Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Валюта та валютний курс

Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні — наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та сві­тового господарства.

Залежно від статусу валюти поділяються на національну, іно­земну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта — це встановлений законом платіжний засіб країни: грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засо­бом на території країни, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті цієї країни.

Національна валюта є основою національної валютної системи.

Іноземна валюта— грошові знаки іноземних держав, креди­тні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових оди­ницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта— міжнародна або регіона­льна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СДР (SDR — Special Drawing Rights) — спеціальні пра­ва запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що ви­користовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і розрахунковою одини­цею МВФ; евро — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002 р.

По відношенню до валютних запасів країни виокремлюють резервну валюту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.

Так, як резервну валюту використовують долар США, японську єну, євро. Для того щоб валюта набула статусу резервної, країна повинна посідати панівне становище у світовому вироб­ництві, в експорті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, ліберальне валютне регулювання, вільну конвертованість валюти і впрова­дження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Країна—емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По відношенню до курсів інших валют розрізняють сильну(тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як синонім конвертованої валюти.

За режимом використання розрізняють валюту вільно конвертовану(це валюта країн, які повністю відмінними валютні обмеження та обмінюють їх на всі інші валюти), частково конвертовану(це валюти країн, що зберігають валютні обмеження певного кола валютних операцій), неконвертовану(це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження по всіх опера­цій як для нерезидентів, так і резидентів).

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковоюі безготівковою.

За принципом побудови — «кошикового»типу і звичайною.

Валютний кошик— це метод сумірності середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до певного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є ви­значення його складу, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти в наборі.

Головною характерною рисою теорії і практики міжнародних валютних відносин є те, що вони мають справу з численними валютами. Кожна країна має свою грошову одиницю, валюту, яка лежить в основі грошової системи країни (долар, єна, рубль, гривня тощо). Валюта в різних країнах може мати одну назву, але різну цінність. Наприклад, грошова одиниця і в Канаді і в США — долар, але аме­риканський долар і канадський долар мають різну цінність.

Завдяки тому, що кожна країна використовує у своєму обігу валюту, яка відрізняється від валюти інших країн, усі міжнародні операції — торговельні, кредитні та ін. — передбачають обмін двох ва­лют. При здійсненні міжнародної операції потік товарів, послуг, капіталу в одному напрямку передбачає рух валютних коштів у зво­ротному. Наприклад, якщо ви купуєте в автомобільного дилера американську машину, ви сплачуєте йому за машину в гривнях. Але автомобільний дилер повинен заплатити американцям у доларах. Дилер створює попит на долари і пропозицію гривень на ринку обміну іноземної валюти. Експорт товарів спричинює приплив у країну іноземної валюти і її пропозицію на ринку обміну іноземної ва­люти, імпорт — попит на іноземну валюту.

Такий самий принцип існує на ринку міжнародного капіталу. Коли іноземець купує іноземну компанію або будує завод в іншій країні, він створює попит на валюту цієї країни і пропозицію валюти своєї країни. А оскільки, зазвичай, країна торгує не з однією, а з декількома країнами, то в обмін між собою вступає низка національних валют.

Валюти, як правило, обмінюються не просто одна до одної, а в певному співвідношенні, що визначається їх відносною вартістю, котра називається обмінним курсом валют. Але обмінні курси валют постійно змінюються й часто досить різко. Відтак обмінні курси, ризик коливання курсів валют знаходяться в центрі уваги теорії міжнародних фінансів. Для ТНК вирішення всіх питань їх діяльності (розміщення виробництва, перспективи його розширення, можливі ризики) грунтуються на аналізі обмінних курсів у їх зв'язку з відносним рівнем відсоткових ставок і темпів інфляції.

