• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нейтралізація фінансових ризиків

Нейтралізація ризиків як результуючий етап реалізації моделі управління сукупним та частковими ризиками суб’єкта господарювання передбачає визначення теоретико - методологічних та практичних основ управління ризиками суб’єкта господарювання. Загалом, вивчення теоретико-методологічних та практичних основ управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання на стадії їх нейтралізації передбачає опрацювання сукупності питань, які можна об’єднати в такі узагальнюючі групи:

v визначення поняття нейтралізації ризику та аналіз явища то­лерантності;

v обґрунтування базових цілей нейтралізації ризику, а також визначення фінансово-правових наслідків такої нейтралізації;

v обґрунтування якісних та кількісних параметрів реалізації стратегії уникнення ризику;

v використання страхування для нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання;

v аналіз критеріїв диверсифікації та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб’єктом господарювання;

v особливості обґрунтування та реалізації стратегій хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зіставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підприємства. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на основі відповідної стратегії суб’єкта господарювання, що являє собою функціонально-організаційну форму реалізації превентивних заходів відносно фінансових ризиків такого суб’єкта господарювання.

У сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ризиків, що найчастіше використовуються у сучасній практиці корпоративних фінансів, заведено виділяти дві альтернативні її форми:

стратегія уникнення ризику;

стратегія утримання ризику.

Будь-яка стратегія нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних методів:

страхування фінансових ризиків;

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

При визначенні особливостей стратегії утримання фінансових ризиків постає питання щодо рівня фінансового ризику, який приймається на утримання суб’єктом господарювання, а також доцільність такого утримання. Для дослідження даної проблеми у сучасній теорії корпоративних фінансів використовуються поняття толерантності ризику як форми виміру (якісного або кількісного) співвідношення між рівнем цільового показника (як правило, величини прибутку) та рівнем фінансового ризику, що иов’язаний із його досягненням. Для кількісної оцінки толерантності ризику суб’єкта господарювання може використовуватися така модель:

; (9.10)

де τ - кількісна оцінка толерантності ризику суб’єкта господарювання;

- середня дохідність діяльності (ринку і т. п.);

- очікувана величина цільового показника X (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за п попередніх періодів);

Хrf - абсолютне значення цільового показника, що характеризується відсутністю ризику;

² - дисперсія цільового показника X.

Управління фінансовими ризиками на етапі їх нейтралізації передбачає, як уже зазначалося, реалізацію сукупності управлінських фінансових рішень превентивного характеру для зменшення або нівелювання потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається ризиком. Відтак можна стверджувати, що нейтралізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі:

v інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

v адекватність як форма обгрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі;

v ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб’єкта господарювання);

v інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Отже, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації фінансових ризиків можна обґрунтувати головні цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделі управління фінансовими ризиками суб’єктів господарювання в умовах невизначеності ринкового середовища. Такі цілі і завдання передбачають досягнення певних результатів, а саме:

v розроблення та обгрунтування загальної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі - (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

v інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень у рамках інших функціонально-організаційних блоків (наприклад, управління грошовими потоками, управління структурою капіталу або фінансове планування), у тому числі через розроблення альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

v координація та інтеграція з антикризовим фінансовим управлінням суб’єктом господарювання з метою попередження його неплатоспроможності, запобігання фінансової кризи та банкрутства суб’єкта господарювання.

Методологічним забезпеченням виконання зазначених вище завдань нейтралізації фінансових ризиків на основі використання фінансово-математичних моделей є сукупність специфічних методів та систем.

Прийняття суб’єктом господарювання певної величини фінансового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження настання ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб’єкта господарювання. Це попередження передбачає реалізацію активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків. Так, активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків;

страхування фінансових ризиків.

У свою чергу, у рамках страхування^[9] ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній).

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резервних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб’єкта господарювання - децентралізованих фондів страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб’єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємства; забезпечення наступних витрат та платежів (див. другий розділ пасиву балансу); резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбачені чинним законодавством та/або статутними документами суб’єкта господарювання.

На відміну від самострахування, коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є виключно внутрішні ресурси суб’єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб’єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі - страховій компанії. За такого варіанта джерелом покриття збитків суб’єкта господарю­вання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) є фінансові ресурси страхової компанії. Загалом на ринку страхових послуг України страхові компанії пропонують різноманітні послуги, спрямовані на страхований захист суб’єктів господарювання, серед яких можна виділити такі:

v страхування кредитів (товарних, експортних);

v страхування інноваційних ризиків;

v страхування депозитних ризиків;

v страхування відповідальності;

v страхування на випадок недосягнення планового рівня рентабельності та ін.

