КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Загальновизнаної класифікації інфекційних хвороб поки що не існує. У нашій країні прийнята класифікація видатного українського вченого-епідеміолога академіка

Л.В. Громашевського. Ознакою, покладеною в основу цієї класифікації, є механізм передачі збудників та їх локалізацію в організмі. Згідно з цією класифікацією інфекційні хвороби поділено на 4 групи. Цю класифікацію доповнюють поділом кожної групи на антропонози ( захворювання виникають тільки у людей) та зоонози (захворювання, характерні для тварин і людей).

Таблиця 1. Класифікація інфекційних хвороб

Групи інфекцій	Антропонози	Зоонози
Кишкові	Гепатит А,Е, ротавірусна інфекція, ентеровірусна інфекція (віруси Коксакі, ЕСНО), поліомієліт, черевний тиф, шигельоз, холера, ешерихіози, харчові бактеріальні отруєння. амебіаз, лямбліоз, ентеробіоз	ящур, бруцельоз, лептоспіроз, сальмонельози, ботулізм, єрсиніоз, псевдотуберкульоз, трихенельоз
Дихальних шляхів	Грип, парагрип, аденовірусна інфекція, риновірусна інфекція, респіраторно-синцитіальна інфекція, кір, краснуха, інфекційний мононуклеоз. віспа вітряна, віспа натуральна, епідемічний паротит, дифтерія, менінгококова інфекція, кашлюк, лепра, туберкульоз, респіраторний хламідіоз, пневмоцистоз	Гарячки Марбурга й Ебола, орнітоз
Кров'яні (трансмісивні)	Поворотний тиф, висипний тиф, малярія	Жовта гарячка, японський енцефаліт, омська геморагічна гарячка, кліщовий енцефаліт, чума, Ку-гарячка, туляремія
Зовнішніх покривів	Гепатити В,С,Д, СНІД, цитомегаловірусна хвороба, гонорея, сифіліс, лейшманіоз вісцеральний індійський, трихомоніаз, трихофітія, мікроспорія, епідермофітія, стронгілоїдоз, шистосомози	Сказ, сап, сибірка, правець, деякі види шкірного лейшманіозу, зоонозна трихофітія

Кишкові інфекційні хвороби (аліментарні). Передаються фекально-оральним механізмом, уражають кишки. Збудники проникають в організм через рот. Ні у стравоході (через швидку евакуацію), ні в шлунку (кисле середовище) збудники не розмножуються. Мікроби можуть залишатися в межах кишок (холера, шигельоз) і виділятися з фекаліями; іноді збудники потрапляюють у кров і розносяться по всьому організму. В іншому випадку збудник може виділятися з сечею (черевний тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз).

Найвагоміше значення у профілактиці кишкових інфекцій належать санітарно-гігієнічним заходам, спрямованим на недопущення забруднення харчових продуктів і води, боротьбу з мухами, а також особистій гігієні (миття рук перед приготуванням їжі, її споживанням та після відвідування туалету). Необхідно якомога раніше виявити хворих і заразоносіїв й відсторонити їх від роботи на харчових підприємствах, у системі водопостачання тощо.

Інфекції дихальних шляхів (повітряно-краплинні) характеризуються повітряно-крапельним механізмом передачі й ураженням слизової оболонки дихальних органів. Збудники перебувають на слизових оболонках носоглотки, гортані, трахеї, бронхів, звідки при чханні, кашлі, розмові з крапельками слизу і харкотинням виділяються у повітря і довкілля і при попаданні цих крапельок (або пилу, що утворився при їх підсиханні) у дихальні шляхи сприйнятливої людини відбувається зараження. Деякі збудники швидко гинуть у довкіллі, тому зараження можливе при дуже близькому спілкуванні з хворим (кір, кашлюк). Інші, навпаки, дуже стійкі і з пилом можуть переноситись на значні відстані (туберкульоз). Додатковими факторами передачі деяких інфекцій можуть бути іграшки, посуд, білизна, забруднені збудниками.

