• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, які можна поділити на дві групи.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, в першу чергу, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведення розрахунків, і тим самим тісно пов'язане з цивільним правом.

Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться, насамперед, у загальних нормативних актах і у спеціальних, присвячених регулюванню виключно банківських відносин. Це Конституція України, закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності. Ці відносини регулюють принципи організації та діяльності банків, а також порядок надання банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності має досить складну природу: з одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву - інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З іншого боку - відносини з клієнтурою, що базуються на методі автономії, тобто юридичній рівності сторін - тут застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин, для якого характерні оперативна самостійність та рівноправність.

Банківська діяльність дістає своє правове відображення в банківському законодавстві - в системі нормативних актів, що видаються відповідними органами держави. Звідси - банківська діяльність тісно пов'язана з банківським правом, яке створює можливість для регулювання і поліпшення банківської діяльності.

Основу банківської діяльності становлять грошово-кредитні відносини, об'єктом яких є гроші та грошові зобов'язання. Банківська діяльність багатогранна і є формою фінансового, кредитного і валютного регулювання. Це різновид підприємницької діяльності, яка здійснюється банками на професійній основі з метою отримання прибутку.

Об'єктом регулювання з боку банківського права є банківська діяльність. Банківська діяльність становить сукупність різноманітних банківських операцій та послуг, які здійснюються виключно банками. Банківська діяльність - це цілий комплекс операцій: залучення грошових вкладів, розміщення коштів, ведення рахунків та здійснення розрахунків, купівля-продаж монетарних металів тощо.

Банківське право - це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними та фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій.

Поняття, предмет і система банківського права

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Питання вдосконалення банківського права

Принципи і джерела банківського права

Поняття, предмет і система банківського права

План

Лекція: № 1

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО

Кафедра фінансового та адміністративного права

«Загальні положення про банківське право України»

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри фінансового та адміністративного права факультету правознавства та міжнародних відносин Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Протокол від «____»_______________201_ року №____

Київ – 2014

4. Норми банківського права та їхня класифікація

5. Банківські правовідносини, їхні зміст і види

У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки особливого значення набуває вдосконалення банківської системи та ефективне правове регулювання банківської діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створено дворівневу банківську систему, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою - отже, роль правового забезпечення банківської діяльності посилюється. Саме цим і зумовлена поява дисципліни "Банківське право".

Поняття "банківське право" міцно закріпилося в науково-юридичній термінології і широко вживане у практиці банківської діяльності як самостійна юридична категорія і стосується значної групи правовідносин, що виникають у процесі банківської діяльності. У сучасних умовах виникла потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності. Втім, правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права.

Велике теоретичне значення має визначення насамперед сутності банківського права та його місця в системі національного права.

Поняття "банківська діяльність" є ключовим елементом фінансової системи держави і має велике значення для визначення сутності та ролі банківського права.

За ринкових відносин ефективна банківська діяльність регулює грошово-кредитні відносини, сприяє надійності банківської системи, визначаючи таким чином успіхи держави у сфері економіки.

Держава заінтересована в жорсткому регулюванні банківської діяльності, за допомогою якого вона забезпечує виконання своїх завдань і функцій. Ось чому банківська діяльність та банківське право пов'язані так тісно.

Створення банківського законодавства, розвиток та формування банківської системи, забезпечення правового регулювання банківської діяльності зумовлюють актуальність проблеми банківського права, визначення його місця в системі юридичних наук.

Банківському праву властиві обидва зазначені методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб'єктів цих відносин, а завдяки другому - лише встановлює межі саморегулювання взаємовідносин суб'єктів.

Система банківського права містить норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття і структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю. Крім того, йдеться і про норми, що регулюють організацію розрахунків, операції з цінними паперами, кредитування та правила валютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов'язані зберігати кошти на рахунках у банках і дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначено порядок відкриття та закриття рахунків у кредитних установах, установлено правові форми розрахунків та порядок здійснення розрахунків за цими формами.

Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення з дотриманням строків. Норми банківського права регулюють також валютні відносини України з іноземними державами, визначаючи правила валютних операцій на території України.

Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права. Наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються у здійсненні банківських операцій банками та іншими фінансовими інститутами, або ж у застосуванні застави у кредитних правовідносинах. Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, можна дійти висновку, що банківське право слід розглядати як комплексну галузь.

Однак ані предметна єдність норм, ані їхня комплексність не свідчать про те, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової системи . (Хоча в перспективі можлива трансформація банківського права у самостійну галузь права). Банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію та розподіл коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів здійснюються у процесі проведення банківських операцій? у кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій та функціонуванні ринку цінних паперів.

