• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічна природа та роль державного кредиту.

Тема 8. Державний кредит

1.Економічна природа та роль державного кредиту.

2. Форми державного кредиту та касифікація державних позик.

3. Державний борг: сутність та соціально-економічні наслідки.

Питання державного кредиту, дослідження державного боргу мають давню традицію як у зарубіжній, так і у вітчизняній фінансовій науці. Батьківщи­ною державного кредиту вважається Англія. Зокрема, вміле використання дер­жавного кредиту для фінансування державних потреб підняло Англію у XVII ст. до великої слави, могутності і величі. Розквіт економіки і динамічний розви­ток Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, який почали наслідувати всі держави світу. Поява і розвиток у XVII ст. державних кредитних операцій спонукали уряди різних країн до залучення коштів для покриття своїх потреб шляхом позик і кредитів, які стали відігравати надзви­чайно важливу роль у забезпеченні державних органів додатковими фінансо­вими ресурсами та у фінансуванні бюджетних дефіцитів.

Державний кредит в умовах повноцінної ринкової економіки і демократич­них форм державності — досить розвинена ланка державних фінансів, що відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи. Ця роль доволі багатогранна і вже давно не зводиться лише до проблеми пошуку і залучення коштів, яких бракує, а пов’язується з регулюванням соціально-економічних процесів.

Державний кредит як специфічна ланка державних фінансів — досить складне і багатогранне явище у суспільстві, своєрідна суспільна позикова си­стема. Розкриваючи економічну природу державного кредиту, доцільно про­аналізувати основні сутнісні характеристики цього поняття. Система таких найважливіших характеристик передбачає з’ясування сутності державного кредиту в таких аспектах:

Ø за економічним змістом;

Ø матеріально-речовим втіленням;

Ø формою прояву;

Ø юридично-правовим статусом.

Як відомо, кожна економічна категорія має свій зміст, понятійне наванта­ження, займає відведене їй місце. У зв’язку з цим слід підкреслити, що дер­жавний кредит є самостійною економічною категорією, яка будучи невід’єм­ною складовою фінансів, характеризується ознаками, притаманними фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин.

Як економічна категорія державний кредит — сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і ре­зидентами (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (у тому чис­лі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з ін­шого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

У класичному розумінні державний кредит безпосередньо обслуговує еко­номічні інтереси держави, опосередковує зв’язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки і при цьому держава, зазвичай, відіграє роль пози­чальника, а юридичні і фізичні особи — роль кредиторів. Споконвічно за допо­могою державного кредиту залучаються тимчасово вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення постійно зростаючих державних потреб. Проте у сфері міжнародних економічних від­носин держава може виступати одночасно і кредитором, і позичальником. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик чи виконання інших зобов’язань, взятих фізичними і юридичними особами, вона є гарантом. У кількісному співвідношенні переважає діяльність держави як позичальника коштів, натомість, обсяги операцій, у яких вона виступає у ролі кредитора і гаранта, значно менші.

Матеріально речовим втіленням державного кредиту є рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу валового внутрішнього про­дукту. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомо­гою державного кредиту, не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет. Тобто державний кредит забезпечує формування і використання централізованих грошових фондів держави. З одного боку, дер­жава мобілізує вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб у тимчасове користування; а з іншого — ціною позикового капіталу для держави є відсоток за позикою, джерелом сплати якого виступають кошти бюджету.

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (за безпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії. На відміну від державних позик, які відразу впливають на величину централізо­ваного грошового фонду — бюджету, гарантування погашення зобов’язань не обов’язково призводить до зміни останнього. Якщо боржник своєчасно і в повйому обсязі розрахувався за своїми зобов’язаннями, то гарант (у нашому ви­падку держава) не несе будь-яких додаткових витрат.

За юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів держа­вою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нор­мативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними пре­рогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Юридичною осно­вою державних позик є договір/угода. Навіть у випадку залучення державних позик шляхом випуску цінних паперів, кредитори (замість надання у розпо­рядження держави на певний строк коштів) отримують документи — держав­ні цінні папери, які надають їм певні фінансово-правові переваги. Зазвичай угодами оформляються кредити від урядів інших країн та міжнародних ор­ганізацій, тоді як за допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінан­совому ринку.