Зростаюча роль зовнішньої торгівлі, бурхливий розвиток міжнародного ринку капіталів висувають як одну з фундаментальних проблем теорії міжнародної економіки, проблему досягнення необхідної гармонії між зовнішньоторговельною і валютною політикою різних країн без втручання якогось світового уряду, який би вказував, що робити країнам. Проблеми координації валютно-фінансової політики різних країн є найскладнішими.

«Обмінний валютний курс» — це:

■ кількість одиниць однієї валюти, що необхідна для придбання одиниці іншої валюти;

■ ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;

■ сукупність цін валют, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем.

Змістом валютної операції є обмін валюти однієї країни на ва­люту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, котра виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1 дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют щоденно публікуються. Таким чином, валютний, або обмінний, курс має кількісну визначеність, котра являє собою співвідношення кількості обмінюваних валют. Так, якщо ви обмінюєте 100 грн на 20 американських доларів, то 100 грн. ділять на 20 дол., що дорівнює 5 грн за 1 дол. Обмінний курс — це результат ділення кількості валюти, котру ви обмінюєте, на кіль­кість валюти, яку ви отримуєте в обмін. Якщо ми знаємо обмін­ний курс гривні (0,20 дол. за 1 грн), то можемо підрахувати, скільки доларів можна отримати за 200 грн. Для цього потрібно 200 грн. помножити на обмінний курс гривні, тобто на 0,20. За 200 грн можна отримати 40 дол.

Визначення курсу валют називається котируванням. Існує два методи котирування іноземної валюти до національної: пряме і непряме. При прямому котируванні курс одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті (1 дол. = 5 грн.). При непрямому котируванні курс одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн. = 0,20 дол.). Зазвичай валютний курс розглядається як ціна іноземної валюти в національній валюті.

При котируванні валют встановлюється базова валюта, тобто валюта відносно якої котируються інші валюти, та валюта котирування, тобто валюта, яка котирується до базової. Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стерлінга та кошика валют) порівнюється з доларом США. Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загаль­новизнаної розрахункової одиниці.

При аналізі динаміки валютних курсів враховують метод котирування. Оскільки валютний курс — це ціна грошей, то його зміни означають подорожчання або знецінення грошей. Національна валюта дорожчає, коли валютний курс визначений методом прямого коригування, знижується (був 5,6 грн./дол., став 5,4 грн./дол.), і знецінюється при зростанні валютного курсу.

Для оцінювання темпів економічного розвитку використовують декілька розрахункових видів валютних курсів.

Номінальний валютний курс.Це курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол./ 1 фунт.

Визначення номінального валютного курсу збігається із загальним визначенням самого валютного курсу і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим і базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування він не є зручним, оскільки вартість іноземних і національних валют змінюється одноразово зі зміною загального рівня цін у країні.

Реальнийвалютний курс. Це номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

Для його розрахунку використовують формулу:

де Sr — реальний валютний курс;

S — номінальний валютний курс;

Р — індекс цін зарубіжної країни;

Р — індекс цін своєї країни.

Реальний валютний курс являє собою співвідношення споживацького кошика за рубежем, переведеного з іноземної валюти в

національну за допомогою номінального валютного курсу (номінальний валютний курс, помножений на індекс цін зарубіжної країни) і ціни споживацького кошика тих самих товарів у своїй країні.

Індекс реального валютного курсу показує його зміну з поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй країні вищий від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим від номінального.

де Sen — номінальний ефективний валютний курс; ∑. — знак суми показників по і країнах; і -— країна—торговельний партнер;

 

— індекс номінального валютного курсу поточного

 

 

— частка кожної країни в торговельному

обігу даної країни з країнами, що є головними торговельними партнерами.

Наприклад, номінальний валютний курс гривні по відношенню до долара впав з 5,4 до 5,6 грн./дол. Ціни в США за цей самий період зросли на 0,4 %, в Україні на 8 %. Внаслідок цього реаль­ний валютний курс склав:

Номінальний валютний курс показує усереднену динаміку руху курсу національної валюти по відношенню до декількох ва­лют, а також відображає зміну рівнів цін у кожній з країн.