Банківське право, яке має комплексний характер і відображує діяльність різних суб'єктів (від представницьких і виконавчих органів до юридичних і фізичних осіб) у банківській сфері, зумовлює зв'язок з іншими галузями права: конституційним, адміністративним, фінансовим, цивільним і господарським.

Особливо великого значення набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики та обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і положення стосовно банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ.

Норми цивільного права є правовою базою здійснення банківської діяльності і відображаються у Цивільному кодексі України. Наприклад, у договорах банківського рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються такі питання, як: укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб'єктами господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, у своїй діяльності керуються також нормами цивільного права.

Банківське право тісно пов'язано з фінансовим правом. Якщо фінансове право регулює відносини, що безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави, тобто з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів держави, то банківське право регулює суспільні відносини в межах банківської системи, відносини між банками і клієнтами тощо, з використанням правових засобів, характерних для фінансового права. Існує також тісний взаємозв'язок банківського права з такими економічними дисциплінами, як банківська справа, гроші і кредит та ін. Сутність банківського права значною мірою визначена сутністю фінансовою і грошово-кредитною системами, закономірностями їх взаємозв'язку, тоді як понятійний апарат економічних дисциплін безпосередньо використовується в банківському праві.

Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, що пов'язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні та різноманітні норми й інститути банківського права взаємопов'язані та узгоджені. Суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему.

Система банківського права об'єднує та характеризує співвідношення та зовнішню структуру об'єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених єдиною метою - регулюванням банківських правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.

Загальна частина містить норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи і джерела банківського права, правове становище НБУ та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).

До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об'єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів та ін.

Банківське право України сьогодні можна розглядати у трьох аспектах: як підгалузь фінансового права, яка формується в самостійну комплексну галузь права, як окрему навчальну дисципліну, що вивчають в юридичних та економічних вузах, і як не розвинену ще науку, об'єкт дослідження якої тільки створюється. Остання має вивчати категорії і поняття, що стосуються правового регулювання банківської діяльності, та виробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права.

Сьогодні питанню формування цілісної системи банківського права не приділяється належна увага, цей процес відбувається безсистемно. Наука банківського права тільки формується, а її методологія, поняттєвий апарат перебувають на стадії розроблення. Відсутність теоретичного обґрунтування місця та ролі банківського права в системі суспільних наук впливає на ступінь його досконалості та практику застосування. Існуючі норми банківського права не сприяють стійкості банківської системи і національної валюти, стимулюють монополію банківського бізнесу, не забезпечують захист прав і законних інтересів клієнтів та банків.

Таким чином, банківське право тісно пов'язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.

В умовах ринкової економіки та існування фінансової кризи роль банківського права, безумовно, посилюватиметься. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі та сприяє розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.

1.2. Принципи і джерела банківського права

Банківське право грунтується як на загальноправових принципах, притаманних усьому національному праву (законності, верховенстві права та рівності всіх перед законом і судом та ін.), так і на спеціальних, що мають свої специфічні ознаки і притаманні саме банківській сфері. Принципи банківського права мають нормативне значення і відіграють роль орієнтирів у формуванні банківського законодавства.

У ринкових умовах такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних відносин і способів правового регулювання з метою підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.

До спеціальних принципів банківського права належать:

- принцип свободи банківської діяльності. Суб'єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;

- принцип неухильного виконання обов'язкових економічних нормативів, установлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов'язує суб'єктів банківських правовідносин дотримуватись правил поведінки, що приписують норми банківського права. Наприклад, правилами НБУ передбачено, що комерційні банки зобов'язані дотримуватись економічних нормативів, установлених НБУ;

- принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері. З одного боку, держава займається організацією, регулюванням і управлінням банківською системою в інтересах усього суспільства. А з іншого,- проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів, тобто діє паритет інтересів всіх суб'єктів банківського права;

- принцип задоволення потреб клієнтів та максималізації прибутку, отримуваного банками. Відносини банку з клієнтами базуються таким чином, щоб укладення угод з пов'язаними особами передбачали б нарахування відсотків та комісійних за здійснення банківських операцій. Взаємовідносини банку з клієнтами будуються на ринкових відносинах, які насамперед передбачають отримання прибутку банками;

- принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їхніх клієнтів. Суб'єкти банківських правовідносин (у кредитуванні, організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні й виконанні прав та обов'язків. У цих відносинах проявляються взаємна воля і свідомість учасників;

- принцип захисту державою економічної конкуренції та заборони діяльності, що спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності чи монополізації умов надання кредитів, інших послуг, установлення процентних ставок і комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного капіталу і розподіляти резерви серед акціонерів банку.

Банкам забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банкам тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цим банкам подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.

Контроль за дотриманням законодавства з питань захисту економічної діяльності у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків відбувається за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.

