Анти і Руська земля

Пращури українців - анти перші кроки свого державного племінного об'єднання робили в часи пшеворської (ІІ ст. до н.е. - IV ст. н.е.) та зарубинецької культур (ІІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.), прокладали шлях до подальшого формування української етнічної спільності.

Яскравим свідченням її господарювання, побуту та мови є археологічні матеріали черняхівської (ІІ - V ст.), київської (ІІІ - перша пол. V ст.), празької, колочинської та пеньківської (V-VІІ ст.) культур. Вони розповідають, що матеріальна культура праукраїнських племен в ті часи чимдалі уніфікувалася, а етнічним центром консолідації праукраїнців ставали племена київської культури, особливо Середнього Придніпров'я. Окремі вчені гадають, що навіть мова антів була близькою до розмовної мови Київської Русі.

На початку VII ст. волинян-дулібів завоювали авари, які жорстоко знущалися з них, запрягали у віз їхніх жінок. Літописець розповідає, що ніби саме за це бог покарав їх усіх смертю, залишивши нащадкам приказку: "Погинули яко обри", тобто авари. Насправді ж авари через деякий час з Волині відійшли в Угорщину, розчинившись там в середовищі місцевих племен. Нема потреби доводити, що колишня могутність дулібів була ослаблена й вони вимушені були дещо поступитися у своєму розвитку сусіднім племенам Середнього Подніпров'я - полянам.

У цей час ця спільнота переживала етнічну консолідацію. В історичних працях відзначено, що активність цього процесу стимулювалася активністю легендарного князя Кия та його братів Щека і Хорива. До речі, немає єдності в поглядах щодо часу їх проживання. Одні вчені гадають, що вони жили наприкінці V - у першій половині VI ст., інші - на одне століття пізніше.

Замолоду Кий нібито вчився в Константинополі і там подружився з Візантійським імператором. Почав боротьбу проти Аварського каганату, з дозволу візантійського імператора зробив "спробу стати на Дунаї" і навіть заклав там місто Києвець. Проте не зміг втриматись у ньому і мусив повернутися на Середнє Подніпров'я, де й заснував Київ.

Цікавим є питання про термін "Русь". Можна з певністю сказати, що походження цього терміна пов'язане з історією полян, яких в прадавні часи звали "русами" . Про першочергове відношення терміна "русь" до українських земель свідчать не тільки спогади давніх авторів (сирійського письменника Захарія Ритора VII ст., київського Нестора-Літописця ХІ-ХІІ ст.), а й топоніми та гідроніми.

Так. наприклад, у Середньому Подніпров'ї в основі назв деяких річок лежить основа згаданого вище терміна - Рось, Росава, Раставиця. Можливо, цей термін залишили на цій землі сармати, в яких усе світле називалося терміном рос , а одне із племен - роксоланами.

Правда, є й інші твердження. Норманісти вважають, що цей термін принесли на Київщину шведи (роши, роси), які, як варяги, взяли участь у державному формуванні на полянській території і разом з якими в IX ст. була започаткована Київська Русь. Та більш детальне дослідження цього питання дає підставу дійти висновку, що термін "русь" витікає з місцевих полянських джерел.

Поляни проживали у вигідному геополітичному середовищі. Вони опинилися у центрі праукраїнської людності, на перехресті важливих торгових шляхів. По Дніпру племена підтримували торговельні зв'язки з північним Причорномор'ям і Візантією. Через їхні землі здійснювалася торгівля між Сходом і Заходом.

У стратегічно важливому центрі їхніх володінь наприкінці V ст. столицею стяв Київ. Київський князь міг контролювати рух по Дніпру того люду, який мешкав у Верхньому Подніпров'ї, на берегах Ірпеня, Прип'яті, Десни, Сейму, Сожу та їхніх приток.

До полян за економічними, політичними й етнічними інтересами тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. Саме поляни, західні сіверяни й древляни у VII ст. почали об'єднуватися у федерацію племен.До речі у VІІ- VІІІ ст. державотворчі процесі відбувалися і в середовищі сусідніх племен. Так, наприклад, на Заході утворилося Болгарське царство, а на Сході - Хозарський каганат, на Закарпатських землях — Великоморавське князівство. Подібні приклади можна було б продовжити. Вони додатково засвідчують, що утворення праукраїнської держави відбувалося паралельно з аналогічними процесами у Європі.

Варто підкреслити також, що вже в VII ст. сучасники праукраїнське державне об'єднання називали Руссю, а подніпровський регіон, особливо територію навколо Києва - Руська земля. В деяких джерелах арабського походження згадані вище землі названі Куявією, Артанією та Славією. У багатьох давніх авторів було небезпідставне уявлення, що влада київського князя поширювалася на значні навколишні території.

Могутності руських земель в докиївський період (до появи Київської Русі) сприяли такі фактори:

По-перше, бурхлива етнічна консолідація населення Русі на базі праукраїнських племен Черняхівської (ІІ-V ст. н.е.) та інших культур. У після антський (черняхівський) період у різних місцевостях сучасної України існували Лука-райковецька (VІII-ІХ ст.), Роменська (VIII - X ст.) та інші культури, які були основою для об'єднання східних слов'ян в племена дулібів, волинян, древлян, полян, дреговичів, уличів, тиверців, білих хорватів, сіверян.

По-друге, консолідації згаданих вище племен сприяло нівелювання особливостей їх життя та діяльності: заглиблені в землю житла, кам'яні печі, однакові прикраси та типи посуду, схожі сільськогосподарські знаряддя свідчили про спільне спрямування їх соціально-економічного, суспільно-політичного та культурного русла. Ця звичаєва строкатість на регіональному рівні поступово нівелювалася й була поштовхом до консолідації племен, які там жили.

По-третє, консолідації племен сприяли також ремесла, які дали поштовх до розвитку первинної металургії, обробки заліза, дерева, кісток, гончарного посуду тощо. Ремісничі центри перетворювалися на адміністративні осередки. Так, наприклад, Київ став центром полян, Чернігів - сіверян, і Коростень - древлян, Волинь -дулібів. Тож не даром варяги назвали землі української території краєм "гарда ", тобто - градов, міст.

По-четверте, процесу зближення праукраїнських племен сприяли торгові інтереси. Праукраїнці підтримували традиційні торгові зв'язки з причорноморськими, прикаспійськими та середньоазіатськими містами.

Традиційно жвавими були торгові шляхи з Кримом, Подунав'ям, Візантією. Наші пращури вивозили збіжжя, привозили коштовні тканини, прикраси, посуд, металеві вироби, прянощі тощо.

По-п'яте, зміцненню єдності праукраїнських племен сприяла тогочасна демократична форма їх управління. Народне віче тримало під контролем діяльність всіх тогочасних органів управління й це виховувало почуття міжплемінного довір'я.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Епоха великого переселення народів та східні слов'яни	\|	Християнізація проукраїнських земель: взаємозв'язки з кочівниками та Скандинавією

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.