку нових форм управління, для яких характерний був чітко виражений соціологічний і психологічний акцент. Метою цих методів було усунення деперсоналізованих відносин на виробництві та заміна їх концепції співпраці між робітниками та підприємцями. До цього часу дослідники не пов'язували людську свідомість з проблемами трудової діяльності. І хоча представники двох попередніх шкіл визнавали значення "людського чинника" для ефективної діяльності організації, їх висновки та пропозиції мали обмежений характер, оскільки вони оперували такими аспектами, як економічне стимулювання і встановлення формальних функціональних стосунків.

До проблем мотивації праці теоретики менеджменту звернулися в 30-ті роки. Згідно з їх уявленнями, раціоналізація виробництва значною мірою залежить від удосконалення соціальної організації підприємства, яка розповсюджується на етичні норми та психологію працівників. Вчені прийшли до висновку, що необхідно виробити нове розуміння ролі людської мотивації та поведінки людей в організаціях. Велика частка людської поведінки мотивується не логікою та фактами, а почуттями. Намагатися усунути цей емоційний, в чомусь ірраціональний елемент людської поведінки — значить намагатися розрушити людські гуманістичні цінності. Оскільки попередні школи менеджменту не приймали до уваги вказані аспекти, школу людських стосунків часто називали неокласичною.

Засновником цієї школи став американський соціолог та психолог Елтон Мейо (1880-1949). Фундаментом для його досліджень були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого". Найбільш відомими роботами Е. Мейо є дослідження, проведені у фірмі "Хоторн" (так звані "Хоторнські експерименти"), а праці стосовно ролі людських та соціальних проблем у промисловому розвитку дозволили отримати перші важливі уявлення про поведінку людей на робочих місцях. Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до підвищення продуктивності праці. Школа людських стосунків стала реалізацією нового прагнення менеджменту розглядати кожну організацію як певну соціальну систему. Мова йшла про те, що технологічний аспект ефективності виробництва необхідно розглядати через призму взаємозв'язку цієї сторони організації з власне людським, соціальним аспектом виробництва.

Основні тези Е. Мейо:

1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

2) в результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають задоволення в соціальних взаєминах;

3) люди більш чуткіші до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до спонукання засобів контролю, що використовуються керівниками;

4) робітник виконує розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути зрозумілими.

Завдання менеджменту на цьому етапі розвитку управлінської думки полягало також і в розвиткові плодотворних неформальних контактів в організації, оскільки дослідження показали, що вони є вагомою організаційною силою, здатною або бойку вати розпорядження, або сприяти їх реалізації. Тому неформальні стосунки ні в якому разі не можна ігнорувати, ними слід керуватися на основі співпраці між робітниками та адміністрацією.

Значним є внесок інших вчених у становлення та розвиток школи людських стосунків. Так, М. П. Фоллетт була першою, хто визначив менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей". Пізніші дослідження американського медика і психолога А. Маслоу теж допомогли виявити причини багатьох вчинків людей.

Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагодження між особистісних стосунків (концепції взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва до своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці. Рекомендувалося використовувати прийоми управління людськими стосунками, які охоплювали більш ефективні дії безпосередніх керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей для спілкування в контексті виконання певних функцій.

Р. Е. Майлс виділяє такі особливості концепції:

1. Людей потрібно любити, поважати і розглядати їх як частку колективу.

2. Основний обов'язок керівника — переконати кожного працівника в тому, що він є часткою колективу.

3. Керівник повинен пояснювати свої плани підлеглим та обговорювати з ними цілі. Він повинен також спонукати їх до участі в процесі планування та прийняття рішень з поточних питань.

4. У вузьких межах окремим особам і групам повинно бути дозволено самостійно визначати та контролювати свої плани.

5. Участь підлеглих у процесі комунікації та прийнятті рішень допоможе їм задовольнити свої потреби у вияві ініціативи та отриманні визнання.

6. Високий моральний стан та менший опір формальної влади можуть призвести до зростання продуктивності праці. У всякому разі вони повинні послабити суперечки всередині організації та полегшити керівникам виконання своїх обов'язків.

Подальший розвиток психології та соціології дав поштовх до формування поведінського напряму теорії менеджменту, згідно з яким правильне використання науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню продуктивності як окремого працівника, так й організації в цілому.

Найбільш відомими представниками даного напряму були: К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг, Д. Макгрегор. Вони досліджували різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, влади та авторитету, організаційної структури, комунікацій, лідерства, змісту роботи тощо. Новий підхід ставив за мету надати допомогу працівнику усвідомити свої власні можливості в побудові організації та управлінні нею, виходячи з ідеї, що підвищення ефективності організації залежить від ефективності її людських ресурсів.

Особливості даної концепції (людських ресурсів), сформульовані Р. Е. Майлсом, зводяться до наступного:

1. Більшість людей хочуть, щоб їх не лише любили й поважали, але й щоб їм давали можливість брати участь у здійсненні гідних цілей.

2. Основним обов'язком керівника є створення умов, при яких підлеглі можуть спрямувати всі свої таланти на досягнення цілей організації. При цьому він -повинен прагнути до розкриття та використання на практиці всіх своїх творчих здібностей.

3. Керівник повинен забезпечити участь персоналу як перспективних, так і поточних питань. Чим важливішим є рішення, тим більш енергійними повинні бути спроби залучити підлеглих до його прийняття.

4. Керівник повинен безперервно прагнути до того, щоб підлеглі більш широко використовували самоконтроль та прагнули до визначення напрямків своєї діяльності в міру розвитку та вияву своїх знань та здібностей.

5. З використанням керівником досвіду, знань та творчих здібностей своїх підлеглих, підвищуватимуться якість рішень і роботи.

6. Задоволення персоналу роботою приводить до підвищення продуктивності праці і сприяє її зростанню при творчому підході.

Порівняння двох підходів показує, що концепція взаємин між членами колективу пропагує добре ставлення до людей, а концепція людських ресурсів — добре використання персоналу. Між цими підходами існують суттєві відмінності.

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. SWOT-аналіз у туризмі
4. SWOT-аналіз.
5. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
6. V. Нюховий аналізатор
7. АВС (XYZ)-аналіз
8. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
9. Автономні утворення у зарубіжних державах
10. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
11. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
12. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі

Переглядів: 3731