Застосування в управлінні ризиками принципів нейтралізації через їх страхування з метою обгрунтування емісійної стратегії на ринку корпоративних облігацій може стати основою обґрунтування таких управлінських фінансових рішень, зокрема:

v випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі забезпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремленої, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;

v випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі гарантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною відповідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.

Отже, підприємство досягає диверсифікації ризику оголошення дефолту, що позитивно сприймається на ринку капіталу і, відповідно, мінімізує граничну вартість капіталу.

Особливим напрямом управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб’єктом господарювання на утримання, є диверсифікація ризиків - фінансово- математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що хара­ктеризуються різним рівнем специфічного ризику. Загалом під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово- математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб’єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику.

Нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов’язана із портфельним аналізом, при цьому вона може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов’язані з конкретними активами (наприклад, цінні папери), так і ризиків, носіями яких є господарські операції (наприклад, джерела позикового фінансування). Отже, можна говорити про такі форми диверсифікації:

ü диверсифікація активів;

ü диверсифікація джерел капіталу;

ü диверсифікація продукції;

ü диверсифікація боргових зобов’язань;

ü диверсифікація фінансових вкладень та ін.

У сучасній практиці корпоративних фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації - фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб’єкта господарювання та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтувати такі критерії (обмеження опти- мізації):

по-перше, максимізація рентабельності (цільового показника диверсифікації) за фіксованого максимального рівня фінансового ризику:

; (9.11)

де f® — функція цільового показника;

— усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;

— максимальний рівень фінансового ризику, рівень якого прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах;

по-друге, мінімізація рівня фінансового ризику за фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника)

; (9.12)

де f® — функція цільового показника;

— усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;

Rt — мінімально прийнятний рівень рентабельності (цільового показника), що прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах.

У свою чергу, застосування в управлінні ризиками принципів стратегії нейтралізації ризиків на основі диверсифікації може стати основою обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо формування розгалуженої мережі дилерів та реселлерів (з метою зменшення залежності від одного каналу збуту); розширення асортименту продукції, робіт та послуг (з метою зменшення залежності від ринкової кон’юнктури щодо одного продукту); розширення переліку форм грошових розрахунків, що викорис­товуються для оплати рахунків покупцями (з метою зменшення залежності від ризиків, пов’язаних із грошовими розрахунками).

Одним із напрямів нейтралізації фінансових ризиків є активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських договорів, що забезпечують прив’язку зміни результуючого показника до певного індикатора — хеджуваиня ризиків. У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, що пов’язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема зміною валютних курсів, вартості сировини та матеріалів.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

- форвардні контракти;

- ф’ючерсніконтракти;

- опціони;

- своп-контракти;

- варранти та ін.

Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі зазначених вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності функціонально- організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активи та отримання спекулятивного прибутку. Ідентифікація та структурування господарських операцій суб’єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних критеріїв, у тому числі:

по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику - базового активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування);

по-друге, обґрунтування типу інструменту хеджування іден­тифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;

по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові активи.

Невідповідність особливостей використання похідного фінансового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.

Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб’єкта господарювання на ринку корпоративних облігацій може вважатися введення застережень щодо визначення відносної величини регулярного купону, що виплачується підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облі­гацій:

- корпоративні облігації із фіксованим купоном. Дана форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уникнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку, однак підприємство повністю несе ризики, пов’язані з різким падінням процентної ставки і, відповідно, необхідністю «переплачувати»;

- корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого варіанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив’язка до фінансового індикатора) підприємство має можли­вість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу. Серед можливих варіантів визначення абсолютної величини купона можна визначити такі:

- корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим максимумом величини купона дають змогу суб’єкту господарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановленого максимуму) втрати, пов’язані із ризиком зростання вартості обслуговування залученого капіталу;

- корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купонного платежу емітента використовується з метою підвищення інвестиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мінімальний рівень доходу власників таких облігацій;

- корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим коридором зміни (мінімумом та максимумом) величини купона.

Використання різних методів визначення величини купона дає змогу підприємству (як емітенту, так і інвестору) управляти ризиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки плаваючий купон прив’язується до певного індикатора (на західних ринках капіталу найчастіше використовується ставка LIBOR).

Читайте також:

1. Алгоритм розрахунку ризиків за загрозою відмова в обслуговуванні
2. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
3. Аналіз внутрішніх ризиків
4. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
5. Аналіз зовнішніх ризиків
6. Аналіз проектних ризиків.
7. Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів підприємства
8. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
9. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
10. Аналіз та оцінка ризиків
11. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ
12. Аналіз фінансових інвестицій та їх ефективності.

Переглядів: 1983