Для подальшого розвитку економічної конкуренції й обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових для комерційних банків умов доступу до кредитних аукціонів НБУ, а також щодо лібералізації валютного ринку;

- принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливішу роль відведено нагляду. Без нього не може здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушенням, за його сигналами притягуються до відповідальності винні особи.

На практиці цей принцип виявляється в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про його роботу, ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (установлює для них економічні нормативи, перевіряє їхнє створення шляхом реєстрації, контролює додержання ними законодавства).

Банківська діяльність отримує своє правове виявлення в нормативних актах (джерелах права), які видаються відповідними органами держави.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах - офіційних письмових документах компетентного органу держави, в яких установлюються норми права. Джерела банківського права становлять багаторівневу систему нормативних актів та інших джерел права.

До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, статті 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України (наприклад, Закон України від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", Закон України від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", Закон України від 22 травня 2003 р. "Про електронний цифровий підпис", Закон України від 23 червня 2005 р. "Про організацію формування та обігу кредитних історій", постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів в господарському обороті України") та ін.

Важливе місце як джерела банківського права займають Цивільний кодекс України, в якому містяться розділ 71 "Про позику, кредит і банківський вклад", розділ 72 "Про банківський рахунок", розділ 73 "Про факторинг", розділ 74 "Про розрахунки", а також Господарський кодекс України (гл. 35). Норми цих глав кодексів регулюють важливі аспекти банківської діяльності.

У системі банківського законодавства особливу роль відведено законам, які мають вищу юридичну силу і охоплюють найбільш важливі питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяються такі фундаментальні закони: Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їхній захист, Закон України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", який регулює правовий статус НБУ, його функції, повноваження, основи взаємовідносин з вищими органами держави, мережу і порядок його роботи.

1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Наприклад, Укази Президента України: від 16 березня 1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України", "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 р., від 18 липня 2006 р. "Про заходи щодо посилення захисту прав громадян, які є вкладниками банків, та інших клієнтів банків і забезпечення стабільності у банківській системі". Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери" від 22 вересня 1999 р. "Про повноваження Державного експортно-імпортного банку України на виконання міжбанківських угод, укладених з групою італійських кредитних інститутів" від 21 серпня 2000 р., та ін.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ.

Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що їх видає, у вигляді постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо.

Наприклад, постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 р. № 337 затверджено Інструкцію про касові операції в банках України; постановою Правління НБУ від 30 травня 2007 р. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами.

До своєрідної групи джерел належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти - статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

У правовому відношенні важливе значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, стосовно актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на дотримання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні1.

Серйозним недоліком відомчого нормотворення була хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі листів, телеграм, що суперечила поняттю "нормативний акт" і не передбачалась законом як форма існування офіційного документа.

Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлює важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.

До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести, наприклад, Уніфіковані правила та звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила МТП за інкасо в редакції 1995 р.

У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До таких слід віднести

Женевські вексельні конвенції 1930 р., Одноманітний закон про чеки 1931 р., Конвенцію з міжнародного фінансового лізингу 1988 р. та ін. До міжнародних джерел банківського права належать стандарти, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду, які забезпечують об'єктивну оцінку внутрішньої системи з боку наглядових і офіційних органів та дозволяють порівняти їх зі встановленими критеріями.

Важливе місце в банківській практиці займають також правові звичаї та правила ділового обороту. У визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, що доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис у законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України "Звичай". Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Місце звичаю ділового обороту визначено в п. 2 ст. 630 ЦК України таким чином: якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватися як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК України.

Отже, звичаї ділового обороту, що застосовуються в банківській практиці, включають як міжнародні звичаї, що склалися в міжбанківській практиці, так і правила ділового обороту, що мають міжнародний характер.

1.3. Питання вдосконалення банківського права

Ефективне функціонування банківської системи України багато в чому визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення правового статусу суб'єктів кредитної системи та детальної регламентації різних аспектів банківської діяльності. Створення повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном "банківське законодавство", які регулюють суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Його можна визначити як систему нормативних, взаємодіючих між собою актів, що містять норми, які регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів (відносини у встановленні структури та функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій), а також їхні взаємовідносини з клієнтами, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами, а також організацію банківського регулювання і банківського нагляду. Банківське законодавство - це значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Тут банківське законодавство має ряд особливостей.

Перша особливість - міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або за порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств, організацій) та інших галузей права. Ураховуючи інтегративний характер банківського законодавства, його можна назвати комплексною галуззю законодавства, яка є окремою специфічною структурою в системі національного законодавства.

