Конкретнонаукова методологія

Конкретнонаукова (або часткова) методологія – це сукупність ідей або специфічних методів певної науки, які є базою для розв’язання конкретної дослідницької проблеми; це наукові концепції, на які спирається даний дослідник.

Рівень конкретнонаукової методології потребує звернення до загальновизнаних концепцій провідних учених у певній галузі науки, а також тих дослідників, досягнення яких є загальновизнаним.

Пошуки методологічних основ дослідження здійснюється за такими напрямами:

- вивчення наукових праць відомих учених, які застосували загальнонаукову методологію для вивчення конкретної галузі науки;

- аналіз наукових праць провідних учених, які одночасно із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання даної галузі;

- узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему;

- проведення досліджень специфічних підходів для вирішення цієї проблеми професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї;

- аналіз концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності українських учених і практиків;

- вивчення наукових праць зарубіжних учених і практиків.

Отже, виходячи з методологічних основ наукового дослідження, необхідно чітко відповісти на запитання про: передбачувану провідну наукову ідею, сутність явища (об’єкта, предмета дослідження), суперечності, що виникають у процесі чи явищі, стадії, етапи розвитку (або тенденції). Це і становить наукову концепцію дослідження.

Концепція – це система поглядів, система опису певного предмета або явища, щодо його побудови, функціонування, що сприяє його розумінню, тлумаченню, вивченню головних ідей. Концепція має надзвичайне значення, оскільки є єдиним, визначальним задумом, головною ідеєю наукового дослідження.

4. Методи наукового пізнання (Загальні та спеціальні методи наукових досліджень. Основні групи загальних методів. Логічні закони та правила).

До складу методів, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження, прийнято відносити: абстрагування; аналіз і синтез; індукцію і дедукцію.

1.Нерідко досліднику доводиться із сукупності ознак, властивостей явища, процесу дійсності відокремлювати ті, що становлять для нього інтерес. Таку мислену процедуру називають абстрагуванням. (СЛАЙД)

– (подать на аркуші)

Абстрагування– метод наукового дослідження, який полягає у мисленому відокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища

Розрізняють процес абстрагування і результат абстрагування, названий абстракцією.Звичайно, під результатом абстрагування розуміють знання про деякі сторони об’єкта. Процес абстрагування – це сукупність операцій, які приводять до отримання такого результату (абстракції).

Цей метод пізнання часто використовується у філософії, під час вивчення теорії світостворення , в астрономії (досліджується розвиток галактики)

Прикладом абстракції можуть служити численні поняття, якими оперує людина не лише в науці, а й у повсякденному житті: дерево, дім, дорога, книга, рідина та ін.

Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьому складному.

Основні види абстрагування:

- ототожнення – утворення поняття через об’єднання предметів, пов’язаних відношеннями типу рівності, в особливий клас;

- ізолювання – виділення властивостей і відношень, нерозривно пов’язаних із предметами.

Процес абстрагування в системі логічного мислення тісно пов’язаний з іншими методами дослідження і передусім з – аналізом і синтезом.

Як сказав німецький філософ Імманіїл Кант (1724–1804): „Саме синтез є тим, що власне, складається з елементів знання і об’єднує їх в певний зміст. Тому синтез є перше , на що ми повинні звернути увагу, якщо хочемо робити висновки про походження наших знань”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Аналіз і синтез.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.