Реальний ефективний валютний курс.Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на зміну рівня цін або інших показників витрат


порівняно з базовим роком кожної країни — торговельного партнера.

Індекс Ser вважається головним показником, який характери­зує узагальнену динаміку курсів основних валют і на його основі прогнозуються виробництва, який показує динаміку реа­льного валютного курсу даної країни до валют країн — основних торговельних партнерів.

Він виражається формулою

де S, — реальний ефективний валютний курс;

, індекс реального валютного курсу поточного року

Якщо Ser національної валюти підвищується, то експорт стає дорожчим, його розміри скорочуються, а імпорт дешевшає і розміри його зростають, тобто конкурентні позиції країни на світовому ринку погіршуються. Отже, Ser є показником, що характеризує конкурентоспроможність країни на світовому ринку.

Розрахунки ефективних валютних курсів здійснюються за методикою МВФ, яка отримала назву моделі багатостороннього обмінного курсу і передбачає виконання таких кроків:

1) вибір базового року, до якого будуть перераховуватись усі індекси валютних курсів;

2) вибір способу усереднення валютного курсу за рік;

3) визначення країн — головних торговельних партнерів даної держави;

4) визначення частки ваги кожної з них у торговельному обороті цієї країни;

5) розрахунок індексів середньорічних обмінних курсів національної валюти до валют країн — головних торговельних партнерів по відношенню до базового року;

6) зваження їх за часткою цих країн у торговельному обороті даної країни.

За своєю природою ефективні валютні курси є розрахунковими.

Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов'язані і становлять сукупність цін, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем. Арбітраж — це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку з використанням різниці між обмінним курсом і крос-курсом. Він називається три­стороннім, оскільки до нього залучені три валюти.

Крос-курсом називається курс обміну двох валют і В) через третю валюту (Q. Визначення крос-курсу відбувається шляхом конвертації валюти А спочатку у валюту С, а потім — валюти С у валюту В:

Дії арбітражерів створюють додаткову пропозицію одних валют і додатковий попит на інші валюти. Конкуренція між арбітражерами призводить до того, що прибуток від арбітража настільки малий, що практично обмінний курс і крос-курси рівні. Водночас тристоронній арбітраж створює механізм, котрий зрів­нює попит і пропозицію на валюту на всіх валютних ринках. Внаслідок цього експорт завжди підвищує вартість валюти краї­ни при вимірі" її у валютах інших країн, а імпорт знижує вартість валюти незалежно від того, в яку країну йде експорт і з якої краї­ни надходить імпорт.

Крос-курси валют є вторинним показником. їх розраховують через основні курси валют відносно долара. Існують три способи розрахунку крос-курсів з урахуванням того, котирування валют до долара є прямим чи непрямим [24, с 432].

1 спосіб:розрахунок крос-курсу для валют із прямим котиру­ванням до долара США (долар є базою котирування для обох ва­лют). Для розрахунку крос-курсу слід розділити курс валюти, що виступає в крос-курсі валютою котирування, на курс валюти, що ' в крос-курсі слугує базою котирування. Наприклад, потрібно знайти крос-курс канадського долара і японської єни (CAD/JPV). Котирування канадського долара до долара США (USD/CAD) дорівнює 1,5658, а канадського долара до єни (USD/JPV) —

2 спосіб: розрахунок крос-курсу для валют із прямим та не­прямим котируванням до долара США, де долар є базою котиру­вання для однієї з валют. Для розрахунку крос-курсу слід помно­жити доларові курси цих валют.

Наприклад, потрібно знайти крос-курс фунта стерлінгів до української гривні (GBP/UAH). Курс GBP/USD = 1,5890 (непряме котирування), курс USD/UAH = 5,4250 (пряме котирування). Крос-курс GBP/UAH = 1,5890 х 5,4250 = 8,6203.