У традиційному розумінні державний кредит виникає як реакція на бюджет­ні дефіцити, зумовлені неекономним, нераціональним використанням коштів, або додатковими з економічних, соціальних і політичних причин державними видатками, що виходять за межі фіскальних можливостей оподаткування. Саме тому об’єктивна необхідність використання державного кредиту для задоволен­ня суспільних потреб зумовлена постійною суперечністю між обсягом цих по­треб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок коштів єдиного централізованого фонду держави — бюджету. За сучасних функцій держави і потенційних фіскальних можливостях ефективної ринкової економіки держав­ний кредит має особливе значення у зосередженні, з’єднуванні й використанні розрізнених капіталів в інтересах суспільства. Державний кредит набув вража­ючих масштабів за умов розвинутого фінансового сектору економіки та демо­кратичних форм державності, оскільки уряди щоразу намагаються проводити політику “щедрих” видатків у поєднанні з невідчутними методами мобілізації доходів, у тому числі за допомогою державного кредиту. Таким чином, сучасні фінансові системи побудовані на двох фіскальних засадах: податковій і кредит­ній. Податки і позики є свого роду взаємодоповнюючими інструментами дер­жавних фінансів, за допомогою яких держава мобілізує кошти для фінансуван­ня своїх постійно зростаючих потреб. З приводу оптимального поєднання податків і позик ще у 1832 р. декабрист, суспільний діяч і вчений М.Ф. Орлов у праці “Все про державний кредит” писав: “Вся наука фінансів полягає у тому, щоб обидва інструменти — податки і позики — урівноважити так, щоб податки не перешкоджали позикам, а позики полегшували податки”.

Державний кредит — специфічна інтегрована категорія, яка за внутріш­ньою сутністю та економічною природою поєднує характерні особливості двох видів грошових відносин — фінансів і кредиту. Усе це зумовлює багатоплано­вий характер взаємодії державного кредиту із державним бюджетом, безпосе­редній зв язок із системою оподаткування та рухом позикового капіталу. Державний кредит як фінансова категорія і метод мобілізації коштів для тимчасового поповнення бюджетного фонду має низку особливостей, що відріз­няють його від класичних фінансових категорій і, зокрема, податків.

По-перше, податкам притаманний односторонній безеквівалентний рух вар­тості — від платника до бюджету або у державні цільові фонди (зворотний рух можливий тільки у випадку повернення переплачених або помилково стягне­них сум) .Для державного кредиту характерний двосторонній рух вартості на прин­ципах строковості, поворотності, платності — через певний період часу внесе­на сума повертається з відсотками . Тобто державний кредит, з одного боку, є джерелом формування додаткових фінансових ресурсів держави, а з ін­шого — джерелом збільшення доходів власників цінних паперів шляхом виплати відсотків і виграшів за державними позиками. По друге, на відміну від податків, що відображають процес примусового від­чуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні по­треби і характеризуються примусовим характером стягнення, державний кре­дит має добровільний характер (хоча в історії окремих держав відомі випадки відходу від принципу добровільності при розміщенні позик). Іншими словами, податки — це імперативні грошові відносини, тоді як кредит — це відносини, що базуються на довірі, високій репутації і відповідальності.

По-третє, якщо в організаційно-правовому аспекті податок — обов’язковий платіж, який надходить у бюджет у визначених законом розмірах і всгановлені строки, то державні запозичення, як правило, здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела мобілізації фінансових ресурсів держави або коли до­цільно обмежити рівень оподаткування.

По-четверте, призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів, тоді як податки — основне фінансове підгрунтя існування держави.

Разом з тим, за своєю соціально-економічною сутністю державний кредит має безпосередній зв’язок із системою оподаткування. Зокрема, податки є ос­новним джерелом погашення боргу і виплати відсотків у майбутньому. Тобто державний кредит є свого роду антиципацією податків, іншими словами по­датками, взятими наперед, авансом.

Як економічна категорія державний кредит поєднує особливості кредитних відносин і, зокрема, здійснюється на принципах зворотності, терміновості і платності. Проте між державним і банківським кредитом, як класичною фор­мою кредитних відносин, є суттєві відмінності.