Другою особливістю банківського законодавства України є значна кількість підзаконних нормативних актів. І водночас законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності. У таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США, Франція, діє розгалужений масив законів, що регулюють банківську діяльність та забезпечують ефективне функціонування кредитної системи цих країн.

Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого,- тим, що банківські відносини надто динамічні. Це вимагає постійного внесення змін, спрямованих на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів.

Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання та в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин.

Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалось, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі центральні органи державного управління спеціальної компетенції (НБУ, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер, відображають специфічну сферу їх діяльності і є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

Наступною особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати ключову роль публічних начал в регулюванні банківської діяльності, зокрема, це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу.

Для вдосконалення банківського законодавства принципове значення має процес його інтеграції та диференціації.

Інтеграція правового регулювання банківської діяльності забезпечує посилення взаємозв'язку та взаємодії банківського законодавства з іншими галузями законодавства (адміністративним, цивільним, фінансовим).

Диференціація правового регулювання банківської діяльності полягає в його розмежуванні, в особливостях правового регулювання різних сфер банківської діяльності (розрахункових, кредитних, валютних відносин та ін.). У практичному плані мова йде про розмежування банківського права на публічне і приватне, матеріальне і процесуальне тощо.

Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть суперечать один одному; слід ще багато зробити для поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови кредитної системи в Україні.

Серйозним недоліком для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із попереднім Законом України "Про банки і банківську діяльність". Часті зміни та доповнення до законів не сприяють стабільності банківського законодавства і негативно впливають на практику його застосування суб'єктами господарювання.

На стані банківського законодавства негативно позначається і практика численних змін "правил гри", зокрема прийняття за короткий час різних відомчих нормативних актів з одних і тих самих питань. Так, за роки незалежності держави Правління НБУ неодноразово змінювало нормативні акти (інструкції, положення, правила) з окремих питань банківської діяльності: зокрема, про порядок створення та державної реєстрації банків, про застосування НБУ заходів впливу, про безготівкові розрахунки, про порядок відкриття та закриття рахунків у банках тощо.

Важливе значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повинна містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції розвитку банківської системи України передбачалося створити на основі всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки України. Однак ця пропозиція залишилася нереалізованою.

З огляду на виняткове значення проблем удосконалення банківського законодавства, слід вирішити низку питань. У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України слід прийняти пакет законопроектів з питань банківської справи. У цьому пакеті такі закони: "Про комерційні банки", "Про банківський кредит", "Про кредитну установу", "Про Ощадний банк", "Про валютне регулювання", "Про банківський нагляд", "Про іпотечні банки", "Про страхування обігу цінних паперів", "Про інкасацію", "Про безготівкові розрахунки", "Про механізм повернення капіталу, вивезеного з України", "Про строкові фінансові інструменти", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про ломбарди", "Про страхування внесків фізичних осіб у банках", "Про діяльність іноземних банків та банків з іноземним капіталом" та ін.

Удосконаленню банківського законодавства сприяло б вирішення на законодавчому рівні таких питань: про страхування депозитів та кредитів, про Державну скарбницю України, організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період, про систему державного банківського аудиту, про відповідальність банків за незаконні банківські операції, про дочірній банк та інші кредитні установи (фінансові та холдингові компанії), про банкрутство і неспроможність кредитних установ, про механізм реорганізації банків, про правове забезпечення електронних платіжних систем, про систему страхування банківських цінностей під час їх зберігання та перевезення, про захист прав кредиторів тощо.

Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне й нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їхніх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних та ін.), формування спеціального механізму реалізації тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, про порядок виконання заставних зобов'язань у разі неповернення кредитів, про лібералізацію валютних операцій - переказ іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків та ін.).

Аналіз чинного банківського законодавства свідчить, що воно перебуває ще на етапі розвитку і не повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки.

Для банківського законодавства характерні такі негативні риси:

а) багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості підзаконних нормативних актів. У зв'язку з цим особливо актуальним є дотримання ієрархії джерел банківського права;

б) відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності;

в) динамічність норм банківського права і внесення частих змін і доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;

г) суперечливість і складність багатьох нормативних актів, їхня неузгодженість з актами, які стосуються взагалі народного господарства і регулюють господарські відносини;

д) недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні акти з банківської діяльності, і труднощі, що виникають з пошуком і користуванням цими актами.

Опублікування нормативних актів не відповідає формальним вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують загальнодоступності актів.

Поряд із вдосконаленням безпосередньо банківського законодавства, складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів:

Читайте також:

1. I. Грецький період (друга половина VII — середина
2. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. MOV приймач, джерело
6. VI. Середня кишка
7. VІ Середня хронологічна
8. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
9. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
10. А середній коефіцієнт росту в такому випадку визначається як
11. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
12. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.

Переглядів: 962