З спосіб: розрахунок крос-курсу для валют із непрямим коти­руванням до долара США, де долар є валютою котирування для обох валют. Для розрахунку крос-курсу необхідно розділити курс базової валюти на курс валюти котирування. Наприклад, потрібно визначити крос-курс фунта стерлінгів до австралійського долара (GBP/AUD). Курс GBP/USD=1,5820, курс AUD/USD =0,7596.

Найчастіше розраховують такі крос-курси: фунт стерлінгів до японської єни, євро до японської єни, євро до швейцарського франка. Ринок крос-курсів в Україні представлений кількома ва­лютами: фунт стерлінгів до гривні, російський рубль до гривні, євро до гривні. Визначення крос-курсів інших валют не здійснюється, тому що торговельні контракти в основному укладаються в доларах США.

У ринковій економіці ціни на товари і послуги визначаються попитом і пропозицією, тобто є ринковими цінами. Валютні курси — це ціни валют. Чи визначаються вони, як і ціни інших това­рів, попитом і пропозицією?

Режим валютного курсу, встановлений сучасною валютною системою, характеризується тим, що:

1) вона дозволяє використовувати як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант;

2) країни—члени МВФ при проведенні курсової політики повинні дотримуватись основних принципів, вироблених МВФ: а) валютний курс повинен бути економічно обгрунтованим; б) інтервенція центрального банку здійснюється з метою згладжуван­ня значних хаотичних короткострокових курсових коливань; в) при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.

Режим фіксованих валютних курсів — це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів є валютна система «золотого стандарту», коли кожна країна встановлює золотий вміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому представляють фіксоване співвідношення золотого вмісту валют.

Фіксований валютний курс може фіксуватись різними спосо­бами:

1. Фіксація курсу національної валюти (до курсу найбільш зна­чущих валют міжнародних розрахунків). Наприклад, до долара США фіксують курс багато країн Латинської Америки, Африки.

2. Використання валюти інших країн за законний платіжний засіб. Так, більшість республік колишнього СРСР в 1992— 1994 рр. використовували російський рубль як законний платіжний засіб.

3. Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн — головних торговельних партнерів. Наприклад, Бутан — до ін­дійської рупії, Намібія, Свазіленд — до південноафриканського рангу.

4. Фіксація курсу національної валюти до колективних валю­тних одиниць, наприклад до СДР (Лівія, М'янма, Сейшельські Острови).

До переваг фіксованих валютних курсів слід віднести те, що коли курс стабільний, то він забезпечує компаніям надійну основу для планування та ціноутворення; обмежує внутрішню грошо­во-кредитну політику; позитивно впливає на недостатньо розви­нуті фінансові ринки і фінансові інструменти.

Недоліки фіксованих валютних курсів:

■ якщо йому не довіряють, то він може піддатися спекулятив­ним діянням, які в подальшому можуть зумовити відмову від фіксованого курсу;

■ немає надійного способу, щоб визначити, чи є вибраний курс оптимальним та стабільним;

■ фіксований курс передбачає, щоб центральний банк був готовий до проведення валютних інтервенцій з метою його підтримки.

У країнах з ринковою економікою і високим рівнем доходу, як правило, діють ринкові (плаваючі) валютні курси.

Гнучкі, або вільно плаваючі, валютні курси — режим, за якого курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму.

Перевагою ринкових валютних курсів є те, що вони внаслідок вільного коливання попиту на валюту і її пропозиції автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку усуваються незбалансовані платежі; у спекулянтів немає можливості отриму­вати прибуток за рахунок центрального банку; у центрального банка немає потреби здійснювати валютні інтервенції. До недоліків можна віднести те, що ринки не завжди працюють з ідеаль­ною ефективністю і тому існує ризик, що валютний курс перебу­ватиме протягом тривалого часу на необумовленому економіч­ними прогнозами рівні; невизначеність майбутнього валютного курсу може створити труднощі для компанії у сфері планування та ціноутворення; свобода проведення незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушена (наприклад, якщо уряд не має засобів протидіяти зниженню валютного курсу, він може приводити інфляційну, бюджетну та грошово-кредитну політику).

