Звичай як джерело міжнародного приватного права.

Міжнародний звичай – це правило поведінки, яке конституйоване загальною практикою. Для універсальних звичаїв необхідне загальне визнання. Визнання регіональних і партикулярних звичаїв може бути підтверджено рішеннями Міжнародного Суду.

В міжнародному публічному праві під міжнародним звичаєм розуміється правило поведінки, яке склалося на практиці у міждержавних відносинах та за яким визнається юридична сила. Згідно ст. 38 «Статуту Міжнародного суду ООН», міжнародний звичай - доказ загальної практики, що склалась у якості правової норми. Також в якості міжнародного звичаю можуть визнаватись правила, зафіксовані в таких актах не правового характеру як резолюції міжнародних нарад і організацій.

Таким чином, міжнародно-правовий звичай - це стійке правило поведінки держав, що склалося в практиці, за яким держави визнають юридичну силу, тобто виражають свою злагоджену волю. Міжнародно-правовий звичай, як і міжнародний договір - це угода між державами, що покладає на них юридичні зобов'язання. Тому все, що було викладено вище про міжнародний договір, стосується і міжнародно-правового звичаю: він виступає джерелом міжнародного публічного права, а у внутрішній сфері держави його дія опосередковується національно-правовими формами. В такому порядку міжнародні звичаї визнаються в якості джерела і в МПП.

В літературі вказується, що принциповою відмінністю міжнародних договорів та міжнародних звичаїв є усна форма останніх, що виражається у відсутності їх нормативного закріплення; але при цьому більшість міжнародних звичаїв мають ненормативне закріплення і все ж таки виражені в письмовій формі в т.з. «приватних кодифікаціях», односторонніх актах держав, судових актах та ін.

Крім міжнародно-правових звичаїв в міжнародній практиці склалися і широко застосовуються стійкі правила, які іменуються звичаями міжнародного торгового або ділового обороту. Ці правила склалися у відносинах не між державами, а між фізичними і юридичними особами різних держав в підприємницькій сфері. Особливо велике їх значення в сферах міжнародної торгівлі, міжнародного торгового мореплавства і міжнародних грошових розрахунків.

Враховуючи значну роль звичаїв міжнародного ділового обороту в регламентації міжнародних економічних зв'язків і труднощі щодо встановлення їх змісту через їхній неписаний характер, багато міжнародних організацій вивчають, узагальнюють і публікують свого роду зводи (приватні кодифікації") звичаїв з певних питань. Так, достатньо популярними є підготовлені Міжнародною торговою палатою «Міжнародні правила тлумачення (інтерпретації) торговельних термінів» (ІНКОТЕРМС), «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів», «Уніфіковані правила по інкасо». «Уніфіковані правила стосовно договірних гарантій», підготовлені в рамках Міжнародного морського комітету «Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію», підготовлений Міжнародним інститутом з кодифікації приватного права (УНІДРУА) «Принципи міжнародних комерційних договорів» та ін.

В цілому, в літературі висловлюються достатньо різні точки зору стосовно правової природи та юридичної сили звичаїв міжнародного торгового або ділового обороту. Одні автори розглядають їх як підвид міжнародних звичаїв, а інші - розглядають як неформальні правила (позначаючи їх при цьому терміном «узвичаєння»), що не мають юридичної сили і не можуть бути юридичними джерелами ні міжнародного публічного, ні національного права, у тому числі МПП.

Якщо міжнародний звичай не ґрунтується на засадах суверенітету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад, колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.

Звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві, є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї. Зазначене закріплено, зокрема, в ч. 4 ст. 28 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р.

Ті з них, що ґрунтуються на принципі суверенітету та рівності держав, мають значення для колізійного права. Інші тільки у небагатьох випадках колізій законів можна вважати джерелом права. Наприклад, принцип місцезнаходження речі, особливо нерухомої, є загальновизнаним та застосовуваним у міжнародній практиці.

Звичай заповнює відповідні прогалини в міжнародному праві на випадок відсутності конвенційного регулювання. Часто звичай регулює міжнародні відносини паралельно з міжнародним договором. Міжнародний звичай є основним регулятором відносин між державами – не учасницями міжнародного договору й державами-учасницями договору з державами - не учасницями.

Міжнародний звичай застосовується між державами-сторонами міжнародного договору

в таких випадках:

І) для регулювання відносин, які виникли до вступу договору в силу ("Віденська конвенція про право міжнародних договорів", ст. 4);

ІІ) для регулювання відносин, які виникли після вступу договору в силу (паралельне

регулювання).

Узвичаєння, зокрема міжнародного торговельного обігу, тобто практика міжнародної торгівлі, хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судова практика як джерело міжнародного приватного права.	\|	РОЗДІЛ 1. Теорія поведінки споживача

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.