Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Я – член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля ( узагальнення).

Внесок українців у світову науку і культуру.

Україна в структурі загальноцивілізаційного процесу. Геополітичне становище сучасної України. Місце України в інтеграційних процесах в Європі.

План

ЛЕКЦІЯ 14. Україна і світ.

 

1.Цивілізація – це стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми соціального й державного розвитку.

Історичне майбутнє нашої держави визначається, насамперед, унікальним гео політичним положенням України, а також, в майбутньому, багато в чому буде залежати від того, що держава має талановитий народ з високим духовним потенціалом, є терплячим, невибагливим, вільним від владних амбіцій. 1 листопада 1993 набув чинності Маастрихтський договір 1992 р. – міжнародно-правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання Європейських держав – Європейського Союзу (ЄС). 7 лютого 1992 р. у місті Маастрихті (Нідерланди) його підписали члени Європейських співтовариств – Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція. Цей Договір не лише істотно зміцнив інтеграційні процеси, а й сприяв поширенню та поглибленню профедеральних тенденцій у розвиту ЄС, зокрема введенням інституту єдиного громадянства. В умовах нової геополітичної картини світу, інтересам України відповідає політика добросусідських відносин як із ближнім, так і з далеким зарубіжжям. Геополітичні відносини проявляються на різних рівнях: міжнародному, регіональному, державному. Геополітика сучасності - це сукупність десятків, навіть сотень паралельних і пересічних процесів з властивостями, що відбивають взаємодію інтересів різних держав. В умовах нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об'єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики.

 

2. Українці сформувалися в окремий етнос набагато століть раніше, ніж щодо нього почала застосовуватися назва "український" в її етнічному значенні. У ті періоди, коли існувала українська державність або зберігалися її істотні елементи, культура українців була визначальною для формування загальнодержавної культури, яку збагачували також етнічні меншини, що сприяли налагодженню зв’язків культури українського народу з культурою інших народів. Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами. У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці. Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

 

3. Я – член сім’ї. Сім’я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою:

зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

 

забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Кількість сімей зростає швидше чисельності населення, що відбиває тенденції відокремлення молодих сімей і скорочення її величини як серед міського, так і серед сільського населення. Частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – бездітних – 10%.

 

Я - громадянин України, тому що народився в Україні. З моменту прийняття Конституції України встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна - це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, - це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Україна - це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи. Україна - це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах. Україна - це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…Україна - це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава - це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави. Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили. Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Це такі гуманістичні риси, як єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини. Вибір України пов'язаний з демократичними орієнтирами, ми повинні мати чіткі уявлення про наші обов'язки та права, знати суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку.

 

Я – громадянин планети Земля. Людство має спільне коріння і живе на одній планеті, тому має в єдності і мирі створювати своє майбутнє. Земля не належить нам, це ми належимо Землі. Справжній Громадянин Землі - це дбайливий господар, він не порушує права сусідів по планеті. Піклується про них, цінує все живе, що зустрічається на його шляху. Береже і оптимально використовує ресурси Землі (водні, лісові, надра), примножує їх, по можливості, знаходить альтернативу та безвідходні технології; зменшує витрати води, світла, газу в побуті та на виробництві; зменшує кількість відходів, сміття; впроваджує максимально можливе багаторазове використання матеріалів у виробництві, побуті; бере з природи те, що може повернути, адже ресурси Землі все ж скінченні. Розуміє, що в нашому глобалізованому світі екологічні проблеми однієї країни впливають на всі країни і народи; творить науковий і технічний прогрес за умови його екологічної доцільності; не завдасть шкоди іншим. Досліджує, вивчає навколишній світ, навчається в будь – якому віці. Підтримує традиції наших предків, які йшли до нашого часу багато тисячоліть і залишили нам у спадок прекрасну зелену планету; пам’ятає, що він - частина Всесвіту, а природа – як гніздечко в якому він живе, тому не може заплямовувати свою душу поганими вчинками та думками. Пам’ятає, що може творити, плекати, мріяти, але не забуває головних слів «Знати. Передбачити. Діяти».

 

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним).