Компромісні валютні курси— це режим, за яким поєдну­ються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного ринку лише частково здійснюється ру­хом самих валютних курсів. Це може бути:

■ підтримування фіксованого курсу шляхом незначних змін в економіці, а у випадку їх недостатності — шляхом девальвації валюти і встановлення нового офіційного фіксованого курсу;

■ регульоване плавання валют, коли офіційні органи зміню­ють валютний курс поступово, поки не буде досягнуто нового паритету. Це може бути:

а) «ковзне прив'язування» — щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь заплановану й оголошену величину;

б) «повзуче прив'язування» — зниження валютного курсу зі заздалегідь оголошеною періодичністю на зазначену величину;

в) «брудне плавання» — щоденна девальвація на заздалегідь не оголошену величину. Разом з цим уряд вживає заходів щодо пристосування економіки до нової ситуації.

Якщо пропозиція не відповідає попиту при заданому офіційному курсі, то валютою торгують нелегально за обмінним курсом чорного ринку. Офшорний обмінний курс відноситься до неофіційної ціни регульованих валют, операції за якими здійснюються в офшорних зонах.

Попит на іноземну валюту виникає внаслідок необхідності купівлі товарів і послуг за рубежем. Попит на валюту будь-якої країни на валютному ринку свідчить саме про те, що існує попит іноземців на товари і послуги цієї країни. Величина попиту на валюту залежить від ціни на пропонований товар. Зі зниженням ціни на товар дедалі більше покупців забажають і зможуть його

Придбатипокупцям, які бажають придбати іноземний товар, буде по­трібна валюта країни—продавця товару в обмін на національну валюту за ціну, що склалася на ринку, тобто за обмінним курсом. Попит на валюту продавця товару залежатиме від ціни валюти (валютного курсу). Пропозиція валюти з боку країни-продавця виникає, у свою чергу, внаслідок необхідності купівлі товарів (тобто попиту на товар) у країни—покупця її товарів.

Іншими словами, взаємний попит на дві (і більше) валюти та їх пропозиція виникають внаслідок торговельних операцій між двома (і більше) країнами.

Розглянемо криві попиту і пропозиції іноземних товарів та іноземної валюти, які ілюструють висловлені вище положення [53, с 22—25].

У ринковій економіці ціна валюти коливається під впливом попиту і пропозиції. Якщо обмінний курс надто високий, пропо­зиція валюти перевищить попит на неї і ціна валюти знизиться. Якщо ж ціна надто мала, попит на валюту перевищить пропози­цію і курс підвищиться. Внаслідок таких коливань складається ціна рівноваги валюти або ринкова ціна. Ринкова ціна — це об­мінний курс, за якого пропозиція валюти на валютному ринку дорівнює попиту на неї (рис. 1)

Рис. 1. Визначення ринкової ціни валюти

Ми можемо зробити висновок, що валютний ринок діє так само, як і інші ринки. Зростання попиту призводить до зростання ціни (або валютного курсу). Зростання пропозиції викликає падіння обмінного курсу. На вільному ринку курс обміну валют завжди рухатиметься до рівноваги, виявляючи будь-яку нестачу або надлишки.

Розуміння суті валютних курсів і видів їх котирування дозво­ляє порівнювати експортну ціну товару з ціною внутрішнього ринку і тим самим з'ясувати, наскільки вигідним є продаж того чи іншого товару чи послуги на певному іноземному ринку.

