Класифікація і типологія злочинців.

У поведінці людини, зокрема злочинній, завжди мають місце не лише соціальні, а й біологічні, психофізіологічні елементи, які впливають на ступінь інтенсивності поведінки людини, однак не пояснюють, чому ця людина вчинила злочин.

Біологічне в особі злочинця.

Однією з головних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального й біологічного.

Вітчизняні кримінологи виходили й виходять з того, що злочинність, як і конкретні злочини, у будь-якому суспільстві має соціальний характер (соціально обумовлений).

Це аж ніяк не означає ігнорування біологічних факторів,однак вони можуть мати лише характер умови, що сприяє злочинній поведінці, але не причини.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані дають підставу вважати, що ослаблення або перекручування психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню та розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, і, разом з тим, призводить до зниження вольових процесів, підвищення сугестивності, послаблення стримуючих контрольних механізмів.

Значимість цих факторів зростає в сучасних у мовах що характеризуються загальною психічного напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, станів психічної дезадаптації.

Як установлено, психопатії, наприклад, є одним з факторів, що сприяють скоєнню насильницьких злочинів. Водночас давно відомо, що психопати успішно працюють і виконують багато інших обов'язків.

Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний вигляд особи, сформований суспільством.

У зв'язку з цим деякі кримінологи особистість злочинця визначають як систему соціальних, психологічних, моральних, психічних і правових ознак.

Сучасною наукою не доведено існування яких-небудь природжених програм соціально схвальної або злочинної поведінки.

Не встановлені також спадкові фактори такої поведінки.

Генетика довела, що набуті за життя ознаки не спадкуються нащадками.

Але це не означає, що при вивченні причин конкретного злочину слід уникати всього, що має відношення до біологічної структури злочинця.

На противагу антропологічним поглядам на природу злочинної поведінки у кримінології завжди переважав підхід, який заперечував її біологізацію.

У зв'язку з цим значний науковий інтерес може мати висловлена в юридичній літературі точка зору професора С.М. Іншакова про те, що по відношенню до одних злочинів головними виступають соціальні фактори, по відношенню до інших — біологічні.

Для правильного розумінняспіввідношення соціального та біологічного в людиніслід прийняти до уваги той факт, що біологічні особливості впливають на тип поведінки людини (холерик в однаковій життєвій ситуації поведе себе інакше, ніж флегматик чи сангвінік, але в цілому їхні вчинки диктуються ще й ступенем соціальної вихованості), не будучи причинами його поведінки, зокрема злочинної.

Є підстави вважати, що новітні наукові відкриття у сфері медицини, зокрема при вивченні кори головного мозку та ендокринної системи, дадуть можливість пояснити досі незрозуміле у поведінці людини.

Класифікація злочинців— це розподіл їх за групами, з урахуванням певних критеріїв.

Особа злочинця відрізняється від особи незлочинця суспільною небезпекою, характер якої залежить від мотиваційної спрямованості злочинної поведінки.

Ступінь суспільної небезпеки особи змінюється залежно від стійкості та глибини цієї спрямованості.

Вирішальне значення має класифікація злочинців за двома критеріями:

1) за характером і змістом мотивації

2) за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості.

За характером і змістом мотивації можна виділити такі основні групи злочинців:

1.із негативно-зневажливим ставленням до людської особи, її найважливіших благ, життя, здоров'я, тілесної недоторканності (насильницький тип особи)

2.з корисливою спрямованістю (корисливий тип)

3.зі свідомо зневажливим ставленням до своїх суспільних обов'язків (анархічний тип)

4.із легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до вимог певних правил поведінки та обов'язків(необережний тип)

5.з орієнтацією на абсолютний пріоритет своїх власних (а також рідних і близьких) потреб (егоцентричний тип)

6.з орієнтацією на необхідність задоволення елементарних життєвих потреб (самодостатній тип).

За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості особи розрізняють:

1.осіб, які вперше вчинили злочини внаслідок випадкового збігу обставин і всупереч загальній позитивній характеристиці всієї попередньої поведінки (випадкові злочинці)

2.осіб, які вперше вчинили злочини під впливом несприятливих умов формування ,і життєдіяльності, але які в цілому характеризуються (наприклад, у трудовому колективі, у побуті), крім цього злочину, скоріше позитивно, аніж негативно (ситуативні злочинці)

3.осіб, які вперше вчинили злочин, але раніше допускали правопорушення, які не є злочинами (нестійкі злочинці)

4.осіб, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі й раніше засуджених(злісні злочинці)

5.осіб, які неодноразово систематично вчиняли тяжкі та особливо тяжкі злочини (особливо злісні злочинці).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання № 2: Соціально-демографічна характеристика особи злочинця.	\|	Питання 3. Класифікація і типологія жертв злочину.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.