По-перше, банківський позиковий фонд використовується для кредитуван­ня підприємств (з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності) чи приватних осіб (для вирішен­ня тимчасових індивідуальних фінансових проблем). Коли мова йде про дер­жавний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпо­рядження органів державної влади, перетворюючись у додаткові фінансові ресурси держави.

По-друге, характерною ознакою банківського кредитування суб’єктів гос­подарювання є продуктивне використання позикового фонду з метою збіль­шення вартості додаткового продукту, що є джерелом погашення кредиту і виплати відсотків за ним. У випадку державного кредиту кошти використову­ються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Згодом джерелом пога­шення державних позик і виплати відсотків за ними є кошти бюджету.

По-третє, у випадку банківського кредиту у ролі позичальника і платника виступає одна і та сама юридична чи фізична особа. Особливістю державного кредиту є те, що безпосереднім позичальником є держава в особі органів дер­жавної влади, а виплати кредиторам (власникам державних цінних паперів) забезпечуються переважно за рахунок бюджетних надходжень, зокрема по­даткових. При цьому коло платників податків (які опосередковано є платни­ками за державним кредитом) не збігається з колом власників державних цін­них паперів.

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції фінансів — розподільну і контрольну.

За допомогою розподільної функції державного кредиту забезпечується фор­мування коштів єдиного централізованого фонду держави — бюджету, а інко­ли (рідко) і державних цільових фондів. Як позичальник, держава акумулює додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні внутрішні позики є основним джерелом фінансування бю­джетного дефіциту і разом з тим другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Зокрема, частка внутрішнього боргу в загальній сумі держав­ного боргу становить: у США — 86 %, у Великій Британії — 92, в Італії — 96, у Німеччині ~ 61, у Данії — 74, в Австрії — 71 %. Окрім цього, розподільна функція державного кредиту дає можливість більш рівномірно розподілити у часі і між поколіннями податковий тягар. Цей ефект особливо посилюється у випадку фінансування за рахунок запозичених коштів витрат капітального характеру, що мають загальносуспільне призначення.

Контрольна функція державного кредиту органічно поєднується із конт­рольною функцією фінансів, однак має свої специфічні риси, породжені особ­ливостями цієї категорії та и внутрішньою сутністю. Вона забезпечує контроль у процесі залучення державних позик і розміщення позикових коштів, дає можливість контролювати напрями та цільове використання позик, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків, проводити моніторинг і забезпечу­вати платоспроможність та ліквідність держави.

Окрім розподільної та контрольної функцій, державному кредиту прита­манна регулююча функція. Держава, свідомо використовуючи державний кре­дит як інструмент регулювання економіки, може проводити певну фінансову юлітику. Розміри державного кредиту, його форми, методи розміщення і по­гашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економіч­ного життя держави: рівень оподаткування і масштаби бюджетного фінансу­вання, економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу (що тісно пов’язано з темпами інфляції), звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання і нагрома­дження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспромож­ність та кредитний рейтинг держави.

Отже, функції державного кредиту розкривають його об’єктивну необхід­ність, доцільність використання та функціональне призначення у розвитку держави і суспільства.

2. Форми державного кредиту та касифікація державних позик.

Державний кредит є невід’ємною складовою економічної і фінансової систе­ми держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особли­вості і форми вияву.

При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає пози­чальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприсмства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використан­ня коштів державного позикового фонду.

У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної угоди виступає держава, яка причому може виступати і як боржник, і як кре­дитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та ба­гатосторонній основі, державна гарантія (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками.

За правовим оформленням розрізняють:

Ø державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

Ø державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

Ø внутрішні (облігації, казначейські зобов’язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національ­ній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості остан­нього;

Ø зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнарод­ному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні пози­ки, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяють­ся на:

Ø державні, що випускаються центральними органами управління (в Укра­їні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

Ø місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом еле­ментів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складо­вою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізу­вати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отриму­ють позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіо­ну одержує важливі для нього об’єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслу­говування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов’язань розріз­няють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро- кові (від одного до п’яти років) і довгострокові позики (понад п’ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

Ø відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. ІІри цьому власники державних цінних папе­рів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповід­но до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки — ІЛВОК (Ьопсіоп Іпіег Вапк ОШсіаІ Наіе, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депози­тами), 8ІВОК (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозита­ми), “прайм рейт” — американська. До цих ставок додається спред, що зале­жить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50— 2,50%;

Ø безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папе­ри реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсот­ки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

Ø виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Влас­ники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграш­ний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облі­гації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів; неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допуска­ють виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепро­дати.