Припустимо, що українська фірма виготовляє товар X, котрий на національному ринку коштує 21,6 грн, і хоче дізнатися про експортні можливості цього товару на німецькому і англійському ринках. Для цього фінансовий менеджер дізнається в банку про обмінні курси української, німецької та англійської валюти в до­ларах. Обмінні курси такі: 1,6 дол. за фунт стерлінгів — у вигляді зворотного котирування і за 1 дол. — 5,6 грн, 0,9658 євро за 1 дол. — у вигляді прямого котирування. За таких обмінних кур­сів фірма отримає від продажу товару доход у 3,93 доларів (21,6 : 5,5 = 3,93 дол.). Щоб отримати доход від продажу товару на суму 3,93 дол., він повинен бути проданий на німецькому рин­ку за 3,8 євро (3,93 х 0,9658 = 3,8), а на англійському — за 2 46 фунта (3,93 х 1/1,6 = 2,46).

Після того як визначені ціни, які забезпечують доход від про­дажу товару на іноземних ринках не нижче від доходу на націо­нальному ринку, фірма повинна виявити реальні експортні мож­ливості товару на цих ринках.

Зміна валютних курсів, тобто знецінення або подорожчання валют, призводить до зміни цін на експортовані й імпортовані товари.

Так, у нашому прикладі підвищення курсу гривні по відно­шенню до долара з 5,4 грн до 5,2 грн за дол. призводить до подо­рожчання товару української фірми на німецькому ринку до 4,0 євро (21,6: 5,2 = 4,15 дол. — це доход від продажу на національ­ному ринку; ціна товару на німецькому ринку, яка забезпечує до­ход від продажу в розмірі 4,15 дол., дорівнюватиме 4,15 х 0,9658 = = 4,0 євро).

Загальний висновок такий: внаслідок знецінення валюти краї­ни, за інших рівних обставин, здешевлюються її товари для іно­земців і дорожчає імпорт. Підвищення курсу валюти країни удорожчує товари для іноземців і здешевлює імпортні товари.

Довгостроковими фундаментальними, що визначають рух валютних курсів, є процеси, які відбуваються у сфері національного виробництва й обігу. Це, насамперед, порівняльна (по відношенню до світового рівня) продуктивність праці, і, відповідно, витрати виробництва, довгострокові темпи зростання ВНП, місце й роль країни у світовій торгівлі і вивезенні капіталу. Відносно швидше зростання продуктивності праці в окремій країні (відно­сне підвищення продуктивності праці) в довгостроковому плані

приводить до підвищення відносної купівельної спроможності національних грошей по відношенню до товарів і відповідно до зростання валютного курсу цієї країни. Ця обставина дає можли­вість прогнозувати довгостроковий розвиток валютних курсів.

Чим більші витрати виробництва і ціни в країні (нижча продуктивність праці) порівняно зі світовими, тим більше зростає імпорт порівняно з експортом, що призводить до знецінення націо­нальної валюти, і навпаки. Цей чинник отримав назву «паритет купівельної спроможності» (ПКС) валют. На світових ринках ва­люти зіставляються за інтернаціональною вартістю певної кіль­кості товарів і послуг, які представляються тією чи іншою гро­шовою одиницею. В ході міжнародних і світогосподарських відносин встановлюється таке співвідношення обох валют, за якого певна сума грошей може бути обмінена на однаковий за складом і обсягом «ринковим кошиком» товарів і послуг в обох країнах. Це й буде паритет купівельної спроможності валют, тоб­то такий рівень обмінного курсу двох валют, котрий урівнює ку­півельну спроможність кожної з них за інших рівних обставин.

Зростання національного доходу країни, що призводить До збільшення попиту на імпортні товари, породжує попит на валюту країни-імпортера і тенденцію до знецінення національної валюти. А зростання експорту, пов'язане зі зростанням національ­ного доходу в іншій країні, породжує тенденцію до підвищення курсу національної валюти країни-експортера.