Основний профілактичний захід полягає у формуванні несприйнятливості населення шляхом проведення специфічної імунізації. Важливе значення мають часте провітрювання, ультрафіолетове опромінення приміщень, застосування індивідуальних масок і респіраторів, дезінфекція.

При кров'яних (трансмісивних) інфекціях збудники перебувають у кровоносній і лімфатичній системах, звідки лише за допомогою кровосисних членистоногих (воша, комар, блоха, кліщ) можуть досягти сприйнятливого організму іншої людини (трансмісивний механізм передачі). Збудники цих інфекцій в основному адаптовані до певних переносників. тому кров'яні інфекції мають епідеміологічні особливості:

а) ендемічність – деякі хвороби цієї групи характеризуються типовою природною осередковістю;

б) сезонність, яка пов'язана з біологічною активністю у певні (теплі) пори року.

Збудники облігатно-трансмісивних хвороб передаються тільки через переносників (висипний тиф, малярія). Збудники факультативно-трансмісивних хвороб можуть передаватись як через переносників, так і іншими шляхами через зовнішнє середовище (чума, туляремія, Ку-гарячка).

Найефективнішим способом боротьби з цими інфекціями є дезінсекція (знищення комах-переносників). У тих випадках, коли джерелом є гризуни, проводяться дератизаційні заходи. Для запобігання деяким хворобам (чума, туляремія, кліщовий енцефаліт) застосовують вакцини.

Інфекції зовнішніх покривів. Збудник проникає в організм через шкіру і зовнішні слизові оболонки, а інфекція уражує весь організм (корост уражує лише шкіру). Зараження людини відбувається двома способами:

а) під час безпосереднього (прямого) контакту (венеричні хвороби, сказ). При прямому контакті людина чи тварина, що є джерелом збудника, ураженою ділянкою тіла торкається сприйнятливого організму. Така передача можлива при укусі твариною (сказ), статевих зв'язках (гонорея, ВІЛ-інфекція);

б) під час непрямого контакту – через фактори зовнішнього середовища: одяг, постіль, посуд, грібенці, продукти харчування (сибірка).

Ранові інфекції (правець, бешиха) пов'язані з травмами з ушкодженням шкіри. Ряд інфекцій (гепатити В,С) передаються під час медичних маніпуляцій (оперативні втручання, ін'єкції ліків, діагностичні процедури) – парентеральний шлях передачі ( через медичні інструменти).

У профілактиці цих хвороб застосовують різні заходи: виявлення, ізоляція, лікування хворих, якісна стерилізація медичних інструментів, дотримання правил особистої гігієни, виявлення і зищення хворих тварин, запобігання травматизмові. Стосовно деяких інфекцій розроблена ефективна імунізація.

Існують інфекційні хвороби з різними (кількома) механізмами передачі. Тоді іноді виділяють п'яту групу інфекційних хвороб (чума, туляремія, сибірка, геморагічну гарячку тощо).

Наведена класифікація, спираючись на локалізацію збудника в організмі, визначає органи, які найчастіше вражаються при тій чи іншій хворобі, тобто має певне клінічне значення. Але основна цінність класифікації полягає в тому, що вона вказує на головні шляхи розповсюдження інфекційних хвороб і обгрунтовує адекватні способи їх попередження.

У світовому масштабі все більше впроваджується Міжнародна статистична класифікація хвороб, травм і причин смерті (МКХ). Кожні 10 років її переглядають експерти ВООЗ, які вносять у класифікацію зміни з врахуванням нових досягнень медицини.

Міжнародна класифікація інфекційних і паразитарних захворювань, що є частиною МКХ, складається з трьохзачних рубрик хвороб та їх чотиризначних підрубрик, наприклад :

АОО Холера

АОО.О Холера, викликана холерним вібріоном 01, біовар cholerae.

В15 Гострий гепатит А

В15.0 Гепатит А з печінковою комою

В15.9 Гепатит А без печінкової коми

Уведення МКХ слугує уніфікації методичних підходів до діагностики поширених інфекційних хвороб, їх статистичного обліку та аналізу в різних країнах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні	\|	УЛАШТУВАННЯ І РЕЖИМ ІНФЕКЦІЙНОЇ СЛУЖБИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.