За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжу­ються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом за­писів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійс­нюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим пога шенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (за­безпечуються державним майном чи конкретними доходами) і без заставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).

У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх держав­них позик здійснюється двома видами цінних паперів - облігаціями і казна чейськими зобов'язаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобов’язання держави, з одного боку а з іншого — засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання дохо­ду. Разом з тим, є певні ідентифікаційні ознаки, що відрізняють їх (рип. 8.4).

В Україні дефіцит державного бюджету найчастіше покривається за раху­нок випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Активне вико­ристання ОВДП як форми державного кредиту розпочалося в Україні у 1995 р. Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до Постанови Кабі­нету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586. 10 березня 1995 р. вперше в історії України відбулись торги з розміщення державних облігацій внутрішньої пози­ки. Перша емісія ОВДП 1995 р. була здійснена безготівковим шляхом — через записи на рахунках інвесторів; розміщення облігацій проводилося на строк З—6 місяців (хоча за світовими стандартами державними облігаціями вважа­ються цінні папери зі строком обігу понад 5 років); номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн крб, а відсоткова ставка дохідності — 140 % річ­них. Такі якісні характеристики ОВДП були зумовлені нестабільною фінансо­вою кон’юнктурою в умовах становлення ринку цінних паперів, високою став­кою рефінансування НБУ (50 % річних), недовірою населення до держави.

Одним із перспективних джерел залучення позикового капіталу державою є вихід на світові фінансові ринки. Акумулювати кошти із зовнішніх джерел можна шляхом розміщення єврооблігацій, залучення фідуціарних позик, емісії облігацій державної зовнішньої позики. Єврооблігації — це боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються пози­чальниками з метою отримання довгострокових кредитів на євроринку.

Рис. 8.4. Ідентифікаційні ознаки облігацій і казначейських зобов’язань

Євро­облігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості:

Ø розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;

Ø валюта єврооблігації, зазвичай, як для кредитора, так і для боржника є іноземною (за винятком банків США);

Ø переважно єврооблігації розміщуються емісійним синдикатом, що ство­рюється банками кількох країн, котрий виступає гарантом з позики.

Фідуціарні позики — позики, що випускаються одними суб’єктами (пере­важно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе ін­ший суб’єкт (Україна в особі Міністерства фінансів).

Дебютний вихід України на міжнародний фінансовий ринок відбувся у 1997 р. в умовах значного дефіциту державного бюджету. У зв’язку з вкрай низьким кредитним рейтингом Україна зіткнулася з проблемою кризи довіри з боку кредиторів, яка виявилася в емісії українських єврооблігацій та фідуціарних позик, строковість та дохідність яких засвідчили високий рівень ризикованос­ті операцій із ними.

Наведена класифікація і, зокрема, визначені в ній критерії ознак, форми і методи випуску та реалізації державних позик, застосовуються у практиці більшості країн і разом з тим дають змогу максимально врахувати різнострон- ні інтереси юридичних і фізичних осіб та держави. Однак кожна держава за­лежно від соціально-політичних, економічних та інших обставин обирає най­доцільніший і прийнятний для неї спосіб реалізації специфічного виду фінансових відносин — державного кредиту.

Читайте також:

1. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
2. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
3. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
4. Бактеріофаг, його природа і практичне застосування. Вплив бактеріофага на мінливість мікроорганізмів.
5. Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
6. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.
7. Бюджет як економічна і правова категорія
8. Бюджет як економічна категорія
9. Бюджет як економічна категорія
10. Бюджет як економічна категорія та його складові
11. Бюджет як економічна категорія.
12. Бюджетне повноваження Державного казначейства України.

Переглядів: 2583