 

Ви́бори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

 

Виборці - громадяни держави, що мають право брати участь у виборах.

 

Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади на місцевого управління (самоврядування).

 

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) –стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

 

Гендерна соціалізація - це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначено для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

 

Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею.

 

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

 

Демокра́тія (з грец. народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.

 

Дискримiнацiя - свавiльна вiдмова у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи.

 

Досягнення — здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

 

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. «patho») — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

 

Життєва позиція – це вихідний момент, початок діяльності людини в певному напрямі.

 

Журналістика - це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних потреб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями.

 

Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації.

 

Індивід — поняття, яке вказує на приналежність даної конкретної людської істоти до людського роду.

 

Інформаційнийого простір - сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими).

 

Комуніка́ція— це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

 

Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань.

 

Конфлі́кт (від лат. conflictus — зіткнення або боротьба, ворожі відношення) — це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

 

Конфліктологія (від лат. konflikt -- зіткнення, грецьк. logos -вчення, наука) — це наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи.

 

Ксенофо́бія від грецьких слів (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та (фобос), що означає «страх», — це система поглядів, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

 

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення.

 

Людина — вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.

 

Міжетнічні відносини - різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи.

 

Міжнаціональний конфлікт – це окрема форма міжгруппового конфлікту, у якому групи з протилежними інтересами розрізняються по етнічній (національній) ознаці.

 

Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

 

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

 

Націоналі́зм — специфічний стан свідомості частини етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.

 

Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.

 

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.

 

Особистість — це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності.

 

Персона (від латів. persona) - в психології особа індивіда в тому вигляді, в якому вона представлена іншим, в протилежність автентичному Я.

 

Полікультурність - це принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот, з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей.

 

Політика - це діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади.

 

Політична влада - це здатність суб'єкта проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм (законів, інших нормативних документів), спираючись на примус і соціальний апарат примусу.

 

Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей.

 

Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

 

Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури.

 

Політичний лідер – це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув.

 

Політичний процес - це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві.

 

Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

 

Релігійний конфлікт - зіткнення суб’єктів релігійно-церковної сфери в намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, внаслідок чого релігійно-конфесійні розбіжності стають чинником ідейної мобілізації віруючих.

 

Ресоціалізація — докорінні зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей.

 

Світогляд – це система поглядів, звернених на об’єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтири.

 

Свобода слова — право людини вільно висловлювати свої думки, одна з найважливіших громадянських свобод.

 

Сім’я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

 

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

 

Соціальна мобі́льність — перехід індивіда, або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.

 

Соціальна структура суспільства— це історично визначена сукупність відносно стійких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії.

 

Стереотипи — регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

 

Стратифікація - структуровані нерівності між різними групами людей (стратами).

 

Студентське самоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснює таке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішнього управління, а також мати свої керівні органи.

 

Субкультура (від лат. Sub – під) – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині "великої національної культури", що складається із стійких форм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості.

 

Суспільство (соціум) — це природно-соціальна самодостатня спільність людей.

 

Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

 

Толера́нтність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших.

 

Упередження - це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей.

 

Учнівське самоврядування – добровільна організація учнів навчального закладу, яка забезпечує право і надає можливість в межах Статуту здійснювати регулювання і управління справами, які належать до їхньої компетенції та в інтересах учнів навчального закладу.

 

Цензу́ра — контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда.

 

Цивілізація – це стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми соціального й державного розвитку.

 


Читайте також:

  1. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
  2. Анти і Руська земля
  3. Безпека— це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
  4. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
  5. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
  6. Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
  7. Василь Земляк (1923-1977) - Справжнє ім’я – Вацлав Вацик
  8. Велике княжіння Руське» та остаточна втрата українськими землями удільності
  9. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
  10. Види органів держави, їхні ознаки та класифікація.
  11. Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення громадянина померлим.
  12. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Визнання громадянина померлим.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Міжнаціональні відносини і причини виникнення міжнаціональних конфліктів, шляхи їх розв’язання. Міжконфесійні стосунки та їх вплив на життя в полікультурному суспільстві | І Етап. Медсестринське обстеження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.