У сфері обігу до чинників, які визначають довгочасні тенденції руху валютного курсу, відноситься інфляція, її темпи порів­няно з темпами знецінення провідних валют. Вищі темпи національної інфляції, за рівних інших умов, призводять до зниження валютного курсу певної країни стосовно до країн, що мають від­носно невисокі темпи знецінення грошей. У випадку інфляції зміна валютного курсу чисто номінальна, на відміну від реальної зміни продуктивності праці. Якщо в першому випадку впливати на валютний курс у бік його підвищення можна за допомогою монетарної політики (скорочення емісії грошей, підвищення ста­вки позичкового відсотка тощо), то в другому —засобами, спрямованими на підвищення продуктивності праці до рівня, що за­безпечує конкурентоспроможність на світовому ринку.

Одним з чинників, що визначають рух валютних курсів, є відносний рівень реальних відсоткових ставок, тобто номінальних відсоткових ставок з поправкою на величину інфляції.

Відносний рівень реальних відсоткових ставок регулює потоки капіталів між країнами. Збільшення відсоткових ставок робить країну привабливою для вкладання фінансових коштів, внаслідок чого збільшується пропозиція іноземної валюти і попит на національну валюту. Низькі відсоткові ставки обмежують або викликають відплив капіталу, внаслідок чого збільшується попит на іноземну валюту. Відповідно поводить себе і валютний курс. У першому випадку він має тенденцію до підвищення, в другому — до зниження. Таким чином, сильні­ша інфляція, нижчі реальні відсоткові ставки призводять до знецінення валюти.

Впливає на валютний курс і стан платіжного балансу країни. Як правило, пасив балансу погіршує становище на світовому ринку тієї чи іншої валюти, оскільки при цьому попит на іноземну валюту перевищує її пропозицію, актив — поліпшує, оскільки пропозиція іноземної валюти перевищує попит на неї.

Короткострокові коливання валютних курсів залежать від психологічного чинника — ринкового «очікування» учасників валютного ринку (міркування банкірів, ділерів про перспективи динаміки курсу тієї чи іншої валюти, валютні інтервенції тощо), який породжує різного роду спекуляції на валютних ринках, у тому числі спекулятивний рух капіталів. Очікування подальшого зниження (підвищення) валютного курсу поро­джує прагнення звільнитися (скупити) від даної валюти, що призводить до ще більшого зниження (підвищення) валютного курсу.

Валютна інтервенція, тобто втручання центральних банків і казначейств у валютні операції, проводиться як з метою підви­щення, так і з метою зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. Якщо ставиться мета підвищення курсу націо­нальної валюти, банки і казначейства вдаються до масового про­дажу іноземної валюти і купівлі національної. Якщо ж країна за­цікавлена у зниженні курсу своєї валюти, то відбувається зворотне — масове скуповування іноземної і продаж національ­ної валюти. Валютна інтервенція може лише тимчасово вплинути на рух валютних курсів. Ступінь її ефективності залежить від об­сягу коштів спеціально створених валютних фондів.

Зниження курсу національної валюти сприяє викидному експорту товарів. Однак валютний демпінг приносить додатковий прибуток лише тоді, коли зовнішнє знецінення валюти, тобто зниження її валютного курсу, випереджає внутрішнє знецінення, тобто падіння купівельної сили грошей в даній країні. Лише в цьому випадку, продаючи товар за попередньою ціною (або нижчою) в іноземній валюті, експортер обмінює цю валюту на. більшу кількість своєї національної валюти внаслідок падіння курсу останньої. Це дозволяє йому купити на внутрішньому ринку більше устаткування, сировини, робочої сили для розширення виробництва.

 


Читайте також:

  1. Валюта та її види
  2. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
  3. Валюта: види та характеристика.
  4. Валютний кліринг: світовий досвід та його значення
  5. Валютний контроль
  6. Валютний курс
  7. Валютний курс
  8. Валютний курс
  9. Валютний курс
  10. Валютний курс і способи його визначення
  11. Валютний курс та його види




Переглядів: 2887

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття «валютні відносини» та «світова валютна система»..20 хв. | Прогнозування валютного курсу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.